І.А.Стрельнікова, вчитель

української мови та літератури

ОЗ «ЗОШ І-ІІІст. с. Суходоли»

 

Тема: УПЧ. «Тричі йому являлася любов…» Ідейно-художній аналіз поезій зі збірки Івана Франка «Зів’яле листя»

 

Мета: продовжувати знайомити учнів з постаттю І.Франка, тематичним і художньо – образним розмаїттям його збірки  «Зів’яле листя»; поглибити знання про І.Франка як людину і поета; розкрити світ людських почувань, відтворених у поезії та прозі; розвивати творче мислення, навички аналізу, узагальнення, висловлення власних думок; виховувати щирість і культуру людських взаємин і почуттів; зацікавити учнів творчістю Романа Горака та його повістю-есе «Тричі мені являлася любов».

 

Очікувані результати для учнів:

Учні повинні знати: відомості про життя і творчість письменника, тематику його поезій.

Учні повинні вміти: виразно читати ліричні твори, визначати їх тему, мотиви, головну думку, художні засоби та римо – ритмічні особливості.

 

Тип уроку: урок-телепередача

 

Обладнання: збірка «Зів’яле листя», мультимедійний проектор, бук трейлер до збірки «Зів’яле листя»; відео поезії; презентація, Горак Р. Тричі мені являлася любов. Повість-есе.-К.:Дніпро,1987             

 

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.

(Звертаю увагу дітей на те, що у кожного на парті лежать кольорові бусинки-перлинки)

Емоційне налаштування. Вправа «Перлина»

Перлина  –  це  символ  істини,  до  якої  можна  дійти  лише докладаючи зусиль, тому що вона прихована, як перлина всередині мушлі.

-  Кожен  колір  перлини,  згідно  зі  старовинними  легендами,  символізує

певне бажання та допомагає його виконати. Прошу Вас обрати і покласти до мушлі ту перлину, яка Вам найбільше подобається.

Отже,  якщо  Ви  обрали  білу  перлину,  запам’ятайте,  вона  дарує

благополуччя;  кремова  –  успіх.  Не  забудьте:  персикова  віщує здоров’я, а перлина кольору лаванди  обіцяє кохання. 

-  А  хто  обрав  перлину  золотого  кольору?  Вітаю  Вас.  Ви  талановита

людина, адже золота  перлина пророкує талант.

Сьогодні на уроці мова піде про талант,  долю, кохання видатної особистості, поета-борця- І.Я.Франка.

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку. Підготовка до сприйняття нового матеріалу.

Епіграф уроку:

У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя».

Се такі ліки, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства

І розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш,

Кому оддати перевагу: чи поетові боротьби,

Чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв…

Взагалі Франко — лірик високої проби,

І його ліричні твори просяться часто в музику.

М. Коцюбинський

 

 Сьогодні наш урок пройде у формі телепередачі. Як будь-яка передача має свій зміст, то і наш урок має свої завдання. Отже, познайомимося з анонсом: «Завдання уроку»

Завдання уроку:

• Пригадати історію створення збірки «Зів’яле листя»;
• Хто він - Роман Горак?
• «Одна несміла, як лілея, біла, з зітхання й мрій уткана…»
• «Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня»;

• «Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї - і очам приємно»;

• «Жінка, якій судилося бути поруч»;
• Ідейно-художній аналіз поезій.

 (діти записують тему у зошити)

Пропоную переглянути буктрейлер до збірки «Зів’яле листя».

Вислови видатних людей про збірку прикріплені до дошки.  (Пропоную зачитати їх слабшим учням та прокоментувати).

 О.Білецький: «Усе, що є в нашій мові найніжнішого, найголубливішого … вклав поет у ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки»

 

 Ліричні вірші Франка з циклу «Зів’яле листя» стоять на рівні шедеврів світової поезії. (О. Корнійчук)

 

 Кожен із цих віршів, за висловом Д.Павличка, «здається існував завжди, здається, він був не писаний, а знайдений, як діамант-самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо уявити собі гігантський материк Франкової поезії.

 

 Збірка «Зів’яле листя» - «Філософія болю і життєлюбства» 

Д.Павличко

Учнівське повідомлення про збірку І.Франка

Орієнтовний зміст повідомлення.

