«Той, що перебуває на межі цього та потойбічного світів» (Міфопоетичний світ М.Булгакова у романі «Майстер і Маргарита»)

«Той, що перебуває на межі цього та потойбічного світів»

(Міфопоетичний світ М.Булгакова у романі «Майстер і Маргарита»)

«…что бы делало твоё добро, если бы не существовало зла, и как бы выглядела земля, если бы с неё исчезли тени?»

Воланд Левию Матвею

Міфопоетична система твору є формальним вираженням закладеного в нього міфологічного фактору.  Перший обумовлений процесами свідомої авторської  міфотворчості, виявляється через атрибути: міфологеми, міфеми, міфологічні мотиви тощо. (Мифологема — ы; ж. Лит. Сходная, повторяющаяся тема в мифах разных народов. // Составной элемент мифа.

Большой толковый словарь русского языка. 1 е изд е: СПб.: Норинт. С. А.

Кузнецов. 1998)

 Міфопоетична система твору може  існувати в чотирьох основних модусах (типах міфотворчості): міфологізації, реміфологізації, деміфологізації, авторському міфі.

 Є.Мелетинський вказує наступні риси міфологізму: витиснення міфічним часом історичного; міфологізм стає інструментом структурування оповіді; широке використання повторів та лейтмотивів;  зв'язок неоміфологізму з глибинною психологією підсвідомості; протиставлення  й невіддільність одне від одного міфу й історії.

Роман  Булгакова – це  міфопоетична система, тому що в ньому закладений міфологічний фактор. Автор свідомо створив міфологічний світ, у якому існують міфологеми, створений  такий час та простір, який перетікає в різних напрямках, у різних інтерпретаціях, оповідь ведуть  різні оповідачі, створюючи разом з автором нові інтерпретації  міфів. Вони існують у міфічному часі витісняючи час історичний. Час перетікає, перехрещується, простір то звужується до кімнатки у лікарні,  до лавки на Патріарших, то розширюється до безкінечності. Так,  кімната Берліоза збільшується до вселенських розмірів, де нескінченні сходи ніби піднімають героїв до небес й тут же повертають у пекло, де відбувається бал Сатани. Герої сучасності, минулого, позачасові посланці Бога, живі й мертві, відьми, русалки, перевертні  - все це населяє міфологічний простір роману.

Звідки автор брав образи, що стало тим ґрунтом, який дав можливість забуяти новому міфові? 

Мирон Петровський, булгакознавець, вважає, що  “Киевское пространство, оказывается, имеет прямые выходы в иные миры, эти выходы изображены Булгаковым, но не названы и даже слегка припорошены конспиративным снежком, оставляющим для обзора обобщённый контур и скрывающий подробности, так что читатель может их всё-таки распознать, автор же при нужде — отпереться. Пространственные игры с вовлечением иных измерений не появляются в «московском романе» внезапно, невесть откуда; у них в булгаковских сочинениях есть своя история, идущая от «киевского романа», и речь, следовательно, не о свойствах первого или последнего романа Булгакова, но о типологии его творчества, неотменимо включающей то, что Борис Пастернак (в другой связи) назвал «мистическим урбанизмом»” 

  Чим для Булгакова було рідне місто? Тільки з великої літери - Місто – Вічне Місто. Так називав його Булгаков. Є.Л.Безносов називає вимір роману Булгакова -  “пятое измерение”, которое… помогает “раздвинуть помещение до желательных пределов”. Цей прийом вчений називає “мистификацией” физического пространства».  Булгаков створює не конкретний історичний час, а загальнокультурний, який можна назвати циклічним, вічним, за словами Орлової О.А., це час універсальний, який дозволяє реальному та ірреальному світам мати щільний кордон. В той же час дає можливість існувати паралельно, впливати на героїв твору, а отже на читача. Постійний діалог автора з Містом, Міста з читачем, Міста з героями, часу й простору, героїв реальних з нереальними, міфічними  -  дає можливість відчути себе (читачеві) у круговерті міфопоетичного світу роману Булгакова.  

Микола Богданов у своїй статті пише, що «писатель смотрит на Москву глазами киевлянина! Ибо во всех мытарствах своей новой жизни он неспособен забыть, как "весной зацветали белым цветом сады, одевался в зелень Царский сад, солнце ломилось во все окна, зажигало в них пожары", а

"зеленое море уступами сбегало к разноцветному ласковому Днепру". Ведь

Булгаков — из того поколения киевлян, в сердцах которого когда-то "родилась уверенность, что вся жизнь пройдет в белом цвете, тихо, спокойно, зори, закаты, Днепр, Крещатик, солнечные улицы летом, а зимой не холодный, не жесткий, крупный ласковый снег…".

Дмитро Лавров також вважає, що у романі як розсип розкидані скалки спогадів Михайла з дитинства, те, що назавжди запало в душу – стало частинкою світу автора -  "Отпусти его!" — вдруг пронзительно крикнула Маргарита... И от этого крика сорвался камень в горах и полетел по уступам в бездну..." Просьба главной героины, сделанная в порыве отчаяния, в романе вовсе не случайна. – продовжує Д.Лавров - Эту фразу юный Михаил Булгаков услышал в день похорон своего отца, 16 марта 1907 года, когда один из товарищей Афанасия Ивановича, Богдашевский, произносил надгробную речь: "Отпусти!", — вот последнее твое предсмертное слово своей жене, которая страстно любила тебя и которую со страстью любил ты. "Отпусти!.." И ты отошел с миром".

        Семенов А.І. у праці «Мифопоэтическое пространство в литературе ХХ века» вказує на головний мотив роману:

 «Ведущий мотив Вселенной романа — мотив города. Город, как выясняется, живет даже не двойной, а тройной и еще более многоплановой и многослойной жизнью.

Речь идёт не об исторических повторениях одной эпохи в другой, а о бесконечном и беспрерывном историческом воплощении сакральных сюжетов, принадлежащих не времени, но вечности».

За словами Семенова А.І. герої роману «Майстер і Маргарита»  « Воланд, Коровьев, Азазелло и Бегемот, вроде бы, бесы. Но совсем иные бесы». Вони й не ангели, ось чому вони  не можуть дарувати Спасіння. У їхніх силах, за словами вченого, дарувати Спокій. Й вони його дарують Майстру, Понтію Пілату. 

Більш детально проаналізуємо Бегемота – кота-перевертня, улюбленого шута Воланда,  його «амулета» (так назвав героя О. Вардіміаді). Прототипом Бегемота, за свідченнями другої дружини письменника Л.Белозерської , був домашній сірий кіт – велетень Флюшка. 

 Михайло Афанасьєвич зробив його чорним, адже за народними традиціями саме чорний кіт зв’язаний з нечистою силою. Отже, Бегемот є символом нещасть.  Ім’я  Бегемот прийшло з апокрифічної книги Єноха. У Вікіпедії ми дізнаємось, що письменник назвав кота в честь морського чудовиська, про якого він прочитав з книги «Істория сношений человека с дияволом» М.А.Орлова. Про це ж пише І.Л.Галинська у роботі «Наследие Михаила Булгакова в современных толкованиях». Бегемот в демонологічній традиції - це демон бажань шлунка. Вадим Філатов зображує такого диявола у вигляді чудовиська із слоновою головою, з хоботом й кликами. Це чудовисько мало людські руки, великий живіт. Бегемота нагадували його коротенький хвостик й товсті задні ноги.  

Як змінив міфічного Бегемота Булгаков?  Характер  шалапутного Флюшки, величезні розміри кота-перевертня. Ось таким Бегемот був у першій редакції роману : «На зов из черной  пасти камина вылез чёрный кот на толстых, словно дутых лапах»  Бегемот Булгакова, як і міфічне створіння з ветхозавітної книги Єноха ,  багато їсть. От тільки у романі кіт має кумедну зовнішність: «чёрный, как сажа или грач, и с отчаянными кавалерийскими усами», ходить він на задніх лапах. Крім того,  Бегемот при собі має  примус (за висновками вчених -  це символ  дома, хоча й комунального). Читач з подивом спостерігає за такою незвичною для кота зовнішністю, яка шокує, змушує змінювати думку про героя. Викликає сміх й естетичний шок поведінка кота, який веде себе як людина: п’є воду з графина,  закусює  горілку маринованим грибом, грає в шахи,  філософствує, розповідає небилиці, сперечається.  Висловлювання Бегемота  вийшли за рамки роману.

Їх вживають у своїй мові, блогах  незалежно від статусу й віку. 

Згадайте: "...Не шалю, никого не трогаю, починяю примус. И еще считаю долгом предупредить, что кот - древнее и неприкосновенное животное...", "Помилуйте! Разве позволил бы я себе предлагать даме водку? Это чистый спирт!" , « -Не постигаю! Сидели мирно, совершенно тихо, закусывали...», « Приятно слышать, что вы так вежливо обращаетесь с котом. Котам обычно почему-то говорят «ты», хотя ни один кот никогда ни с кем не пил брудершафта».

 Отже, кіт Булгакова, за визначенням В.Я.Лакшина: «целый характер: озорной, тщеславный, хвастливый, бесцеремонный и жеманный одновременно».  Безперечно, Бегемот -  це комічний персонаж, хоча його поява насторожує читача, адже він приносить нещастя. Згадаймо, Іван Бездомний, який переслідує іноземця, потрапляє в психіатричну лікарню, Степан Ліходєєв опиняється у Ялті, горить ресторан Грибоєдова,  кіт відриває голову конферанс`є … 

 Під час свого останнього польоту Бегемот перевтілюється у «худенького юношу, демона-пажа, лучшего шута…» Діяльність Бегемота привела до винищення чорних котів по всій країні: «Например, в Армавире один из ни в чем не повинных зверей был приведён каким-то гражданином в милицию со связанными передними лапами».

Малкова Т.Ю. вважає, що образ кота має міфологічну підкладку. За народними повір’ями, чорний кіт є небезпечною твариною, бо він перебуває на межі цього та потойбічного світів. Чорний кіт – обов’язковий  атрибут нечистої сили, символ, який згадується у всіх казках та легендах. (Кіт-баюн, учений кіт, кіт у чоботях т.ін.) Недарма кіт відчуває потоки негативної

енергії. За словами О.Вардіміаді: «Тварина …так «харчується».  

Цікавою  є думка Малкової Т.Ю. про зв'язок кота у багатьох міфологічних традиціях   з місяцем. Вважається, що здібність змінювати форму зіниць символізує фази місяця. Уміння бачити вночі, великі блискучі очі перетворили у народних повір’ях кота у загадкового звіря, якому відомі таємні сили.  Багато літературознавців звертались до мотиву місяця та сонця. Думки вчених щодо цієї теми неоднозначні.  Імпонує погляд на цю проблему Е.Л.Безносової: «Солнечный свет и зной становятся знаками гибнущего мира. Вспомним, как пытается закрыться от солнца стоящий на допросе перед Пилатом Иешуа, как тает сжигаемая солнцем толпа праздных зевак, пришедших поглазеть на казнь. Образ зноя и солнечного света играет аналогичную роль и в «московских главах». Противоположным по своему символическому значению образу солнца является в романе образ луны и лунного света, приносящего покой и умиротворение или служащего знаком ирреального мира, «фантастической реальности». Характерно, что тема луны возникает буквально рядом с темой солнца уже в первых главах романа». І.Бєлобровцева та С.Кульюс вважають, що місяць – це амбівалентний символ, який проходить через структуру роману. За словами  вчених: «наделённость ночного светила особыми функциями свидетельствует о склонности Булгакова к созданию собственной лунной мифологии. В «Мастере и Маргарите» таинственный светильник вселенной, вестник или свидетель смерти (Иуды, Берлиоза) и предвосхищение выхода в иные пространства бытия (мастер, Маргарита, Понтий Пилат). Её многозначная символика связана с целым комплексом мифологических мотивов»

Художніми засобами автор виражає своє розуміння єдності світу, де поєднані добро й зло. Адже образ кота Бегемота наприклад, об’єднує в собі улюбленого кота Флюшку, й містичного чорного кота-перевертня, який несе нещастя, й ненажеру  Бегемота, величезного , схожого на слона чудовиська, й хлопчиська – пустуна,  й злодія - блазня. Бо світ й є поєднання всього цього.

