Виховний захід "Співець життя народного" (за творчістю українського артиста зору Івана Нечуя-Левицького)

Мостиська загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ст. Літературний вечір за творчістю Івана Семеновича Нечуя-Левицького Підготували учителі української мови та л-ри Савчин Н. Я., Мардинавка О. І.

Оформлення: по-святковому прикрашена сцена: портрет І.С. Нечуя-Левицького на мультимедійній дошці, вишиті рушники, ілюстрації до твору “Кайдашева сім’я”; хата, тин, лава, гарбузи.

Пісня “Ой дівчино, шумить гай”. Ведучий 1. Дорогі друзі! 25 листопада все людство світу відзначає 175-річчя від дня народження славного представника української культури, письменника-демократа, великого гуманіста Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Ведучий 2. Ім'я українського Бальзака, як назвав прозаїка академік Білецький, стало загальновідомим. Усе своє життя він відстоював інтереси свого пригнобленого народу, вболіваючи за його рідну мову, широку культуру, людську гідність. Письменник завжди прагнув допомогти покривдженим, захистити їх. Ведучий 3. Сьогоднішня наша зустріч – це шана великому майстру слова, що півстоліття плідно працював на ниві українського письменства. Відеосюжет про Івана Нечуя- Левицького.

 Ведучий 4. Іван Нечуй-Левицький глибоко знав побут українського селянства, його звичаї, працелюбність, любов до гумору, та проте не хотів він обминати і темних сторін його буття та психології. Письменник з ними бореться дотепним і гострим словом. Ведучий 1. Зараз просять вислухати їх дві добрі знайомі письменника, тільки поставити їх поруч не ризикнув і сам Іван Семенович, тож і ми послухаємо їх по черзі.

Баба Параска. Ой, люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та й вибирайсь на кубанські степи! Але ніхто мені там не допік до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха. Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Раз мій рябий підсвинок уліз у Соловейків город, а мене тоді, на біду, не було дома. Приходжу я додому – дивлюсь, а мій підсвинок висить на тину, прив'язаний за задні ноги, та ракотицями дереться об хворост. Я – до його, а Солов'їха вже й вибігла з хати на поріг. Як роззявить рота, як покаже залізні зуби! На сцену виходить баба Параска І сяка-така, бодай твоє порося вовки з'їли, і бодай ти вечора не діждала, як твій підсвинок поїв мою цибулю. А бий тебе сила божа! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю з'їли! Глянула я на свій город, а моєї цибулі – коли б тобі стебло: чисто всю вирвала Солов'їха ...Я кинулась до неї, а вона стоїть на порозі та сичить, як гадюка: "Не підступай, бо голову провалю кочергою, та й на Сибір піду: і я пропаду, але й ти пропадеш !.." Не можна мені з Солов'їхою на однім кутку жити !..Оце піду, попаду на свого Омелька – нехай продає воли, землю, хату, бо долі не видержу...

Баба Параска виходить, на сцені – баба Палажка Баба Палажка. Люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна мені через бабу Параску...на світі жити: побріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по хатах та вигадує про мене таке, що й купи не держиться. Я сяка й така, і носата і губата, і горлата, і задрипана, і лиса, ще й до того відьма! Я собі молюся богу, а Параска бреше по селі, що я роблю гори. Прийду до криниці, стану навколішки та й кладу поклони на чотири вугли. А Параска плеще громаді, що я буцімто відьма, кругом криниці лазила навколішки, ще й била лобом поклони в колючки. Як вийду з церкви, вдарю перед порогом поклона та й двері поцілую, а вийду на цвинтар то й стіну проти престола поцілую. А Параска усім бреше, що я відьма, бо замки у церкві цілую! Оббрехала мене на все село, а тепер... сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови. Отакий сором на старість... Не можна мені через Параску довше на світі жити... Благословіть мені легкою смертю вмерти! Ведучий 2. Сваряться баба Параска й баба Палажка, ніколи не буває миру й у сім'ї Омелька Кайдаша – глави роду в повісті " Кайдашева сім'я". Придивімося до чоловічої половини сім'ї Омелька. Чим живуть, про що мріють? Пісня “Ой на горі два дубки”.

Інсценізація уривка 1-го розділу повісті від слів: "Карпе! А кого ти будеш оце сватать?" до – "Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота?". Ведучий 3. Старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини – суворий Карпо і жвавий, веселий Лаврін, їхні невістки – горда, "з перцем" Мотря і тиха, мрійлива Мелашка втягнуті в нескінченні сварки у боротьбі за майно через нестатки, малоземелля, темряву. Ворожнеча переростає у тривалу війну між двома родинами. Заглянемо на подвір'я Кайдашів, там, здається, знову збирається гроза.

“То не чорна хмара наступала...” (Інсценізація за повістю "Кайдашева сім'я" ) Ведучий 4. (уривисто, але з відтінком іронії ). То не чорна хмара з синього моря наступала... (пауза). То виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину! (зліва з'являються Мотря, Карпо, Василько) .І не сиза хмара над дібровою встала, то наближалося до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали діти!( справа виходять Кайдашиха, Мелашка, Лаврін та Петрик)... Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно і понуро...

Пісня “Свекруха”.

Палажка. Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпнув її – геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились. Параска. Навчай, навчай! Яка пак премудра! Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Ведучий 1. Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому житті баб Палажок і Парасок, які століттями сваряться з різних причин. Іноді у транспорті чи на базарі зустрінем їх: лаються за першість у черзі, за яке-небудь невдоволення. І тоді, і зараз це - від невихованості, від браку культури.  Ведучий 2. Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас із сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. Ведучий 3. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Але хай Кайдаші були забиті, затуркані панщиною, неосвічені, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними? Ведучий 4. Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках». Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Ведучий 1. На жаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у творі, ми можемо зберегти себе від подібної участі.

Реклама твору. Пісня.