"Україна пам"ятає" - до Дня пам"яті жертв голодомору

     Виховна година до Дня пам'яті жертв           

        голодомору «Україна пам’ятає»

Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу, формувати щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянську відповідальність за його майбутнє, вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей, виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Наочне оформлення: свічечка, тематичні ілюстрації.

                           Хід виховної години

Учитель. (Горить свічка)

В руках, що виростили хліб.

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

 Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 ... Хоч радість легше пам'ятать.

 Та треба пам'ятать і горе.

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Немає на Україні села, де б голод не залишив своїх слідів. Здавна Україна була багата на  родючу землю і на хліб. І хіба можна було уявити, що колись народ-хлібороб помре на чорноземах від голоду?  Не було ж ні війни, ні потопу. Як же це сталося, що вмирали селяни – хлібороби і їх діти.  Збираючи  врожай, селянин  радів, що може прогодувати свою сім’ю, а на наступний день все було інакше: 

Чи бачив ти в селі пусту комору,

          З якої зерно вимели до тла?

          Як навіть вариво виймали з печі,

          І забирали прямо із горшків,

          Окрайці виривали з рук малечі

          І з торбинок  нужденних стариків?

         Влада все забирала, не лишаючи  ані зернини. Усяка насильницька смерть страшна, але вона триває секунди, хвилини. А вбивство голодом  розтягується на тижні  і місяці. Сьогодні ми згадаємо про страшні сторінки історії нашого народу-Голодомор 1932-1933 років. Ця трагедія забрала  життя мільйонів українців

 Учень.

 А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

 Учень.

Сумують комини без диму,

А за  городами за тином

Могили чорнії ростуть.

 Учень.

Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло.

Учитель. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колектив

Коли говорять про Голодомор 1932-33 років, то мають на увазі період  з квітня 1932 по листопад  1933р. Саме за ці 17 місяців, приблизно за 500 днів від голоду вмирало 17 людей щохвилини,  1000-щогодини, майже 25 тисяч щодня.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна  німа  край  могил.

Д. Головко

Від голоду помирали і старі і молоді. Першими ішли із життя діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2 третин учнів, для них не  пролунав перший дзвоник. Голод був створений штучно. Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей Голодомор є одним з найбільших злочинів комуністичної влади.

Сьогодні ми не можемо назвати імена всіх тих, хто загинув від голодної смерті.  Їм не ставили пам’ятників  і обелісків, їх не називали героями.

Як чинився Голодомор на Україні?

- насильне вилучення всіх продовольчих  припасів;

- Липень 1932 року – влада ухвалила нереальні  до виконання плани хлібозаготівель;

- Серпень 1932 року  - прийнято закон «Про п’ять колосків.» За цим законом засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.

Мертві і напівмертві люди лежали на польових дорогах, сільських вулицях,  в  хатах і на подвір’ях. Виснажені, опухлі, безсилі, вимирали цілі сім’ї.

«Три колоски»

Що це було? Хто це зробив?

Чому? Навіщо? Для чого? -

Запитали голодні у Бога.

І та мати запитала,

Що дитину поховала.

Свою милу рідну доню,

Яка простягала худющі долоні

І просила: «Мамо, дай,

Хліба трішки, хоча б край!»

А матуся, що ж робити?

Пішла хлібчика просити.

Але в кого? Хто б поміг – то?

Голий? Босий?

Жебрає та хліба просить.

Всюди голодні люди бідні,

Всюди голод, голод, злидні!

Ніде крихти хліба взяти,

Усе винесли із хати.

А як хліба привезуть –

Розхапають, заберуть.

Як  з хрестів, всі зняті люди,

Всюди голод, злидні всюди.

Матір додому ступає поволі,

Далеко гуляють  вітри десь у полі.

               Додому прийшла,

На поріг лиш ногою –

Хитнулась, завмерла,

Похилилась головою.

Лежить доня рідна дитина, -

Цей грішний світ покинула,

Як і тисячі інших людей.

Мати схилилась до вогких дверей,

Оглянула лавку, стіни і піч –

Ось і все майно, а на дворі ніч…

Тепер інший час, але спогадів доволі,

Там де гуляють вітри у полі,

Кожного дня та ж сама картина:

Могила, мати, образ дитини.

Мати приходить,

З вербою розмовляє,

У вітах дитину свою уявляє.

Та три колоски приносить щоднини,

Щоб хоч після смерті була сита дитина.

учениця

- Листопад  1932 року – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

- Грудень 1932 року – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, у томі числі і насіннєві.

      То був страшний навмисний   голод.

      Такого ще земля не знала.

      Закрили Україні очі.

      І душу міцно зав’язали.

      23 листопада  вся країна вшановуємо пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви. Ці вогники зігріють душі загиблих. Болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть  наших людей була виправдана  щасливою і  вільною долею нашого  народу  в незалежній державі.

(Учні запалюють свічку і вшановують пам'ять жертв геноциду хвилиною мовчання).