Традиції рідного краю. Рівненщина. Полісся

Тема. Традиції рідного краю. Рівненщина. Полісся.

Мета: формувати ціннісне ставлення здобувачів освіти до історичних, культурних духовних надбань рідного краю; залучати дітей до звичаїв та обрядів рідного краю; розвивати навички дослідницько-пошукової діяльності; виховувати шанобливе ставлення до історичного, культурного і духовного спадку рідного краю, здатності берегти його і примножувати.

Очікувані результати: сформованість ціннісного ставлення до історичних, культурних та духовних надбань рідного краю; володіння навичками пошукової та науково-дослідницької діяльності; вміння шанувати і примножувати традиції рідного краю.

Хід виховної години

Дитина 1 (група літературознавці)

Рівненщина. Полісся. Наш край. Земля сивих легенд і мелодійних пісень, земля вишивальниць,гончарів і різьбярів, поетів і художників. Воно відроджується, і як та червона ниточка-горина, у вишитті, поєднує минулі та майбутні покоління.

Дитина 2 (група літературознавці)

Рівненщина. Полісся. Наш край. Земля захоплюючих туристичних маршрутів: од таємничих поліських озер, Соколиних гір і стрімких річок — до сонячних узвиш та соснових борів, од древніх мурів княжої доби — до сучасних архітектурних ансамблів. І всюди супроводжуватиме дух старовини, історії, віри і народної мудрості. І всюди стрічатимуть вас щирі та відкриті посмішки.

Дитина 3 (група літературознавці)

Рівненщина. Полісся. Наш край. Земля, що вірно шанує предків дбайливо оберігає минувшину і трепетно зазирає у завтрашній день, сповнений новизни, неспокою і наснаги. Рівненщина радо зустрічає гостей і показує різноманітність традицій та звичаїв. І в цьому переконується кожен, хто знайде в часоплині справ можливість відвідати благословенний край.

Вчитель

- Щоб зрозуміти краще традиції та обряди, які збереглися до наших часів потрібно зрозуміти історичні витоки, які сформували їх. В свою чергу вони урізноманітились кольоритом місцевості, нравом жителів їх уподобанням та передались найкращим чином: з уст рідних людей, які бажали кращого своїм нащадкам та віддали данину предкам.

Історична довідка

Дитина 1 (група істориків)

У фольклорі та традиціях українців збереглася пам’ять про найдавніші вірування слов’ян і їхніх предків. Найперше, в основі цих вірувань — обожнювання природи, яке бере свій початок ще з кам’яного віку і, невпинно розвиваючись, витворює слов’янський світогляд.

Поклоніння деревам мало масове поширення у всіх племенах слов’ян і частково збереглося у багатьох звичаях та обрядах. Донедавна існувало свято дуба: на зелену неділю біля дерева влаштовували  ігри, заквітчували його стрічками, просили зазеленіти тощо.

 Одночасно з вірою у перевтіленням душ померлих виникає і священний культ предків, поклоніння домашнього вогню і воді, виникають найдавніші божества — Берегиня й Рід. З розвитком родових відносин і землеробства у слов’ян з’являються нові боги та давніші вірування при цьому не зникають, а лише поступаються чільним місцем.

 Особливим сузір’ями зодіаку вважалися ті, через які Сонце проходило за півроку сільськогосподарських робіт, тобто від весняного рівнодення до осіннього. Оскільки їх було 6 або 7, то сімка стала магічним числом, символом періодичного закону природи.

Умовно виділяли 6 груп богів, відомих з фольклору та літописних джерел:

1. Дажбог, Хорс, Перун, Стрибог, Мокош;

2. Волос, Лада, Купала, Коляда;

3. Сварог і Сварожич;

4. Берегиня, Плуг;

5. Див, Яр, Тур;

6. Дана, Леля, Прія, Полель, Ярило, Місяць, Зоря.

Дитина 2 (група істориків)

 Після запровадження християнства на Русі давні звичаї та обряди, одержавши офіційну заборону не зникли. Навпаки, новій релігії довелось пристосовуватися до народної віри. Так тисячоліттями існувало дивовижне двоє вір'я у народному середовищі, коли офіційно релігія є християнською, а звичаї, обряди — прадавніми.

Відповідно до кількості сузір’їв, через які проходило Сонце за рік, було і 12 основних свят. Особливими вважалося ті сузір’я, через які проходило Сонце за цикл сільськогосподарських робіт, їх було сім. Час проходження головного світила через зодіакальні сузір’я в уяві наших предків пов’язувався із якимось особливим образом Сонця Ці образи були близькими до життя людини: народження, юність, одруження, змужніння, старість. Сонце мало різні назви: Сонце весняного рівнодення — Сонце період змужніння- символізувало бога Ярила; Сонце літнього сонцестояння — бога Семиярила з богинею води Даною відбулось в ніч на Івана Купала; Сонце осіннього рівнодення символізувало бога Світовида; бог зимового сонцестояння — Коляда.

