13 травня о 18:00Вебінар: Як навчати майбутніх програмістів: практичні кейси для уроків інформатики

Тренінг для педагогів "Як побороти психоемоційне вигорання?"

Про матеріал

Матеріали тренінгу для педагогів "Як побороти психоемоційне вигорання?" можна використовувати на засіданнях педради, методичних об'єднань вчителів, та сформованих за необхідністю груп колег.

Перегляд файлу

«Як побороти психоемоційне вигорання?»

Міні-тренінг для педагогів

Розробка вчителя біології та основ здоров'я Морозової Л.М.

 

Мета: інформування про феномен "професійного вигорання", його причини та наслідки; визначення шляхів профілактики та подолання.

 

   Підвищений інтерес до проблеми емоційного вигорання обумовлений тим, що в колективі значно зросла кількість працівників, які почуваються виснаженими як морально, так і фізично. що в результаті позначається на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.

Чи відчуваєте Ви професійне (емоційне) вигорання у вашій роботі? Давайте ми з вами проведемо невеличке анкетування.

Варіанти відповідей:

1 - Так, вигорів на 100%

2 - Вигорів наполовину

3 - Починаю вигорати

4 - Ні, ще тримаюсь

5 - А що це таке?

6 - І попіл мій розвіяли за вітром... ( жарт).

Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з’являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими…

Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом професійного вигорання.

Термін «професійне вигорання» з'явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американсь­кий психіатр Гербер Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психіч­ного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це - люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчи­телі тощо.

Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб - 10»: «Z 73 - проблеми, пов'язані з труднощами управління власним життям».

 

   Синдро́м емоці́йного вигора́ння (англ. Burnout) — поняття, введене в психологію американським психіатром Фрейденбергом в 1974 році, яке виявляється наростаючим емоційним виснаженням.

   Професійне вигорання – це розумове і фізичне виснаження, яке ви відчуваєте, коли ваша робота вимагає від вас більшої, ніж ви володієте, кількості енергії.

 

  64% українців відчувають синдром емоційного вигорання. Таку невтішну статистику представили на Міжнародному кадровому порталі hh.ua. Опитування показало, що лише 5% українців ніколи не стикалися з емоційним виснаженням і не знають, що це таке. Усі інші або колись потерпали від цього стану, або досі перебувають у ньому. – Синдром емоційного вигорання  це стан фізичного, розумового й емоційного виснаження, що призводить до заціпеніння, втрати сил, почуттів. Відбувається це на тлі стресу  тимчасового або хронічого. І найчастіше  від роботи,  розповідає Галина Дьоміна, рактикуючий психолог.  Емоційне вигорання буває двох типів: легке та хронічне. – Чим же характерні ці форми СЕВ? – Легке вигорання найчастіше виникає внаслідок емоційного сплеску, тиску чи напруження. Наприклад, наполеглива підготовка до іспиту чи розробка масштабного проекту. Людина відчуває дратівливість, у неї спостерігається відсутність бажань, розлади сну, проявляються ознаки депресії. Така форма СЕВ не є загрозливою, оскільки всі симптоми зникають самі собою після закінчення напруженої ситуації. – А що стосується хронічної форми? – Вона виникає тоді, коли людина постійно перебуває в стані стресу, страху. Наприклад, на роботі керівник може ставити занадто високі вимоги. І коли людина бачить, що не може їх виконувати, відбувається перенапруження нервової системи. Розпізнати хронічну форму СЕВ можна за такими симптомами: відсутність ентузіазму, низька мотивація, постійна втома. Люди з хронічним вигоранням не відчувають відпочинку навіть на вихідних. – Кого найчастіше вражає цей синдром? – У групі ризику представники таких професій, як вчителі, лікарі, бізнесмени, працівники сфери обслуговування. Також варто зважати на особливості темпераменту: якщо людина ідеаліст чи перфекціоніст, у неї більше шансів емоційно вигоріти через фізичну неспроможність зробити все й одразу найкращим чином. Людина, що страждає від булінгу (цькування), також піддається величезному емоційному вигоранню. – І що робити у таких ситуаціях? Звертатись до лікаря? – Так, можна шукати допомоги у психологів, психотерапевтів, арт-терапевтів. Останні застосовують дуже цікаві методи впливу на людину: наприклад, лікування танцями, малюванням... Це робиться для відволікання уваги від буденності, стресу, проблем. Адже не кожного дня нам доводиться, приміром, малювати портрет свого внутрішнього стану фарбами. Ще й без пензлів, а пальцями чи іншими інструментами. – За статистикою, більшість населення України відчуває емоційне перегорання. Як гадаєте, чому? – Українці дуже часто перепрацьовують, щоб заробити більше грошей. Замість 8-годинного робочого дня ми можемо працювати увесь день. Часто, коли людина повертається з роботи додому, вона все ще продовжує думками витати у професійній павутині. Тонка межа між особистим життям та роботою стирається. Низькі зарплати, відсутність заслуженої винагороди, похвали, повільне кар’єрне зростання  усе це також провокує вигорання. – Як захистити себе від такої проблеми? – Повноцінний сон, спорт, здорове харчування -- усе це допоможе перебувати в тонусі. Крім цього, слід розмежовувати сфери власного життя так, щоб робота не займала весь вільний час. Наприклад, в офіс вбирати одяг, який не носите у повсякденному житті. І щоразу, коли повернетесь додому й знімите своє робоче вбрання, думки про роботу будуть відступати. Приходититеме розуміння, що зараз ви  вдома, поруч  сім'я. Потрібно відпочивати і набиратися сил. 

   Професія педагога – одна із тих, у якій емоційне вигорання та синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеними. Загальна середня освіта зазвичай «тримається» саме на професіоналах, які мають більше 10-15 років педагогічного стажу, тобто являють собою «групу ризику» щодо синдрому професійного вигорання. Більшість педагогів, які на певному етапі професійної діяльності відчувають на собі не тільки професійну втому, а й всі риси синдрому психологічного вигорання, не розуміють, що з ними відбувається та не володіють інструментами уникнення синдрому або позбавлення від його наслідків. 
Тому дуже важливим є питання вивчення особливостей виникнення, розвитку, перебігу, а головне – запобігання виникненню синдрому «професійного вигорання». 
Розрізняють професійне та емоційне вигорання, хоча обидва ці явища взаємопов'язані. Професійне вигорання – реакція організму та психологічної сфери людини на тривалий вплив стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю. 
Професія педагога визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, із нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності вчителя, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо. 
Термін «професійне вигорання» з’явився відносно недавно. Його ввів американський психіатр Фрейденсберг у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які працюють в системі «людина – людина». Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб» – проблеми, пов’язані з труднощами управління власним життям. Термін «вигорання» походить від анг. burn-out – припинення горіння. 
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. 
Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив. 
Синдром вигорання – це процес поступової втрати емоційної, розумової та фізичної енергії, що проявляється у симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистісної відстороненості та зниження задоволення від роботи. 
Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. 
Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії. 
Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби. 
Професійне вигорання – реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості. 
Професійне та емоційне вигорання зумовлює робота в напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (не лише матеріальної, але й морального схвалення). 
Основною причиною виникнення синдрому емоційного вигорання є порушення стану рівноваги у працівника, коли вимоги (внутрішні та зовнішні) протягом тривалого часу домінують над ресурсами особистості (внутрішніми та зовнішніми). Звідси випливає ключовий компонент синдрому «вигорання» – невідповідність між особистістю і вимогами, які до неї висуваються. 

Основні симптоми професійного вигорання : 
- швидка втомлюваність; 
- негативізм у спілкуванні з учнями та колегами; 
- безсоння; 
- почуття провини; 
- зниження самооцінки; 
- порушення пам’яті, уваги; 
- підвищення дратівливості; 
- розвиток тривожного й депресивних розладів; 
- потреба у психостимуляторах; 
- порушення у харчуванні; 
- соматичні захворювання; 
- головний біль; 
- тахікардія, аритмія, гіпертонія. 

 

   Під синдромом професійного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинені власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога посідає одне з перших місць з перелічених професій. Частково це зумовлено  зростанням вимог до особистості педагога збоку суспільства, оскільки він відіграє провідну роль у навчальній діяльності. За словами українського педагога Костянтина Ушинського, «вплив особистості вихователя – не можна замінити ні підручниками, ні моральними тенденціями, ні системою покарань і заохочень». Тому проблема психологічного благополуччя педагога є однією з найбільш актуальних у сучасній педагогічній психології.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Працю вчителя, як слушно підкреслив В.О. Сухомлинський, - ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

-        стрес, спричинений великою кількістю вимог;

-        неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

-        не завжди розумна організація праці;

-        неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.

Для того щоб оцінити свій емоційний стан і можливі симптоми професійного вигорання, необхідно скласти про них чітке уявлення. У психології прийнято розділяти симптоми професійного вигорання на три групи:

  •                  психофізичні;
  •                  соціально-психологічні;
  •                  поведінкові.

Психофізичні симптоми:

почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

- відчуття емоційного і фізичного виснаження;

- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

- загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

- різка втрата чи різке збільшення ваги;

- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 
- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; 
- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; 
- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

 

(Експрес-анкета для оцінювання рівня синдрому емоційного вигорання)

 

Експрес-анкета для оцінювання рівня синдрому емоційного вигорання

Інструкція. Шановний колего! Позначте наскільки кожне твердження відповідає Вашому стану. Дякуємо!

 

Твердження

Майже ніколи

(0 балів)

Ніколи

 

(1 бал)

Часто

 

(2бали)

Майже завжди (3 бали)

До кінця робочого дня я відчуваю емоційне спустошення

 

 

 

 

Через переживання, пов’язані з роботою, мені складно заснути

 

 

 

 

Емоційне навантаження на роботі надто велике для мене

 

 

 

 

Після робочого дня я можу «зриватися» на своїх близьких

 

 

 

 

Я відчуваю, що мої нерви в край напружені

 

 

 

 

Мені складно зняти емоційне напруження, що виникає після робочого дня

 

 

 

 

Після робочого дня в мене вже ні на що не вистачає сил

 

 

 

 

Я відчуваю себе перевантаженим проблемами інших людей

 

 

 

 

Усього

 

 

 

 

 

Оцінювання результатів:

 

  •                  0-5 балів – низький рівень емоційного вигорання;
  •                  6-12 балів – середній рівень емоційного вигорання;
  •                  12 балів – високий рівень емоційного вигорання.

 

Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії:

напруга – опір – виснаження. Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

-        напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

-        опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з'являється відчуття самотності;

-        виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов’язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов*язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв*яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з*являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

Додаток 1 Методи гармонізації психофізичного стану

Додаток 2 Шляхи запобігання синдрому емоційного вигорання

 

Хочу продовжити наше заняття притчею

«Одна молода жінка дуже  багато часу віддавала своїй роботі. Вона виконувала її швидко і якісно, але при цьому скаржилася на те, що не встигає зробити за день все те, що запланувала. Почув її скарги старець, який проходив мимо та й каже:

- А ходімо зі мною – може я зможу допомогти вирішити твою проблему. Але спочатку зроби ті свої справи, без закінчення яких неможливо відправитися у далеку дорогу. Як зробиш – поклич мене.

Жінка подумала зовсім небагато і  відповіла:

  •                   Я вже готова».

 

(Це від нас залежить, чи хочемо ми щось змінити у своєму житті.)

 

ВИСНОВОК

Отже, незважаючи ні на що і за ради себе необхідно зберігати внутрішню гармонію. Адже роботі теж властиво бути так чи інакше тимчасовою. А нервова система – це те, що залишається на все життя. І вона тільки одна.

На завершення хочеться побажати всім наснаги, радісного і творчого підходу до життя взагалі і роботи зокрема.

 

 

Список використаних джерел:


1. http://expres.ua/health/2017/09/21/263081-syndrom-emociynogo-vygorannya-take-cym-borotys

2. http://garmonya.in.ua/profesijne-vygorannya-yak-jogo-peremogty-i-ne-pereplutaty-z-depresiyeyu/

3. http://www.mykolaivpl.org/metodrozrobka/171-profilaktyka-ta-podolannia-syndromu-profesiinoho-vyhorannia.html

 

 

 

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Алексеенко Владимир
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Пов’язані теми
Психологія, Майстер-класи
Додано
25 липня 2018
Переглядів
1901
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку