Трудове навчання та виховання, його значення в розвитку дитини з вадами зору

Трудове навчання та виховання, його значення в розвитку дитини з вадами зору

1. Зміст, мета та завдання трудового навчання та виховання в розвитку дитини з порушеним зором. Зв’язок з іншими науками.

2. Історія розвитку трудового навчання і виховання сліпих і слабозорих дітей.

3. Особливості трудового навчання і виховання дітей з порушеним зором.

4. Етапи трудового навчання і виховання осіб з вадами зору.

Труд є основною формою діяльності людини. У праці як пізнавальній й перетворюючій діяльності здійснюється всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей людини, становлення й розвиток особистості.

У процесі трудового навчання й виховання у дітей виробляється активна життєва позиція. Для сліпих і слабозорих дітей трудове виховання й навчання служить також важливим засобом корекції, компенсації й відновлення порушених і недорозвинених функцій, основою їхньої підготовки до життя й праці в сучасному суспільстві. У цьому зв'язку праця займає важливе місце в системі навчально-виховного процесу в дошкільних установах і школах для дітей з порушенням зору.

Зміст трудового навчання в школі для дітей із глибокими порушеннями зору має ті ж самі цілі й завдання, що і в масовій школі, які реалізуються з урахуванням особливостей цієї категорії учнів.

Метою трудового навчання є розвиток особистості з особливими потребами через залучення до різних видів доступної праці, засвоєння знань про властивості оброблюваних матеріалів, вивчення засобів праці, формування конструктивного підходу до вирішення трудових завдань і навчання безпеки праці.

У процесі трудового навчання учнів підготовчого та 1-4 класів розв'язуються наступні завдання:

- виховання працьовитості, поваги до людей праці;

- формування початкових навичок культури праці, бережливого ставлення до матеріалів, обладнання і навколишнього середовища;

- формування елементарних прийомів роботи з різноманітними матеріалами і вирощування рослин;

- ознайомлення з елементами техніки й доступними професіями.

Крім цих завдань, у трудовому навчанні дітей з порушеннями зору вирішуються специфічні завдання, які забезпечують подолання, корекцію та компенсацію відхилень у їхньому розвитку:

— розвиток і корекція зорового сприймання й збережених аналізаторів, оволодіння раціональними прийомами використання зору, слуху, дотику, кінестезії при  виконанні різних трудових дій;

— конкретизація понять про види, об'єкти й знаряддя праці, розвиток наочно-практичного мислення;

— формування навичок  орієнтування  й  виконання рухових дій під зоровим  контролем з врахуванням функціональних можливостей органу зору.

Зв’язок з іншими науками:

•                               тифлопсихологія;
•                               тифлопедагогіка;
•                               спец. методики викладання різних предметів;
•                               тифлотехніка
•                               та ін.

Першим, хто почав здійснювати трудове виховання сліпих був В. Гаюї, в його інституті сліпих навчали ремеслам, які були пов’язані з максимальним використанням дотикового відчуття (в’язання, виготовлення щіток).

Перший навчальний заклад для сліпих було організовано в Росії в 1807 р. при Смольнинській богадільні в С.-Петербурзі. Дітей, що надійшли в цей навчальний заклад, навчали елементарній грамоті й фізичній праці. Яким видам праці тут навчали сліпих невідомо.

У навчальних закладах для сліпих, які були створені пізніше, загальне й трудове навчання відбувалося в такий спосіб. У підготовчому відділенні протягом двох років діти одержували релігійно-моральне виховання. Навчання грамоті здійснювалося протягом трьох років. По закінченні курсу навчання грамоті вони переводилися в ремісниче відділення, де протягом 5 років вивчали ремесло. Найчастіше в училищах для сліпих практикувалися корзинове, щіткове й мотузкове ремесла. Вивчення одного з ремесел було обов'язковим для кожного вихованця. Програм трудової підготовки не існувало, тому кожен майстер навчав учнів, виходячи зі своїх знань й особистого досвіду.

У 1924-1925 рр. почали практикуватися так звані Фребелєвські заняття. Запозичені з німецької педагогіки Фребелєвські заняття вводилися в програми шкіл з метою розвитку сенсомоторної культури. На заняттях діти перебирали й сортували по величині горох, нанизували на нитки намиста, визначали розміри геометричних фігур, зроблених з паперу, і т.п. Ці заняття підтримувалися провідними спеціалістами тифлопедагогіки, і зокрема професором В.А. Гандером.

