Український національний костюм: Причорномор’я та Крим

ПАЛАЦ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ

М. КИЄВА

«Український національний костюм: Причорномор’я та Крим»

Городецька О. Г.

Київ – 2022

Костюм є невід’ємною частиною сценічного образу. Щоб створити цілісний Сценічний образ треба поєднати рухи з музикою та костюмом. Для цього треба знати особливості костюмів різних регіонів України. Сценічні костюми відрізняються тим, що можна використовувати легші тканини, менше оздоблення та аксесуарів. Якщо мова йде про костюми для танцю, то завжди треба враховувати особливості виконання рухів. Тканина та деталі не повинні заважати вільно рухатися. Але, попри всі особливості виконання сценічного задуму, завжди треба зберігати особливості костюму саме того регіону, який представляє номер.

Кожну конкретну націю визнають самобутньою за певними критеріями, які вирізняють її з-поміж інших.

Історія українського костюму невіддільна від історії народу. Так само, як і всі інші мистецькі прояви, він почав свій розвиток із глибини віків. За активного розвитку цивілізації, зміни побуту і систем господарювання на більш досконалі, вдосконалювався й одяг. Великий крок у розвитку естетичних бачень вбрання нашими пращурами було здійснено в період існування Київської Русі.

Разом з тим вважається, що остаточно особливості українського національного одягу окреслилися за часів Запорізької Січі. Саме тоді з’явилися певні критерії, за якими кожен елемент одягу свідчив про приналежність людини до певної верстви населення: духовенства, козацької старшини, селянина тощо. Приблизно в той же час стали чіткішими і регіональні відмінності одягу українців.

Національний одяг українців дуже різноманітний, колоритний, вражає різноманіттям форм костюма, зручними і красивими деталями, які вдало поєднуються між собою, утворюючи своєрідний комплекс одягу, характерний для кожного регіону. Характерні риси національного костюма створювалися сторіччями, тому вони відображають історію народу, демонструють його сприйняття краси на різних етапах історії, вміння втілити свою естетичну творчість у створенні та оздобленні одягу.

Одяг українців, як і всіх інших народів, призначався не лише для тепла і зручності в повсякденних справах. Велике значення одяг має у здійснені культових та релігійних обрядів, пов'язаних зі значними подіями в житті народу, сім'ї та кожної окремої людини. Багата, насичена подіями історія українського народу, характер українців, відбилися в особливостях одягу, який займає помітне місце у світовій етнічній культурі.

Регіональні відмінності в загальному національному стилі українського одягу

Український традиційний національний костюм відображає художній талант українських жінок, що створюють гарний одяг для всієї родини. Всі елементи одягу прості за формою, багаті різноманітними прикрасами, насичені яскравими фарбами. Працюючи над оздобою сорочки, спідниці, головного убору або іншого елемента, українки використовували фарби і образи рідної природи для прославлення свого роду і для втілення в орнаментах своєї мрії про прекрасне майбутнє.

Етно-регіональний поділ України:

1. Волинь.

2. Полісся.

3. Слобожанщина.

4. Центр (Середня Наддніпрянщина).

5. Донбас.

6. Нижнє Подніпров’я (Нижня Наддніпрянщина).

7. Причорномор’я та Крим.

8. Поділля.

9. Галичина.

10. Закарпаття.

11. Буковина.

III.7. Причорномор’я та Крим.

Одяг населення Українського Причорномор'я та Приазов'я за своїми стильовими ознаками має багато спільних рис з традиційним строєм Наддніпрянщини та Слобожанщини. Особливий вплив на убрання цього регіону, як і на побут та спосіб життя взагалі, мало козацтво і козацький стрій. Виготовлявся одяг з матеріалів домашнього виробництва та народних промислів, використовувалися також різні куповані тканини та оздоби, що завозилися сюди з інших країн. З купованих тканин виготовлялися окремі одежини за традиційним кроєм, які гармонійно поєднувалися в ансамбль, не змінюючи загального характеру строю. Міський одяг був більше зорієнтований на тогочасну моду і тому відрізнявся від сільського. Українські, особливо козацькі села непорушно трималися своїх звичаїв і свого строю.

