СПР

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило.

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

 Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

За високою стрункою дзвіницею, що так

пориваються вгору, десь у білому підхмар’ї зникають лебеді.

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалася довгою грядою підводного каміння.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого.