Традиції українського народу щодо збереження природи.

Традиції українського народу щодо збереження природи.

Ні для кого не секрет, що минуле XX сторіччя можна назвати століттям екологічної кризи. Проблема повсюдного погіршення стану навколишнього середовища, спровокованої діями людини, без перебільшення вважається глобальною. Необхідно терміново шукати виходу із ситуації. Й ось парадокс: здавалося б, на нинішньому рівні науково-технічного прогресу людям не складає особливих труднощів розробити систему технічних пристроїв і пристосувань, необхідних для нейтралізації багатьох або більшості видів забруднення планети. Разом з тим реального, дійсно масового прагнення виправити становище чомусь не спостерігається. Так само як не спостерігається і прагнення цю ситуацію хоча би не погіршувати.

Роблячи спробу реставрувати те, яким уявлявся нашим предкам навколишній світ, на якому рівні відбувалося його усвідомлення, необхідно звернутися до джерел. В даному випадку основними джерелами інформації повинні стати міфи та фольклорні дані. Звичайно, міф можна розглядати як «казку» або «вигадку», проте сутність міфу лежить в глибших пластах; міф - «сценарна» основа будь-якої дії людини в минулому. Він втілює і відображає уявлення людей про реальність, в якій вони існують. Якби це було інакше, то що могло змусити людину протягом століть передавати міфи з покоління в покоління, більше того - дотримуватися схеми міфу при проведенні обрядів і в повсякденному житті? Ні, міф - явно щось більше, ніж просто «вигадка»!

Простежимо зміни в стратегії цієї взаємодії на основі матеріалів з історії та етнографії слов'ян. Це здається особливо важливим ще й тому, що географічні і кліматичні особливості будь-якого регіону беруть участь прямо або побічно у формуванні стереотипів суспільної свідомості, а в кінцевому рахунку не тільки впливають на прийняті в суспільстві механізми взаємодії з навколишнім середовищем, а й роблять значний вплив на культуру в цілому. Будучи корінними жителями саме слов'янського світу, ми повинні особливо уважно займатися вивченням тих уявлень, які складалися і панували тут, на цій землі.

Для часів формування людського суспільства , як такого, характерний сильний зв'язок і навіть залежність людей від навколишнього середовища. Ці чинники зумовили такий характер культурно-релігійного життя суспільства, який найбільш повно виразився в різних культах, що регламентували взаємовідносини суспільства і природи.

Як відгук на необхідність успішного полювання та осмислення деяких (зрозумілих відповідно з тодішнім рівнем розвитку) вимог, наприклад, до збереження достатніх популяцій тварин - об'єктів полювання - виникають так звані промислові культи. Відомо, що основними складовими промислового культу є два практичні напрямки: Промислова магія Табуювання.

Відомий цікавий переказ, що відбиває табуювання промислу та наслідок його порушення:«З лісу на галявину з року в рік виходили олениха і оленятко. Мисливці, убивши оленято, могли прожити рік, не голодуючи. Але одного разу мисливці вбили і олениху, і на наступний рік на узлісся ніхто вже не вийшов». Ця легенда свідчить, що члени древнього суспільства уважно ставилися до природи і намагалися не порушувати її законів.

Але відзначимо ще одну характерну особливість мислення стародавніх мисливців: вони не були жадібними по відношенню до лісу, який годував і одягав їх. Ліс, взагалі кажучи, був світом, повним таємниць і небезпек, але світом, без якого прожити неможливо. Отже, він мав священний статус.

Прийшовши в ліс, перед полюванням або перед тим, як зрубати дерево, необхідно було попросити у лісу (або у «Лісового Духа, Господаря») вибачення за це і залишити в подяку, наприклад, хліб або шматочок млинця на пеньку. Інакше Лісовий Господар міг прогніватись на людину. Скупих же мисливців Господар «прибирав до рук» і з лісу такі не поверталися (з цього приводу донині існує чимало переказів і повір'їв). Образ Лісовика, Лісового Господаря поширений на всій території, де проживали колись слов'янські племена.

Зрозуміло, що про жодне полювання «задля азарту, задоволення» в ті часи і мови не було. Не те що полювати «не за правилами», але навіть зламати живу гілку без потреби було недозволено. На жаль, у сучасному світі справа йде зовсім по-іншому: багатьом людям нічого не варто зламати деревце або розорити пташине гніздо, чи прив'язати консервну банку до хвоста кота - просто так, для сміху.

Варто відзначити ще одну важливу деталь: перехід від промислового господарства до землеробського або скотоводчого. Пізнавши деякі закономірності життя рослин, людина опиняється в силах створити умови для зростання там і так, де і як це треба було самій людині. Аграрний культ являє собою комплекс вірувань і обрядів, пов'язаних з ідеєю родючості та забезпечення врожаю.

Приклади подібних обрядів ми знаходимо в слов'янських піснях і замовляннях:"Прийди до нас, весна,З радістю,З милістю,З житом зернистим,З вівсом кучерявим,З ячменем вусатим,З просом, з гречков..."(Обряд закликания весни) "Дощ, дощ,На бабине жито,Чи не дідову пшеницю,Чи не дівчин льон. Поливай відром"(Заговорювання дощу)

Також слов’яни розуміли значення води для життя. Згідно з язичницькими уявленнями, небо також вважалось морем, тим першопочатковим океаном, у якому створено землю та зірки."Хто смітить чи плює в криницю, у того болячки на язиці з’являться", — такий забобон вигадали наші пращури, щоб уберегти чистоту питної води від нерозумних людей.

З водою пов’язано дуже багато обрядів. Святими місцями вважали усі водойми: річки, озера, копані колодязі й природні джерела. Шанобливо ставились навіть до боліт, оскільки це було місце загибелі людей і тварин.

Сама вода як субстанція вважалася святою. У народних казках міститься уявлення про живу воду та мертву. Живою, тобто особливо цілющою питною водою вважали воду тільки з природного джерела, ще й набрану до сходу сонця в певні дні (найчастіше по "понеділках", які в давнину вираховувались залежно від фази Місяця).

Тому варто не тільки задуматися над шляхами і способами реконструкції втраченої в процесі розвитку цивілізації за описаним сценарієм картини навколишнього світу , а потрібно діяти.!!!! Необхідно виробити таке бачення реальності, в якому людина виявиться не «царем» чи «рабом», але складовою частиною або кровним родичем Природи. І тут нам цілком можуть стати в нагоді ідеї, якими керувалися наші предки. Це не означає, що треба повертатися в печери і братися за камінні рубала. Цілком можливо, що інше бачення світу дозволить з великою повагою й шаною ставитися до цього світу, а також призведе до того, що ми навчимося бачити більш тонкі взаємозв'язки між речами та подіями, оточуючими нас (або згадаємо як це робиться).