Урок - Літературне кафе "Тарасова любов"

Про матеріал
Поглибити знання учнів з життя і творчості Т. Шевченка, сприяти естетичному вихованню, розвитку артистичної майстерності, формувати духовність, залучити дітей до пошукової роботи з теми, розвивати вміння та навички самостійно опрацьовувати додаткову літературу.
Перегляд файлу

 

 

 

Зігура Тетяна Василівна

Вчитель української мови та літератури

санаторної школи-інтернату № 22

Категорія – вища, старший вчитель

Стаж – 30 років

 

 

Тарасова любов

 

 

МЕТА УРОКУ: Поглибити знання учнів з життя і творчості Т. Шевченка, сприяти естетичному вихованню, розвитку артистичної майстерності, формувати духовність, залучити дітей до пошукової роботи з теми, розвивати вміння та навички самостійно опрацьовувати додаткову літературу.

ФОРМА  УРОКУ:  Урок -літературне кафе.

ОБЛАДНАННЯ: Фотопортрети  жінок, мольберт з автопортретом, виставка книжок про Т.Шевченка, підбірка відеоматеріалів, музичні інструменти, свічки.

 

Епіграф

 

Мені ж, мій Боже,

на землі

Подай любов,

сердечний рай!

І більш нічого

не давай!

Т.Шевченко,  «Молитва»

 

 

ХІД  УРОКУ:

 

І. Мотивація форми проведення уроку.

 

    Слово вчителя.

Діти, мабуть, у багатьох із вас виникло запитання чому  цю тему і форму обрали ми для нашого уроку.

Щодо форми проведення уроку. Талановиті митці традиційно у визначений день сходилися  читати свої геніальні твори й переклади, обговорювали літературні роботи, прагнучи до  самовираження і творчої свободи. Любили спілкуватися і  відпочивати у колі друзів та однодумців.

Ми звикли більше говорити про Тараса Шевченка як поета, мислителя, пророка, художника. На нашому ж уроці пропоную вам торкнутися особистого життя звичайного чоловіка з його болями і життєвими негараздами, переживаннями та розчаруваннями.

  Ми поговоримо про жінок, які полонили серце Тараса Шевченка

та лишили слід у його поезії… На прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка  розкриємо  красу і складність людських почуттів . 

Давайте познайомимося, хто ж були ті жінки, які стали для поета і художника натхненням і Музою.

 

ІІ. Опрацювання теми уроку. 

 

Слово вчителя.

В серці поета повсякчас була присутня жінка. За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили і Шевченка. Але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання сусідської дівчини   Оксани Коваленко, юної Біатріче його поезії.  Нічого не вийшло з того. Але першого кохання, як перших слів, викликаних кривдою та несправедливістю, довіку не забувають. Не забув і Тарас своєї Оксани.

 

 

Розповідь учня .

Оксана Коваленко була майже на 4 роки меншою за Тараса. Їхні хати стояли поблизу. Батьки Оксани теж були кріпаками. Діти товаришували. Оксана знала, що її чорні брови ,карі очі й кучері дуже подобалися Тарасові.

Життя дівчини склалося відносно щасливо. Коли у 1843 році Тарас Шевченко приїздив в Україну Оксана була заміжня та мала двох доньок Параску та Варвару. Але Шевченко і на засланні пам'ятав про неї.

 

 

Слово вчителя:

Він присвятив їй багато поетичних рядків. Зокрема поему «Мар'яна-черниця».

 

Розповідь учня:

 Оксані Коваленко… На пам ять того, що давно минуло…

 

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Слово вчителя:

На одному з балів у восьмидесятирічної поміщиці Тетяни Густавівної Волховської, у селі Мойсіївці,  Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника, Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна, княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник…

Молода пані  пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. Полковник Закревський запросив молодого художника до себе, у Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства. Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб бути довше із Ганною вродливою, як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів, який ми пропонуємо вашій увазі.

Розповідь учня:

...А ти, доле!

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі між ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними-голубими,

І досі чаруєш

Людські душі?

Чи ще й досі

Дивуються всує

На стан гнучкий?

Свято моє!

Єдине свято!

 

Слово вчителя:

 «Мій дорогий, вчителю. Пишу вам з Яготина, з нашого родового маєтку. Хочу розповісти вам найдивовижнішу історію, що сталося зі мною. Історію, а не казку…».

 Саме так почала лист до свого вчителя в Швейцарію княжна Варвара Рєпніна, найдивовижніша й найдуховніша особистість з усіх жінок, які траплялися Шевченкові на життєвому шляху.

