Розділові знаки в складносурядному реченні

Спадщина Франка є багатющою, однак вона є маловивченою.

Не тільки злива мела в ту ніч, а й блискавки шмагали потріскані від спеки поля.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин, або кущиться пахучий чебрець .

Не лише ми з Піратом боялись баби, а й мати остерігалась її прокльонів .

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

То сонечко пече то вітер його пхає.

Вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.

Ліс одягався тоді в жовте й червоне листя а сонце обертало його у золотий вогонь.

Висипала на подвір'я дітвора та збудила тишу голосним криком і дзвінким сміхом.

Курява стелилась по гладкому як дзеркало ставку і купалась у хвилях рожевого світла.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Уже вся долина й гори блищать вогнями і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Прийми, Боже, молитву своїх дітей, а ми проситимемо за Україну, за рідну матір і молитва наша праведна, як і любов.

Зумійте бути вольними - і будете вольні.

Дмухнув вітер понад ставом, і сліду не стало.

Вітру на морі не було проте клекотав сильний прибій.

Від ставу дівчатко біжить до межі і стоїть на порозі усміхнена мати.

У високості тремтів срібний птах і симфонія сонця дзвеніла!

Яблуко до долу струсять віти і воно вже в кроні не засяє.

Сіяє у росах сріблясте проміння і сіється листя в гулке безгоміння.

Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими!

Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

Уже відпахла липа і з літа покотилася гроза.

Пашать нагріті сонцем спориші і жайвори купаються в блакиті.

Заходить до хати зоря-зорениця і гомін стихає кругом.

Весна пролетіла світом і літо спішить услід.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Море велике, та вода не годиться (Народна творчість).

Минулася буря – і сонце засіяло (М. Рильський).

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї (В. Сосюра).

Хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться (Марко Вовчок).

Минулася буря і сонце засіяло (М. Рильський).

Сім літ мак не родив і голоду не було (Народна творчість).

Дощ пройшов і Київ зеленіє(М. Рильський).

Жде спрагла земля плодотворної зливи і вітер над нею гуляє бурхливий (І. Франко).