Складнопідрядні речення з обставинними підрядними частинами наслідку, умови, допусту

Якщо вдивитися в помилки людини, можна пізнати ступінь її людяності.

Хоч би скільки дощ не лив, земля не нап’ється.

Людина помиляється ненавмисне, так що сильно на неї не гнівайся.

Українці завжди вставатимуть усякий раз, щоб заспівати «Заповіт» або «Реве та стогне Дніпр широкий».

Співатимуть натхненно,щоб знову й знову наснажуватися

любов’ю до України.

Справжня дружба безкорислива, так що твій друг не знає заздрості.

Дарма що ведмідь на ліс розгнівався, той про це нічого не знає.

Якби могли дерева говорити, то рідний край навчили б нас любити.

Як мудро потрібно нам жити щоб потім не знать каяття.

Блискавка сяйнула так, що висвітилися найтемніші закутки лісу.

Природу можна ошукати, коли ти маєш душу ката.

Дарма що в тебе лев’яча сила, зате маєш заяче серце.

Грім загуркотів так, що все живе зіщулилося й завмерло.

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою.

Хоч ти криниці не копав, та збережи в ній чисту воду

Людина стає шляхетнішою коли вона визнає й виправляє свою помилку.

Якщо вдивитися в помилки людини можна пізнати ступінь її людяності.

Життя біжить, як музика дзвенить.

Людина помиляється ненавмисне, так що сильно на неї не гнівайся.

Хоч який біль чи горе скрутять людину але випростовуватися вона мусить сама.

Схиляйся тільки для того, щоби підняти слабших.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

Мова то серце народу, так що без мови народ існувати не може.

Даремно говорить про згоду, коли нема ладу серед народу.

Жодна велика перемога неможлива якщо їй не передувала мала перемога над самим собою.

Хоч на землі вже мало вітряків зате на ній багато донкіхотів!

Криниця наша ця така глибока, що видно зорі з неї і у ній.

Звірина і пташва застигли так, що рухлива до цієї миті картина ніби перетворилася на фотографію.

Бринить джерело, мов порвалась струна у бандури.

Грім загуркотів так, що все живе зіщулилося й завмерло.

Якщо вільна людина носить у душі кайдани то рано чи пізно вона стане рабом.

Хоч надвечір’я вже минуло душа наповнена теплом.

Хоч правда у воді не тоне і не згорає у вогні, вона задовго до

Платона оголосила бій брехні.

Коли в людини є народ тоді вона уже людина.

Щоб уволю всього мати, слід багато працювати.

Задер носа, так що й кочергою не дістанеш.

Коли б у людства не було фантазії, було б стократ на

світі важче жить.

Людська душа втрачає дивоцвіт, коли любов її не зігріває.

Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця , так що дерева потопали в ньому.

Якщо пошукаєш у книгах мудрості, то знайдеш велику користь для душі своєї.

Листя горобини із зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід.

Хоч земля вся укрита снігами, моє серце в цвіту.

Йшли в степи майстри ланів, дарма що дощ холодний сіяв.

Хоч і тепло вже, а осінь вже підходить крадькома.

Хлопці вийшли до села з заходу, так що тепер їм не було чого боятися.

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що

видніється лише срібний край.

Троянди паморозь іскристо-сиза вкрила, хоч бідні пуп’янки ще прагнуть розцвісти.

Здоровенний дуб розлягся, розширився своїм кострубатим

гіллям, так що аж темно під ним.