Чоловічий стрій складався з усталеного комплексу одежі. Це були вишивана сорочка з білого домотканого полотна (з тонкого – святкова, з грубшого – буденна), широкі штани на очкурі – шаровари домашні, буденні – з домотканого полотна, святкові на вихід – з купованої китайки найчастіше синього кольору, рідше зеленого, малинового, червоного. Паралельно побутували штани на вшитому пояску з ґудзиками, їх виготовляли з купованої щільної бавовняної тканини темно–сірого кольору у вузенькі біті або чорні пасочки. Цю тканину так і називали – штаннє. Це були робочі, буденні штани, одягали їх і на вихід, але не на святковий чи урочистий.

Сорочку носили заправленою в штани, в талії кілька разів оперізувалися кольоровим однотонним або візерунковим тканим довгим поясом. На сорочку одягали безрукавки з овечої шкури або сукняні. У степових районах переважав геометричний орнамент на широких манишках, на рукавах і по комірі-стійці. Особливо поширеними були сорочки "в зерно". Цей складний орнамент вишивався низом (низинкою) червоними, чорними і білими нитками. Такими ж популярними були й сорочки "в павучки" або "реп'яшки" – вишиті геометричним орнаментом – тільки чорними нитками. Цей орнамент покривав манишку, комір-стійку і широкі манжети. Менш поширеними були кольорові геометричні орнаменти, вишиті хрестиком

 Поверх сорочки одягали жилет, а на нього – піджак, так званий твинчик. Верхнім одягом служила прямоспинна свита або бушлат-діжурка міського крою.

Верхнім одягом служили свити – білі й темні, з домашнього сукна, чемерки з купованого тонкого сукна, традиційного крою з відрізною спинкою, розширені до низу, сіряки. Незмінним зимовим одягом були різноманітні кожухи, різного крою, відповідно до призначення. Коротші, до колін називалися кожушанки. На зимовий холод, мороз – довгі. Побутували й широкі та довгі до землі з подовженими рукавами і великим коміром дорожні – тулуби. Кожухи були білі, дублені коричневі та чорні, часом їх ще покривали зверху сукном для кращого збереження шкіри. Такі називалися криті. Зношене покриття міняли. В негоду поверх сукняного одягу або кожуха одягали бурки. Бурку виготовляли із сукна на полотняній підкладці з коміром-капюшоном.

На ноги одягали в'язані шкарпетки, ткані з темної вовни онучі, шкіряні морщені постоли. Крім постолів обов'язковими були й чоботи – робочі юхтові та вихідні хромові, на зиму – валянки.

Основним головним убором була смушева шапка – чорна або сива, кожен прагнув мати обидві. Улітку носили солом'яний бриль. Та смушева шапка була настільки важливим і улюбленим головним убором, що її носили навіть в теплі пори року. Зокрема, на вихід брали шапку, хоч би й довелося нести її в руці.

У чоловічому строї степових районів Причорномор'я та Приазов'я характерними рисами виділявся комплекс одягу чабанів. Вони носили традиційну українську сорочку, а штани інші, вузькі – суконні або, частіше, іршанки (ірхи). Ці штани пошиті зі спеціально обробленої телячої шкіри. Часом їх шили й з добре вим'ятої овечої шкіри, зістригаючи низько вовну. Іршанки мали характерний дуже давній крій без бокового шва. Сорочку вправляв у штани, на талії мав шкіряний пояс з підвісками для кисета, кресала, губки, спеціальних ножиць, плоскої пляшечки з карболкою, ножа. Поверх сорочки одягав безрукавку з овечої шкіри з хутром або шкіряну без хутра, короткий овечий кожушок трохи нижчий талії або до талії по довжині. Наверх одягав сіряк – довгий або короткий, залежно від погоди, бурку. На ногах мав постоли з довгими поволоками.

