Тире між підметом і присудком

Людина без волі мов кінь на припоні.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Мої слова не зброя, а ридання.

Життя без книги хата без вікна.

Творчість завжди мрійна і тривожна.

Життя прожити не поле перейти.

Степ мов палав під тихим сонцем.

А осінь як спомин.

Сьогодні життя наше радісне.

Ти між зірками одна.

І душу опанував тихий і глибокий настрій.

Осінь прощальна сповідь усього живого, велична поема жалю і надії.

Вона мій океан, мій світ, моя душа.

Серце не камінь

І новорічна ніч як казка.

Він рідний нашим городам і селам.

Сад великий, але старий, запущений.

Мова це розум і руки, сутність народу.

Хай я не людина, ну й Хома не чоловік.

Творчість завжди мрійна і тривожна.

Пісня і праця великі дві сили.

Життя не забавка.

Оте село давно уже як привид.

Життя то зовсім не круїз.

Я тінь мого слова.

Мова душа кожної національності...

Заміж іти не дощову годину перестояти.

Поезія це завжди неповторність.

Вода з вогнем не товариші.

Бджола відома трудівниця.

Любити не знати спокою.

Сиротою жити сльози лити.

Весна дівчисько в ластовинні.

З усіх утрат утрата часу найтяжча.

Марудна справа жити без баталій.

Мій отчий незабутній доме ти вічний поклик з далини.

Зачарована Десна безмежно гарна.

У поганого майстра й пилка крива.

Праця і пісня великі дві сили.

Промені як вії сонячних очей.

Деревина міцна на своєму грунті.

Твої вірші думок великий злиток.

Творчість завжди мрійна й тривожна.

Голова наша кругла як небо ступня пласка як земля.

Чинити правосуддя праведному радість.

Невже моя пісня не хвиля?

Я син свого народу.

Найвищий для мене чин Книга.

Кожна пригода до мудрості дорога.

Людина то пуп'янок небувалої казки.

Маленька праця краща за велике безділля.

Фрукти найздоровіша їжа.

Ми з тобою йдемо стежкою в саду (М.Рильський).

А грім по вулицях ходив і цьвохкав батогом сліпучим (М.Бровко).

Дехто з перехожих зупиняється... (В.Винниченко).

Там над водою купка людей лагодилася сідати в човен (М.Коцюбинський).

Так! Я буду крізь сльози сміятись... (Леся Українка)

Сміятися над розумними людьми - це привілей дурнів (Ж.Лабрюйєр).

Нехай мати усміхнеться, заплакана мати! (Т.Шевченко)

А тепер будемо вечеряти всі разом (В.Собко).

День був гарний, погожий (С.Васильченко).

Пилипкові зробилося страшно (П.Мирний).

Катерина береться розпалювати вогонь під плитою (І.Вільде).

Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки... (Леся Українка)

Найвища краса - це краса вірності.

Співає, шумить зелена діброва.

Дружба вчить віддано любити і мужньо ненавидіти.

Обманююючи, людина обманює передусім саму себе.

Людина залишає по собі пам`ять (Д.Лихачов).

Поїхав би я в гості, та люди не кличуть (Нар.творчість).

Нехай цвітуть про тебе співи ... (В.Сосюра)

Я для вас рад на світі жити (І.Франко).

Треба йому ще сім літ свині пасти.

Чекати - найважча робота.

У кожнім серці є сьогодні, вчора, завтра.

Я вибрала долю собі сама...

Каштани кивають привітним і теплим гіллям.

Буду я навчатись мови золотої.

Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.

Книги - морська глибина.

Людина мусить людині помагать.

Люди часто з мухи слона роблять.

Ми тільки почали розгадувати світ.

Швидко на січовий майдан стали збиратися запорожці.

Сусіди й родичі завжди заздрили моїй удачі.

Людина славна не словами, а ділами.

Земля моїх предків прекрасна і вільна.

Гірський орел завжди гордий.

Горобцеві з соколом не змагатись.

В океані рідного народу відкривай духовні острови!

Так, я буду крізь сльози сміятись… 

Україні, її люду хочу я служити.

Напровесні вовчі зграї ставали дедалі нахабнішими.

 А я таки мережити буду тихенько білії листи.

Сонце не могло пробитися крізь вікові дерева .

Із-за хмар почав півколом з’являтися блідий місяць.

Він завжди лишався непомітним.

Над крутою стежкою співучою йшла, як пісня, дівчина, юністю заквітчана .

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий жовтень прийшов позолотити дерева. 

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Так, я буду крізь сльози сміятись…