Види складнопідрядного речення

Хлопці із запорозьких паланок і Гетьманщини охоче йшли на Січ, щоб стати справжніми козаками-лицарями.

Існують джерела, у яких перші згадки про Кам’янець-Подільську фортецю датуються ще XІ-XІІ століттям.

Українська нація зобов’язана жінкам-козачкам тим, що виробився яскравий національний жіночий характер, сповнений гуманістичної теплоти, людської гідності та духовної сили.

Коли запорожці вирушали в похід, то брали з собою декілька горщиків тетері, толокна, сушені галушки, солоне сало, сушену рибу, крупи.

Козаки лише в скрутних воєнних обставинах могли вживати конину, бо це суперечило традиційним церковним звичаям і ставленню козаків до своїх бойових помічників.

Остап одійшов од хати далі, щоб не привертати уваги птахів, примостився під хлівцем і, гріючись на сонці, дивився на них.

Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті.

Ніч тоді чорна стояла, ніби хто очі зіркам повиколював.

Скляна прозорість тужавіє поміж деревами молоденького гаю, що вже опушився листям.

Коли човен стукнувся боком об чийсь дерев’яний хлів, Орчик, звівшись, кинув курку на стріху.

означальне

з’ясувальне

обставинне

безсполучникове

означальне

з’ясувальне

обставинне

безсполучникове

означальне

з’ясувальне

безсполучникове

обставинне

означальне

безсполучникове

з’ясувальне

обставинне

означальне

з’ясувальне

безсполучникове

обставинне

Хоч і попідростали лелеки, а літати зовсім не вміють.

Скоро з холодної неволі на світ появилось багато стебел усіляких квіток, на яких позоставалось чимало насіння.

Якщо лелька літала на торфовисько чи на річку, то на гнізді залишався лелека.

Сірий заєць любив весну за те, що з настанням теплих днів для нього рідною хатою ставав увесь білий світ.

Нарешті лелеки обліпили хату так, що вона побіліла й зверху.

якось журливо ставало на душі.

неначе занурюючи все в темряву.

однак на ґанку ще точилася розмова.

так що все птаство затихло.

Не знаю, чи побачу вас… 

Боюсь на тебе подивитись, бо таких очей не можна не боятись.

Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.

Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу.

Не говори печальними очима те, що бояться вимовить слова.

Нам з тобою, видно, по дорозі, бо ішли й нікуди не прийшли.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Нам з тобою легко так, неначе вітер нам підказує слова.

2

3

4

5