У дослідженнях М.І. Земцової експериментально доведено, що найбільше успішно сенсорне виховання сліпих здійснюється в процесі трудової діяльності; у цьому випадку сенсорні функції розвиваються в тісному зв'язку з формуванням вищих психічних процесів.

Напротязі ще довгого часу трудове навчання сліпих дітей знаходилось на дуже низькому рівні. Пізніше, в 60-х рр. у результаті досліджень, проведених під керівництвом М.І. Земцової, було встановлено, що сліпі учні старших класів, що одержали загальнотехнічну й спеціальну підготовку, можуть опанувати складними видами трудової діяльності в області металообробки. Було встановлено, що трудове навчання у свою чергу впливає на розширення політехнічних знань учнів, сприяє більше глибокому оволодінню конкретними уявленнями з фізики, хімії, креслення.

В 80-х рр. більш-менш склалася система трудової й виробничої підготовки сліпих учнів.

Підготовка дітей з вадами зору до праці – основне завдання навчального процесу не уроках праці та в шкільних майстернях. Проте, на відміну від масової школи, трудове навчання в школах для сліпих та слабозорих дітей повинно мати компенсаційно-корекційну спрямованість, тобто сприяти розвиткові та корекції вад пізнавальної діяльності учнів, зумовлених зоровою недостатністю.

Керівництво пізнавальною діяльністю учнів шкіл сліпих та слабозорих в процесі трудового навчання базується на всебічному вивченні особливостей психічного розвитку цих дітей. Знання цих особливостей забезпечує доцільний вибір засобів компенсаційно-корекційного впливу на учнів.

Під час трудового навчання дітей з порушеннями зору враховуються ступінь порушення зорових функцій, супутні захворювання, вікові особливості, характер вторинних відхилень у розвитку. Важливе корекційне значення має розвиток в учнів зорового сприймання предметів, процесів і явищ навколишньої дійсності, оволодіння прийомами просторової орієнтації та ін., а також формування у них правильної осанки під час виконання трудових дій, точності й координованості рухів.

По стану зору й зорових можливостей у процесі трудової діяльності всі учні діляться на три групи:

У І групу входять діти з атрофією зорового нерву й дистрофією сітківки;

у ІІ – з високою ускладненою короткозорістю і далекозорістю, захворюваннями кришталика, судинними хворобами ока;

у ІІІ – учні з різними іншими захворюваннями органа зору.

Для кожної із цих груп  відповідно визначаються й види робіт у кружках і при виконанні інших трудових завдань.

Щоб досягти позитивних результатів в трудовому вихованні інвалідів по зору потрібне цілеспрямоване і тривале здійснення психолого-педагогічних впливів, які враховують особливості соціального і психологічного статусу людей із зоровою деривацією.

І етап: трудове виховання в дошкільних закладах

У дошкільних установах трудове виховання спрямоване на корекцію недоліків пізнавальної діяльності, розвиток процесів компенсації, естетичне виховання, формування рис особистості в дітей з порушенням зору.

Особлива увага приділяється сенсорному вихованню, що може успішно здійснюватися лише в умовах цілеспрямованої діяльності. При недостатності сенсорного досвіду в дітей виникає особлива необхідність у використанні різноманітних дидактичних прийомів для формування в них образів. У зв'язку із цим велике значення має вивчення натуральних об'єктів.

ІІ етап: трудове виховання і навчання в школі

Проходить 3 підетапи, які в свою чергу відображають специфічні і вікові особливості розвитку сліпих і слабозорих дітей.

1 підетап: трудове виховання учнів початкових класів

2 підетап: трудове виховання в середніх класах

3 підетап: трудове виховання в старших класах

1

У процесі трудового навчання дітей у початкових класах визначаються як загальні, так і спеціальні завдання.

До загальних завдань відносяться: виховання працьовитості, поваги до людей праці; формування початкових навичок культури праці, дбайливого відношення до матеріалів, устаткування й навколишнього середовища; формування елементарних прийомів роботи з різними матеріалами й вирощування рослин; ознайомлення з елементами техніки й доступної для розуміння дітей специфікою професій.

