Відокремлені члени речення

Роз’ятрений нудьгою, затоплений в задумі, плентався я тихою ходою берегом річки…

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків

Чорні голі дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілочками…

За селом, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи.

Далеко-далеко на південь засиніли смугою гори, вкриті лісом.

Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця.

Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези.

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах.

Білі стіни будинку вертають мені притомність.

Синіють кришталевою стіною височенні гори покриті вічним снігом.

По рожевій площині моря пробігали то золоті то блакитні іскри.

А за річкою попід кучерявим зеленим лісом вся гора вкрита розкішними килимами ярини.

Дитина стоїть пильно дивиться то на батька то на матір.

Ліс випустив мене з своїх обіймів степам віддавши лагідно.

Здрастуй, пташечко маленька, звідкіля ти, звідкіля?

За даними синоптиків, завтра буде дощ.

У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

Ну а ви, я бачу, здружилися.

Хай буде сад, і дерево крислате, і кіт-воркіт, і ще багато див.

А он уже видніє з далини столиця Вишнивецького – Лубни.

Під нами прокидався туман, а над нами падало й падало листя – золоті сльози осені.

А он він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.

Жагучими пахощами дихала земля, розпалена садами.

Із тебе, першої моєї вулиці, почав я відкривати білий світ.

Народе мій, до тебе я ще верну.

І даль, і гай, і темні кручі відбились в лагідній воді.

Як рибалка, я повинен бути людиною поважною і розсудливою.

І срібна ніч, серпанками прикрита, дріма і слухасолов’я. 

Здавна мешканці села, крім лісових промислів, займалися землеробством і тваринництвом.

Впали роси на покоси засвітилися довкола.

І я заплакавши назад поїхав знову на чужину.

Устами спраглими в цю мить всю хмільність світу хочу спити.

Там кажуть сонце спати лягає.

Місяць виплив з-за садка розкидаючи срібне проміння.

Він був родом з Черкащини, давньої козацької столиці.

Шалений холодний вітер люто висвистував і завивав, гуляючи над степом.

Ввібравши в себе погожість і ясноту сонячного дня, село виглядало, як дівчина-красуня.

Розганяючи тумани, сонечко вставало.

Хай, розгорнувши строфи, наче крила, наступає пісня!

І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої.

Сильна, вправна вона працювала завзято і самовіддано.

Тепло дихнула в лице чорна рілля, повна спокою й надії.

Верхи на тих возах примостилися високі халабуди, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною.

Акація стояла в цвіту, заквітчана безліччю білих китиць.

Рідна хата як водиться старшому братові зосталася. 

На годиннику з гербами як завжди година друга, і крадеться вслід за нами.

Мово рідна, ти ж, як море, безконечна, могутня, глибинна.

Вугілля має велике значення, як паливо для промисловості

Зелені черенці білої лілії були як добрі ласкаві руки, що обережно й турботливо тримали вінчик білих пелюсток.

 І я зими долаю норов обличчя, підставляючи вітрам.

А пісня, наростаючи, пливла над берегом.

Вона біжить, не чуючи під ногами землі, не помічаючи нічого навколо себе.

А вони не сиділи склавши руки.

Не довго думаючи, я пориваюся до двору.

Пряме дерево і вмирає стоячи

Хлопець вибачившись швидко покидає кімнату

Тонкий лист облітаючи з жовтих дерев лягає на плечи

Наближаючись до своєї хати я якось присмирнів

Коні мчали вулицею піднімаючи хмари куряви