Туристсько-краєзнавча дослідницька робота

«Маршрутами нашого села Олексинці та його околиць»

«Дослідження природи та історичних об’єктів в околицях села Олексинці. (Мала Одеса)

Дана тема є досить актуальною. Учні школи,а особливо менших класів знайомляться з природними об’єктами краю.З кожним роком переходячи в наступні класи вони розширюють знання про свій рідний край . Цьому найбільше допомагає туристко-краєзнавча робота,а також відвідування гуртка «Дія» цьогож напрямку.Під час екскурсій учні знайомляться з природними об’єктами,а також історичними ,які знаходяться в межах нашого села Олексинці та його околиць,переконуються ,що всі компоненти в межах одного природного комплексу перебувають в тісному взаємозв’язку.   Безліч різних природних об’єктів складають природу нашого села.

Основними завданнями нашого туристсько-краєзнавчого походу було не просте бачення дитячим оком місцевих природних об’єктів,а доведення,чому саме даний об’єкт так називається. Тобто учні ,поряд з дослідженням окремих природних об’єктів краю, досліджують основні мікротопоніми на території села Олексинці та його околиць.

Така робота згуртовує учнів.Збагачує їхній науковий потенціал,приносить багато довідкового матеріалу не тільки на уроки географії,а й на уроки історії,біології,української  літератури.

Довідкові дані про маршрут екскурсії.

НИТКА МАРШРУТУ

С.Олексинці.Толока (вул.Прицерковна) -----вул. Долішня,вул.. Прицерковна 

--Бабина гора---- урочище Риза----- урочище Посадка-----урочище Велика стінка-----  р.Серет------урочище Мала стінка-----Бабина гора ------- р.Серет----

Школа.

Мета екскурсії-дослідити та охарактеризувати природні об’єкти свого населеного пункту.

Протяжність маршруту:

Від  Толоки до Бабиної гори через вул..Прицерковну-   600 м;

Від Бабиної гори до ризи через урочище 800м;

відРизи до Посадки через урочище 800м;

від Посадки до Великої стінки 1100м;

відВеликої стінки  до Малої стінки через р.Серет 1200м;

від Малої стінки до Бабиної гори 900м;

від Бабиної гори до школи 1000м.

Загальна протяжність маршруту -6400м.

Віковий ценз учасників маршруту- учні 7-8 класів

Екскурсія пішоходна.Її тривалість 1 день.

Олексинці –село ,розташоване в Північно-західній частині Борщівського району Тернопільської області.На відстані 21 км від районного центру міста Борщова та на відстані 100 км від обласного центру міста Тернополя.Відстань до найближчої залізничної станції села Озеряни- 18 км.

Село розташоване на рівнині в канйоні річки Серет і з однієї сторони омивається його  водами. За  історичними переказами  село  отримало свою назву на честь першого жителя Олекси ,який поселився у ньому.

Село лежить у зоні помірно-континентального клімату,з нежарким літом і мякою зимою і достатньою кількістю опадів.

Середня температура липня + 18,5 °-20,0 ° С,січня –мінус 5,0 °С.Географічні координати 48°30' 10 пн.ш; 25°25'10 сх д. Рельєф рівнинний Грунтоутворними породами є леси і лесові суглинки ,глини.

Маршрут юних туристів Олексинської ЗОШ І-Іі ст. розпочався з вулиці Прицерковної .Вона є центральною вулицею нашого села.Її назва пішла від  Церкви яка знаходиться біля неї.Біля самої Церкви і вулиці знаходиться  Толока .На ній колись давно  селяни збиралися  і спільно приймали мудрі рішення.Зараз на цьому майданчику діти грають у футбол і різні ігри ,а на Великодні свята  організовуються різні маївки,гаївки на які приходить все село і разом проводять із дітьми.

Саме тут,із толоки на вул. Прицерковній ,група із своїм завданням вирушила у свій маршрутний похід.

Вулиця Прицерковна

Ця вулиця дістала свою назву від того,що біля неї стоїть наша Православно -християнська церква.Вона є найголовнішою вулицею нашого села ,тому що знаходиться у самому її центрі.На ній ще є Памятник солдатам які загинули у ІІ світовій віні,Сільська рада ,Будинок культури, Костел ,який на даний час є дуже старою спорудою і неодмінно потребує реставраці,а також ще наша Греко-католицька церква до якої ходять багато жителів нашого села.

Вулиця Долішня

Ця вулиця виходить на центральну і є також тією вулицею де буде закінчуватися наш маршрут.Свою назву вона дістала з того що знаходиться найнижче від усіх вулиць нашого села.Колись давно жителі села казали  про тих людей що жили на цій вулиці так :  «От він вийшов із Долинної вулиці,або вона живе на Долинній вулиці».Згодом люди переіменували Долинну вулицю на вулицю Долішню ,яка носить свою назву і до сьогоднішнього дня.