Жіночий стрій Українського Причорномор'я та Приазов'я починався з білої полотняної вишиваної вуставкової сорочки з підтичкою. Вишивали червоними, чорними й білими нитками, різноманітними техніками. Найпоширенішим був рослинний орнамент – ружі та виноград, якими покривали весь рукав, та орнітоморфний мотив у вишитті сорочок. Пташки поєднуються найчастіше з рожами й іншим рослинним орнаментом. Пташки та півні – поширений мотив на рушниках, в розписах печей і народному малярстві на папері. Вишивкою оздоблювали комір, пазуху, лиштву. Жіночі сорочки відзначалися тут особливо розкішним пошиттям: на одній сорочці можна побачити всі можливі декоративні шви і способи з'єднань частин сорочки та викінчення лиштви зубчиками, пилочкою, збиранням, примережуванням. Характерним тут є використання мережива на сорочках. Рукав завершувався плетеною гачком з білих ниток вуставкою з суцільним рослинним або геометричним взором. Вузенька смужка такого мережива вставлялася і поміж вишивкою на пазусі з обох боків розрізу. Побутували тут і не вишиті сорочки – для дому. Шили їх за традиційним кроєм, а шви, з'єднання й викінчення виконували білими нитками.

Поясне вбрання у традиційному жіночому строї складалося з плахти, джерги, запаски і фартуха. Плахту вбирали на вихід, на свято, а джерга служила робочою ношею. Ткали її, як правило, із сірої природного кольору грубої вовни, "щоб тепла була". У середині XIX ст. вже широко побутували спідниці з купованих тканин, як правило, тонких піввовняних. їх шили довгими, до землі, і рясними – в шість, сім, а то й вісім пілок, зібраних у дрібні рясочки ("набрані на голку") і вшитих у неширокий поясок. Спідницю носили, як і плахту, з фартухом. Поверх сорочки одягали кирсетку, але її носили не скрізь.

Коротким плечовим одягом, який носили поверх сорочки були юпки, баски, виготовлені з доморобного сукна, декоровані вишивкою і аплікацією, а в XIX ст. вони виготовлялися уже з купованих тканин – кольорових, однотонних. їх робили утепленими, на тонкому шарі вати, з підкладкою. Накладний декор змінився на шитий: до юпки пришивали великий виложистий комір, у дрібні запрасовані складочки – пліски, обшитий на викінченню смужечкою-обвідкою. В такі самі пліси була зібрана і пришита до талії відрізної прямої спинки нижня частина юпки. Завужений до низу рукав декорувався вишивкою, що творила враження високого чохла, а кольором перегукувалася з намистом. З купованої тканини, на ваті підкладкою шили і баску, але крій її був інший і в основі своїй – приталеністю – зберігав давній принцип. Баска щільно облягала фігуру до талії, а в талії, довкола, до спинки і піл, пришивалася широка фалда. Скроєна по косині, вона гарно спадала на стегна. Такою ж фалдою закінчувався і неширокий рукав.

Довгополим верхнім жіночим одягом служила свита, бурнус, пальтісак, кожух. Свити виготовляли з домашнього сукна, а бурнус і пальтісак – з купованих тканин. Свитки тут були менш поширені. Популярними у жінок цього регіону були бурнуси (Херсонщина) й пальтісаки (Одещина). Бурнус шили з тонкого фабричного сукна або ластиковий, утеплений підкладкою. Він мав своєрідний крій: прямоспинний, спереду асиметричний, прострочений наскрізь вузькими смужками. Пальтісак був подібний за кроєм, матеріалом. Тільки підкладку в ньому робили, як правило, з тканини жовтого кольору, а в бурнусі колір підкладки був різним. Пальтісак носили дівчата і жінки.

