Творчо-дослідницький проект "Сучасна українська поезія"

Про матеріал
Творчо-дослідницький проект подає інформацію про сучасну українську поезію, зокрема знайомить з біографіями та творами Ю. Андруховича, В. Неборака, О. Ірванця, С. Жадана, О. Забужко, В. Слапчука та Ю. Позаяка.
Перегляд файлу

                                    План-конспект заняття з української літератури

 

Тема: Сучасна українська поезія.

Мета: Поглибити знання студентів про сучасну українську поезію, зацікавити нею їх, вчити самостійно знаходити потрібну інформацію, розвивати навички індивідуальної та колективної роботи з літературою, творчі здібності. Виховувати на основі літературного матеріалу любов до українського народу, захоплення його поетами-інтелектуалами, які обрали тернистий шлях відстоювання свободи і демократії в тоталітарній державі, орієнтуються на європейську літературу;  формувати в молодого покоління естетичний смак.

Тип заняття: нестандартне заняття (презентація дослідницько-творчого проекту)

                                                 Перебіг заняття

I. Мотивація навчальної діяльності студентів

  Оголошення теми та мети заняття

Вступне слово викладача

      Є такий напівжарт-напівправда: «Нове – це давно забуте старе». У 20-х роках XX століття співіснували різноманітні літературні обєднання, групи, напрями, стилі. Молоді люди збиралися разом, щоб почитати свої вірші, послухати інших, подискутувати про сучасність та літературну класику.

      Я пропоную вам, молоді початку XX1століття, провести віртуальну зустріч з сучасними українськими поетами і поговорити  про актуальні, непрості і чутливо-болючі проблеми нашого сьогодення.

II. Актуалізація опорних знань

     1.Розповідь викладача

     Модернізм, який започаткувала Леся Українка, розквітнув Червоним Ренесансом,але був нещадно знищений у 30-ті роки. У 60-х знову зацвів, але заморозки, що прийшли після відлиги , не дали визріти модерному плоду. Підтвердженням цієї думки можуть бути слова А.Дімарова: «Я належу до покаліченого того покоління, яке не могло по-справжньому себе реалізувати, бо в нього були надрізані крила. І ми самі собі їх надрізали. Це велика трагедія.»

     Влада стала «гуманнішою», вона давала право вибирати спосіб «надрізання крил» .

  • Яким був вибір у митців у ті часи?
  1. Поступки владі – І.Драч, Д.Павличко, Б.Олійник.
  2. Стати дисидентом – В.Стус, І.Світличний.
  3. Писати в шухляду – Л.Костенко, В.Шевчук.

     Стус у листі до сина писав: «У житті приходиться обирати: або цікаву муку, або нецікаве життя. Більшість обирає щастя, хай і нецікаве… «Мудрість життя в тому, щоб пристосуватися до умов. Хто не пристосувався – той немудрий. Перших чекає поросяче щастя, других -  орлина смерть. Власники поросячого щастя мають мрію: от би, туди, де орел літає (тільки без мук). Орли відчувають постійну спокусу: от би зазнати земного щастя, тільки без п’ятачка на носі».

      У 80-ті зявилися письменники-бунтарі «перебудови». Вони створили першу в історії української літератури опозицію традиційному реалістичному дискурсу, орієнтуючись на культурні здобутки Європи, особливо на модерні та постмодерні тенденції в мистецтві. О.Забужко назвала вісімдесятників поколінням українських інтелектуалів. Значна частина їх були кандидатами  й докторами наук, доцентами й професорами, відомими не лише в Україні, а й за кордоном. Їх поезія європейського рівня з тонкою іронією, з колючим сарказмом, натяками містичного плану, з високим рівнем художнього мислення не була властива ні одній хвилі літературного процесу в Україні. Авторські тексти вісім- десятників – це вияв власної свідомості, вірші не завжди будуються на римі, а тільки ритмічні. У своїх віршах вони відверті, щирі, складні, а тому цікаві. Тож налаштовуємося на серйозну роботу.                                                 

III Основний зміст роботи

      Презентація дослідницько-творчого проекту студентів

  1. Перша група студентів - про представників літературного « Бу-Ба-Бу»

     Основоположниками  «Бу-Ба-Бу» є Юрій Андрухович – Патріарх літературного угрупування, Віктор Неборак – Прокуратор, «носій верховної виконавчої влади», Олександр Ірванець- Підскарбій.

     Пропонуємо знайомство з Ю.Андруховичем розпочати з перегляду відеозапису, на якому поет читає свій вірш «Доктор Дудка».

      Перегляд відеозапису –Ю. Андрухович читає вірш «Доктор Дудка»

     Повідомлення про життя і творчість Ю.Андруховича

     Український поет, прозаїк, перекладач, есеїст Ю.Андрухович – колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Його творчість має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, а з його іменем пов’язані перші факти зацікавлення сучасною українською літературою на Заході.

     Твори Ю.Андруховича перекладені і видані в Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині.