Серет

Серет найдовша з приток Дніпра у межах області.Площа її  басейну 3900 км ,що становить майже 1/3 площі області.Річка утворюється від злиття кількох потічків (Серет Лівий Серет правий Вятима,Граберка) біля с.Ратиші ,яке слід вважати початком Серету.Витоки Серету та верхня його течія до Тернополя мають широкі заболочені долини,де побудовані великі стави і водосховища.

Водний режим Серету визначається живленням річки ,в якому переважають снігові талі води ,тому досить чітко виділяється висока весняна повінь,низька літня межень,яка порушується дощовими паводками .У зимовий період під час відлиг також спостерігаються підйоми рівня.

Весняна повінь починається на початку і триває в середньому місяць.Висота рівня повені 0,7..0,2 м . над нулем графіка,але при високих повенях висота максимального рівня може досягати 3,5м і вище. Найбільші витрати води також припадають на весну і коливаються за довжиною річки від 54м/с (с.Городище) до 313 м /с (Чортків) .Мінімальні рівні спостерігаються у літню межень ,але в окремі роки межень переривається дощовими паводками,під час яких рівні та витрати води можуть стати максимальними у році.

Низькими є рівні води і в зимову межень -0,5 .. 1,2 м.

Термічний режим річки характеризується тим ,що у верхівях протягом року температури води досить високі,особливо зимою +2.. +3°С (інколи до +4, +7°С).Це повязоно з виходом більш теплих підземних вод,які живлять річку.

Льодовий режим нестійкий: ріка замерзає в холодні зими ,а у верхівях льодостав відсутній,що знову ж таки зумовлено характером підземних вод.Тільки в дуже суворі зими верхівя ріки покривається кригою,але з великою кількістю ополонок.

Каламутність води в середньому 100..200 г /м ,підвищується у повінь та паводки до 500..600 г/м і більше.Під час межені ріки використовуються для промислового водопостачання ,гідроенергетики ,риборозведення.

В околицях села Олексинці р.Серет використовують для господарських потреб,ловні риби,розведення водоплавної птиці.

Від Бабиної гори  учні Олексинської ЗОШ І –ІІ ст . вирушили до Риза .Перейшовши ризу   юні туристи подолали урочище і пішли через Посадку .

Посадка

Посадка в нашому селі Олексинці   займає досить велику територію.Як вона утворилася? Посадка – виникла ще у 80-ті року минулого століття.Лісництво  виділило багато саджанців: акації,берези,сосни для нашого села і голова колгоспу вирішив засадити їх на цій же горі. У процесі саджання брали  активну участь всі учні Олексинської школи  і протягом 4-рьох днів засадили цю всю  горбисту територію.Згодом коли дерева підросли у посадці поклали вулики з бджолами і згрупували пасіку.

З місця Посадки ми вирушили у Вулику стінку .

Велика стінка

Ця територія  була засаджена кущами ще з давніх давен,але під час ІІ світової війни  її вщент було вирубано за рахунок палива майже не залишилося нічого тільки голі пеньочки.Потім, коли люди почали жити у трошки кращих умовах

Стінка почалася відновляти своє існування  і на сьогоднішній день заросла так ,що майже не можливо пройти ,якби не стежка яка протоптана пастухами і худоби  до пасовищ.

Пройшовши через стінку і перейшовши через річку Серет  по кладці яку змайстрували на літній період жителі ми перейшли у Малу стінку.Історичні відомості Малої стінки  тікі ж самі як і Великої.

Дійшовши до Бабиної гори ми рушили далі.

Бабина гора

Наше село розташоване у долині  ніби вартові обступили його гори.Дві  з гір носять назву Бабині.На цих горах знаходився колись невеликий ланок,на якому працювали переважно жінки,баби.Оскільки поле знаходилося близько домівок,жінкам легше було обробляти поле.Адже вони мусили зробити і всю домашню роботу та й іти в поле.А так,як заправляла роботами на лані баба, поле і гора біля нього почалася зватися Бабиною.

Відносно рівня води в річці Серет висота гори становить до 200 м.

Переважають чорноземні грунти з великими домішками скали.Тому рослинний світ дуже бідний .Він преставлений злаковою рослинністю.Місцями на горі взагалі нічого не росте.

Рухаючись Бабиною горою вздовж Стінки ми мандруємо до унікальної природної знахідки – це печери Вертеба.

Тернопільська область – рай для мандрівників. І для тих, хто захоплюється старовинною архітектурою, і для тих хто віддає перевагу природним дивам.
І якщо палацами і замками не усіх здивуєш (хоча є у тут такі оригінальні, як замок-корабель у Сидорові чи замок на горі Бона у Кременці), то природні дива Тернопілля дійсно унікальні.

