Тюльпаном чорним пам'ять проросте!

Сценарій мітингу

«Тюльпаном чорним пам'ять проросте!»

15.02.2018 р.

О ____ годині.

Біля пам’ятного знаку.

Ведучий:  Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

 

Ведучий:  Відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не

зітруть у народній пам'яті імена воїнів, які не повернулися живими додому. В історії кожного народу є, не тільки світлі, але й трагічні дати, події.

 

Ведучий:  Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям. Для мільйонів людей це слово має присмак горя, крові, смерті...

 

Ведучий:  В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська

війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

 

Ведучий:  Вам – ветеранам афганської війни. 

Вам – солдатам, які чесно виконували свій обов'язок.

Вам – в кого в душах і серцях рани, залишені війною.

Вам присвячується!

 

Ведучий:  15 лютого ми відзначаємо день виводу радянських військ з Афганістану. 25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для надання допомоги місцевому населенню в захисті від ворога. Розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.

 

Ведучий:  Потрапивши на палаючу афганську землю, наші воїни-інтернаціоналісти прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.

 

Ведучий:  Сьогодні виповнюється 29 років з дня виводу радянських військ з Афганістану. І ми всі зібралися, щоб вшанувати тих, хто поліг у афганських ущелинах і тих наших односельців, яким пощастило повернутися до рідного дому.       

 

Ведучий:  Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. _20__ жителів нашого селища виконували свій інтернаціональний обов’язав в Афганістані. Серед них:

 

Андрусенко Вадим Євгенійович

Баглай Леонід Олексійович

Багно Руслан Іванович

Бендяк Анатолій Прокопович

Горобенко Юрій Федорович

Гребенюк Сергій Анатолійович

      Кващук Анатолій Петрович

      Кликов Федір Миколайович

      Кушнір Віктор Ростиславович

      Нагорний Микола Олексійович

      Невзоров Юрій Вікторович                                                           Перекос Микола Олексійович

Петрюк Олег Анатолійович

Радоуцький Сергій Сергійович

Сідоренко Юрій Васильович

Чабанюк Володимир Анатолійович

Саковський Віктор В’ячеславович

Балик Володимир Михайлович

 

Слово має _______________________________________________________

 

Ведучий:  Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів - є життя, а для загиблих - пам'ять.

Ведучий:  Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена наших односельців, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Приєзжих Олег Ілліч

Лясковський Володимир Володимиро

Сарахан Володимир Анатолійович

            Головко Анатолій Павлович.

Ведучий:  На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.   

                                    ( Хвилина мовчання)

Ведучий:  Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях?

 

Ведучий:  А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом дев'ять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан ?

 

Ведучий:  Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.

 

Привітання учні:

1 Війна для людей – то пекельная рана,

Йшли солдати у бій, щли у гори Афгана.

Та пустеля страшна, лиш життя забирала,

І війна за «ніщо», дуже довго тривала.

 

2 Скільки їх полягло, не злічити нікому,

Нам не віданий біль, не відчутна та втома.

Знаєм лиш, що людьми тими, воля їм кута,

Пам’ять вічно жива і ніким не забута.

 

3 Там серце розривається від болю,

Там сонце тіло жалить і пече,

І зникла з голови: надія, сила, воля,

А кров рікою іще більше лиш тече.

 

4 Там діти народившись, бачуть горе,

Вони ростуть з ненавистю в очах,

Вся жалість висохла в душі, як море,

Невинні йдуть зі зброєю в руках.

 

5 Була війна жорстока і кривава.

Горів вогонь і забирав життя

Учасникам боїв довічна буде слава!

І вічна пам’ять тим, хто йшов без вороття!

 

6 Пройшли роки, війну ж ту не забути,
Бо кожен воїн, що вернувсь живим
Згадає тих кого не повернути
Бо й вірний друг там згинув молодим.

 

7 О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

8 Кожен день, кожен час пам'ятайте

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте! 

Збережіть для нащадків життя!

 

Ведучий:  Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Ми бажаємо вам добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах!

 

Ведучий:  Ми низько схиляємо голови перед  матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Бажаємо всім миру, душевного спокою, злагоди, щастя, добробуту в нашому великому домі — Україні!