     Народився письменник 13.03.1960р. у м.Станіслав, нині Івано-Франківськ. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982 р.)та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М.Горького в Москві. Захистив кандидатську дисертацію за творчістю Богдана-Ігоря Антоновича. Пише докторську дисертацію за творчістю американських поетів-бітників.

     Із 1985р. – член поетичної групи «Бу-Ба-Бу», її Патріарх, засновник постмодерністської

течії в українській літературі, яку називають «станіславським феноменом». Служив у армії, про цей час написав збірку оповідань «Зліва, де серце», що є своєрідною «захалявною книжечкою», написаною під час чергувань у вартівні. Працював у 90-х газетярем у часописах «Перевал», «Четвер».

     Творчий доробок Андруховича умовно можна поділити на два річища: поетичне й прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х збіркою «Небі і площі», друга збірка – «Середмістя», третя – «Екзотичні птахи і рослини». У них поєдналися патетика з іронією. Автор намагається осмислити сутність життя людини, яка обрала інший шлях, прагне пізнати світ, творити мистецтво.

     Романи «Рекреації», «Московіада», «Переверзія», «12 обручів», «Таємниця. Замість роману» - це суміш сповіді, «чорного реалізму», трилера, готики, сатири. Час розвитку дії творів обмежений і сконцентрований. Герой – поет-богема, який опиняється в епіцентрі фатальних перетворень.

     Вірші Ю.Андруховича покладені на музику гуртами «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Karbido» (Польща) та ін.

      За мотивами оповідань Андруховича А.Дончак зняв фільм «Кисневий голод». Молодий театр в Києві поставив виставу за романом «Переверзія».

      Письменник має нагороди: премія Гердера (Німеччина), премія Еріха Марії Ремарка (Німеччина) (2005), премія Центральної Європи ANGELUS (2006).

 

      Читання віршів Ю.Андруховича «Казкар» та «Астролог» та коментарі до них

                                                     Казкар

       Я міг би гнати тепле стадо –             « Ти мудро й праведно живеш,

       мене б життя кудись несло,               якщо живеш, якщо живеш!»

       або пізнав би легко й радо                А я – не той, бо родом з райдуг

       просте корисне ремесло.                    І я махнув на похвали -

       І так лічив би добрі днини,                мене ви знаєте як зайду,

       а дзиґарі з високих веж                      а все ж зовете за столи!

       мене хвалили б щогодини:                Адже в мені бринить як свято

       земних історій вічний рух:                 найтонша лагідна лоза

       про серце, вірне і завзяте,                   ти – океан для корабля

       про творче диво теплих рук,              розкішна маревна земля

       про незугарне і прегарне,                   ти – і колиска і труна

       про сонний сад і жах темниць,            найчарівливіша струна

       про дівчину з очима сарни,                 в тобі живе моя луна

       що виросла в краю суниць,                 моя небесна борозна

       про двоголосся неба й хліба,               я просто пісенька твоя

       коли у небі віщий птах,                        моє світило золоте

       коли духмяна груша липня                 холодний і бездарний я

       в листках повисне і в літах,                  коли без тебе все не те

       а я повім коханій так:                           і світ як плід у нас надвоє

       ти – достеменна як сльоза                    аж ми ласуємо обоє.

 

      Коментар до вірша «Казкар»

     Казкар міг би бути звичайною людиною, займатись звичайним ремеслом, і його б шанували, хвалили, але він – творець, зайда. Проте йому раді. Його кличуть за стіл, слухають його «земних історій» і слово в його устах стає чарівним.

                                                  Астролог

       У нього палка потреба,                        а він живе на горищі

       у нього жадання слізне:                      ( там зимно, там вітер свище),

       окраєць нічного неба                           але насправді з горища

       піймати у фокус лінзи…                      небесна ковбаня ближча.

       Бо він живе на горищі,                        У нього маєтків немає -

       а там сутерени вищі:                            згори в декольте заглядає,

       у сутінках – мерехтіння                       а в місті вічність минає

       і сонце межує з тінню.                          не так, як він загадає.

       Він дивиться тільки вгору,                                                 

       і небо лоскочуть вії,                             (Балконне крило ажурне                       

       коли в полудневу пору                        й сентиментальне, мов танго,

       від кухні смаженим віє.                        обжив бароковий янгол –

                                                                      створіння пухке й безжурне).

      Над містом літають птахи,                    І взявши голову в руки,

      а поруч із ними «ахи»,                          він крикне собі з розпуки:

      коли роззявляють на площі                  «Чого я марную  роки?!

      голодні роти бідолахи.                          Візьму попід руку Юзьку,

      Земля собі пілігримить,                         піду в пивничку на Руську,

      кружляє собі й кружляє,                       забуду святі мороки!

      а хтось нові пелерини                            Забуду святі мороки…»

      на осінь собі замовляє -

 

      Коментар до вірша «Астролог»       

     Астролог живе у кімнатці на горищі, де дме вітер і холодно. Найвище щастя для нього – «окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи» й полинути думкою до зірок, намагаючись вичитати в них людську долю. Іноді він сумнівається, впадає в розпач і вирішує жити «як усі», але досі нічого у власній долі не став  міняти.   