Це Рукомиш та Монастирок, де людина і природа об’єдналися, щоб створити нові дива…

Серед природних див Тернопілля чільне місце посідають печери. Зокрема, печера Вертеба на півдні області поблизу села Більче-Золоте Борщівського району. Вона унікальна тим, що тут діє єдиний в Україні підземний музей. Присвячений він Трипільській культурі, і не дарма, адже тут знайдені сліди перебування представників цієї культури, що існувала на наших землях понад п’ять тисяч років тому. 

Назва печери походить від старослов’янського слова «вертеб» – яруга, яма. Так у давнину називали не тільки печери, а й низьку місцевість, провалля. У 19 столітті, коли проводили тут дослідження, так і назвали печеру. Її загальна протяжність становить 9 км, температура повітря – 10-11 градусів, вологість 98%. Утворена вона, як і інші печери Поділля, в гіпсах.

«Понад п’ять тисяч років тому тут були скелі, а в них – тріщина. І зайшовши у ту тріщину, давні люди, а це були трипільці, побачили ціле підземне місто і почали його використовувати. Але це не значить, що люди жили в печері. Вони жили у добротних будинках, які будували на поверхні. Вирощували зернові, розводили худобу. Та протягом 700 років вони відвідували цю печеру, передавали інформацію про неї від покоління до покоління, причому таємно. Про це свідчать численні знахідки, виявлені під час археологічних та інших досліджень».

За словами пана Михайла, швидше за все у печері люди ховалися від небезпеки, від ворогів. Вони могли тут перебували тижнями, а може, й місяцями. Вони розкладали багато вогнищ, але завдяки тому, що печера була добре вентильована, у ній не утворювався смог.

Підтвердженням тому, що тут можна вижити, є наступний факт. Під час Другої світової війни євреї переховувалися тут від німців тривалий час. Пізніше люди, що пережили страшні події, приїжджали сюди, показували, як все було. Про це зняли фільм «Немає місця на Землі».

«Згадки про печеру маємо у хроніці Василіанського монастиря, що у Монастирку, датовані 18 століттям. А у 1822 році про неї написали статтю у польській пресі. Наприкінці 19 століття тодішній власник цих земель Леон Сапіга ініціював дослідження печери археологами. Знахідки із печери, а це залишки знарядь праці, посуду, зберігалися у маєтку Сапіги у Більче-Золотому. Потім він передав їх до Краківського музею, де їх можна побачити і зараз».

У печері і досі проводяться археологічні дослідження. Наприклад, минулоріч вперше знайшли велику антропоморфну фігурку чоловіка, що досить дивно, адже трипільці більше уваги приділяли жіночим постатям.

У печері і досі проводяться археологічні дослідження. Наприклад, минулоріч вперше знайшли велику антропоморфну фігурку чоловіка, що досить дивно, адже трипільці більше уваги приділяли жіночим постатям.

Загалом печера Вертеба не має собі рівних за кількістю та науковою цінністю знахідок. Частина із них перебуває у Борщівському музеї, частина – в інших музеях України та Європи.

Деякі знахідки залишилися у печері. Разом з реконструйованими речами вони складають основу музейної експозиції. Зокрема, це зернотерки, залишки вогнищ, кераміки. Доповнюють картину кам’яні скульптури, які зображають давніх людей за їхніми буденними заняттями: розпалюванням вогнища, перемелюванням зерна тощо.

Сучасні мешканці печери Вертеба

На відміну від давніх часів, тепер основними мешканцями печери Вертеба є не люди, а кажани. Вони прилітають сюди великими колоніями на зимівлю.

«Раніше кажанів тут не було. Адже тут ходили люди, кричали палили факели. А відтоді, як вхід у печеру перекрили, а для кажанів залишили невеликий отвір, вони залюбки сюди прилітають на зиму.

 За 15 років, поки печера під охороною і сюди немає вільного доступу, колонія кажанів розрослася з 18 особин до тисячі. Один окільцьований кажан навіть прилетів з Молдови

Розташування печери Вертеби

Печера Вертеба розташовується у двох кілометрах від села Більче-Золоте Борщівського району і двох кілометрах від нашого села Олексинці.

Від Хмельницького до Більче-Золотого – понад 130 км. Їхати найкраще через Городок, Гусятин та Озеряни:

Література

1 Історія села Олексинці (нарис)

2  Природа Тернопільської області.За ред.. К.І. Геренчука.Львів, «Вища школа», 1979.-167с.

3 Природа ,населення та господарство Тернопільської області ,їх вивчення в загальноосвітній школі (Матеріали обласної науково- практичної конференції,травень,1991 рік)

4 Б.В. Крисоватий, І.М. Миколів Л.П. Царик; Географія Тернопільської області: навчальний посібник для 8-9 клю-Тернопіль;Астон,2002.80с.

5 М.П.Чайковський.Памятки природи Тернопільщини.Львів, «Камелія», 1977.- 80 с.

6 Й.П. Дроздровський.Грунтовий покрив Борщівського району.Борщів,2003.