Складносурядне речення

Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутися рукою.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати – любити пісні.

Мати – це одвічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.

Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче?

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Шугає вітер а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться ні пташка не защебече.

В орача руки чорні та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою але їм не говорилося.

А жайвір щебече а сивий будяк сохне.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Я дивлюся на небо й небо затихає в коливанні.

Лине чайка на безкраї плеса і чебрець розлукою пропах.

На галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Уже давно стояла ніч над землею і зорі виблискували з темного неба.

Скоро вся долина заблищить вогнями і до неба підніметься дружна пісня.

У степу тихо і ледве чутно пахне чебрецем.

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало, заблищало. 

тому люди застібнули пальта.

і пішов дощ.

піднялася курява.

закружлявши листя.

і поніс листя шляхом

тому що була хвора.

вона нездужала

і ми занепокоїлись.

адже почалася злива

ні вчора, ні сьогодні

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів

Хлопець сидів, обійнятий м ’якою радістю, і широкий світ клався йому під ноги

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

З ледарем поведешся – горя наберешся.

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави

Слово – срібло, а мовчання – золото

Культурна людина та, яка залишається культурною

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

а вечір видався дивовижно теплим.

дарма що була середина жовтня.

залишивши на ній неприкриті плями.

коли весна приходить справжня

дарма що холоди і зливи

а в грудях калатає

і заливаються, і мріють

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

але й червневі мають свої принади.

Між зеленими садами, між сірими стінами загравали вже фіолетові тіні.

Уткнувшись у тепло долин, вітер спросоння погойдував чорні тополі.

Яра пшениця була молода й висока, а горді соняшники стояли ще вищі.

Десь скрадливо скрипнула хвіртка, насмішливо обізвався дівочий голос.

і розвиває обриси будівель.

і обриси будівель наче розмиваються.

загадкова, таємнича.

Сиджу і слухаю, як народжується вітер.

Цей ведмідь спить на березі ріки не тільки взимку, а й влітку.

Із вечора повітря наче стискувалось від холоду, а гуси ховали червоні дзьоби під крила.

 Радіє весняне сонце, вишні цвітуть рясно в саду.

Надходить вечір повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць; і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць, стоїть передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць, стоїть, передчуваючи неспокій.

Я у думках до мами пригорнулась і стало так гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Шугає вітер а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться ні пташка не защебече.