 

     Повідомлення про життя і творчість Віктора Неборака

     Віктор Неборак – поет,прозаїк, перекладач, літературознавець – народився 9.05.1961р.у смт. Івано-Франков, Львівської області. З 1963р. – мешканець Львова.

     Філологічну освіту отримав у Львівському державному університеті ім.. І.Франка. Кандидат філологічних наук. Був учителем, мандрівним декламатором власних текстів, продюсером поезо-симфо-рок-дійств, організатором і ведучим фестивалів і театралізованих акцій, читав лекції з різних періодів української літератури у рідному університеті.

      У 1985р. разом з Ю.Андруховичем та О.Ірванцем організував поетичну групу «Бу-Ба-Бу»(саме йому належить авторство назви), що означає Бурлеск-Балаган - Буфонада.

      Бурлеск (від французького – жарт) – це різновид комічної поезії та драматургії, пов'язаний з народною сміховою культурою та середньовічними карнавалами. Для нього характерні невідповідність між змістом і формою, вживання низького стилю у значенні високого, гротеск (шаржування предметів, поєднання несумісних ознак), травестія. Часто у бурлеску з’являється вульгарний пафос, карикатурність.

      Балаган (від перського – кімната, балкон). Це тимчасова будівля для ярмаркових видовищ, або жанр ярмаркової вистави – сатиричне видовище, засноване на римованих примовках, яке супроводжується шумовими ефектами. Балаган – у переносному значенні – щось грубе, несерйозне, невідповідне високому художньому смаку.

      Буфонада – (з італійської –жарт, комічна витівка) – це комедійна манера гри актора, у якій використовується надмірний, грубий комізм, окарикатурення персонажів, ситуацій ; це вистава, побудована на такій манері виконання. Елементи буфонади використовували скоморохи, мандрівні дяки в інтермедіях, колядники у вертепному дійстві.

     Іронічність, відсутність табу, бурлескність,балаганність, буфонада є ознаками стилю В.Неборака, його збірок «Літаюча голова»(1990), «Бурштиновий час»(1987), «Розмова зі слугою»(1993), «Епос про 35 хату»(1999), «Повторення історій»(2005). Ця поезія неодноразово перекладалася іноземними мовами. В.Неборак лауреат премій фонду Щербань-Лапіки (1996) та ім..П.Тичини (2002). Він член Національної спілки письменників України. Як літературознавець досліджує творчість І.Котляревського, І.-Б.Антоновича, П.Тичини, В.Стефаника, Є.Плужника, В.Свідзінського. Живе у Львові.

 

      Читання вірша В.Неборака «Монолог з псячого приводу» та коментар до нього

                                        Монолог з псячого приводу

       Джульбарс повісився – самовбивця-пес!

       Душу Джульбарса поженуть з небес.

       Там йому скажуть: «Не здох як слід!»

       Там його підважать під хвіст і під…

 

       Джульбарс повісився на цепу вночі.

       Справжнє кіно ноцне – щурі глядачі

        і зітхання, і залицяння,

        і завивання, і злягання!

 

        Джульбарс повісився! Чуєте? – ви!

        Ви читаєте «Листя трави»?

        Маркеса? Борхеса?  Гессе? «І Цзін»? Га?

        Джульбарс повісився! Ось переміна!

 

        Ти звешся поетом,

                                   а він – собакою.

        Тебе вірш гризе,

                                  а його – ланцюг.

        Ти станеш колись професійним писакою,

        а Джульбарс вибрав не м'ясо, дух!

 

        Скільки можна на місяць брехати?

        Скільки можна чекати зарплати?

       Скільки можна зади ваші дерти?

       Вічно?  До смерті!

       Що за професія шизофренічна –

       вік сторожити курей і кіз

       і посилати їх на заріз?

 

       Пронизує землю і небеса

       Сузіря Пса!

 

      Коментар до вірша «Монолог з псячого приводу»

       Вірш написаний в контексті творчості групи «Бу-Ба-Бу». Бубабісти замість суспільної діяльності пропонують карнавальний розгул. Пес, який вибрав не м'ясо, а дух, у поезії протиставляється митцям 80-х – 90-х, що спокійно і затишно жили в обіймах КДБ.

 «Тебе гризе вірш – а його ланцюг». Пес не хоче жити в неволі, він усвідомив трагедію свого життя – і відмовився від нього. Існування від зарплати до зарплати, скарги в нікуди, навіть у владі – собачий обов’язок «зади дерти», «вік сторожити курей і кіз». У цій цілковитій відсутності виходу з ситуації є єдиний спосіб піднятися над собою, який і вибрав Джульбарс – самогубство. Автор показує вчинок Джульбарса як своєрідний спосіб розв’язання проблеми свободи і обов’язку, духовного і матеріального.

      Самогубство традиційно засуджується народною мораллю і церквою.Але згадаємо М.Хвильового… Його вчинок ми розглядаємо як протест проти духовного рабства, самообману,  спроба зупинити беззаконня.

 

                   Повідомлення про життя і творчість Олександра Ірванця

О.Ірванець народився у 1961р. у Львові. Закінчив Рівненську СШ №18, Дубенське педагогічне училище, Літературний інститут ім.. М.Горького в Москві, а мешкає в Ірпені. Читає лекції в Острозькій академії. Починав як поет,а з 2000-х пише прозу і драми. Його п’єса «Про зраду для однієї акторки» німецькою мовою має великий успіх у Німеччині.

   Неборак учасник літературного угрупування «Бу-Ба-бу».Автор збірок «Вогнище на дощі»(1986), «Тінь великого класика»(1991), «Вірші останнього десятиліття»(2001), «Любіть!»(2004), «Преамбули і тексти»(2005), «Сатирикон – XXI»(2011), «Вибране за 33 роки»(20013). О.Ірванець – представник карнавально-провокативної складової постмодернізму. Пропонуємо послухати його вірші про незнищенність української мови, про роль поета і поезії в суспільстві та вірш, у якому автор проводить паралель між подіями н а Сході України у 2014-2015-р.р. і тим, що сталося сто років тому під Крутами.

 

          Читання віршів О.Ірванця та коментарі до них

                                                      Вірш до рідної мови

           Як ти звучиш калиново-дубово,              Та щоб підняти тебе із гробовищ,

           Рідна моя, моя матірна мово!                    Встали до герцю Жулинський, Грабович!

 

           Слово мяке, оксамитове, байкове.            Щоб воскресити тебе з домовини,

           Слово є дідове. Слово є батькове.            В діло пішли каменюки й дубини.    

 

           І Білодідове. І Сивоконеве.                        Вороне чорний! Даремно ти крячеш!

           І Чорноволове вже узаконене.                   Ріднеє слово жиє і є – бачиш?

 

           В соннім спокої вогонь твій ледь бився.   Рідна моя, українськая мова

           Але страху я тоді натерпівся!                    Житиме вічно – кльова, фірмова!

 

           З тої халепи не вийшли б ми зроду,

           Кляпи, здавалось, в ротах у народу.

 

 

          Коментар до вірша «Вірш до рідної мови»

        У поезії захоплення українською мовою, яку плекав народ цілі століття. Ця мова мяка, оксамитова, байкова. Вона, користуючись сленгом молоді, - кльова, фірмова. Автор порівнює  її з калиною, символом краси, і дубом, символом сили і міцності. Її вивчали та розвивали мовознавці Білодід і Сивоконь, захищали літературознавці Жулинський і Грабович, політик Вячеслав Чорновіл.

     Основна думка поезії – віра в силу, стійкість та незнищенність української мови.

                                Вірш «Тут би варто створити оду»

        Тут би варто створити оду,                             І та мрія про Україну,

        Та я іншу ноту візьму.                                     Як і сторіччя тому.

        Бо та сама орда зі Сходу,

        Як і сторіччя тому.                                           Доля мало нас колисала.

                                                                                  Наші обрії вічно в диму.

        То відлиги, то снігопади,                                 Україно , чи ти – така сама,

        Як і сторіччя тому.                                           Як і сторіччя тому?

        І страшна недолугість влади,

        Як і сторіччя тому.                                           Тож врахуй мінливу погоду,

                                                                                   Як і сторіччя тому.

        І держава в нас щойно постала,                       І шикуй полки до походу,

        Як і сторіччя тому,                                           Як і сторіччя тому.

        Бо багато років проспала,

        Вся занурена у пітьму.                                     Повертає історія круто,

                                                                                   Та все більше – зі світла в пітьму

        І та сама щира й наївна                                     І хлоп’ята ідуть під Крути,

        Віра – куму,  чи ще кому!..                              Як і сторіччя тому…

 

       Коментар до вірша «Тут би варто створити оду»

      Поет проводить паралель між подіями на Сході України у 2014-2015р.р. і подіями сторічної давнини: «та сама орда зі Сходу», та сама «мрія проУкраїну»  і та сама «страшна недолугість влади». Риторично звучить питання: «Україно, чи ти – така сама, як і сторіччя тому?» Історія знову повертає зі світла в пітьму. Двадцятипятирічна держава на початку XXI століття не мала війська для оборони своєї територіальної незалежності і прийняли перший удар на себе молоді добровольці, хлопці-патріоти без військового вишколу як і сто років тому під Крутами. Порівняння досить вдале. Є надія, що українська влада знає історію і створить сучасну армію, здатну протистояти ворогові.

 

      2.Друга група студентів - про Оксану Забужко

      Перегляд відеозапису – читає вірш «Російський мотив» О.Забужко

      Повідомлення про життя і творчість Оксани Забужко

      Оксана Забужко – сучасна українська поетеса, прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, кандидат філософських наук.

     Народилася 19.09.1960 року в м. Луцьку. Закінчила філософський факультет Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, захистила дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва», працювала викладачем у Київській державній консерваторії ім. П.Чайковського, де читала естетику, а також у Гарвардському, Єльському, Колумбійському університетах. Викладала україністику в університеті Пенн-Стейт як запрошений письменник, вела літературні-класи в Київському університеті ім.. Тараса Шевченка.