Крім загальних завдань, у трудовому навчанні сліпих і слабозорих дітей вирішуються й спеціальні завдання, що забезпечують корекцію й компенсацію відхилень у їхньому розвитку. Такими завданнями є: розвиток дотику, слуху, м'язового відчуття, залишкового зору при виконанні різних трудових процесів; конкретизація уявлень про види, об'єкти й знаряддя праці, розвиток наочно-практичного мислення; формування навичок просторового орієнтування, виконання рухових дій під контролем збережених аналізаторів і залишкового зору; виховання готовності до участі в трудовій діяльності.

Програма трудового навчання включає елементи технічної, сільськогосподарської, обслуговуючої праці, творчо-конструкторської діяльності.

2

У процесі трудового навчання сліпих і слабозорих дітей в V-ІX класах продовжують вирішуватися як загальні, так і спеціальні завдання.

До загальних завдань ставляться: вироблення свідомого відношення до навчання, соціальне становлення, моральний, інтелектуальний і фізичний розвиток особистості; виховання працьовитості, потреби в праці, поваги до людей праці, якостей дбайливих хазяїв, турботливого й дбайливого ставлення до рідної природи; формування трудових умінь і навичок, технічних, технологічних і первісних економічних знань, необхідних для участі в суспільно корисній, продуктивній праці, застосування знань у трудовій діяльності; розширення й поглиблення політехнічного кругозору й розвиток творчих здібностей на основі взаємозв'язку трудового навчання з основами наук; ознайомлення з доступними для сліпих і слабозорих робітників професіями, спонукання до свідомого вибору однієї з них.

Крім загальних завдань у трудовому навчанні сліпих і слабозорих дітей, вирішуються й спеціальні завдання, що забезпечують корекцію й компенсацію зорової недостатності, конкретизацію уявлень, формування прийомів і способів просторової орієнтації.

3

На цьому етапі трудового навчання здійснюється широкопрофільна виробничо-трудова підготовка учнів з переходом у професійну.

ІІІ етап: навчання на підприємствах УТОС

Урок трудового навчання

в початкових класах шкіл для дітей з вадами зору.

1. Загальна характеристика уроку трудового навчання в початкових класах, його структура.

2. Санітарно-гігієнічні вимоги та обладнання уроків трудового навчання.

3. Формування трудових рухів та дій у дітей з порушеннями зору на уроках трудового навчання.

Урок – основна форма організації навчальної діяльності молодших школярів. Це логічно завершений компонент навчального процесу, обмежений у часі і за програмою. Будь-який урок має забезпечити на кожному етапі виконання вимог програми з трудового навчання.

Плануючи урок трудового навчання, вчитель визначає:

1. З чого почати урок: з бесіди, пояснення, інструктажу, демонстрації виробу, підготовки робочого місця;

2. Як чергувати повідомлення технічних відомостей і практичну роботу учнів;

3. Коли (на початку, в кінці чи середині уроку) проводити досліди, спостереження;

4. Як проводити підсумковий етап уроку.

На допомогу вчителю у розв’язанні цих питань методисти пропонують орієнтовну структуру уроку.

Структура уроку трудового навчання  в початковій школі:

І. Постановка теми і мети уроку

1) визначення і пояснення виробу та необхідності його виготовлення (добре, якщо діти заздалегідь знають, що планується робити на уроці трудового навчання і готуються до нього)

2) повідомлення дітям, що необхідно пригадати, чому необхідно навчитися новому, щоб добре виконати роботу

ІІ. Підготовка робочого місця

1) повторення правил, які допоможуть під час роботи; повідомлення нових правил роботи

2) підготовка робочого місця; правильне та зручне розташування на парті всіх матеріалів та інструментів, приладів, які будуть використовуватись на уроці

ІІІ. Планування майбутніх трудових дій

1) вивчення зразку виробу, з’ясування його призначення, конструкції (будови), визначення кількості деталей, матеріалів, способів з’єднання деталей

2) читання креслення, його деталей, розгорток; визначення та підбір необхідного матеріалу

3) розмітка кожної деталі за зразком (шаблоном, трафаретом), кресленням або технічним рисунком; визначення загального порядку роботи

