Текст. Складне речення з ррізними видами зв'язку

те головне, що автор стверджує, до чого він закликає, чого навчає.

речення. у яких йдеться про причини дій, явищ, ознак.

висловлювання однієї людини.

група речень, об'єднаних між собою темою, основною думкою та граматично

основна думка

тема тексту

ідея твору

план тексту

перше речення тексту.

основна частина тексту.

розкриває головну думку цілого тексту

Речення, яке несе в собі найважливішу інформацію мікротеми.

паралельний

послідовний

комбінований

видово-часовий

частина тексту, об'єднана однією мікротемою.

особливість зв'язку, де кожне з речень характеризується відносною самостійністю

головне речення в тексті

початок тексту

паралельний і ланцюжковий зв'зок

займенники, сполучники, повтори слів

тематичне речення, тематичні слова

синоніми, сполучники, вставні слова

Весняне сонце ще не було пекуче, воно лише приємно пригрівало живим теплом, і степ дихав вільготно (Олесь Гончар).

Шепель ішла повільно, їй здавалося, що сніг, падаючи, ледве чутно шелестить (О. Донченко).

Зелені гори, убравшись у білі гуглі, прислухалися чуйно, як дзвеніло на небі золото зір, мороз бризкав срібним мечем, потинаючи звуки в повітрі...(М. Коцюбинський).

Жито посіяно сівалкою, і, йдучи стежкою, я не зводжу очей з міжрядь, які під зеленим дашком своїм біжать кудись у сутінь буйного травостою (І. Сенченко).

І видно: аж-аж-аж ген до ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися...(Остап Вишня)

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани (Олесь Гончар).

Берег спорожнів, рибалки пішли геть, і нікому не було дивно, що стара Половчиха не рухнулася з місця (Ю. Яновський).

Вітерець дмухнув, і забриніли стебельця сіна, забриніла тирса тонко; навіть скошена, навіть ставши вже сіном сухим, вона продовжує співати по-степовому (Олесь Гончар).

Сурядний

Безсполучниковий

Сурядний і підрядний

Сурядний і безсполучниковий

дві

три

чотири

п'ять

Золота порохівниця місяця порошила трави голубим пилом, і здавалось козакові, що в степу ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і не сиділося старому, свербіла рука до шаблюки.

А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет.

Весняне сонце ще не було пекуче, воно лише приємно пригрівало живим теплом, і степ дихав вільготно.

Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар, і їй хотілося торкнутися до нього пальцями, щоб зняти з нього біль...