Незмінним головним убором був м'який, шитий із шовкової візерункової тканини очіпок. Святковий очіпок був мереживний, плетений гачком, візерунковий. На очіпок одягали різні хустки, як і скрізь по Україні. Як у чоловіків шапка, хустка була предметом особливої уваги кожної жінки, кожна прагнула мати їх якомога більше. Побутували тут в'язані на дротах з вовни або гарусу рівні й візерункові хустки з орнаментом по периметру або з бахромою. Під таку хустку одягали і мереживний очіпок.

Найпоширеніше взуття – червоні й чорні човни ї черевики.

Крим.

У кримських татар костюм значно відрізнявся. Вони ввели в моду широкі спідниці, роблять акцент на об'ємних стегнах. В інших регіонах сукні були у формі клина.

Класичний національний костюм являє собою союз шароварів і сорочки сукні. Зверху зазвичай одягався халат або кафтан. Також наряд любили доповнювати легкої верхній одяг з конопель або льону. Це виріб не мало підкладки, а називали його чобой. Що стосується жінок, то вони частіше носили жилети або фартухи.

Цей народ вважав, що душа людини покидає тіло через якісь дірки і отвори. Тому до порізів і порваною матеріалів вони ставилися з особливим трепетом. Татари вважали, що вони могли врятувати життя тільки магічним оберегом. Для цього краю або будь-вирізи оброблялися спеціальними візерунками. Раніше це були стріли, але вони досить скоро замінилися завитками.

Вбрання прикрашалися орнаментом тільки в певних місцях. Зона тазу вважалася таємною і дуже інтимне, тому її ніколи нічим не обробляли. Груди сприймалася по-іншому, адже жінки їй годували дітей. Саме тому цю ділянку завжди оздоблювали магічними знаками у вигляді орнаменту.

Жіночий кримськотатарський костюм ділиться на святковий і побутовий (повсякденний). Весільний або обрядовий костюм часто включає дорогі тканини, такі як парча, шовк і оксамит. Такий костюм традиційно багато прикрашається вишивкою на рукавах і на грудях, використовуються дрібні намистини або бісер. Жіночий повсякденний костюм зазвичай складався з сорочки широкого крою і сукні-халата, виготовлених з недорогих тканин. Побутовий костюм прикрашався невеликими малюнками. Поверх сукні одягалися фартухи. На голову пов'язували білу косинку, іноді з орнаментом. Кисті рук ховалися манжетами «ельк'апик», пришитими до рукавів. Під плаття одягалася сорочка і штани.

Нижня сорочка жіночого кримськотатарського костюма називається «ич кольмек» або «ич тюб», вона широкого крою, з бавовняної тканини. Надягається поверх сорочки плаття-халат, відрізне по талії, називається «чабулу Антер».  Верхнє плаття виготовлялося з щільної тканини. Поличка прикрашалася вишивкою, зрізи і шви — шовковими стрічками. Рукав відрізний, звужений до низу. З вивороту шви обточувалися косою бейкою. У гірських районах плаття і сорочка були укороченими для зручності переміщення. 

Під низ Антеро жінки одягали шаровари «думан» або «токума штан» в тон сукні або сорочки. Іноді шаровари поєднувалися з коротким жилетом з вишивкою на борту і горловині, званим «тончук'». У холодну пору року під верхній одяг одягали утеплену жилетку «зибин», а на ноги — довгі вовняні панчохи «сарили чорап».

Ще одним важливим елементом жіночого кримськотатарського костюма є коротка легка курточка «салта марка». Рукава цієї курточки трохи нижче ліктя. Поверх неї носили теплу вовняну хустку «шаль».

До числа найбільш важливих головних уборів кримських татарок відноситься шаль «марама» з геометричним орнаментом. Зрізи обрамлялися мереживом або бахромою. Мараму носили заміжні жінки або жінки у віці. Молоді дівчата покривали голову хусткою «фирланта» або «шербенті». На краях хустки була вишивка з тонких шовкових ниток. Орнамент складався з одного повторюваного елемента або з Б-образної композиції.