ІV. Виготовлення виробу за наміченим планом

1) виготовлення деталей за попередньо виконаною розміткою

2) підготовка (підгонка) деталей до з’єднання

3) з’єднання виробу

4) обробка деталей та виробу: обробка матеріалів, оволодіння способами з’єднання деталей у виробі, оволодіння правильними прийомами роботи з інструментами, оволодіння умінням точно слідувати буквеним та цифровим позначенням, словесним поясненням, які подані на кресленні або на дошці при розмітці виробу

V. Перевірка виробу в дії. Оцінка виконаної роботи

1) перевірка виробу, з’ясування та усунення недоліків, з’ясування причин цих недоліків

2) оцінка виробу (відбувається за участю школярів)

VI. Підведення підсумків. Домашнє завдання

1) коротке обговорення виконання наміченого плану

2) проведення узагальнюючих спостережень або дослідів

3) Д/з з урахуванням інтересів та побажань самих дітей

Наведена структура використовується вчителями творчо, з врахуванням особливостей теми уроку. Повідомлення необхідних технічних відомостей може відбуватися на кожному з етапів уроку у формі відповідей на запитання вчителя, виконання невеликих практичних робіт, завчасно підготовлених доповідей самих учнів.

Санітарно-гігієнічні вимоги до уроків трудового навчання:

а) робоче місце слабозорого учня повинно мати достатню освітленість;

б) учням треба частіше нагадувати про правильну осанку під час виконання завдання;

в) робоче місце й руки учнів повинні бути чисті для запобігання засмічення очей, занесення в них інфекції;

г) після роботи діти ретельно миють руки (кожен учень має своє мило й рушник).

Набір інструментів, приладів та матеріалів в початкових класах включає:

1. Лінійку (пластмасову або з деревини чи металу);

2. Косинець (угольник прямоугольний);

3. Ножиці

4. Олівець

5. Пензлики для клею

6. Ластік

7. М’яку ганчірку або губку

8. пластикову чашечку для клею або води, фарби

9. Нитки, голки

10. Циркуль

11. Клей

12. Кольоровий папір в наборі

13. Дошка для роботи з пластиліном тощо.

Ці інструменти краще за все оформити в робочу папку учня. Вона виготовляється звичайно із канцелярської папки, з внутрішнього боку якої закріплюються кишеньки для зберігання паперу, трафаретів, олівців, лінійок, клею і т.д.

У підготовчому – 1 класах практичні дії пов'язані з самообслуговуванням та ігровою діяльністю учнів.

У 2 — 4 класах практична діяльність сліпих і слабозорих дітей набуває більш складного характеру. У цей час важливим завданням уроків трудового навчання є озброєння учнів уміннями виконувати практичні дії, формування готовності до самостійного відтворення рухів, прищеплення інтересу до практичної діяльності в цілому.

Уміння:

•        дотримання певного порядку на робочому місці
•        детальне обстеження зразка для наступного його відтворення
•        користування простими вимірювальними приладами та ін.

Враховуючи недостатній розвиток у дітей практичних умінь і навичок, у початкових класах спеціальної школи для сліпих і слабозорих широко  використовується  демонстрація  вчителем  трудових  дій. 

Під час використання прийомів постановки рухів, потрібно враховувати:

1.              їх потрібно запроваджувати, коли учні неспроможні засвоїти рухи шляхом наслідування або після пояснення;
2.              багато молодших учнів володіють певними трудовими вміннями та навичками, але мають індивідуальні адаптаційні тенденції залежно від свого порушення.
3.              Тому вчитель має систематично з'ясовувати стан сформованості у кожної дитини практичних умінь і навичок та враховувати їх під час навчання.

Методика роботи з папером і картоном

Ознайомлення із видами та властивостями паперу

За призначенням виділяють такі різновиди паперу: друкувальний, письмовий, креслярсько-малювальний, електроізоляційний, цигарковий, вбирний, апаратний, перебивний, світлочутливий, промислово-технічний різного призначення. Вид паперу залежить від властивостей, складу паперової маси, технологічного процесу виробництва. Всього наша промисловість випускає понад 200 видів паперу. На уроках трудового навчання найчастіше використовуються такі види паперу:

• Альбомний — гладкий письмовий папір.

• Оксамитовий — кольоровий папір, одна сторона якого вкрита паперовим ворсом. Застосовується в аплікаціях, декоративних роботах.

