Складносурядне речення

Тільки невсипуще море бухає десь здалеку та зорі тремтять в нічній прохолоді.

Здавалося вітер тут чорний і дощ ллється з неба чорний як смола.

Довкола будинку цвів бузок і на білі стіни падала тінь від листя.

Який простір і як легко дихати під високим небом Кавказу!

Хай лягають зморшки на обличчя і все вище тисне кров моя.

Мабуть батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Сонечко зайшло і надворі почало вже темніти.

Дощило і в повітрі віяло прохолодою.

Тільки дуб стоїть у листі і калина у намисті.

Навкруги мене колоситься пшениця і мак червоніє.

Сяйливо блима яснозорий сад і місяць тане в ночі на долоні.

Всихає непокірне верховіття і літнє листя бронзою дзвенить.

У полях диміла місячна курява і бриніли жита й пшениці.

Хай вітер знамена колише й співають в садах солов’ї!

Десь пливуть дощі по шибках і бредуть сніги в полях.

Прилинув вітер і в нічній хатині він про весняну волю заспівав.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

Тільки жабенята кумкають і шелестить очерет навколо.

А десь біжать залізні коні і пахне холодом трава.

Коли-не-коли блискавиця з-за гори поморгувала та роздавався грім.

За Дніпром купалися в мареві знайомі мені вже села й куріли димки.

Подекуди з-поміж верб виринають білі хати та чорніють покрівлі клунь.

Мине кілька днів і степ виповниться голосами людей та гудінням машин.

Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Нас ворог сто разів хотів зламати, та ми лиш гартувалися в борні.

У печі палав вогонь та червоним язиком він лизав челюсті.

У моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні.

Над водою вставав туман і повіяло холодком.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Наодинці зійдуть сльози болю і в душі розвіється юга.

Мар’яна замріяно співає і все навколо немовби прислухається.

Пройдуть роки і вилюються на папір сміливі бунтарські рядки.

Повітря склом виблискує ламким і тиша ніжно дзвонить над гаями.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Принишк мій брат у зорі загляда і я мовчу вслухаюся у душу.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Я іду у парку золотому і прощально листя шелестить.

Найменший шелест або стук і моє серце падає і завмирає.

Росинка заблукає в павутинці й сивішатиме небо що не день.

Дощик перестав і все навколо запахло посвіжішало заблищало.

Ми йшли удвох і вишні осипали рожевий цвіт на трави і хвощі.

Тільки Дніпро ніс свої хвилі і десь крізь сон кигикнула чайка.

Дівчина троянди поливала і кудись котилась хмар навала.

Він сопілку з очерету ріже і лунає тихий полонез.

Ударив грім і зразу шкереберть пішло життя.

Дороги розмиті і чується крик журавлиний.  

Людські істоти слабкі і їх легко зранити. 

Сучасний світ нас випробовує і ми вчимося бути собою.

Одна мить і м’яч пролітає лінію поля збоку від воріт.

У мене пане слово не куповане і я його не продаю.

І до неба я вище і вище і все ближче мені до землі.