Щільна накидка з білої тканини «фередже» служила ритуальним покривалом. Це варіант східної бурки — верхнього одягу, що приховує все тіло, з вирізом для очей. Іноді фередже досягала 5-7 метрів в довжину. У повсякденному житті кримські татарки носили звичайну білу хустинку, звану «баш-явлук'».

Кримськотатарський жіночий головний убір «фес» за формою являє собою нижню частину усіченого конуса. Це маленька шапочка, прикрашена вишивкою або монетами. Висота феса повинна становити чотири пальці жіночої руки, вона повинна добре триматися на голові. Фес носили з самого дитинства.

Верх феса прикрашало круглий ювелірний виріб «тепелік», інкрустований різними каменями. Головний убір чоловіків називався «к'алпак'», його виготовляли з каракулю.

Кримськотатарські дерев'яні сандалі називалися «налини», вони були схожі на японські «гета». Налини одягали для походу в лазню, під час прання і в негоду. У налинів була висока дерев'яна платформа з двох каблуків. У жіночий гардероб також входили м'які шкіряні туфельки з загнутими носами або м'які чобітки з сап'яну.

Важливим атрибутом жіночого кримськотатарського костюма є пояс «к'ушак'». Він наділяється певним символічним змістом, показує соціальний статус дівчини. Окрасою пояса займаються ювеліри; бляшка може бути як повністю філігранною, так і карбованою з металу. Центральна частина пояса повинна знаходитися на пупку. Іншим аксесуаром є нагрудна, V-подібна деталь «кокюслюк» або «герданлик'». Вона складається з монет, викладених в кілька рядів, або із сітки з перлів.

Чоловіче вбрання.

Традиційний чоловічий костюм складався з шароварів (шальвари), широких по ширині та звужених донизу, нижньої шовкової сорочки, каптана (антера) або середньої довжини халату (смугастого), перетягненого шовковим або срібним поясом; пізніше стали використовувати ремені. Поверх каптана надягалась коротка, до поясу, кацавейці з короткими рукавами (фермана, кірха), зверху надягалась мантія (джубе, бонюш), до п'ят. Верхній чоловічий одяг шився з темних тканин.

У давнину як головні убори використовували високий шестигранний ковпак (каук). Пізніше його замінила кругла, з плоским денцем, порівняно висока шапка, зшита з темної каракулі або смушки з пензлем. Обромляли чоловічий одяг у караїмів згідно з їх східним звичаєм, як і в жіночому костюмі, використовувалися виключно рослинний чи геометричний караїмський орнамент.

Взуття чоловіків була сезонним: влітку носили витончені шкіряні туфлі (каварле) та грубі, але також шкіряні (катири), взимку — чоботи (чізмена) та м'які ф'яновіе чобітки (місць), поверх яких при необхідності надягали атьгри. На випадок негоди взуття шилось з високими дерев'яними колодками, на каблуки чоловічих чобіт набивалися залізні підкови, які оберігали шкіряну набивку від стирання та служили своєрідними шпорами при їзді верхи.

Особливою популярністю користувалися чарики, взуття, яке зшите з одного шматка шкіри, з гострими кінцівками та прошита тонкими шкіряними ремінцями, які затягувалися, а вільні кінці обмотувалися навколо гомілок. Чарики взувалися на вовняні шкарпетки або на онучі, в процесі носіння вони набували форму ступні і ставали дуже еластичними.

Національним головним убором була чорна кругла каракулева невисока шапка, у старшого покоління збереглася до наших днів, одягається на свята та сумні події. Святковий одяг шився з коштовного світлого матеріалу, розшивався сріблом та золотом, прикрашався національним орнаментом.