Збірку «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років (1886-1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.

Недаремно Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма». Три «жмутки» — це три події, зміст яких — життя, нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився в усьому, прокляв життя й поклав йому край.

Не слід ототожнювати ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Митець має право на певні художні узагальнення, домисел. Душа ліричного героя «Зів’ялого листя» ніжна, але безвольна.

      «Перший жмуток» передає трагедію нерозділеного кохання, беззахисність та вразливість. Ліричний герой не хоче приймати однозначної відмови коханої. Він то звинувачує в усьому обставини, то прагне здаватися байдужим, то вмовляє кохану зглянутись на його страждання.

      «Другий жмуток» ліричної драми написаний у народнопісенній манері, і багато поезій стали улюбленими піснями («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калина, чого в лузі гнешся?.. «Чого являєшся мені у сні»). Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них.

      Своїм змістом і досконалою формою ліричний шедевр «Як почуєш колись край свого вікна» можна віднести до геніальніших творінь світової любовної лірики.

ІV. Опрацювання матеріалу уроку.

  Слово вчителя.  

Данте Аліг’єрі і Беатріче

Франческо Петрарка і Лаура де Новес

Леся Українка і Сергій Мержинський

Володимир Висоцький і Марина Владі

 Іван Франко і ...

Любов великих людей завжди легенда. Мова піде про сторінку життя письменника, про яку треба говорить делікатно і обережно.

• Створіть асоціативний кущ до слова «ЛЮБОВ»

Ознайомившись  на уроці з інтимною лірикою Івана Яковича, ви для себе зробите свій вибір.

    Кожна людина сприймає по-своєму рядки, які линули із серця великого Каменяра.

Тричі являлася любов Івану Яковичу. Мабуть, тому у збірці”Зів’яле листя” є три жмутки – розділи, які поєднують вірші певного періоду життя митця.

Тричі мені являлася любов... Цим рядком починається один із шедеврів ліричної драми „Зів’яле листя”. Він сповнений таїни, котру намагалися розгадати чимало літературознавців, зокрема Роман Горак, який узявши за основу лише одну з поезій, написав повість-есе «Тричі мені являлася любов».

Учнівське повідомлення «Біографічна довідка про Р.Горака»

Народився в підльвівському містечку Городку 17 січня 1942 року. Виростав у атмосфері поваги до Івана Франка, який часто бував у цьому місті,і якого тут пам’ятало ще багато людей.

Член Національної спілки письменників України (з 1988 р.), заслужений працівник культури України. Один із найвідоміших музейників України. З 1993 року – директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка.

Літературним та дослідницьким об’єктом творчості Романа Горака є біографічні романи про письменників та діячів культури з різних епох (М.Шашкевича, Я.Головацького, М.Устияновича, І.Франка та ін.), в результаті чого створюється історія української літератури через дані особистості та тогочасні суспільні відносини, в яких вони жили та творили.

Разом з Ярославом Гнатівим Роман Горак  написав 12-томну біографію Івана Франка, під загальною назвою «Іван Франко», з яких досі друком вийшло у різних видавництвах сім: книга перша – «Рід Якова» (2000), книга друга – «Цілком нормальна школа» (2001), книга третя – «Гімназія» (2002), книга четверта – «Університет» (2004), книга п’ята – «Не пора» (2005), книга шоста – «В поті чола» (2005), книга сьома – «Протистояння» (2006).

1983 р. Всього один вірш із третього жмутку безсмертного «Зів’ялого листя» та один лист Івана Франка до свого молодшого товариша Агатангела Кримського взяв          Роман Горак за основу для створення повісті-есе «Тричі мені являлася любов».

Повість-есе – документальна повість на основі листів, фактичних даних.

 

Вчитель.  Всім цікаво, хто вони, оті три  Франкові кохання, ті три музи, три жінки його творчої долі. Тож...

                       Одна несміла, як лілея біла,

                        З зітхання й  мрій уткана, із обнов

                        Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

                        Купав її в рожевих блисках май,

                        На пурпуровій хмарці вранці сіла

                        І бачила довкола рай і рай!

                        Вона була невинна, як дитина,

                        Пахуча, як розцвілий свіжо май...

„Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я закохався у дочку одного руського священика, Ольгу Рошкевич...” (І.Я.Франко)

 Запитання до учнів. Що ви знаєте про Ольгу Рошкевич?