• Вбирний (бюварний) — використовується для вбирання вологи.

• Ватманський папір - вищій сорт паперу для креслення, товстий, цупкий.

• Газетний папір - друкувальний папір.

• Гумований папір — вкритий із зворотного боку тонким шаром клею.

• Гофрирований, креповий, - виготовлення прикрас, гірлянд тощо.

• Документний — друкувальний  папір  вищого  ґатунку з  водяними знаками (гроші, лотереї, документи).

• Калька — прозорий папір,  що  використовується для копіювання креслень, малюнків, з метою подальшого їх відтворення на світлочутливому папері.

• Картографічний папір використовується для друкування географічних карт.

• Картковий - товстий і щільний папір, що використовується для виготовлення поштових карток, настільних ігор.

• Копіювальний  папір  -  тонкий   цигарковий   папір,   на  одному  боці  якого нанесено тонкий шар мастики чорного або синього кольору.

• Ледерит - папір, лицьовий бік якого пофарбований та вкритий тисненням.

• Мелований папір — вкритий спеціальним складом, що надає білизни, гладкості.

• Міліметровий - на лицьовому боці вкритий сіткою взаємно перпендикулярних ліній

• Нотний - папір з надрукованими нотними лінійками.

• Наждачний — на лицьовому боці наклеєний порошок наждаку.

• Цигарковий — тонкий, прозорий папір, використовується для вирізання прикрас.

• Фільтрувальний папір

• Фотопапір - вкритий тонким шаром світлочутливої емульсії, використовується для друкування фотознімків.

• Шагреневий - кольоровий матовий папір з тисненням під шкіру.

Види картону. На уроках найчастіше застосовується:

•   Бурий деревний картон —з нього виготовляють книжкові палітурки, об'ємні наочні посібники.

• Білий деревний картон - має незначну міцність, мало пластичний. На ньому наклеюють таблиці, картини, виготовляють вироби.

• Сірий макулатурний картон дуже міцний та твердий.

Властивості паперу

• Напрям волокон. Папір  виготовляють з різних рослинних матеріалів що мають волокнисту будову. Під час відливання паперового полотна волокна розміщуються в різних напрямках, але завдяки поступовому руху сітки, яка транспортує паперову масу, значна   частина   волокон   орієнтується   вздовж   сітки.   Тому   готовий   папір   у повздовжньому   і   поперечному  напрямках   має  різні   механічні   властивості,   які необхідно враховувати.

Напрям волокон визначають кількома способами. Від аркуша паперу відрізають дві смужки від сторін, що прилягають одна до одної. Смужки складають разом, беруть за один з кінців і протягують між пальцем і лезом ножиць або ножа — смужка, в якій волокна розташовані впоперек скрутиться більше, ніж та, в якій волокна розташовані вздовж.

Напрям волокон можна визначити і за деформацією змоченого паперу. Для цього вирізують круг і змочують одну його сторону водою. Після змочування папір скрутиться вздовж волокон.

Лінія розриву вздовж волокон буде рівнішою, ніж упоперек.

• Білизна паперу - визначається шляхом порівняння з аркушем еталону.

• Водопроникність — здатність   паперу   тією   чи   іншою  мірою  протистояти пропусканню води.  Фільтрувальний, бюварний папір добре пропускають воду. Парафінований папір не пропускає вологу і не намокає.

• Вицвітання (світло витривалість) - стійкість, незмінність кольору та відтінку під дією на папір денного світла або прямих сонячних променів. Чим менше в папері целюлози, тим більша світло витривалість

• Вологість — визначається вмістом у папері води. При високому вмісті скручується, видовжується. А при висиханні відбувається його усадка.

• Деформація – зміна лінійних розмірів скручування при висиханні зволоженого паперу.

• Жиронепроникність – досягається спеціальною обробкою. Пергамент використовується для фасування масла, жирів, м'яса та ін.

• Однорідність будови – визначається розглядом аркуша на просвіт.

• Пластичність – властивість паперу зберігати деформацію після зняття навантаження. Пластичність збільшується при збільшення вологості. Ця властивість використовується при виготовленні пап'є-маше.

• Щільність – маса 1 м кв. паперу в грамах.

