Урок - концерт Без тебе всі роялі мертві, без тебе всі скрипки мовчать

Урок-концерт. 7 клас

«Без тебе – всі роялі мертві,

Без тебе – всі скрипки мовчать»

(Пам’яті  Володимира Івасюка)

  Рута цвіте жовтим суцвіттям… Але трапляється, що вона квітне червоно. Протягом багатьох віків рута жила в легендах нашої землі, чекаючи, щоб хтось молодий і сміливий знайшов її і підніс на неосяжну висоту. Сьогодні словосполучення «червона рута» асоціюється  з іменем Володимира Івасюка. І це справедливо.

Пісня «Червона рута»

  Володя Івасюк жив у якомусь Шекспірівському часовому вимірі – коли календарний і годинниковий час не збігається з  реально прожитим життям. Коли 1979-го року його не стало, неймовірною здалася не стільки його смерть, скільки те, що йому тридцять років! Як тридцять? Невже тридцять? Коли людина гине молодою – це вражає. Але тут було й ще щось інше: його «Червона рута», написана якихось 10 літ до того, увібрала в себе не роки, а часи.

  Червона рута, то була вершина. Вершина, на яку ніхто більше не піднявся. Навіть він сам.

  Знаєте, навіть якби Володя не написав більше нічого, тільки «Червону руту» та «Водограй» ми вважали б його геніальним. Можна говорити, чи співати багато і не сказати, чи не заспівати нічого, а можна кількома піснями покорити цілий світ.Свіжість його Водограю – вічна.

Пісня «Водограй»

  Володимир народився 4 квітня 1979 року у Кіцмані, Чернівецької області, на Буковині. І відразу ж хлопця спіткала біда. Після народження малому закапали  оченята ляпісом, спец розчином для немовлят, але не 2% як потрібно, а 20%. На щастя розчин не пошкодив очні яблука, лише обпік повіки. Зір майбутньому генію врятував захисний рефлекс: хлопець заплакав. Сльози були червоного кольору.

  Батько поета і композитора, Михайло,  був професором української літератури в чернівецькому університеті, мати – вчителька української мови середньої школи. Перше захоплення музикою   - в 3 роки.

  Навчання в школі та музичній школі успішне. Золота медаль не стала його по безглуздій випадковості, що сталася з ним, та його товаришами.

  Якось гуляючи в парку біля б’юста Ілліча, Володя з друзями закинули картуз на голову вождя. Потім збагнули, що то кримінал, хотіли зняти. Гіпсовий б’юст не був закріплений. При спробі зняти картуз, він падає і розбивається.  Володя з товариством попадає в міліцію на 15 суток.

  Плакав відмінний атестат, плакала золота медаль. З четвіркою з історії СРСР Володя з батьками переїжджає в Чернівці. Поступає в медичний. Та справа Володимира Івасюка стає відомою в інституті, і його виключають. Працює слюсарем на заводі. Створює і веде хоровий колектив, який співає його пісні і займає призові місця. Сміливим пагінчиком проростає  великий талант.

«Балада про дві скрипки»

  У Володі були десятки друзів і сотні заздрісників. Увійшовши у вищу музичну еліту, він ніколи не входив в який не будь клон. Та де там – один із основоположників української естрадної музики, автор найпопулярніших музичних шлягерів, ста семи пісень, п’ятдесяти трьох  інструментальних творів, музики до кількох спектаклів не був навіть членом спілки композиторів України. Усього 30 років було відпущено Івасюку, щоб стати Великим.

  Коли Володі було 10 років, його ім’я  гриміло на весь Кіцмань, у 15 його популярність одержала чернівецьку приписку, у 20 про нього говорила вся Україна, а ще рік по тому його прийняла Москва. Пісні 25зрічного Володі вперше представляли Україну на міжнародному фестивалі у Сопоті 1974-го року, і студент Львівської консерваторії став одним з найпопулярніших у країні.

  Наприкінці квітня 1979 року Володимир Івасюк зник безвісти, за дуже загадкових обставин. Його життя обірвалось немов натягнута струна – лунко і боляче, зненадська, і якось не логічно.

  Понад тридцять років  минає відтоді, як світ сколихнула звістка про загибель Івасюка. Як і його прекрасному шлягері. «Пісня буде поміж нас» … живе композитор між нами  своїми чарівними мелодіями. І житиме завжди… Бо пам'ять буде поміж нас.

«Пісня буде поміж нас»

  Його голгофа розпочалась у теплі весняні дні 79-го. Кадебісти викликають Володю і дають завдання написати твір, який мав би оспівувати щастя України, яка навіки зєдналася з Москвою. Володимир відмовився, натомість взявся писати оперу козацької дроби.

  Друзі розповідали, що Володимир, виходячи з хати завжди повідомляв батьків та сестру куди він йде. Він зауважив, що за ним постійно стежили органи КДБ. Його почали викликати в міліцію.

23 квітня 1979 року Володя взявши ноти останній раз вийшов зі свого помешкання. Пішов у напрямку консерваторії. Побув там деякий час, а потім його хтось покликав.. Його посадили в машину, що чекала біля будинку. Як стверджують свідки, це була машина КДБ.

  Через кілька днів після зникнення батьки звернулись в міліцію, щоб розпочати розшук. Там їм глумливо відповіли, що сина їх буде знайдено.

  18 травня 1979 року понівечене тіло Володимира знайшли у лісі біля Львова. За висновками слідчих він помер 27 квітня. У нього були виколоті очі, вирваний язик, поламані пальці, на тілі рани.

  У батьків, що приїхали опізнавати тіло сина взяли підписку про нерозголошення. Офіційною версією стало…самогубство. Вже 30 років, ті , хто знав Володимира, не вірять у це.

Пісня « Балада про мальви», уривок фільму «Червона рута».