Складносурядне речення

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Чад і сморід стояв над світом.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало.

Билося серце, і гріла кров од передчуття чогось в житті радісного й могучого.

Надворі вітер дув холодний, і ніч зближалася глуха

Слово «мама» росте разом із нами тихо, і тихо ростуть дерева.

Може, квіти зійдуть — і настане ще й для мене весела весна.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вітер дув холодний і ніч зближалася глуха. 

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Вдалині поле ніби вогнем горить а річка виблискує на сонці.

Ліс одягався тоді в жовте й червоне листя а сонце обертало його у золотий вогонь.

Висипала на подвір'я дітвора та збудила тишу голосним криком і дзвінким сміхом.

Курява і стелилась по гладкому як дзеркало ставку і купалась у хвилях рожевого світла.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Уже вся долина й гори блищать вогнями і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Прийми, Боже, молитву своїх дітей, а ми проситимемо за Україну, за рідну матір і молитва наша праведна, як і любов.

Зумійте бути вольними - і будете вольні.

Дмухнув вітер понад ставом, і сліду не стало.

Вітру на морі не було проте клекотав сильний прибій.

Пройшла гроза і ніч промчала і знову день шумить кругом.

Важким холодним сном спала земля а високо над нею притаїлися зорі.

Дощ пройшов і світлі ручаї в синє море виливають воду.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими!

Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

Холодні осінні тумани клубочаться вгорі і спускають на землю мокрі коси. 

Пливе в сірі безвісті нудьга, пливе […] , і стиха хлипає сум.

Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, умивається сльозами вбога земля.

Міріади дрібних крапель спадають додолу, і пливуть, змішані з землею, брудними потоками.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.