• Прозорість залежить від складу, способу обробки, товщини.

• Міцність – протидія паперу розриванню.

• Старіння   паперу  —   не   обернені   зміни   властивостей   паперу,   кольору   та міцності. Особливо інтенсивно відбувається на світлі.

• Сторони паперу - верхня та протилежна сіткова сторона, які можна розрізни за відбитком сітки машини, якщо уважно розглянути.

• Товщина паперу

• Пружність – здатність паперу вигинатися та ущільнюватися (в певних межах) під дією навантаження, а після припинення тиску оновлювати вихідну форму.

• Колір паперу

Робота з папером і картоном займає значне місце в навчанні й розвитку дитини:

•                   Розвиває в дітей із зоровими порушеннями здатність працювати руками, привчає до точних рухів пальців, у них удосконалюється дрібна моторика рук, відбувається розвиток окоміру.
•                   Вчить концентрації уваги, тому що змушує зосередитися на процесі виготовлення виробу, вчить додержуватися усних інструкцій.
•                   Стимулює розвиток пам’яті, тому що дитина з вадами зору, щоб зробити виріб, повинна запам’ятати послідовність його виготовлення.
•                   Знайомить дітей з порушеннями зору з основними геометричними поняттями: коло, квадрат, трикутник, кут, сторона, вершина й т.д., при цьому відбувається збагачення словника дитини спеціальними термінами.
•                   Розвиває просторову уяву.
•                   Розвиває художній смак і творчі здібності дітей з вадами зору, активізує їхню уяву й фантазію.
•                   Сприяє створенню ігрових ситуацій, розширює комунікативні здібності дітей.
•                   Удосконалює трудові навички, формує культуру праці, вчить акуратності, умінню дбайливо й економно використовувати матеріал, тримати в порядку робоче місце.

Розповідаючи про технологію обробки паперу, слід насамперед ознайомити учнів з інструментами, що використовуються при цьому, та правилами їх застосування. При цьому важливо звернути увагу учнів на додержання правил техніки безпеки під час користування інструментами, зберігання та передачі їх іншій особі.

Основним інструментом, який застосовують для обробки паперу, є ножиці. Ножицями вирізують, надрізують та відрізують папір. Надрізування — це частковий перетин аркуша паперу, відрізування — це такий його перетин, в результаті якого аркуш паперу поділяється на дві або кілька частин. Вирізування — це виділення з аркуша певної фігури або виділення її за шаблоном.

Вчитель повинен пояснити учням, як користуватись ножицями, виконуючи різні види роботи з папером, звернути їхню увагу на те, що при відрізуванні треба працювати всім лезом ножиць, а при надрізанні — тільки їх кінчиками.

Готуючись до уроку конструювання, вчитель повинен заздалегідь виготовити виріб, його розгортку, продумати зміст бесіди з учнями, подбати про забезпечення їх потрібними матеріалами та інструментами.

Досвід показує недоцільність застосування репродуктивного методу, коли учні не виявляють самостійності в плануванні, ні у виконанні, а просто виконують те, що пояснює і показує вчитель. Доцільніше користуватись репродуктитвно-конструкторським методом. Діти сприймають пояснення вчителя, але вносять у виконання свою думку, міркування, використовують вміння і навички, набуті раніш не тільки на уроках праці, а й на уроках математики, природознавства, малювання, тобто підходять до розв'язання завдання більш самостійно, творчо. При цьому в них розвивається спостережливість, увага та конструкторське мислення.

Методика роботи з тканинами в початкових класах шкіл для дітей з порушеннями зору

На уроках праці діти працюють з тканиною та різними текстильними матеріалами, які найчастіше зустрічаються в побуті. Вдосконалюються та систематизуються знання про використання людиною різних текстильних матеріалів, інструментів та їх особливості.

Текстиль - волокнисті природні, штучні та синтетичні матеріали (бавовна, льон, пенька, кенаф, вовна, шовк, мінеральні та штучні волокна) та продукти їх переробки - пряжа, нитки, тканини, вата, трикотаж, волок, тасьма, неткані матеріали, кручені та плетені вироби.

Природні волокна використовуються людиною з давніх часів. Це волокна рослинного походження (бавовна, конопля, джут, кенаф) і тваринного (вовна, натуральний шовк). До природних також відносять волокна мінерального походження - азбест (гірський льон).

Для виготовлення тканин використовують різні види пряжі, яку одержують з волокнистої маси у результаті ряду операцій. Волокна, які йдуть на виготовлення пряжі, бувають природні і штучні. Природні волокна поділяються на волокна рослинного (бавовна, льон, коноплі), тваринного (вовна, природний шовк) і мінерального походження (азбест).

Штучні волокна виготовляють з природних матеріалів рослинного, тваринного і мінерального походження, а також хімічним способом з різних хімічних речовин.

Працюючи з тканиною, діти отримують початкові відомості про виготовлення тканин, ниток, їх класифікацію. Дізнаються, що тканини складаються з окремих ниток, щільно переплетених між собою, нитки (пряжа) являють собою скручені волокна. Всі текстильні волокна розділяють на дві великі групи:   природні волокна та волокна, що отримують хімічним шляхом.

Натуральні волокна

Бавовняні тканини. Бавовняні тканини широко використовують для пошиття одягу, кофточок, постільної білизни, спецодягу, спортивного одягу тощо. Вони досить міцні, їх легко можна прати.

Лляні тканини. Різновидів лляних   тканин    менше,   ніж бавовняних.

З лляних тканин шиють постільну і столову білизну (простирадла, наволочки, скатерті, серветки, рушники тощо). Лляні тканини застосовують для спеціальних і технічних цілей (матрацні тіки, брезентові парусини). Лляні тканини не фарбують, їх випускають вибіленими або сірими. Ці тканини міцні, легко перуться, але більше мнуться, ніж бавовняні. Льон є волокнистою сировиною, з якої виробляють лляну тканину.

Пенька —волокно, що виготовляють з коноплі. З пеньки виробляють тканини, риболовецькі снасті, канати, шпагат, пожежні рукави.

Кенаф — однолітня рослина, з стебел якої отримують міцне волокно для виготовлення мішковини.

Кендир – багаторічна рослина, що дає міцне шовковисте волокно, що використовується у текстильній промисловості.

Джут — волокно зі стебла цієї рослини застосовують для виробництва пакувальних тканин.

Шерстяні тканини. Шерстяні тканини використовують для пошиття верхнього одягу (платтів, костюмів, пальт). Вироби з цих тканин майже не мнуться, мають красивий вигляд, добре утримують тепло. Основною сировиною, з якої виробляють шерстяні тканини, є овеча вовна. Шовкові   тканини.   Шовкові тканини використовують для пошиття   жіночих   і   дитячих   платтів,   кофточок,   жіночої   білизни, чоловічих  сорочок,   літніх   костюмів,   виготовлення   ватних   ковдр (атлас),   а  також   для   підкладкових   матеріалів.   Шовкові  тканини красиві, легкі, мають приємний блиск.

Сировиною для виготовлення шовкових тканин є нитки і пряжа природного шовку, штучний шовк і штапельна пряжа.

Хімічні волокна

Волокна, що отримують шляхом хімічної переробки вихідних матеріалів, розділяють на штучні і синтетичні.

Штучні волокна (віскозні, ацетатні, мідноаміачні) отримують хімічною обробкою природних матеріалів – рослинної клетчатки або целюлози. До штучних належить скло волокно - штучне волокно мінеральною походження, що отримують шляхом розпилення струменя розплавленої скляної маси, яка втягується тонкими волокнами 3 цих волокон потім виготовляють складну вату, фільтри, теплоізоляцію, скляні нитки, пряжу, тканини. Всі види скляних волокон та тканин вимагають обережного використання, яке виключає попадання шматочків волокон в очі, дихальні шляхи.

Синтетичні волокна отримують із складних синтетичних полімерів. У розплавленому або розчиненому стані полімери продавлюють під великим тиском через дрібні отвори спеціальних приладів - фільєр. При цьому утворюються дуже тонкі нитки. Ці нитки скручують і отримують синтетичну пряжу. Найбільш розповсюджені синтетичні тканини — капрон, нейлон, лавсан, поліестер.

Роботу з тканиною в початкових класах починають з поступового вивчення різних видів тканин, потім переходять до виготовлення речей від простих до складніших.

