Відокремлені означення

підмет, присудок, обставина

підмет, присудок, означення

додаток, означення, обставина

підмет, додаток, обставина

Степ оповитий тишею мовчав.

Бджоли прилітали по мед густим роєм і так гули непримітні у зеленій липі що здавалося дерево співає.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

Стояла темна ніч холодна вітряна.

Єднає нас над кручами Дніпра земля на хліб і сіль багата.

Виводить лісова стежинка до верб заснулих край села.

Стоять налиті сонцем дні.

По дворах навантажені всяким збіжжям стоять вози готові в дорогу.

І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка.

Здобутий працею сухар м’якший від дарованого бублика.

Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюся й поклонятимуся все життя, річко моя дорога й велика.

Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки

глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

 І очі мої, і мій слух – усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє.

 Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі,

чорняві, круглолиці і з ямочками на щоках.

Окрім гри на сопілці, Хома провора дуже любив пісні.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук.

Картоплі по пояс густі непролазні.

 „Запам’ятайте, – говорив учитель, – Вітчизна починається з берізки посадженої своїми руками, з прозорої водиці зі струмочка, що протікає поруч із вашим домом”.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Намита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

На голій одполірованій морозом до блиску шматині землі розпросторився

калачик.

 Ганна з її охотою до роботи безпосередністю щирістю та привітністю теж якось одразу сподобалася своїм новим знайомим.

Наляканий громовицею тихенько заіржав кінь.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації

з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

Веселий гостинний він любив товариство.

Переляканий запорошений снігом без шапки счав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Вже видно червоні очі й тремтячі рожеві храпи коней спотворені люттю

обличчя верхівців.

Насмерть перелякана козаками шляхта сховалася за міськими мурами.

Зупинився біля мальвами закосиченої ліси.

На призьбі затіненій розлогою грушею хтось заворошувся встав.

З’єднане з основними силами селянсько-козацької армії військо Кривоноса

становило велику силу.

Рівний залитий сонцем степ доразу принишк.

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе

крижаний панцир зими.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед

хати.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Утомлені своїм довічним рабством вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Заглиблена в спогади Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг.

Мама перегортає зошити списані широким чітким почерком та якісь аркуші розмальовані контурами відомих і невідомих континентів.

Славкові уявився справжній мамонт сумний і замислений.

 В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.