       Забужко є автором поетичних збірок «Травневий іней» (1985р.), «Диригент останньої свічки» (1990р.), «Автостоп» (1994р.), «Новий закон Архімеда» (2000р.), «Друга спроба:  Вибране» (2005р.).

       У прозі Забужко відчувається специфічна жіноча стомленість від інтелектуального світу. Це повість «Інопланетянка» (1992р.), роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996р.), який викликав колосальний резонанс. Одні писали, що це «геніальне творіння геніального автора», а інші – «купа сирого напівлітературного тіста». Це твір про особисте життя головної героїні – талановитої письменниці, яка змушена виїхати за кордон через сильний контраст між внутрішнім світом та реаліями життя на батьківщині.

       У 2000р. -  повість «Казка про калинову сопілку» та у 2009р. -  роман «Музей Покинутих Секретів», який став одним з найпомітніших творів української літератури останнього десятиліття.

       Забужко автор філософсько-літературознавчих праць: « Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період» (1992р.) , «Шевченків міф України» (1997р.), «Україна в конфлікті міфологій» (2007р.) та 15 публіцистичних текстів про українську революцію. Вона частий гість на телебаченні у програмах талановитих журналістів.

      Читання вірша О.Забужко та коментар до нього

                          Уривок з поезії «Голосом вісімдесятих»

       О жорстоке століття, закроєне з воєн і боєнь!

       Не встигаєм забути усе, що до нас відбуло,

       Як на голови нам пада з неба який-небудь «Боїнг»

       Підломивши під себе обвисле крило.

       О смертельний наш вік!

       Хто, як юністю, ним перехворів,

       Той довіку вчуватиме руку його на плечі.

 

       В тому році, коли

       мені стукне за графіком сорок,

       За століттям засунуться ковані брами

       і брязнуть у воду  ключі.

       Моє хворе століття, моє голомозе століття!

       Як безгучно і швидко тебе до шпиталю внесуть!..

       Тільки ми

       Ще дітьми,

       так, немов шоколад з сухозлітки,

        Із твоїх кінохронік навчились виядрювать суть.

        Ми в утробі ще зрячі,

        а в колисці – на все приготовані:

        На обвуглених пнях

        тих родин, що лягли до ноги,

        Зачинали нас в ночах батьки реабілітовані,

        Синім киснем надій накачавши нам вени тугі.

        Ми прийшли навздогін.

        Ми щасливо вродились: ми – чисті,

        Не  стріляли у спину, і нам не стріляли в лице…

       Тільки чом же так важко на пагорбах дихає місто,

       Мов накидане скупо тремтячим шорстким олівцем?..

       Нас не крило по шанцях шрапнеллю,

                                                              болотом і матом,

       Олівець нам не падав з безкровно-слабої руки,-

       Тільки з лекцій естетики

       нас знімали чомусь в військкомати 

       І разом із дипломом вручали військові квитки.

       І коли ми крізь юність бряжчали словесним  

                                                                          металом

       І любов по копійці міняли бозна-де і з ким, -

       Непритомною пам’яттю тіл,

       спраглих тіл

       ми весь час пам’ятали,

       Що на київській крові

       десь родять афганські піски…

 

      Коментар до вірша «Голосом вісімдесятих»

     Двадцяте століття – хворе століття, скоєне з воєн і боєнь, смертельний вік.  Поетеса робить екскурси в минуле і згадує репресії, які пережили батьки вісімдесятників, коли у 30-х роках були знищені цілі родини. У вірші є натяк на те, що за вказівкою радянського командування у вісімдесятих було збито чужий пасажирський «Боінг», а в останній строфі – афганське відлуння: «…на київській крові десь родять афганські піски…»

      У покоління вісімдесятників не стріляли у спину, їх не крило шрапнеллю. Вони народилися щасливо, коли не було війни, але у мілітаризованій державі військовозобов’язаними вважалися усі, хто отримав вищу освіту, навіть жінки. Їм разом з дипломами вручали військові квитки. Автор у вірші руйнує радянські комплекси і стереотипи у житті й літературі.

 

3.Третя група студентів - про Сергія Жадана

Перегляд відеозапису – С. Жадан читає свій вірш «Радість – це те, що дається з боєм»

      Повідомлення про життя і творчість Сергія Жадана

     Сергій  Жадан лідер поетичного покоління 90-х, який спромігся поєднати поетичну традицію (зокрема футуристичну) із панк-і рок-субкультурами, із розміреністю буття занепалих промислових східноукраїнських міст, з постімперськими інтонаціями.

     Він народився 23.08.1974р. в м.Старобільськ Луганської області. Закінчив філологічний факультет Харківського державного педагогічного університету ім..Г.Сковороди. Навчався в аспірантурі цього ж університету, захистив дисертацію, присвячену українському футуризмові. З 2000р.викладач кафедри української та світової літератури університету.

     Під час Помаранчевої революції був комендантом наметового містечка у Харкові, учасник Революції гідності, за що був побитий «тітушками».

     Він є автором поетичних збірок «Цитатник», «Генерал Юда», «Балади про війну і відбудову», «Марадона», «Ефіопія», «Лілі Марлен». Жадан один з організаторів харківського неофутуристичного літературного угрупування «Червона Фіра», віце-президент Асоціації українських письменників. Його роман «Депеш мод» - один з прикладів дійсно вартісної сучасної української літератури. Сюжет роману такий: троє друзів вирушають на пошуки четвертого, якийсь кудись зник, щоб повідомити його про смерть вітчима, бо мама дуже просила, щоб Саша приїхав на похорон.

       Мотив втечі на лоно природи тут як засіб захисту від усіх зовнішніх мракобісій Совка і псевдоідей із Заходу.

       Роман Жадана «Ворошиловград» у 2012р. отримав перше місце у конкурсі «Коронація слова».

      Читання віршів С.Жадана та коментарі до них

                                       Плейєр

        Саша, тихий п’яниця, езотерик, поет.

        Ціле літо просидів у місті.

        Коли почалися обстріли – здивувався,

      став дивитись новини, потім кинув.

      Ходить містом, не вимикаючи плейєра,

      слухає різних динозаврів,

      натикається на спалені машини,

      на розірвані тіла.

      Нам залишаться від цілої історії,

      від світу, в якому ми жили,

      слова та музика кількох геніальних

      чоловіків, що марно намагалися нас

      усіх застерегти, намагалися щось пояснити,

      але нічого не пояснили, нікого не врятували,

      лежать на цвинтарях,

      і з їхніх геніальних грудних кліток

      ростуть тепер квіти й трава.

      Більше не лишиться нічого –

      лише музика, лише спів, лише голос,

      що примушує любити.

 

      Можна ніколи не обривати цю музику,

      слухати космос, заплющивши очі.

      Думати про китів у нічному океані.

      Більше нічого не чути.

      Більше нічого не бачити.

      Більше нічого не відчувати.

      Окрім запаху, звісно.

      Окрім трупного запаху.

 

      Коментар до вірша «Плеєр»»

      Головний герой вірша Саша, п’яниця і езотерик, байдужий до подій в Україні, відчужений від соціуму , живе у власній вигаданій реальності, слухаючи музику, записану на плеєрі. Автор гадає, що геніальні композитори і поети марно намагалися нас застерегти від непоправного. Вони нікого не врятували і самі згинули. Їхня музика, що учить любити, може заспокоювати, під неї можна медитувати, релаксувати, можна намагатися абстрагуватися від жорстокої реальності, проте руїна, смерть нікуди не подінуться.

     Основна думка поезії «Плеєр» - осуд тих українців, зокрема поетів, які стоять осторонь подій, що відбуваються в країні,заклик до них стати частиною справжньої реальності.

 

              Візьми лише найважливіше. Візьми листи  

      Візьми лише найважливіше. Візьми листи. 

      Візьми лише те, що зможеш сама нести.

      Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,

      візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

 

      Візьми хліб і городину, потім іди.

      Ми ніколи більше не повернемося сюди.

      Ми ніколи більше не побачимо наші міста.

      Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

 

      Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.

      Нам ніколи не пити з сухих криниць.

      Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.

      Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

      Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.

      Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.

      Нам збирати воду в долоні, чекаючи  в таборах,

      дратувати драконів на бойових прапорах.

 

      Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.

      Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,

      не буде сонного світла серед нічних осель,

      не буде зелених долин і заміських пустель.

 

      Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.

      Буде холерна яма, залита вапном.

      Буде криваве взуття на жіночих ногах,

      вимучені  вартові в прикордонних снігах,

 

      підстрелений листоноша з порожнім мішком,

      підвішений за ребро священик із безжурним смішком,

      цвинтарна тиша, гамір комендатур,

      списки загиблих, друковані без коректур,

 

      такі безкінечні, що навіть часу не стає

      шукати в них щоранку імя своє.

 

      Коментар до вірша «Візьми лише найважливіше»

      Основний мотив поезії – трагедія біженців в Україні 2014 – 2015 р.р. Проукраїнські мешканці Донбасу і Луганщини змушені утікати від війни і залишати рідні місця, край, де пройшло їхнє дитинство, юність. Вони беруть із собою не лише те, що дає можливість вижити (хліб, городину), а й листи, рушники і ікони. Усе це символізує святість, національну пам'ять, і все це можна винести в руках.

     Вірш складається з трьох частин:

перша – прощання з батьківщиною;

друга – сум через неможливість бути на Батьківщині;

третя – окреслення абсурдної картини найближчого майбутнього.

     Ключові словосполучення, що малюють занепад в Україні: «холерна яма», «цвинтарна тиша», «криваве взуття», «вимучені вартові», «підстрелений листоноша», «підвішений за ребро священик», «гармидер».

 

                                            Носоріг

     Півроку вона тримається.

     Півроку розглядає смерть,

     як носорога в зоопарку –

     темні складки,

     важке дихання.

     Боїться, але не відводить погляду,

     не заплющує очей.

 

     Страшно, дуже страшно.

     Так і повинно бути.

     Смерть страшна, вона лякає.

     Страшно відчувати сморід червоного місяця,

     страшно дивитися, як робиться історія.

     Півроку тому все було цілком інакше.

       Півроку тому всі були іншими.

       Нікого не лякали зірки,

       що падали до водосховищ.

       Нікого не насторожував дим,

       що підіймався з розломів у чорному грунті.

 

        Серед нічної вулиці,

        cеред гамору та вогнів,

        cеред смерті й любові

        вона заривається обличчям йому в плече,

        бє його відчайдушно кулаками,

        плаче, скрикує в темряві.

 

        Я не хочу, каже, всього цього бачити,

        я не можу все це в собі носити.

        Навіщо мені стільки смерті?

        Куди мені її дівати?

 

        А куди дівати смерть?

        Насити її за спиною,

        мов циганське дитя –

        і воно нікого не любить.

        Любові так мало,

        любов така беззахисна.

 

        Плач і розбивай темряву своїми теплими руками.

        Плач і не відходь від нього ні на крок.

        Світ ніколи не буде таким, як раніше.

        Ми нізащо не дозволимо йому

        бути таким, як раніше.

 

        Все менше освітлених вікон на холодній вулиці.

        Все менше безтурботних перехожих

        коло вітрин магазинів.

        В пекельній осінній пітьмі остигають поля і ріки.

        Загасають під дощем багаття.

        Замерзають серед ночі міста.

 

     Коментар до вірша «Носоріг»

    Чому Жадан віршу про війну дав заголовок «Носоріг»?

 Бо війна така ж уперта,як носоріг. Вона не відводить погляд і не заплющує очей. У поезії страх смерті, відчай, абсурдність буття, життя як пекельні муки, морок, ненависть. А півроку тому «все було цілком інакше» - спокій, відчуття безпеки, здатність любити.

     Проте змальовуючи психологію людини, яка болісно переживає війну у своїй державі, С.Жадан не прагне сформувати у читача депресивного стану. Його ліричний герой вірить, що світ стане кращим, ніж був раніше, і він готовий до таких змін. Реалії сьогоднішнього життя страшні, але поет закликає жити всупереч несприятливим умовам.

 

         4.Четверта група студентів - про Ігоря Римарука

      Повідомлення про життя і творчість Ігоря Римарука

      І.Римарук народився в 1958р. в с.Мякоти на Хмельниччині в родині вчителів. Закінчив Київський університет ім. Т.Г.Шевченка, факультет журналістики (1979).

Одна з найголовніших подій у його житті, за словами І.Римарка,зустріч з майбутньою дружиною, відомою і популярною у масового читача письменницею Ірен Роздобудько.

Працював у видавництві «Молодь», потім «Дніпро», головним редактором часопису «Сучасник». Вірші його перекладалися двадцятьма п’ятьма мовами світу, друкувалися в англо-, іспано-, румуно-,шведсько-німецьких антологіях української поезії. Він автор збірок «Висока вода» (1980), «Упродовж снігопаду» (1988), «Нічні голоси» (1991), «Золотий дощ» (1996), «Діва Обида» (2000). У 2002р. – лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

 

     Читання вірша І.Римарука «Діва Обида»

     Стала над прірвою –хто потойбіч темні обидва.

     Плакала в ніч із коханих облич Діва Обида.

     Хтось упаде – бо немає для двох місця на світі.

     Душу якого заманює Бог в порвані сіті?

     Вже прикипіла до тисячі пліч траурна бинда…

     Кликала пріч із пекельних сторіч Діва Обида.

     Вже перейшли чудеса і хрести, нетрі і скали

     Люто гнучи задубілі хребти, що ви шукали?

     Віщого слова? Погибелі? Їдла для бидла?

     Ще озирається, нитку рвучи, Діва Обида,

     Може, душа, спопеліла до тла,не озвіріє…

     Чом же ти ймення Обиди взяла Діво Маріє?

 

     Коментар до вірша «Діва Обида»

     Діва Обида – символ зради, яка приносить роздвоєність, розбрат – основу всіх українських негараздів. Український народ розділений Дівою Обидою на Захід і Схід.

Гумористи говорять, що доведеться засипати Дніпро, аби наші політики зрозуміли, що, крім них самих, наш народ ніщо не ділить.

     Якщо брат постає проти брата, немає жодного виправдання будь-кому з них. Коханим людям , матері однаково боляче втратити своїх рідних, до якого б табору вони не належали, але в запалі бою безумці не розуміють цього: «Хтось упаде – бо немає для двох місця на світі». Ця ворожнеча продовжується довгий час, бо «вже прикипіла до тисячі пліч траурна бинда».

     Український народ перебуває в полоні традиції міжусобиць. Автор цікавиться витоками української свідомості. Тому тут може бути натяк на тисячолітнє прокляття язичницьких жерців за прийняття християнства.

