Складносурядне речення

Ти спершу стоїш на подвір’ї серед срібного дощового мерехтіння, далі виходиш на шлях, простуєш із задертою головою, потім опиняєшся на вигоні, підставляєш дощинкам обличчя, руки, плечі.

Відходили все далі й далі зрадливі вітряні дні, і вже з другого ранку вони їхали царством весни.

В особливо небезпечних місцях старий обходив збоку, весь час не спускав з ока слідів, перемацував очима кожний непевний закуток, купи вітролому, каміння.

Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем і на воду сповзає дядькова тінь.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини.

Ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.

І справді на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки.

Сани рушили — і все почало віддалятися.

А зійдеш на пагорб — і перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Над річкою прошелестіла гайвороняча зграя, і знову стало чути густе комарине гудіння.

Гойднулась і побігла з-під верболозів хвиля, підкотилась під місяць, колихнула його, він зробився спочатку довгий і плескатий, а згодом знов покруглішав.

Зжаті стебла господиня клала навхрест і вони лежали до закінчення жнив.

За татарським бродом з червоного маку народжується місяць і коло козацької могили висікається старий вітряк.

Куди в селі сходяться всі стежки і де можна почути всі новини, найнеймовірніші чутки?

Пройшовся березень з під сніжником на шапці над татарським бродом і під його ходою вибухнули криги.

Кожна ниточка на рушнику любовно заплетена і з того вирізування просвічувалося лапасте дубове гілля.

Господар лежить і все лежить.

На хвилях перешіптувалися, шерехтіли крижини і кожна з них несла в далечінь шматки украденого щастя.

У хаті мовчки сиділи зажурені люди а на столі лежало шість з восковими свічками хлібин.

Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.

Мої милі чорнобривці, щирі, добрі українці, зичу щастя вам…

Прощаються з літом ліси, верхів'ям гудуть і гудуть.

То заблищить самотня зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.

три

чотири

п'ять

шість

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Лиш коники в траві сюрчали та марево хилилось до землі.

Немає такого дерева, щоб на нього птахи не сідали.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

Демко вдоволений розпорядком батька, зате Максимові це не до вподоби.

Зараз тільки сухе бадилля стовбурчилося на городі та стриміли соняшники.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Подорожні розбились на зграї, і кожна пташка до рідних осель полетіла.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

Грім одгримів, і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і від сирої землі.

Високі верби шуміли над ровом, і небо між ними синіло, наче емаль.

В тихій задумі стояли діброви, а в них весільним одягом пишались черешні і темно рожевіли напухлими устами дикі яблуні.

Ранками стала сивіти земля і поля бралися легкою памороззю.

Вічна ніч стояла і чорнів туман.

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Грає сонце з горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар.

одночасність подій

послідовність подій

причиново-наслідкові

чергування подій