Інсценізація

Учень     І. Я. Франко, працюючи репетитором у сина сільського священика Михайла Рошкевича, знайомиться з його донькою Ольгою. Дівчина приваблює поета розумом, неабиякою делікатністю в поведін­ці, щирим поглядом великих мудрих очей.

 Згодом поет палко закохується в Ольгу, дівчина відпові­дає йому взаємністю. Вони проводять багато часу разом. Франко залу­чає Ольгу до літературної діяльності. Врешті-решт, Франко прохає Ольгу стати її нареченою. Батькам дівчини подобається її обранець.

Учениця. Ольга Рошкевич пригадує:” Книга, подарована Франком, була першим виявом приязні і почувань Івана Яковича до мене, її я берегла все життя, як спогади про ті світлі і бен­тежні, романтичні та пристрасні дні нашого кохання, сповідань, мрій...

У дитинстві нам, дітям священика, заборонялось бавитися з селян­ськими дітьми, ми мали сидіти в покоях, вчитись світських манер та опановувати різні науки, дбали, щоб личко мало білий колір, а не було спалене сонцем, як мужицьке. Що могло нас цікавити ще? Тільки Іван Якович своїми палкими розмовами про життя народу зумів нас з се­строю Михайлиною повернути обличчям до реального життя, зробив наше життя цікавим, сповненим змісту. А я не могла стямитися від щастя! Невже Господь такий милостивий до мене? Невже я буду іти пліч-о-пліч все життя з людиною, якою не просто захоплююсь, пова­жаю, а яку до нестями кохаю? Нещастя впало на нас раптово...(Музика). Фран­ко був заарештований «за соціалізм». В нашім домі було проведено об­шук. По околиці поповзли чутки, що Іван Франко страшний злочинець. Репутація мого шанованого батька катастрофічне падала. А я стала «притчею во язицях». Боже! Ліпше б на мою голову посипались каміння, здається, його удари у мене б стало сили стерпіти. Але злі чутки, облудні плітки, наговори, мовляв: іч яка грамотна, за розумного хотіла вийти за­між — а ледь не вийшла за злочинця, — я не мала сили того винести”.

   Ольга находить змогу посилати листи Франку. В їх листах ще повно надії на спільне життя і щасливе майбутнє. В кож­ному листі рясніє від слів «кохання», «коханий», «кохана», «любимий».

 

Вчитель. Як же далі розгортаються події?

   Учень. Час спливає, і Ольга починає боятися за своє щастя. А, може, Іван, зміниться, закине ту свою роботу, щоб тільки могли побратися.

    Франко не зрозумів Ольги. Він не міг припустити думки, що для свого особистого щастя мав покинути свої переконання...

        Ольга  виходить заміж за Озаркевича, сподіваючись звільнитися від деспотії батька. Для Франка заміжжя Ольги було ударом. «А чи справді-таки Ольга мене любила?» — закрадаються сумніви в душу поета.

Інсценізація

Учениця Ольга з болем говорить про несправедливість Франка до неї і намагається переконати його в тому, що не фальшивила у своїх почуттях.

                     Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

 

Вчитель. Чи правдивими були слова Ольги?    

 

Учениця. Я казала правду, бо любов до Франка вона пронесла в своїм палкім серці через усе життя.

Вчитель. Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка — типо­ва для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища.

Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов. Вона народила справжні шедеври світової лірики. Іван Франко сплів зі свого болю найкращі поезії.

Перегляд відео поезії «Як на вулиці зустрінеш»

 

Ольга Рошкевич пізніше буде Анною у драмі „Украдене щастя”.

 

Вчитель.  Чи прихильною була доля до Франка чи ні — судити вам, але вона подарувала йому ще один шанс, надію, сподівання — його дру­ге кохання, яким стала надзвичайно вродлива аристократка Юзефа Дзвонковська.

                     Явилась друга — горда княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня,

Мене рукою зимною вона

Відсунула й шепнула таємно:

«Мені не жить, тож: хай умру одна». 

