Відокремлені означення

Отаман дуже полюбив Миколу; настановив його за крилаша, себто за свого помічника.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір'ям, перелетіла на друге дерево.

Тим часом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку і духоту, косарі співали косарських пісень.

Над Оболонню висять низько білі, аж прозорі хмарки.

Він угорський хорват з Балатону, чизмар по професії, тобто швець.

Вкрита садками балка вилася попід горою.

Матюха поклав аркуш і, спершись обома руками на стіл, грізно очима вп'явся в юрбу.

Зараз від дороги, загороджений очеретяним тином, починався Замфірів виноградник.

Вустя нічого не бачила, крім отих швидких струмків.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Зачувши тупіт з глинища, вискочив Карпо, сторож із школи, і подався в поле.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Знесилений кінь зупинився, важко дишачи.

Ростислав, у солдатській фронтовій шинелі Іванова, і Боженко поспішали тепер до залізничних майстерень.

Земля, скована морозом, покрилася білим снігом.

Знесилена горем мати схилилася на бильце канапи і заснула.

Людина високогуманна, Сошенко з піклуванням ставився до Шевченка.

Степ, струснувши з себе росу, горить рівним жовто-зеленим кольором

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були гарні дівчатка.

Людина не позначена любов'ю не зможе звести серця для добра.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур'яні.

Стояв Тарас на Чернечій горі осяяний променями сонця.

Озвучені бджолами соняшники чомусь схлжі на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах.

Втомлений нічною біганиною він задрімав, не заплющуючи очей.

ЇЇ маленька постать, облита м'якою зеленуватою тінню акацій була незвичайно граціозна.

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади не огороджені тинами.

Народ покинутий на злидні повинен стратить риси рідні, безслідно стертися з землі.

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки.

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Проковтнули тишу обважнілі від снігу сосни.

На повитих мороком вулицях не припинявся рух.

Лукаш зачарований музикою лісу зупинився на галявині.

Осінній ліс осяяний вранішніми променямисонця здавався казковим.

Птахолови минали березовий гай пронизаний пасмами світла.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

І дощами вмиті журавлі в блакиті відлітають у тривожний дальній шлях.

Село зачароване зоряним небом хороше синіє розкиданими хатками.

Напливала на річку ніч настояна на синій воді місячному сяйві і пахощах верболозу.

Хвилювалося розбуджене весняим вітерцем жито.

Місяць закоханий в ніч чарівну сяє щасливий і світить.

Переповнений любов'ю я відкрив кохання книгу.

Я люблю українське село повне шуму повне дум.

Тепла ніч наповнена степовими пахощами пропливала над Асканією.

Високі гори довкола покриті чорним смерековим лісомнемов дрімали на спеці дихаючи гарячим смоляним запахом.

Далеко-далеко на південь засиніли смугою вкриті лісом гори.

Акація стояла в цвіту заквітчана безліччю білих китиць.

З леговищ людських загублених в горахпоспішали сусіди на пізні вогні.

З лускотом і зойком летить десь в долину зрубане в лісі дерево.

Гурт берізок оточених молодими дубками сприймається мало не як ефемерне видиво.

І син Шрамка перебраний ченцем прийшов приніс чутки мені достотні.