Складнопідрядні речення

Багряні смуги на обрії тугішали, звужуючись, і були схожі на лаз у той задушливий день (Є. Гуцало).

Лиш небо гуде неокрає та сім’я журавлина на крилах весну підіймає (А. Малишко).

Поля озвалися передзвоном колосся, а луги бриніли квітами (А. Пашкевич).

Хоробрим будь – але на техніку зважай (П. Тичина).

 Він не тільки не скрекотів, не бився об землю, а й не просив прощення чи помилування (В. Земляк).

Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник). 

Тихесенький вечір на землю спадає і сонце сідає в темнесенький гай (В. Самійленко).

То пронесеться над болотом чайка то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю (А. Шиян). 

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… (В. Сосюра).

Дітвора шукає собі стільчики пороблені татом ставляє до столика однак сідати ніхто не сідає (Г. Тютюнник).

Бездонне небо і безмежний світ! (Л. Костенко).

 Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах).

Ваші рожі привезла я додому, і вони завмирають на моїм столі (О. Кобилянська).  

Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя (В. Стус).

Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Н. тв.).

 Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, та й учителі дивились на нього як на головну оздобу закладу (І. Франко).

Ані птиця не пурхала, ані вітер не віяв (Марко Вовчок).

Був собі дід та баба, та не було в них дітей (Народна творчість).

Море втрачало спокій; чайки знімались з берегових скель, припадали грудьми до хвилі.

Здавалося, що він живе споконвіку на цій безмежній землі: таке довге було життя.

Достигло літо, налилося жито, і звідусіль ідуть чужі женці.

Таке мені привиділось сьогодні, коли вертавсь уранці від ріки.

І на цих пам’ятниках спочивають не тільки перелітні птахи, а й дрімають обважнілі хмари.

бо давно хочемо побачити нові ліхтарі.

якщо буде сонячна погода.

який недавно облагородили.

так що побуваємо і в зоопарку.

а потім завітаємо в кав’ярню

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Стрілянина, якою прорвало враз береги, шматувала повітря.

Характерно, що чим відповідальніша робота, тим більше задоволення від її результатів.

Він забув про весло, що лежало під ногами.

Хоч я був інколи лихий, все ж таки зі старшими вітався чемно.

де мали грати у футбол.

хоча не домовлялися про зустріч.

бо засумували за нею.

у якій провчилися 10 років.

де вже гуляли однокласники.

1 - Г, 2 - А, 3 - Б, 4 - Д

1 - Г, 2 - В, 3 - Д, 4 - Б

1 - А, 2 - В, 3 - Д, 4 - Б

1 - Г, 2 - А, 3 - Б, 4 - В

1 - В, 2 - А, 3 - Д, 4 - Б

1 - Г, 2 - Б, 3 - В, 4 - Д

1 - Г, 2 - В, 3 - А, 4 - Б

1 - Д, 2 - Б, 3 - В, 4 - Г

1 - Д, 2 - В, 3 - А, 4 - Б

1 - Д, 2 - Б, 3 - А, 4 - Г

Було чути голос Сашка, що гукав матір до столу

Приїхали до лісу і дід наобіцяв нам такі смачнезні черешні

І вже тиха-тиха пісня чується з висоти, де обнялося голубе небо й зелені голосу співучих осокорів

Повітря стало таким прозорим, але наступала ніч

Темніли стрілки щавлю та смачно вабила конюшина

Земля ще спить і сниться їй весна , така квітуча, сонячна, рожева

Проспівали на кутку півні й озвалося відлуння з лісу

Дощ на світанку стих але за мить він перейшов у вариво огненне

коли ми повернулися з екскурсії

і корабель підійшов ближче до скель

і до кінця літа більше не здіймалася

штиль радував матерів з дітьми

А він теж усіх обнімав, цілував, і, не втримавшись , на радощах таки заплакав

Он красуються в траві ромашки, а там синіють запізнілі дзвіночки, а он горять пелюстки гвоздики

Подвір'я аж засяяло чистотою, і острвці квітів цвіли по ньому там і там

бо були вони щасливими.

щоб ненадовго повернутися назад.

хоч і швидко вони промайнули.

доки буду топтати ряст.

дарма що вони були дуже давно.

незважаючи на люті морози.

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом.

так що неодмінно відвідаємо Лавру.

щоб краще дізнатися історію столиці.

коми

двокрапки

крапки з комою