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Учень. Сім'я Юзефи Дзвонковської належала до польських емігрантів, тому саме в їхньому будинку з часом почали збиратися ті, хто цікавився темою польської інтелігенції, організувався гурток, до якого входило і чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Юзефа Дзвонковська була окрасою цього гуртка. Але дехто вважав, що на Юзефу мала великий вплив витончена тітка Текля, яка дивилася на деяких учас­ників гуртка як на звичайнісіньку голоту, хлопів.

      На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що її наліт «польськості» швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа — саме та жінка, яка мо­же стати його дружиною. І ось приїзд до Дзвонковських. Розмова з Юзефою... Але вона не відповідала на його почуття. Відмова Юзефи вразила його. Він думає, що це аристократичне походження заважає їй порідни­тись із ним. Він звинувачує її в цьому і надсилає їй вірша...

                      Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що побити нам зовсім не слід,

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

 

Учениця. Не стримує себе Юзефа: «Цей вірш на мене справив прикре враження. Несправед­ливість його гніву змусила написати мені відповідь: «Пане, ви звинува­чуєте мене в кастовості, якої і сліду немає в моїм поводженні. На основі чого ви зробили висновок про мою гордість і аристократичні капризи, може, на основі кількох, кинутих жартома фраз, які ви сприйняли сер­йозно?... Тож знайте, що людей, а особливо чесних, я ціную більше, ніж зірки. Щодо національності, то до українського народу, хоч його ще мало знаю, прив'язалася щиро, і вам це відомо. Ви прагнете взяти за дружину особу, яку погано знаєте, до якої не маєте довір'я — згідно з моїми пере­конаннями, — це є легковаження почуттями, яке не принесе нам споді­ваного спокою і щастя. Сердечне вітаю пана. Юзефа».

Вчитель. І як далі розгортаються події у життєвій драмі Івана Яковича?

 

Учениця. Вона не відповіла взаємністю, він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину відмови — і в його поезії зринуть кві­ти неминучої розлуки...

Перегляд відео поезії «Сипле, сипле, сипле сніг»                                                             

     Юзефа була хвора на туберкульоз. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім - іншим, хто прохав її руки. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Вона зреклася від нього заради нього. Я гадаю, він зробив би так само...

 

Вчитель. Її могилу віднайшли зовсім недавно на кладовищі в Івано-Франківську. „Юзефа Дзвонковська, 21.10.1862 – 05.05.1892”, - написано на тріснутій і порослій мохом плиті. Всього 30 років життя. Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут зацвітають фіалки.             

 

ІІІ. Що ж,  посилає Франку доля втретє— випробування чи справжню любов? На це питання, мабуть, не зміг би однозначно від­повісти і сам Іван Якович.

                     Явилась третя — женщина чи звір.

Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

 

     Запитання до учнів: хто ж вона, третя кохана жінка?

 

Учень. «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальніх 10 літ, під її впливом були написані «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єси в «Ізмарагды» і ненадрукована повість». (Із листа І. Я. Франка до А. Ю. Кримського)

        Вчитель. Особа Целіни Журовської-Зигмунтовської, в яку закохується Франко, зацікавила багатьох. Навколо Франка почали кружляти чутки: «Чи правда, що Зигмунтовська жила в домі поета? Чи через неї з'явилося його “3ів'яле листя»?... То хто ж вона, оспівана, як ні одна до цього і після цього жінка, в кращих ліричних поезіях Франка? Хто вона, Целіна Зигмунтовська?

        Учень. Широкому колові про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька». «Пізнався — писав Та­рас Франко, — Іван Якович з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг її заім­понувати. Його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було... Целіна вийшла заміж за по­ліцейського комісара, мала з ним двох дітей і швидко повдовіла».

Учения. Целіну виховувала її тітка. Все виховання зводилось до то­го, щоб вигідно вийти заміж.  Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна дотримувалася протягом свого життя.

Целіна згадувала: ”Видаючи кореспонденцію, я часто помічала, що мене «пасе» очима якийсь молодик. Співробітники сказали мені, що це Іван Франко, газетяр чи ще щось у цьому роді, тобто людина непевних занять. Потім на мою адресу почали приходити листи від якогось невідомого. Мені подобались ті листи, гарно написані. Одного дня Франко підійшов до мого віконця й запитав, чи буде відповідь на листи невідомого? Я близько придивилась до Франка. Ні, він мені абсолютно не подобався. Мені завжди подобались брюнети з синіми очима, а Франко був рудий та й прізвище мені його не сподобалось...                                           

Він слідував за мною скрізь, як тінь. То тривало мене слово, хотів підступити ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами... Потім він зник. Але одного дня знову з'явився на пошті у супроводі якоїсь гaрної брюнетки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Івана Франка. Я полегшено зітхнула: нарешті буду мати спокій...”

