Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.»

Урок № 12

Тема:      «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.»

Мета:     ознайомити учнів, як і коли в Україні виник професійний «театр   

корифеїв», навести конкретні приклади зв'язку українського театру     з музикою;

                  розвивати мовлення, навички самостійної ро­боти;

                 виховувати інтерес до минулого України, любов до рідного слова.

Тип уроку: урок  засвоєння   нових  знань і формування на їх основі  вмінь та навичок.

Обладнання: матеріали для підготовки плану - конспекту «Джерела   драматур­гії та театру II пол. XIX століття».

Епіграф:    Весь світ - театр, в нім жінки, чоловіки - усі актори.

 В.Шекспір

План уроку:

І. Актуалізація опорних знань

1.1. Гра «Кажи мені - так чи ні».

 ІІ. Повідомлення теми, мети. Мотивація навчальної діяльності

 2.1. Повідомлення теми, навчальної мети.

 2.2. Робота з епіграфом

ІІІ. Засвоєння нових знань, формування на їх основі вмінь і навичок

3.1.Словникова робота

3.2. Розповідь вчителя

3.3. Повідомлення учнів про передумови формування літературно-естетичних та театральних поглядів митців.

3.4. Самостійна робота

3.5. Бесіда за змістом почутого.

ІV. Підсумок уроку

4.1. Літературна гра «Знайди помилку»

4.2. Мікрофон

V. Оголошення і коментар домашнього завдання

Хід уроку:

І. Актуалізація опорних знань

1.1. Гра «Кажи мені - так чи ні».

 -    І.П.Котляревський – родоначальник нової української літератури. (Так)

 -    Двадцять років він працював над славнозвісною «Енеїдою». (Ні)

 -    Поміщик Парпура за відома автора видав друком перші частини «Енеїди». (Ні)

 -    Бурлеск – різновид комічної творчості. (Так)

 -    Травестія – художній твір гумористичного характеру. (Ні)

 -    «Енеїда» за своїм характером і природою значно відрізняється від поеми Вергілія. (Так)

ІІ. Повідомлення теми, мети. Мотивація навчальної діяльності

2.1. Повідомлення теми, навчальної мети.

Отже, тема нашого уроку : «Українська драматургія і театр 70-90 років XIX ст.». Мета нашого уроку: ознайомитися, як і коли в Україні виник професійний «театр корифеїв», навести конкретні приклади зв'язку українського театру  з музикою,  розвивати мовлення, навички самостійної ро­боти,  виховувати інтерес до минулого України, любов до рідного слова.

2.2. Робота з епіграфом

Прочитайте епіграф уроку, запишіть його в зошит. Прокоментуйте вислів  письменника.

ІІІ. Засвоєння нових знань, формування на їх основі вмінь і навичок

3.1.Словникова робота

Корифей — найвидатніший діяч у певній галузі мистецтва, науки. Аматорський — самодіяльний.

3.2. Розповідь вчителя

Перші спроби відродити національний театр з'являються лише в 60-х та 70-х рр. XIX ст. У 1873-1874 рр. Марко Кропивницький з успіхом улаштову­вав українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив майже п'ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п'єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити.

Вісімдесяті роки дев'ятнадцятого століття на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивниць­кий здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький.

На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, куди ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прі­звища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Сак-сагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру». Становлення М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого як драматургів та театральних діячів нерозривно пов'язане з глибин­ними процесами в житті українського народу, з розвитком його культури. У середовищі селян, свідомих своєї національної гідності, представників ін­ших верств української суспільності вони вчилися розуміти людей і життя, під їх впливом задумувалися над своїми обов'язками, визначали свої життєві принципи та ідеали, своє місце у світі.

3.3. Повідомлення учнів про передумови формування літературно-естетичних та театральних поглядів митців.

1-й учень. Товаришуючи зі слобідськими парубками, Марко Кропив­ницький не тільки вивчав від них пісні та слухав казки, а й легко уловлював найтонші психологічні нюанси в їх характерах, як-то: добродушний гумор чи саркастичну насмішку, дотепність, почуття колективізму, доброзичливість, взаємоповагу, статечність, скромність або ж осуд тих чи інших потворних проявів у взаєминах між парубками й дівчатами, у житті в цілому. Такі об­ставини повсякденного буття формували й відповідний світогляд.               

2-й учень. Незабутні враження вже в ранньому дитинстві справили на М. Старицького розповіді, пісні та думи, яких багато знав і майстерно виконував його дядько Олександр. Епічний розмах подій, колоритні типи героїв народного епосу несли в собі ідею боротьби як способу самовираження й самоутвердження цілої нації, формували свідомість майбутнього письмен­ника на героїчних традиціях минулого, викликали бажання діяти. До того ж такі типи хлопчик спостерігав і в сучасному йому житті. Близький сусіда Старицьких капітан Гайдовський, про якого йдеться в бувальщині «Пан капі­тан. Із галереї старих портретів», був живим утіленням відваги, рішучої без­компромісності до будь-яких проявів зла й несправедливості. Сам вихований на традиціях козацької вольності, він учив розуміти й цінувати їх і у своїх односельців як у повсякденному побуті, так і у своїх діях та вчинках.

3-й учень. В атмосфері фольклоризму, на ґрунті народного життя фор­мувалися літературно-естетичні та театральні погляди й І. Карпенка-Карого. Дружина письменника Софія Тобілевич у спогадах Стверджує, що його мати була першою вчителькою сина й заклала в душу Івана любов до свого народу до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. Вони викликали глибокі почуття роздуми над тяжкою долею селянина, гордість за героїчні подвиги витязів козаків. Усе це вчило тонко відчувати й розуміти думки, настрої, прагнення характер народу в цілому, отже, і задуматися над своїм життям. Так само виховувала мати й інших дітей, створюючи тим самим у своїй родині світ благородства, пісенності, допитливості, мрійливості, взаєморозуміння.

3.4. Самостійна робота

 Клас одержує завдання підготувати план-конспект

«Джерела драматургії та театру II пол. XIX століття» за поданим матеріалом

Матеріал для конспектування

У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру по­ширився аматорський рух, що'сприяв піднесенню національної культури. Ама­торські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського теа­тру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, II. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876р., циркуляр 1881р. Категорично забо­ронялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київ­ський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи цар­ського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції.

У 1890р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі в 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — «Малоро­сійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — «Без­таланна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий» та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.

З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької. її прирів­нювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного теа­тру XIX ст.

У Галичині до 1848р. українського театру не було, тут діяв театр німець­кий і польський. Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Пе^ ремишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві  «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

  На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися ама­торські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Во-робкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що ста­новили основу театрального репертуару.

Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — «Руський театр у Галичині», «Наш те­атр» та ін.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи.

Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю дра­матичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став один із найкращих тогочасних театрів — те­атр М. Садовського: 1906р.— у Полтаві, з І907р.— у Києві.

М. Садовськии розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовськии запросив зі львівського українського народного театру товариства «Руська бесіда». Музичне оформ­лення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, ху­дожнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Укра­їнки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід'ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окрес­лювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні.

Народна пісенна творчість пов'язана і з розвитком професійної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає основою фортепіанної музики та камерних во­кальних творів П. Сокальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню україн­ської пісні на рівень високого професійного мистецтва.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової під­готовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, го­ловне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за влас­ним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цен­зура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кропивницький.

У другій половині XIXст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський уні­верситет, де здобув ступінь магістра наук. В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його творчості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна».

  Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842-1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. На­вчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освою­вав у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому нале­жать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», ди­тячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські ком­позитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць.

Видатними творцями духовної музики на зламі ХІХ-ХХст. були К. Сте­ценко та М. Леонтович.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консервато­рій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні прово­дили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д. Сочинський, В. Барвінський, С. Людкевич.

У Львові 1903р. заснована музична школа (з 1907р.— Вищий музичний інститут, з 1939р.— державна консерваторія імені М. В. Лисенка). У 30-х ро­ках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах.

Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. від­крився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр імені М. Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С. Крушельницька, М. Мен-цинський, О. Мишуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстер­ність яких набула світового визнання.

У новій українській музиці одним з провідних діячів був В. Барвінський.

У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відо­бражають ідеї національно-визвольного руху на західноукраїнських зем­лях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф. Колесса, В. Барвінський, М.Тайворонський, Л- Лепкий, Р. Купчинський, Л. Леонтович.

3.5. Бесіда за змістом почутого.

1. Що означає слово «корифей»?

2.Чому ним іменують засновників професійного українського театру?

3. Перелічіть відомих вам акторів і режисерів театру корифеїв.

4. Назвіть драматургів, чиї п’єси ставили у 70—90-х роках ХІХ століття на українській сцені.

5. Які ролі на сцені зіграли Михайло Старицький та Марко Кропивницький?

6. Що ви можете сказати про внесок у розвиток театру корифеїв родини Тобілевичів?

7.Хто ще з тогочасних українських акторів уславився у світі й чим саме?

8. Кого з оперних співаків і композиторів того часу ви знаєте?

9. Як розвивалося театральне мистецтво у Західній Україні?

10.Що ви довідалися про діяльність театрів у Львові та Чернівцях?

11.З’ясуйте, у чому полягає унікальність театру корифеїв.

12.Як про їхню майстерність відгукувались тогочасні мистецтвознавці?

ІV. Підсумок уроку

4.1. Літературна гра «Знайди помилку»

1. Емський акт 1876 р. сприяв розвитку українського театру. {Посилював утиски)

2.  У Галичині до 1848 р. існував тільки український театр, а діяльність ні­мецького та польського заборонялася. {Навпаки)

3.  10 січня 1882 року М. Старицький здійснив постановку п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». (М. Кропивницький)

4. І. Карпенко-Карий написав 19 оригінальних п'єс. {18)

5.  М. Лисенко навчався в Московській консерваторії. {Петербурзькій та Лейпцігській)

4.2. Мікрофон

Мені сподобалося...

Мене вразило...

Наступного разу пропоную..

V. Оголошення і коментар домашнього завдання

Скласти тестові завдання на тему «Українська драматургія та театр 70-90 років XIX століття» або підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях І.Карпенко-Карого.