В І класі ознайомлюємо дітей з бавовником (ситець, полотно, марлю) і льоном, з яких виготовляють бавовняні і лляні тканини. Учні І класу повинні виготовити індивідуальні колекції зразків бавовняних тканин і лляних, де показують крім тканин вироби, які шиють з них.

У II класі учні ознайомляться з шовковими і шерстяними тканинами. Будова цих тканин значно складніша, їх тчуть з різним укладом ниток, з різним переплетінням основи і піткання, що утворюють ткацький рисунок, а деякі шерстяні тканини тчуть з ниток особливої фасонної крутки (букле). Учні виготовляють колективну колекцію «Утворення нитки шовкопрядом» та індивідуальні колекції різних видів шовкових і шерстяних тканин.

У III класі учні ознайомляться з тканинами з штучного і синтетичного волокна. Вчитель може використати для лабораторної роботи колекцію синтетичних волокон, виготовлену учнями старших класів.

Для ручного шиття потрібні: голка, нитка, наперсток, ножиці, сантиметрова стрічка, лінійка, олівець, папір і крейда. Головний інструмент ручного шиття — голка. Товщина голки і ниток залежить від товщини тканини. Тонку тканину шиємо тонкою голкою і тонкою ниткою, а грубішу — грубішою голкою і грубішою ниткою. Наперсток надіваємо на середній палець і ним проштовхуємо голку в тканину. Наперсток треба добре підібрати до товщини пальця. Великий наперсток спадає з пальця, а малий — стискає палець.

За допомогою лінійки і косинця рисуємо олівцем викройку на папері. Крейдою робимо рисунки на тканині. Гострими ножицями ріжемо тканину.

Нитка для ручного шиття повинна бути не довшою за 50—60 см, бо довга нитка заплутується. Закінчивши шиття, голку з ниткою протягаємо кілька разів через тканину коротенькими стібками, щоб нитка не витягнулася і відрізуємо її ножицями. Не можна відкушувати нитку тому, що це шкідливо для зубів, не гігієнічно, не естетично, а крім того, мокра від слини нитка забруднюється сама і забруднює тканину.

Голку під час шиття тримаємо великим і вказівним пальцями правої руки. При шитті треба сидіти рівно, тільки легко нахиляючи тулуб вперед. Роботу тримати на віддалі 30—40 см від очей. Ногами треба спиратись на підніжок парти.

Методика роботи з природним матеріалом

Ознайомлення з різноманітними матеріалами розвиває творчі можливості учнів, розвиває вміння застосовувати нові прийоми роботи. В процесі виконання робіт з різними матеріалами діти виконують досліди і спостерігають властивості матеріалів. Розвивається дрібна моторика руки, зорове сприймання тощо.

В початкових класах використовують природні матеріали 2 видів:

1. Рослинні природні матеріали (шишки, жолуді, горіхи, солома, гнучкі гілочки, кора, сухі плоди, насіння, мох та ін.). Ці матеріали використовують з попередньою обробкою, або майже без обробки для виготовлення іграшок, прикрас, сувенірів та ін.

2. Неорганічні природні матеріали (глина, пісок, галька, черепашки, крейда, а також пластилін).

Працюючи з природним матеріалом діти розуміють, що кожний виріб складається з певної кількості деталей, які мають різні розміри, ці деталі з’єднуються тим чи іншим способом в певній послідовності.

Враховуючи матеріальну базу та фізичні можливості учнів, вчитель вибирає необхідні природні матеріали та конкретний виріб, що буде виконуватися.

При виборі об’єктів праці для дітей 6-7 річного віку вчитель має враховувати недостатній розвиток дрібних м’язів пальців дитини. Тому для роботи підбирають крупні природні матеріали: шишки сосни і ялини, каштани, кочережки від качанів кукурудзи, тобто такі матеріали, які діти можуть використати як основу виробу без додаткової обробки.

Для з’єднання дрібних деталей (хвоя сосни, ялини, гілочки вереску, насіння та плоди клену, ясеня, берези) застосовують пластилін. За необхідності з нього виліплюють дрібні деталі. Для з’єднання більших деталей використовують м’який дріт, нитки.

З природних матеріалів діти виготовляють аплікаційні роботи, іграшки. При виготовленні поробок природні матеріали поєднуються картоном, тканиною, деревиною (можна виготовити тематичну композицію).