Вчитель.

У третьому жмутку поезій Іван Франко пише: «Пісне, моя ти підстрелена пташко…»

Перегляд відео поезії

 

 Вчитель. Іван Франко одружується з курсисткою Ольгою Хоружинською, але чи був увінчаний любов'ю той шлюб? Ні. Поет не може витравити з серця кохання до Целіни, яка раптово виїхала зі Львова. Франко пише їй листи, часто їздить у Перемишль, де на той час живе Целіна, присвячує їй свої вірші. Здається, рана ніби загоїлась, і на­став довгоочікуваний спокій. Зовнішньо він, дійсно, став спокійний, тіль­ки час від часу в його записнику з'являються вірші, подібні до цього...

Звучить вірш «Чого являєшся мені у сні».

  Та несподівано Целіна знову з’ являється у Львові. Приїзд Целіни до Львова знову викликає у Франка неспокій. Біль, розпач, скар­ги на долю тепер сплітаються в одне ціле. Для Целіни ж він нецікавий навіть тепер. Що він, жонатий мужчина, якого обсіли діти, може дати їй? Та й, окрім того, він русин, українець. Не для неї. І Целіна виходить заміж вдруге за працівника суду — чоловіка видного та багатого. Целіна з чоловіком та дітьми оселяються в гарному будинку, повз який часто ходить у справах Франко.

 Ось тут моє щастя! Як низько! Як близько!

Та як же далеко навіки!

І крається серце, та висохлії сльози,

Огнем лиш повіки.

Гаряче чоло я, в долоні зціпивши,

Втікаю від тихої хати,

Мов ранений звір той тікає у нетрі,

Щоб в своїй берлозі здихати.

 

 

Вчитель. Франко пише повісті „Лель і Полель”, „Перехресні стежки”. Прототипом образу Регіни була Целіна Зигмунтовська.

 

• Робота в групах. Ідейно – художній аналіз лірики

І – а група – «Як на вулиці зустрінеш…»;

ІІ – а група – «Сипле, сипле, сипле сніг…»;

ІІІ – а група – «Пісне, моя ти підстрелена пташко…»;

«Паспорт» твору

1. Назва .
2. Автор.
3. Рік написання.
4. Літературний рід.
5. Жанр.
6. Авторський підзаголовок твору.
7. Провідний мотив.
8. Ідея.
9. Сюжет твору.
10.  Головний композиційний прийом.
11. Художні засоби та римо – ритмічні особливості.

 

 Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла Львові 1896 року. У передмові до збірки Іван Франко писав: «Герой отих віршів — чоло­вік слабкої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям та мало спосібний до практичного життя».

 Хто ж зробив з мужнього Каменяра людину слабкої волі? Целіна? У чому її провина? Провини ніякої немає. Була звичайна жін­ка, яких повний світ. Мала свої плани, свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її образ взяв за об'єкт свого «невиплаканого серця» Франко? Ні... то вже була така його зла доля.

 

А хто ж була та, яка подарувала великому поетові чо­тирьох прекрасних дітей, яка розділила з ним всі радощі і біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан і яка не заслужила жодного ліричного рядка поезії свого чоловіка?

Франко в жодних своїх спогадах не сказав їй «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч...».

 А чи хотілося б кому-небудь із заміжніх жінок почути від власного чоловіка такі слова: «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба .”

 

Учень. Дружина Івана Франка — Ольга Хоружинська — слобожанка із села Борки, що на Харківщині. Вона часто жила у своїх родичів разом із старшою сестрою Антоніною в селі Тимофіївка, що біля Сум. Пізніше сестра Ольги, Антоніна, влаштовується працювати вчителькою в Сумській гімназії і забирає до себе Ольгу та молодших сестер. Опісля Антоніни вдається влаштовувати Ольгу до Харківського інституту шляхетних дівчат.

. Знайомиться Франко зі своєю майбутньою дружиною в Києві. Ольга своєю привітністю впадає в око Франкові. Він теж їй сподобався. Поет прохає Хоружинську вийти за нього заміж, не приховуючи при цьому, що у своїй дружині він хоче бачити перш за все друга...

 

Учениця. А між тим Ольга була весь час поруч зі своїм чоловіком, мусила виховувати чотирьох дітей, терпіти депресії, в які впадав Франко, пропускати повз вуха плітки добродійок про подружню невірність чоловіка і підставляти своє жіноче тендітне плече, коли чоловікові несила було зносити життєві труднощі та негаразди, опинитися з українкою, і то більш осві­ченою, курсисткою.” Певна річ, мій вибір був не архіблискучий і, мавши іншу жінку, я міг би розвинути краще і доконати більшого, ну, та дарма, су­дженої конем не об'їдеш». (Так писав І. Я. Франко до А. Ю. Кримського.)

 

Запитання до учнів: про що шкодувала Ольга все життя?                                            

 

Учениця. Ольга все життя жаліла, що одружилася з Франком в трав­ні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, — ніколи не матимуть щастя...

Після смерті Франка Ольга заслабла. Це було взимку. Вона грала на піаніно... їй марилися білі коні, що мчать її, тендітну панночку з Києва до Львова, аби захистити Франка від отого божевільного світу. Ось вона, повна відчаю і болю, хоче вже спинити їх нестримний біг, та коні вихором промчались по засніженому безмежному полі, не зупиняючись.

 

Вчитель. Геній Франка, власне тим геній, що живе серед нас, у наших думках, переконаннях, допомагає народові осмислити свої історичні кроки в боротьбі за незалежність.

   А бортьба за кохання? Хто перемагає в ній? Ніхто, бо вона безкінечна. Той, хто відчув її в собі,той навіки полюбив І.Франка, збагатився його любов’ю, яка „мов зарево червоне, займається і знову тоне на дні...”

«Поетична хвилинка»

Складіть до перших літер прізвища Ольги акрозапис. (зразок запису)

Харизматична                Охайна

Обережна                       Любляча

Рішуча                            Ь

Уважна                           Граціозна

Жіночна                         Амбіційна

И

Ніжна

Стримана

Ь

Колоритна

Активна

                    Спостереження за змістом поезій та життям  поета.

Запишіть емоційний стан ліричного героя, його зміну послідовно за поезіями.

 Біль, страждання           образа, докір             прощення     біль як радість.

 

• «Займи позицію»

• Чи щаслива людина Іван Франко? 
• У чому ж секрет щастя?

 

Проблемне питання

• Сформулюйте характер взаємин Івана Франка з кожною із жінок одним реченням.

 

V. Підсумок-рефлексія.

Інсценізація.

Чотири жінки в темних сукнях заходять до кімнати, Франко не бачить їх облич, тільки вінок терновий, який вони йому підносять, тримаючи з чотирьох боків, а на вінку – китиця білих троянд.

• Чому вінок терновий? – запитав.
• Бо тернова ваша слава, – відповіла перша жінка.
• А китиця білих руж?
• Це ясні хвилини у вашому житті, – сказала друга жінка.
• Не було їх стільки…
• То хай ця хвилина буде одною з цих троянд, – мовила третя жінка.

Четверта мовчала. А Франко глянув на неї і впізнав.

Усне висловлювання:

• Хто, на Вашу думку, була та жінка, що мовчала?
• Івн Франко і …
• Чи можете тепер ще доповнити асоціативний кущ до слова «ЛЮБОВ»?
• Яку перлинку ви подарували б І.Франкові?

«Незакінчене речення»

Сьогодні мені було цікаво…

На уроці мені було легко…

Я не знав(ла), а тепер знаю…

Найбільше мене вразило…

VІ. Домашнє завдання.

  Скласти твір-міркування на тему: «Хто вона, жінка, що мовчала?»

Прочитати документальний твір-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов»

 

 

               Додаток до уроку

Лист до Агатангела Кримського.

«Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич… Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Климентією Попович, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою Йосифою Дзвонковською. Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єски в Ізмарагді і ненадрукована повість. З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір не був архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати іншого, ну та дарма, судженої конем не об’їдеш…»

З листа Івана Франка до Агатангела Кримського.