Складнопідрядні речення з підрядними частинами мети, умови, допустові та наслідку

Як тільки велике свято ....

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі....

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

Досить бути любленим хоч би однією людиною, щоб почувати себе щасливим.

Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах уздовж шляху.

Щовечора, як зіронька сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить.

Отже, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну й життя!

Пам'ять могла б убити нас, коли б людина не мала рятівної властивості забувати.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта виїдеш.

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше. 

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень. 

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають

мене чорнобривці і сміється батьківська земля. 

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не знадобиться,

тоді краще першу частину кінокартини почнемо з пісні. 

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги

своє сивіюче крило. 

День був душний, незважаючи на те що краплі вчорашнього рясного

дощу іскрилися на траві. 

Люблю я ті часи, як сонце вже встає і промінь свій прозорий на села,

на поля так вільно, ніжно ллє.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся — і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

За високою стрункою дзвіницею, що так поривається вгору, десь у білому підхмар'ї зникають лебеді.

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею всміхнулися.

Край неба на сході помітно світлішає, так що в ньому вже можна роз­пізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Від маяка в море простягалася піщана коса, яка закінчувалася довгою грядою підводного каміння.

У зарості парку вкралося озеро, що було притулком тиші й суму для декількох білих скульптур над водою.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним. 

Тепла ще не було, дарма що минуло декілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів. 

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.

Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови так, що на них ледве держалися шапки. 

Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б обминула пісенна

стихія, щира вдача? 

Справжній письменник повинен прагнути до того, щоб читачі глянули на себе, на свій народ його очима. 

Хоча земля ще й не висохла після дощу, проте косарі, поспішаючи

впоратися з урожаєм, уже таборилися. 

Як тільки вийдеш за поріг, лишивши рідний клас, немало сонячних

доріг тобі розкрилить час.