Екскурс у минуле

Дитина 1 (група дослідників)

 Отже, Різдво — перше з новорічних свят, воно має давню історію і як свято народження Всесвіту відзначалося ще у часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не відображає його християнської сьогоднішньої суті. Означало воно народження з двох стихій всього живого. Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір’ям зодіаку. Різдвяна вечеря — жертовна трапеза на честь Коляди. Зміст язичницького  Різдва  полягав у народженні немовляти — сонця з голови Лади, народженні Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народженні богині  води Дани на Водохреща (Йордань). Елементи уявлень українців чітко простежуються на прикладі давньої колядки:

Як ще не було початку світа,

то що не було неба ні землі,

А лише було широке море,

А на тім морі явір зелений,

А на тім яворі три голубки,

три голубочки  раду радили:

- Як би ми, браття, світ поставили?

Ой, ходім, браття, аж на дно моря

Та там добудем дрібного піску.

Тот пісок дрібний посієм всюди,

та встане з  него свята землиця,

Та буде тамки золотий камінь,

з того каміння то буде сонце,

То буде сонце і місяць ясний,

Рум’яна зоря і Звізди прекрасні.

- Що зараз звеличують і прославляють колядки?

- Які колядки ви знаєте?

(група літературознавців)

 

Українське Різдво. Свят- вечір Полісся

Дитина 1(група дослідників)

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі. На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей

Підготовка до свята Різдва, або Свят- вечора, починається ще вдосвіта із розпалення вогню в печі. Цим вогнем розпалюється у печі вогонь з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота, окрім приготування  страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає  все позичене; у цю ніч  ніщо не повинно ночувати поза домом, вся родина теж повинна бути вдома. Саме в цей час добре миритися із ворогами, щоб у новому році було мирно. Як зайде сонце, господар вносить до хати обжиночний сніп, який від закінчення жнив перебував  у хліві чи горищі. Коли господар заносить “дідух” до хати , то вітається з усіма, ніби вперше зайшов до хати.

- Дай, Боже, здоров’я!

- Помагай, Боже,  - відказує господиня. - А що несеш?

- Несу злато, щоб увесь рік ми жили багато! Цими словами господар хреститься і віншує всю родину:

- Віншую вас щастям, здоров’ям, із цим Святим вечором, щоб ви у щасті та здоров’ї ці свята провели та других діждались — від ста літ до ста літ, поки Бог не визначить вік!

Дитина 2 (група дослідників)

 Сніп ставиться на покуті під образами, стіл застеляють скатертиною. На стіл викладають спечені калачі і хліби. Кутя та узвар ставляться біля “дідуха”. Всіх пісних страв повинно бути 12. З кожної страви набирається потроху у велику миску, господар виносить для худоби, даючи їй скуштувати “святої вечері”. Перед вечерею обов’язково вся сім’я звертається до Бога з молитвою. Після молитви господар бере миску в руки і промовляє “Ми всі від щирого серця і божої волі кличемо Божі і грішні душі на вечерю  і даємо їм, аби вони на тім світі вечеряли, як ми тут”.

- Пане господарю, благословіть Христа славити!!!

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. 

Виступи дітей з колядками

(група літературознавців)

“Нова радість стала”

“Небо і земля”

Ви гарно заспівали пригощайтеся яблучками, горіхами, цукерками, ласощами.

Розповідь вчителя про вертеп.

Дійові особи вертепу розповідають різні побутові сценки. Кількість осіб може бути різною: залицяння парубка до дівчини, циганське ворожіння.

- Що змінилося в наш час?

- Що збереглося до наших часів?

Обряди колядування можуть мати варіанти, а їхній зміст залишається однаковим — віншування господарів з цим величним світлим святом — народженням Христа та обдарування колядників.

Екскурс у минуле

( група істориків)

Новий рік за старим стилем — свято пов’язане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації, з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який пізніше перейшов в сучасну назву — Василя.

 На Щедрий вечір, як засяє зоря, господар дому запалює свічку і обкурює хату ладаном, очищаючи її від злих духів. Господиня на стіл ставить вечерю, а на покуті велику миску з пирогами, господар сідає так, щоб його не видно за пирогами,  а діти роблять вигляд, що не бачать його, і запитують матір:

- Мамо, де наш тато?

- А хіба ви мене не бачите, діти? - озивається батько.

- Не бачимо, тату.

- то дай, Боже, щоб і на той рік ви мене так не бачили.

Парубки та дівчата цього вечора водять Маланку з козою, з ними ходять орач з чепігами, сівач із сівнею, дід з батогом, циган, циганка і чорт. Зібравшись ватагою, щедрувальники йдуть селом, заходять від хати до хати, розігруючи наступну містерію. Щедрувальників обдаровують подарунками, і вони продовжують обхід села. Двері в ніч на Новий рік не замикають, чекають посівальників, що на світанку бігають від хати до хати з рукавичками повних зерна. Перший посівальник приносить у хату щастя!

Бесіда (запитання ставлять діти один одному)

Дитина 2.

(група дослідників)

Напередодні Старого Нового року, тобто 13 січня, в Україні традиційно відзначають Щедрий вечір, або як його ще називають у народі — свято Маланки. Щедрим він називається завдяки головній страві новорічного столу — щедрій куті. Наші предки вважали, що щедрий новорічний стіл забезпечить їм достаток і добробут на весь рік. Вважається, що друга назва Щедрого вечора — свято Маланки — походить від імені преподобної Меланії, чий день за церковним календарем припадає саме на 13 січня.

  Вся сім’я в очікуванні Щедрого вечора, ще тільки наступає вечір, а маленькі щедрівники вже мандрують від хати до хати. Звісно ж перші щедрівнички — маленькі хлопчики та дівчатка, які заздалегідь вийшли до настання сутінків, весело співають та прославляють господаря та його родину.

Бесіда

- Які з цих традиції та обрядів збереглися до нашого часу?

- Як проходить Щедрий вечір у вашій сім’ї?

- Хто з вас любить щедрувати? Які щедрівки ви знаєте?

Щедрівка для найменших.

Щедрівочка щедрувала,

У віконце заглядала:

– Що ти, бабо, наварила,

Що ти, бабо, та й напекла?

Неси скоріш нам до вікна.

Та не щипай, та не ламай,

По цілому скоріш давай!

- Звісно ж господарі дуже щасливі, коли щедрівників багато тому, що рік буде щедрим!

Розповідь вчителя з елементами бесіди

Різдвяні святки тривають аж до свята Водохрещі або Ордані (19 січня). Весь час від Різдва до Водохрещ нічого не можна було робити, лише ходити в гості. За традицією на Йордань вирубувався з криги хрест, прикрашався гілками сосен чи ялини, прибирався сухими квітами. Потім священник освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода — особлива, її використовували не лише для лікування  хвороб, а й для різноманітних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство

 Після Водохреща починалося послаблення морозів, оскільки минала половина зими.

Дитина 1. (група дослідників)

15 лютого  святкувалося Стрітення. За народним повір’ям цього дня зима зустрічалася із весною. Напередодні жінки випікали обрядове печиво — “жайворонків”, давали  дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму. Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась “громівниця”, виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому. За повір’ям господар перевіряв, який врожай буде: на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку на зерні була роса, це віщувало врожай, не було — погана ознака. За тиждень до Великого посту починають святкувати Масниці — проводили зими і зустріч весни.

Цікава традиція склалася в деяких селах на Поліссі і назва її “Полоскозуб”.

Розповідь дитини “З уст моєї бабусі”

(група дослідників)

“Полоскозуб” виник і діє до нашого часу в деяких селах Полісся, а бере свій початок з тих часів, коли при народженні дитини була присутня баба повитуха. Так в  народі називали жінку, яка перев’язувала пуповину. На даний час звісно ж немає повитух, але сім’я, в якої народилася дитина крім хресних батьків беруть ще “дідка та бабку”. До котрих саме на Масляну неділю молоді батьки разом з дітьми ідуть з дарунками, на так званий в народі “Полоскозуб”. Дід та бабка теж в свою чергу готують подарунки для внучат. Коли обирають”дідка та бабку” звертають увагу, щоб сім’я була повною. На даний час вік “дідка та бабки” помолодшав.

Підсумок заходу

 Щоб відчувати себе у гармонії, потрібно відчувати себе частинкою сім’ї, роду, держави. Чітко розуміти “Хто ти?”. Дитина, нащадок, громадянин. Не втрачати зв’язок між поколіннями, підтримувати та передавати традиції, які так важливі для нас. Щоб відчувати свій етнічний код, розуміти його значущість потрібно бути його учасником. Українські традиції тісно переплелися з християнськими цінностями. Ми всі з вами є у ланцюжку між минулим та майбутнім нашого народу