Варвара Миколаївна Рєпніна була людиною незвичайною.

 

Розповідь учня:

 Народилася вона 1808 року. Її дитинство минуло в країнах Західної Європи,  де батько був посланником. Вона згадувала,  як трирічною дитиною в Парижі гралася з «дітьми королів». У Швейцарії В.Рєпніна познайомилася і заприятелювала з письменником-моралістом Шарлем Ейнаром, якого, незважаючи на рівний вік, вважала своїм учителем і наставником, була у дружніх стосунках і з його дружиною Софі. Вони часто листувалися…

 

 

Слово вчителя:

 Романтично і піднесено описує княжна їхню першу зустріч у Яготині, куди Шевченка запросили робити копію портрета князя Миколи Рєпніна…

«Не знаю чому, але коли я вперше побачила незнайомого, я раптом відчула гострий запах свіжоскошеної трави, від якого серце защемило… Коли ми прийшли додому, я довідалася, що це художник-живописець, причому навіть більше поет, ніж художник і , що звуть його Шевченком…»

З першої ж зустрічі, поета вразили печальні великі очі княжни, які робили на перший погляд негарне худорляве обличчя немолодої панночки виразним. Йому було в той час 29, а їй 35 років. А причиною самотності княжни було трагічне кохання…

Можливо, тому, дворянка, нащадок таких відомих родин як Волконські, Розумовські, Рєпніни вперше розламала грати, що віддаляли так званих аристократів, від так званих плебеїв. Вперше ввела Шевченка, як духовно собі рівного, а, може, й вищого до свого кола. Вона  перша побачила в ньому генія.

 

Розповідь учня:

Шевченко був розчулений, зворушений цим знайомством, але не більше. Соціальна і вікова нерівнвсть не давали спокою. Вони розлучаються…

В одному з листів Варвара Рєпніна писала:

«Якби ви знали, як я його чекала... І коли через чотирнадцять років після заслання Тарас Шевченко прийшов у мій московський дім, я його не впізнала. Переді мною стояла стара змучена людина. Поет усе зрозумів і пішов…»

Але це дало  досить плідний результат. Він намалював низку чудових живописних портретів, свій атопортрет 1843 року, який подарував Варварі Миколаївні, а також почав писати для неї поему свого серця «ТРИЗНА».

 

Слово вчителя:

Перебуваючи у Нижньому Новгороді, поет таки знайшов дівчину своїх мрій. Шістнадцятирічна провінціальна актриса Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.

Заради її театральної кар'єри він викликав до Нижньго знаменитого актора Михайла Щепкіна. І вони вдвох  почали робити справжню актрису.

Вони проробляли з нею ролі ,організовували їй протекцію,  ввели її в таке товариство, про яке ані Катя, ані її батьки не могли навіть і мріяти.

Шевченко їй освідчився та зробив формальну пропозицію її батькам, написав листа і їй…

 

 Літературна композиція:

Т.Шевченко. У кінці 1857 року я познайомився з 16-річною Катериною Борисівною Піуновою. Це був прекрасний роман ПОЕТА й АКТРИСИ…

(Слова Т.Шевченка читає учень).

«Кохана і вельмишановна Катерино Борисівно!

Я вас люблю й кажу це вам прямо, без усіляких викриків і захоплень. Ви надто розумні, щоб вимагати від мене палких зізнань у коханні, я надто люблю й поважаю вас, щоб втягувати в справи непристойності так прийняті у світі. Стати вашим чоловіком для мене найбільше щастя й відмовитися від цієї думки буде дуже тяжко. Та, якщо доля вирішила інакше, якщо я мав нещастя не  сподобатися вам і якщо повернуті вами книжки висловлюють відмову,  то нічого робити, я мушу скоритися обставинам. Але в усякому разі ні почуття мої, ні повага до вас не зміняться, і, якщо ви не можете чи не хочете бути моєю дружиною, то дозвольте залишити собі хоч одну втіху – залишитися вашим другом і постійною відданістю та шанобливістю заслужити ваше добре ставлення й повагу. У чеканні відповіді, яка має вирішити мою долю, залишаюся відданий вам і глибоколюблячий Тарас Шевченко».

(Слова К. Піунової читає учениця).

К. Піунова.  «Я була дуже молодою.  Я нічого не тямила! Мені здавалося, що в Тарасові Григоровичу женихівського нічого не було. Чоботи,  нашмаровані дьогтем,  непокритий кожух, шапка смушева найпростіша… У патетичні хвилини вона падала  на підлогу у день сто разів, так що коли б  вона була  скляна, то часто розбивалася. Так тоді я про це тільки й думала, а про духовний світ, про розум великого поета забула, кебети бракувало….»