   У вірші «Діва Обида» центральним є образ пріви. У житті кожного з нас є свої «прірви» між минулим і сьогоденням,  між «хочу» і «можу», між життям і смертю.

 

          5.П’ята група студентів - про Юрія Позаяка

     Перегляд відеозапису – Ю.Позаяк читає свій вірш  «Англійська балада»

     Повідомлення про життя і творчість Юрія Позаяка

     У 1991р. видано збірку поетичної групи «Пропала грамота», до якої ввійшли вірші Ю.Позаяка. Книга мала шалений успіх: її наклад блискавично розкупили, її позичали, ксерили,зачитували до дірок. Вірші цієї збірки іронічні та пародійні. Складається враження, що Позаякові занадто просто писати «звичайні» ліричні вірші, тому він зодягнув маску бешкетуна, який у вірші тільки бавиться. Вірші Позаяка екстравагантні, але їм притаманна академічність. Зразком є поезія «Щойно ми народились».

     Читання вірша Ю.Позаяка «Щойно ми народились»

                                  Щойно ми народились

      Щойно ми народились,                         Ви й побачите бочку

      Нам вручили по ложці                          Й буде в бочці тій мед.

      І сказали: в майбутнім                           Й от, здається, збулося -                 

      Вас чека бочка з медом.                        Ми по вуха в тій бочці,

      Треба йти прямо-прямо                        І було б все, як треба,     

      Треба йти й не звертати,                        Тільки в бочці – не мед.

 

          6.Шоста група студентів - про Василя Слапчука

      Повідомлення про життя і творчість Василя Слапчука

     В.Слапчук народився 23.12.1961р. у с.Новий Зборищів на Волині. Навчався на факультеті української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді. Отримав контузію під час штурму моджахедів в ущелині Тора-Бора. Має численні військові нагороди.

     Він автор поетичних збірок «Як довго ця війна тривала» (1991), «Німа зозуля» (1994),

«Крапка з середини» (2000), « Птах з обпаленим крилом» (2002), «Золоті куполи»(2008) та інших та прозових творів «Сліпий дощ» (2003), «Дикі квіти» (2004), « Осінь за щокою» (2006), «Жінка зі снігу» (2008). Основні риси його творчості – делікатна іронія, сарказм, неоднозначність, парадоксальність, експресивність, лаконістичність, витончений психологізм.

     Читання віршів В.Слапчука «Україніана»

  1. Повна Україна                             5. Українець

українців,                                          ворогові не побажає,

але всі –                                             другові не порадить

іншомовні.                                         бути українцем,

                                                           а сам ним

  1. Що не українець –                             лишається.

то зять,                                               Через це і вважають,

що не українка –                                що він хитрий.

то невістка.

усе життя                                        6. Ще не було

в приймах.                                          такої держави,

                                                             якої б українка

  1. Не ті українці.                                     спідницею не накрила.

що народилися,                                   Отакі жінки

а ті, що                                                 в українців.

не виродилися.                                    А ви кажете:

                                                             де наша держава?

  1. Кому українець

позичав,                                          7. Любить

перед тим                                            Бог

і в боргу                                              українця,

зостався.                                              але не признається.

 

IV. Рефлексійно-оцінювальний етап

  1. Які емоції, почуття, переживання викликали у вас твори вісімдесятників-постмодерністів?
  2. Чий проект, на ваш погляд, був найцікавішим, найкращим?
  3. Який вірш і якого автора з проекту вам найбільше сподобався?

V. Підбиття підсумків заняття

     Інтерактивна вправа «Мікрофон»

     Кого із сучасних українських поетів ви хотіли б побачити і почути на літературних   

     зустрічах, придбати їх збірки поезій?

VI. Домашнє завдання

      Написати відкритого листа одному з сучасних письменників.

                                      Література

  1. Група Бу-Ба-Бу. – URL:  school. xvatit. com/index. php? title = Група Бу-Ба-Бу.
  2. Ірванець О. Вибране за 33 роки: поезії / О.Ірванець. – К.: Laurus, 2013.
  3. Бутурлим Т. Утвердження життєвих цінностей у поезії Олександра Ірванця / Т.Бутурлим // Дивослово. Українська мова й література в навчальних закладах. – 2017. - №6.
  4. Римарук І. Діва Обида (видіння і відлуння). –Л., 2002.
  5. Анісімова Н.І. Заніміє поруч слово – мій духівник і мій наглядач (Деякі аспекти модерністичної поетики Ігоря Римарука) // диво слово. - №5.
  6. Бутурлим Т. Як мислити позитивно у складних соціально-політичних умовах XXIст./ Т.Бутурлим // Дивослово. Українська мова і література в навчальних закладах. – 2017. -№6.
  7. Шаф О. Лірика Оксани Забужко: альтернативна культурна версія / О.Шаф //Дивослово. Українська мова і література в навчальних закладах. – 2015. - №6
  8. Паращич В.В. Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень. Плани-конспекти. Х.: Вид-во «Ранок», 2011. – 368с. – (Новий майстер-клас)
doc
Додано
15 березня
Переглядів
234
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку