Триєдина взаємодія, школи, сім'ї, суспільства.

Про матеріал
Стаття про взаємовідносини всіх учасників навчально-виховного процесу, позитивні життєві приклади і духовні цінності, сприяють становленню особистості. Велику соціальну значимість грає цілеспрямоване спілкування з родиною. Взаємодія школи і сім'ї повинно бути індивідуальними, і тому педагог повинен діяти в кожному конкретному випадку з спокути з ким проживає дитина, які умови життя, місце проживання, соціальний статус сім'ї .
Перегляд файлу

Борисенко Артем Олегович

вчитель початкових класів

загальноосвітньої школи № 46

м. Миколаєва

 

 

«Взаємодія школи, сім'ї та громадськості у справі виховання дітей та підлітків»

 

Визнаючи школу та громадськість провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім’єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу. Тому мета даної статті – аналіз взаємодії сім’ї, школи та громадськості у справі виховання дітей та підлітків.

Взаємовідносини всіх учасників навчально-виховного процесу, позитивні життєві приклади і духовні цінності, сприяють становленню особистості. Велику соціальну значимість грає цілеспрямоване спілкування з родиною. Взаємодія школи і сім'ї повинно бути індивідуальними, і тому педагог повинен діяти в кожному конкретному випадку з спокути з ким проживає дитина, які умови життя, місце проживання, соціальний статус сім'ї і т.д. У функції школи входить інформування, підтримка учнів і батьків, в свою чергу сім'я реагує і допомагає школі. У родині виховання будується на любові, досвіді, традиціях, особистому прикладі з дитинства, на радах сусідів.

 Дана взаємодія визначає педагогічну тактику школи, дозволяє педагогу знаходити правильні слова при спілкуванні з батьками, особливу тональність взаємодії з батьками. Батьки не завжди повинні говорити про свою дитину, що вона неслухняна, примхлива, погана. Потрібно навчити батьків шукати і знаходити у своїй дитині, що щось хороше і індивідуальне.

Головна умова взаємодії школи та сім'ї - повне уявлення про функції і зміст діяльності один одного. Щоб ці суб'єкти могли розуміти один одного і представляти образ виховних можливостей один одного, могли встановлювати реальні дії взаємодопомоги, віддавати собі звіт, навіщо це робиться і чітко уявляти завдання виховання, засоби і кінцевий результат. Найчастіше сім'я передає естафету виховання школі, тим самим, самоусуваючись від процесу виховання дитини, як особистості. Тим часом, в особистісному формуванні дитини повинні брати участь обидві сторони, при повному взаєморозумінні та взаємодопомозі одна одній.

Н. Щуркова пропонує: укладати угоду між батьками і педагогами стосовно будь-яких аспектів взаємодії; приймати до уваги усі пропозиції щодо виховання дітей; реагувати на відгуки; створювати можливості для взаємодопомоги у контексті «школа-сім’ї» і «сім’я-школі»; намічати справи до яких можуть залучатися усі суб’єкти виховного процесу «школа-сім’я-діти» [3].

Істотну роль у налагодженні партнерської взаємодії школи і сім'ї відіграють батьківські комітети школи та класу.  Корисно запрошувати батьків на уроки, залучати їх до підготовки і проведення ранків, політінформацій, виховних годин тощо. Все це сприяє кращому взаєморозумінню між вчителями і батьками, дітьми і дорослими, формує єдину спільну шкільно-сімейну систему впливу на дитину.

Виконання батьками громадських доручень з виховання дітей у школі або за місцем проживання — найбільш перспективна форма підвищення педагогічної культури батьків, озброєння їх педагогічними знаннями і досвідом. Саме таку допомогу школі особливо цінують діти і підлітки, вона сприяє зближенню учнів з батьками і на цій основі — успішному розв'язанню багатьох складних питань виховання. Класному керівникові необхідно знати можливості і бажання батьків у цьому плані і повсякчас заохочувати їх до громадської роботи з дітьми і підлітками  [1].

Для здійснення взаємодії школи та сім'ї на сучасному етапі розвитку суспільства затребувані такі методи, які спонукають його учасників до вироблення вміння орієнтуватися в динамічних умовах соціуму, адаптуватися до різних видів індивідуальної та соціальної діяльності, до вироблення самостійного мислення і спілкування з іншими людьми в різних групах і колективах. Вибір змісту, форм і методів для здійснення взаємодії належить школі. Вони залежать від громадських установок і устремління батьків, а також від конкретних завдань, що стоять перед школою і сім'єю на даному етапі.

Багато вчених і педагоги-практики психолого-педагогічну допомогу сім'ї в питаннях виховання дитини вважають найважливішою умовою вирішення соціальних проблем суспільства. Так, Л. Франк вважав сім'ю «засобом трансформації суспільства». Ключовою стратегією соціальної політики при такому підході стає надання допомоги батькам в реалізації їх соціокультурної місії. В цьому напрямку заслуговує на увагу соціально-педагогічна робота В.А. Сухомлинського з батьками учнів [2].

 Школа для батьків зміцнювала зв'язок сім'ї зі школою, робила виховну роботу сім'ї та освітнього закладу соцнаправленими. Тому в концепції громадянського виховання робота з батьками школярів займає одне з основних напрямків, спрямована на підвищення суб'єктності батьків в питаннях виховання дитини. Найважливішим аспектом педагогічної освіти сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків, під якою розуміється педагогічна підготовленість і зрілість їх як вихователів, яка дає реальні позитивні результати в процесі сімейного і суспільного виховання дітей. Педагогічна культура батьків є основою виховної діяльності батьків.

Крім названих форм взаємодії педагогічного і батьківського колективів, у школах широко практикують конференції з обміну досвідом сімейного виховання, дні відкритих дверей, усні журнали, вечори запитань та відповідей, відкриті уроки для батьків.

Отже, роз'єднані і недостатньо ефективно функціонуючі один з одним сім'я, школа та громадськість не зможуть ефективно реалізувати єдині виховні цілі. Дана обставина змушує сьогодні вчених і практиків розробляти концептуальні моделі соціально-педагогічної взаємодії вітчизняних інститутів школи та сім'ї з метою їх конструктивного і доцільного взаємозвязку, щоб створювати тим самим стійку перспективу розвитку єдиного виховного простору в майбутньому.

 

Список використаної літератури

  1.               Пащенко М.І. Педагогіка // Навчальний посібник — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 228 с.
  2.               Чибісова Н. А. Взаємозв'язок суспільного і сімейного виховання [Текст] // Інноваційні педагогічні технології: матеріали VI Міжнар. науч. конф.. — Бук, 2017. — С. 60-63.
  3.               Щуркова Н.Е. Школа і сім'я: педагогічний альянс: [методичне посібник] / Надія Єгорівна Щуркова. — М .: ПТР, 2004. — 112 с.

 

docx
Додав(-ла)
Borisenko Artem
Додано
21 травня 2019
Переглядів
200
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку