Українське козацтво в освітньому процесі, матеріали до уроку

Жилін Сергій Валерійович, заступник директора,

учитель географії КЗ «ХНВК №106»

Українське козацтво в освітньому процесі

          Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240 рік). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XIV ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303 рік) та в додатку до грецького збірника житій святих « Синаксаря» . Слово « козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».
          Вважається, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати  на перебіг політичних  подій в Україні і Європі.

          У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр - Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. У XVII столітті козацтво запорозьке склало основу української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. Новий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування - до першої половини XIX століття.

Реалізація козацької педагогіки не тільки у військовій, а й загальній освіті забезпечує зростання розвиненої та духовно багатої молоді. Саме теперішній період відбудови та оновлення української армії майже ідеально підходить для впровадження давно забутих козацько-лицарських традицій у сучасній педагогічній методиці, які застосовуються для національно-патріотичного виховання сучасної української молоді.

Українське козацтво – феноменальне явище і складова української педагогіки: в усній формі вона зберегла, передаючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності народу, досвід виховання, формування й навчання особистості, не зафіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей дошкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та побудови взаємин між дорослими. Педагогіка акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції виховання молоді. Система освіти і виховання в школах Запорізької Січі (козацькі, січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи)  передбачала формування в молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме: – готовності боротися до загину за волю, честь і славу України; – нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів; – ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників; – здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі; – героїзм, подвижництво в праці та в бою в ім’я свободи й незалежності України. У козацькому середовищі виникло, закріпилося, а потім і поширилося в слов’янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на вихованні, самовдосконаленні особистості. Це, передусім, система фізичного виховання і військового.

          У Запорізькій Січі, як і в Стародавній Греції, був культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини. Могутнім вождем був Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Ось чому за ним закріпилося прізвисько “Підкова”. Добре розвиненими фізично були Б. Хмельницький, П. Сагайдачний, І. Богун, І. Свірчевський та ін.

          Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов’янської, а і світової культури – козацьку педагогіку. Вона найтісніше пов’язана з матеріальною й духовною сферами, творцями яких було українське козацтво. Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в молоді синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю й самосвідомістю.