Автор створює міфопоетичний простір, де відбувається іронічна гра з читачем, який забув справжню історію, зневіреного у всьому. Булгаков заставив повірити тим, хто був поруч з Понтієм Пілатом, тим, на кого не діє час , бо існують вони у позачасовому просторі – там, де є вічне Місто, де є добро та зло, де є пам'ять. 

Доказом позачасового існування вічних образів є їх існування поза нашої свідомістю. Вони поруч. 

У Вікіпедії читаємо:

У Києві був ресторан «Мясоедофф» на Андріівському узвозі, на одну будівлю нижче Музея Булгакова.

 На фасаді знаходилась пам’ятна дошка на честь Кота Бегемота. 

В Армавірі знаходиться пам’ятник «Черный кот», присвячений  армавірському котові, персонажеві  роману, який безвинно постраждав, прийнятий за Бегемота. 

У Москві, Києві інших містах є пам’ятники, зображення, статуетки на честь Бегемота. 

Була випущена марка із зображенням чорного кота, є прикраси із цитатами з роману, які належать коту Бегемоту. Міф живе своїм життя, до цих пір.

"Два романа – Мастера и о Мастере – зеркально повернуты друг к другу, и игра отражений и параллелей рождает художественное целое, сопрягая легенду и быт в историческую жизнь человека" -  пише Є.Сидоров у передмові до роману «Майстер і Маргарита»

Михайло Назаренко  у статті «Подвійна експозиція Булгакова», у якій рецензує книгу  Мирона Петровського «Мастер и Город», пише:   «Перед нами – не більш, не менш – реконструйоване “Євангеліє від Михайла”: “Місто, яке було спочатку, врешті гине”. Це щось більше,  аніж просто робоча модель: це той кут зору, під яким вся творчість письменника набуває цілісності; це мета-тема, в яку органічно входять всі інші. Булгакова не можна уявити без його Міста; існування Міста неможливе після катастроф ХХ століття. Місто вічно гине, і письменник раз-у-раз описує те, що пережив. Картина дещо моторошна, але – реальна для кожного, хто ввійшов у булгаковський світ. Гине Місто Земне, але залишається непорушним Небесне.

Джерела

1.     Булгаков М.А. Мастер и Маргарита/М., просвещение. – 1991.

2.     Орлова О.А. Эсхатологические мотивы в творчестве М.А.Булгакова

3.     Безносов Э.А. ж-л «Литература» № 47/2004

4.     Семенов А.И. Мифопоэтическое пространство в литературе ХХ века.

5.     Галинская И.Л. Наследие М.Булгакова в современных толкованиях

6.     Орлов М.А. История сношений человека с дьяволом

7.     Малкова Т.Ю. Мифопоэтическая основа демонических образов и мотивов в романе М. А. Булгакова «Мастер и Маргарита» [Текст] / Т.

Ю. Малкова // Молодой ученый. — 2011. — №2. Т.1.  

8.     Назаренко М. Подвійна експозиція Булгакова

Фрагменти робіт Сантарович А., Лаврова Д., Мирона Петровського, Чудакової М.О.

Вікіпедія

натершись какой-то мазью, внезапно превратился в лошадь – орлов

В Верноне в 1556 году судили целую толпу колдунов-оборотней, но они превращались не в волков, а в котов;

Черти, с которыми он что-то не поладил, однажды накинулись на него во время обеда, подхватили, выволокли на улицу, подняли на воздух и три раза промчали вокруг города, на глазах многих жителей, со страхом и ужасом смотревших на этого воздухоплавателя. Все слышали, как несчастный вопил: «Помогите, помогите!».

Прежде всего взглянем на процедуру подготовки к шабашу. С этою целью дамы, желавшие принять в нем участие, должны были, как известно, натираться особенною мазью.

Чаще всего поездка на шабаш совершается верхом на палке, которая для этого намазывается особой мазью.