Звертання

Я п'ю тебе сонце твій цілющий напій.

Ганнусю рибко душко любко рятуй мене моя голубко!

Рідна мати моя ти ночей не доспала і водила мене у поля край села.

Глянь моя рибонько срібною хвилею стелиться полем туман.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Зійди дощику дрібнесенький скропи травицю.

Прочини господарю ворота занесем тобі віночка із золота.

«І мертвим, і живим, і ненародженим…»

«Думи мої, думи мої»

«Заворожи мені, волхве!»

«Добрий вечір тобі, пане господарю!»

Дощику дощику перестань!

Луги луги пропахлі сіном прілим чи ви мене впізнали земляка?

Одягніть вишиванку моя доне і сину щоб красою зігріти нашу рідну країну.

Візьміть мене гаї поля озера ріки!

Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари, і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба?

Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви білі хмари і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба?

Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба.

Якою ж, ви, силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари, і ти, пахуча земле, що з одного робиш звіра, а з другого голуба?

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця істину.

Нехай гнеться лоза а ти дубе кріпись.

Не тривожся зовсім моя, пташино.   

Мене, ти, дубе отінив, як хмара.

А ти голубе, співай на калині. 

Ні, не бійся, Тоню, гроза вже минає.

О дівчино моря звідки й куди лежить твій шлях? 

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву.

Ой чого ти земле молодіти стала? 

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим.

Годі вам гурт ворогів і прихильних марні слова промовлять.

Літня ніч спокусниця зрадлива крилом одним пів світу обняла.

Старі дуби спасибі вам за осінь за відлітання радості і птиць.

 Рука в руці — і музика жива спинися мить зіграй сонату вічну.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

 Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать,

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О земле, втрачена, явися бодай у зболеному сні.

Ой, не сійтеся, сніги, згиньте в темній безодні навіки!

Старі дуби спасибі, вам, за осінь, за відлітання радості і птиць.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

Дивися на мене ясне сонце, засмали мою душу.