 

Слово вчителя:

 Ось  вона де моральна убогість, а Шевченко  боявся матеріальної. Знову  поету не пощастило …

Останнім коханням поета була ще одна молода дев'ятнадцятирічна дівчина Лукерія Полусмак.

Кріпачка з України, служниця його петербурзьких знайомих, але з родзинкою. Шевченко захопився, почав піклуватися про неї, найняв вчителів, погоджувався на всі забаганки, зваблював її дорогими подарунками. А на віддачу хотів щирості і турботи. На жаль, побачив зовсім інше… Ліниву, неохайну, корисливу. Це можна було б і пробачити, навчити… Але поет застав  Лукеру в обіймах її вчителя. Цього не простиш…

 

 

Розповідь учня:

  Лукерія, будучи неспроможною оцінити високу честь і святе покликання стати дружиною генія, поступила на службу до французького магазину, а згодом одружилася з перукарем Яковлевим  і жила в Царському селі народивши шестеро дітей.

Дуже бідувала, бо чоловік був п'яницею. Після його смерті спродує своє майно і переїздить до Канева, де часто ходить на Шевченкову могилу спокутуючи свій гріх перед святим Тарасієм…

 

 

Слово вчителя:

 Та, дякуючи Богові, що у певний час схрестив долі цих двох людей. Бо саме Лукерія стала безсмертною музою пера і пензля. Музою його мрій про сімейне щастя. Завдяки Лукерії ми маємо у спадок від Шевченка  три прекрасних поезії та картину,  на якій зображено ідеал української дівчини,  до якого прагнув поет і художник усе своє життя….

 

Розповідь учня:

Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.

 

ІІІ. Підсумок уроку:

Слово вчителя:

 

 Дорогі діти! Ось наш урок добігає кінця.

Хочу зазначити, що жіноча доля для Тараса Шевченка була не просто однією з тем його творчості, а згуском крові , що запікся в його серці…

 

Діти по черзі прикріплюють портрети жінок на дошку і коментують їх.

 

Оксана Коваленко:

 Кохання було досить коротким, але залишило яскравий слід у поетичній душі на все життя.

 

 

Ганна Закревська:

 Почуття до Ганни Закревської було досить серйозним, якщо зважити на те, що поет згадуватиме її через кілька років на засланні, ретельно приховуючи ім'я коханої під літерами « Г.З.».

 

Варвара Рєпніна:

Прекрасна, розумна княжна Варвара нехтуючи плітками сміливо простягла руку поетові через соціальну безодню, що була між нею і Шевченком усвідомлюючи його самобутність і геніальність.

 

Катерина Піунова:

Тоді 15-літня дівчинка звичайно не могла поцінувати цього великого чоловіка, та, зате все життя потім пишалася  тим,  що привернула до себе його увагу.

 

Лукерія Полусмакова:

 Та, як завжди, ідеали  лишаються  недосяжними для великих людей. Але у прагненні до ідеалу створювалися геніальні безсмертні шедеври.

 

Слово вчителя:

 Сподіваюсь, що ви відкрили для себе справжнього Шевченка, дізнались про почуття, що надихали його на створення поетичних і живописних полотен , які не мають обмежень у просторі і часі, бо вони злітають все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій , розчарувань.

 Пропоную завершити наш  урок віршем  ЛЮБОВІ ІГНАТОВОЇ «Ти – жінка».

 

Розповідь учня:

 

Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

 Ти дуже вишукана, дивовижна,

 Для когось в світі ти одна така!

 Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,

 Ти знаєш, чого хочеш від життя,

 Водночас і проста, і дуже стильна,

 І загадкова, як саме буття...

 Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!

 Хоч раз в житті ти відчувала це.

 Для когось ти- найкраща і жадана,

 Для когось лик святий - твоє лице...

 Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди.

І як би там не склалось майбуття,

 А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

 Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..

 

Слово вчителя:

Любов - це ціла країна, в якій живуть Мудрість, Ніжність, Довіра, Взаєморозуміння, Щастя, Краса і Терпіння… Бажаю кожному потрапити в цю країну і випробувати ці почуття.

 

 

ДЯКУЮ  ЗА  УРОК

 

C:\Users\Irina\Desktop\IMG_3036.JPG

 

 

 

C:\Users\Irina\Desktop\IMG_3034.JPG

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додав(-ла)
Зігура Тетяна
Додано
31 серпня
Переглядів
57
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку