Українізація армії. Вільне козацтво.

Заняття №6

Тема заняття:. Українізація армії. Вільне козацтво.

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН
1.Українізація армії. Створення Вільного козацтва
2. І Універсал Центральної Ради.
3. Генеральний секретаріат.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
1. Як  Лютнева революція вплинула на хід подій 1917 р. та які структури влади виникли у ході революції?
2. Назвіть причини Української національної революції.
3. Яке значення у розвитку революції мали різні соціальні стани? Коли було утворено УЦР?
4. Дайте коротку характеристику кожному з періодів революції.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.Українізація армії. Створення Вільного козацтва

За часів Першої світової війни царський уряд провів в Україні мобілізацію майже 3,5 млн осіб чоловічого населення. Саме солдати-українці, за спогадами сучасників, становили найбільш дисципліновану і підготовлену частину російської армії.

Із поваленням царизму (лютий 1917 р.) почалася швидка революціонізація армії. По всій території російської держави, де б не перебували створені з українців військові частини, почали організовуватися українські військові комітети, громади, клуби, а пізніше й окремі українські відділи. Солдатська маса, що складалася з українців, у численних заявах і резолюціях вимагала, щоб військові частини, які розташувалися в Україні, набирали з українців, щоб негайно перевести в Україну частини російської армії, які складалися з українців. Військові віча, збори, маніфестації, що відбувалися на фронті та в гарнізонах, пробуджували та підсилювали національну свідомість солдатів та офіцерів-українців.

22 березня 1917 р. за ініціативи поручика М. Міхновського в Києві відбулися перші збори українських старшин і вояків київського гарнізону, які  звернулися з відозвою до Тимчасового уряду надати автономію Україні. Через кілька днів на розширеній нараді військових-українців було створено Український військовий клуб ілі. гетьмана П. Полуботка. Після промови М. Міхновського одностайно було прийнято рішення про "негайну  організацію власної національної армії як могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й подумати про здобуття повної волі України".

Із розвитком російської революції набирав сили український національний рух в армії. 25 березня 1917 р. відбулась 20-тисячна військова демонстрація вояків-українців, які перебували у складі Петербурзького гарнізону. Проходила вона під синьо-жовтими прапорами за участю солдатів, офіцерів, козаків і справила великий вплив на громадськість. 1 квітня 1917 р. відбулась 100-тисячна демонстрація в Києві, у якій брали участь 30 тис. вояків Київського гарнізону. 1 травня 1917 р., на заклик полуботківців, із солдатів- українців, які квартирувалися в Києві, було створено Перший український козачий полк ім. Б. Хмельницького.

Щоб надати українському національному руху організованого характеру, Центральна рада 18 травня 1917 р. скликала перший Всеукраїнський військовий з'їзд із 700 представників усіх армій російського фронту, Балтійської та Чорноморської ескадр.

Поряд із політичними питаннями (національна територіальна автономія України, Центральна рада – вищий компетентний орган України тощо) було ухвалено рішення про "негайну націоналізацію армії на національно-територіальному принципі". На з'їзді було обрано Український генеральний військовий комітет (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Міхновський та ін.). Військова розбудова, яка розпочалася в Україні, викликала негативну реакцію як Тимчасового уряду, так і більшовиків. Одні вважали дії українців небезпечними для фронту, бо збиралися воювати до "переможного кінця", інші вважали, що українські ініціативи шкодять єдності революційних сил.

Щоб перебрати на свій бік український військовий рух, до певних маневрів вдався російський генералітет, який однаково ненавидів і уряд Керенського, і більшовиків. Так, Верховний Головнокомандуючий Російської армії генерал Л. Корнілов запропонував генералові П. Скоропадському українізувати 34-й корпус і перетворити його на 1-й український корпус. У вересні 1917 р. почалась українізація 4-го російського корпусу, що стояв на Південно-Західному фронті.

Базуючись на соціалістичних позиціях, керівники Центральної ради вважали за необхідне активізувати участь українського народу в створенні збройних сил України. Генеральний Секретаріат підтримав місцеві ініціативи створення Вільного козацтва. Вільне козацтво – своєрідна революційна народно-військова організація. Перший кіш було сформовано в квітні 1917 р. у Звенигородському повіті на Київщині. У серпні 1917 р. добре озброєні загони "вільних козаків" діяли в Бердичівському, Канівському, Черкаському, Ніжинському та Уманському повітах. Відділи Вільного козацтва створювалися із національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років. Устрій "вільних козаків" нагадував славні запорозькі традиції: виборна система, військовий устрій (сотня – курінь – полк – кіш).

Спочатку Вільне козацтво виконувало суто міліцейські функції: охорона порядку в краї, боротьба з бандитизмом і дизертирством тощо.

3-7 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся перший Всеукраїнський зї'зд Вільного козацтва, на якому було прийнято Статут і обрано Генеральну раду на чолі зі П. Скоропадським. У цей час Вільне козацтво налічувало вже 60 тис. осіб.

Із наступом більшовицьких військ в Україну Вільне козацтво перетворилося на активну бойову силу, що стала на захист української революції. За розпорядженням Генерального секретаріату УЦР, вільне козацтво було реорганізовано в регулярну частину – Реєстрове вільне козацтво. У січні-лютому 1918 р. Вільне козацтво вело героїчну боротьбу проти наступаючих на Київ частин полковника М. Муравйова. Навіть після падіння Києва "вільні козаки" під командуванням отамана Ю. Тютюнника утримували Звенигородський повіт до повернення української влади. У зв'язку зі вступом німецьких військ в Україну навесні 1918 р. на вимогу кайзерівських генералів Вільне козацтво було розформовано. Проте значна частина вояків увійшла до складу армії Української Народної Республіки.

Центральна Рада і Тимчасовий уряд

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. у Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду (Керенський, М.Терещенко, І.Церетелі). У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1917 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а Генеральний Секретаріат - органом крайової адміністрації. Тимчасовий уряд погодився також сприяти об'єднанню українців в окремі військові частини.

З липня 1917 р., дотримуючись узятих на себе зобов'язань, Центральна Рада схвалила Другий Універсал, у якому виступила проти "намірів самовільного здійснення автономії України". А вже 11 липня до складу Центральної Ради ввійшли представники неукраїнських організацій (національним меншинам було надано 18% місць у Малій Раді і 30% місць - у Великій раді).

Але Тимчасовий уряд відступився від прийнятих домовленостей. 4 серпня  він затвердив "Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріатові", згідно з якою правочинність Генерального Секретаріату поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, частково Чернігівську, а його компетенція значно звужувалася.

Українська Центральна Рада, засудивши дії Тимчасового уряду, все ж таки не наважилася на відкриту конфронтацію і не припинила співробітництва з ним. Однак конструктивного характеру ця співпраця так і не набула через небажання Тимчасового уряду задовольнити вимоги українського руху.

Більшовицький переворот

25-26 жовтня (7-8 листопада) 1917 р. у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу й утворили новий уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і в Україні.

Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції про владу Центральна Рада наголошувала, що влада має належати всій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину.

2.І Універсал Центральної Ради.

1917, 23 (10) червня – Українською Центральною Радою прийнято Перший універсал, в якому було проголошено автономію України.

Наприкінці травня делегація Центральної Ради на чолі з Володимиром Винниченком виїхала до Петрограда для перегорів із Тимчасовим урядом Росії щодо узгодження питання автономыъ України.

Однак, члени делегації не знайшли порозуміння ні з урядовими структурами, ні з керівництвом Петроградської ради робітничих і селянських депутатів.  

Як повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради»:

«урядова комісія заявила, що задовольнити вимоги Української Центральної Ради неможливо». На що українська делегація відповіла, «що в такім разі Центральна рада не може відповідати за лад та спокій на Україні»

і виїхала з Петрограда.

Звіт делегації заслухано на вечірньому засіданні Центральної Ради 15 червня 1917-го, а його обговорення проходило в закритому режимі. В резолюції, ухваленій наступного вечора, констатувалося, що «Тимчасовий російський уряд свідомо пішов всупереч інтересів трудового народу на Україні» і визнано за необхідне «приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу на Україні», для чого «негайно видати до українського народу Універсал» із необхідними роз’ясненнями.

І Універсал вперше проголошено 23 червня 1917-го перед закриттям ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Офіційні урочистості відбулися 25 червня на Софійському майдані в Києві. Універсал декларував намір здійснити автономію України:

«Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну раду, на сторожі прав і вольностей української землі…

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям…».

     Члени Української Центральної Ради під час проголошення І Універсалу.

«Універсал Української Центральної Ради до українського народу становить надзвичайної ваги момент у нашому національному житті, свого роду поворотний пункт у розвитку новочасного українства, – акцентував Сергій Єфремов на сторінках часопису «Нова Рада». – Вперше Центральна Рада дає сказати б, звідомлення перед організованими масами про свою роботу в справі відновлення української автономії, вперше розкриває ті плани, які вона має переводити в життя з волі тих мас; вперше, нарешті, говорить до своїх виборців, як виборний уряд – тоном власти, що вимагає послуху, дисципліни й солідарної роботи для невпинної організації всього життя на Україні. Раніше чи пізніше це повинно було статися…»

Зрозуміло, Тимчасовий уряд та російська преса звинувачували українців у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту». Однак вже 12 липня 1917-го до Києва прибула урядова делегація (міністри Михайло Терещенко, Іраклій Церетелі, до яких приєднався Олександр Керенський) і після двох днів гострих дебатів відбулася легітимізація Центральної Ради.

3.Генеральний секретаріат.

28 червня – сто років, як у 1917-му Центральна Рада створила свій виконавчий орган – Генеральний Секретаріат – перший уряд України.

До річниці Український інститут національної пам'яті створив соціальну рекламу.

Історична довідка

Поряд із законодавчою гілкою влади, яку репрезентувала сама Центральна Рада, розпочиналося творення виконавчої, очолюваної Генеральним Секретаріатом. Справи внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, хліборобські, міжнаціональні та інші в межах України передавались до його компетенції.

Для того, щоб не псувати й без того складні стосунки з російським Тимчасовим урядом, а також через відсутність консенсусу між членами Центральної Ради, вирішили не вживати слово “уряд” чи “міністри”, натомість – “Генеральні секретарі”. До першого складу Генерального Секретаріату увійшли 8 Генеральних секретарів та Генеральний писар. Головою, а водночас Генеральним секретарем внутрішніх справ був обраний відомий політичний діяч і письменник Володимир Винниченко.

Генеральним секретарем фінансів став кооператор Христофор Барановський, міжнаціональних справ – публіцист Сергій Єфремов, харчових – економіст Микола Стасюк, земельних – кооператор Борис Мартос, військових – голова Українського генерального військового комітету Симон Петлюра, юстиції – правник Валентин Садовський, освіти – педагог Іван Стешенко, генеральним писарем – публіцист Павло Христюк. Найстаршому з членів Генерального Секретаріату Івану Стешенку на момент вступу на посаду виповнилося 44, а наймолодшому Павлу Христюку – лише 27, отже, середній вік перших українських урядовців ледь перевищував 36 років. Незважаючи на «молодість», а також відсутність досвіду державної служби, Генеральні секретарі відразу завзято взялися за справи – вирішення організаційних питань, налагодження роботи відомств, визначення сфери діяльності та формування їхньої політики.

       Утворенням Генерального Секретаріату Центральна Рада продемонструвала серйозність своїх намірів щодо втілення автономії України. Як відзначав її голова Михайло Грушевський, Центральна Рада оголосила “шах” Тимчасовому уряду, поставила його “щільно перед загрозою конфлікту” і змусила до поступок: «Враження його було глибоке і тільки після нього всі кроки Центральної Ради включно з Універсалом в очах усіх, хто не вірив українському рухові і сподівався якось його “на кривій об’їхати”, переконалися в серйозності ситуації і необхідності з нею в певній мірі порахуватися”.

За словами Володимира Винниченка, це був “ідеальний уряд” – побудований не на примусі, а на моральному авторитеті й підтримці людей. Він не мав тієї влади та повноважень, що мають зазвичай уряди. У його розпорядженні не було жодного солдата (хоча чимало військових готові були виконати накази цього уряду). Він не міг призначити або звільнити жодного урядовця, дати розпорядження чи наказ адміністративним установам. Але чиновники з власної волі готові були виконувати його вказівки. Генеральний Секретаріат, зрештою, не мав грошей, механізму збору податків. Однак кошти до Національного фонду люди збирали добровільно. “До Києва з усіх закутків великої України їхали делегати, представники сіл, волостей, повітів, громад, комітетів, щоб на власні очі побачити ту Центральну Раду, привітати її і передати зібрані поміж робітниками і селянами гроші – мідні, срібні, золоті, – писав у спогадах про Генеральний секретаріат генеральний писар Павло Христюк. – Були дні, що біля скарбниці Центральної Ради стояли цілі черги селянських, робочих з мозолястими руками, постатей з пакунками і торбиночками з грішми в руках. Це український народ ніс своїй Раді добровільний податок – невеликий, але щирий, даваний без примусу, з радістю”.

Перші місяці своєї роботи Генеральний Секретаріат працював у будівлі Педагогічного музею, де також відбувалися засідання Центральної Ради (нині – Будинок вчителя по вул. Володимирській, 57). “Перший Уряд української державности, весь з усіма своїми органами й апаратами, містився у двох малесеньких закапелочках, – згадував голова секретаріату Володимир Винниченко. – Ці закапелочки, мабуть, були перероблені з “уборних” (мали кам'яну долівку й “раковини” в стінах для води). І тут, у цих закапелочках генеральні секретарі приймали сотні делегацій у день, робили, обливаючись потом од духоти, свої засідання; самі переписували на машинках свої постанови, самі навіть підлогу підмітали, бо не було ні урядовців, ні писарів, ні навіть сторожа”.

І тільки восени 1917 року Генеральний Секретаріат отримав у своє розпорядження вільні приміщення у готелі “Савой” на вул. Хрещатик, 38. На жаль, цей будинок, як і більша частина забудови центральної вулиці Києва, був підірваний енкаведистами у вересні 1941 року. Тепер на цьому місці розташована будівля Київської міської ради (Хрещатик, 36).

Із ухваленням Четвертого універсалу Центральної Ради 22 січня 1918 року, яким проголошувалась незалежність Української Народної Республіки, Генеральний Секретаріат змінив назву на Раду Народних Міністрів.

IV.Закріплення нового матеріалу:
1.Коли було створено  український військовий клуб ілі. гетьмана П. Полуботка.
2.Дати визначення поняттю « вільне козацтво».
3. Передумови утворення  І Універсалу
4. Хто був членами  Української Центральної Ради під час проголошення І Універсалу.
5.Коли було утворено Генеральний Секретаріат.
6.Чому Генеральний Секретаріат називали «Ідеальним урядом»?

V.Підсумки заняття
Д/З
Л.6 параграф 6
Вивчити дати та поняття.
Скласти хронологічну таблицю подій Української революції