Література:

]

1. Антонович Катерина. Український одяг. Історичні замітки: Одяг козацької доби. — Вінніпег-Торонто, 1954.
2. Білан М. С., Стельмащук Г. Г. Український стрій. — Львів: Фенікс, 2000. — 325 с.
3. Білецька Віра. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація. В кн.: Матеріали до етнології й антропології, т. 21—22, ч. 1. — Львів, 1929.
4. Борщівська народна сорочка: матеріали, крій, техніки шитва: колекція Борщів. краєзнав. музею / Людмила Покусінська, Олексій Покусінський. — Київ: Новий друк, 2012. — 362, [5] с. : іл., схеми, фот. ; 30х24 см. — ISBN 978-617-635-033-0
5. Вовк, Хведір. Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, [1916?] (Друк. «Легіографія»). — 354, [2] с. : іл., [23] арк. іл.
6. Олекса Воропай: Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. т.2 (репринт) «Українське видавництво», Мюнхен, 1966 — «Оберіг», К., 1991.
7. М. Ф. Сумцов «Слобожане», Харків,1918, ст. 131
8. Вбрання | Електронна бібіліотека Україніка Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.
9. Етнологи української діаспори про національні строї українців / Г. Стельмащук // Народознавчі зошити. — 1996. — № 4. — С. 269—270.
10. Євген Рудницький. «Дело о ношении хлопоманского костюма» // За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття. Кн. 2-га. За ред. М. Грушевського. — К.: Держвидав України, 1928. — С. 122—134. Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.//справа Амоса Свидницького на 144 листах за ношення українського національного одягу в 1861 р.
11. Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців. — К. : Балтія-Друк, 2008. — Т. 1 : Лісостеп; Степ. — 2008. — 160 с. : іл.
12. Косміна О. Ю. Традиційне вбрання українців. — К. : Балтія-Друк, 2011. — Т. 2 : Полісся; Карпати. — 2011. — 160 с. : іл.
13. Косміна Т. В., Васіна З. О. Українське весільне вбрання: Етнографічні реконструкції. — К., 1989.
14. Матейко К. І. Український народний одяг. — К.,1977.
15. Миронов В., Перепелиця А. Український костюм. — К., 1983.
16. Народне вбрання Стрийщини / Л. Бурачинська // Стрийщина. Історично-мемуарний збірник / ред. В. Андрушко та ін. [НТШ]. Нью-Йорк; Торонто; Париж; Сідней, 1990. Т. ІІ. 608 с.
17. Ніколаєва Т. Історія українського костюма. — Київ: Либідь, 1996.
18. Одежда украинского населения Юго-Западной Украины XIX — начала XX вв. / Агафонова Т. А. // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1997. — Вип. 5. — С. 44-49.
19. П. Одарченко, Г. Царинник. Український народний одяг. Торонто — Філадельфія, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, 1992. 319 сторінок. (завантажити PDF Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.)
20. Стамеров К. Нариси з історії костюмів. — Київ: Мистецтво, 2007.
21. Українське народне вбрання / Галина Стельмащук ; Львів. нац. акад. мистецтв. — Львів: Апріорі (Ю. Николишин), 2013. — 255 с. : іл., портр. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 249—255. — 1 000 пр. — ISBN 978-617-629-095-7
22. Українське народне мистецтво: Вбрання. — К.,1961.
23. Українське народне мистецтво: Тканини та вишивки. — К.,1960.
24. Український національний костюм та інформація: філософський і культурологічний вимір: [моногр.] / Андрушко Леся. — К. : TOB «Юрка Любченка», 2016. — 212 с. — ISBN 978-617-7221-18-9
25. Володимир Шухевич «Гуцульшина» — Львів,1902 — С. 141.
26. Adam Fischer. «Rusini: Zarys etnografij Rusi»,1928,стор. 70-81 (пол.)
27. Antoni Albert Marcinkowski. «Lud Ukrainski», Band 2,Wilno,1857 (пол.)
28. Falkowski, Jan. «Na Pogranyczu lemkowsko-bojkowskiem» : zarys etnografichnyj,1935,стор. 42 (пол.)
29. Oskar Kolberg. «Rus Czerwona», Czesc 1,Warszawa,1976,стор. 29-60 (пол.)
30. Rocznik Wołyński. T. 3, s. 443—450. Архівовано 14 серпня 2016 у Wayback Machine. (пол.)