Урок - ода. 295 річниці з Дня народження Г.С. Сковороди

Володимирівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів  №2

 

 

 

 

Літературно- музична композиція ,присвячена

295 річчю з Дня народження Г.С.Сковороди

 

                                                                                  Підготувала

вчитель української мови та літератури

Сердюк Лариса Василівна

 

                                      2017 рік

                                  Урок – ода

«Світ ловив мене, та не спiймав»

Мало можна  вказати,

Таких народних постатей,

Якою  був Сковорода ,i

Яких би так пам’ятав  i  поважав народ.

М. Костомаров.

Звучить музика «Ой  ти, птічко  желтобока» на слова Г.Сковороди.

Вчитель:

 Минуло багато часу, як самобутнiй письменник, філософ Григорій Савич Сковорода ходив по землі. Проте голос його не  стихає, а все дужчає. Його заповiдi  справедливостi, добра ,порядності, працьовитостi знаходять вiдгук  і  сьогодні  в наших серцях. Ще за життя Сковороду називали « укр.Сократом»   « укр. Горацiєм» ,бо вiн значно  розвинув на Українi фiлософiю, лiтературу, педагогiку. А головне, проголосив людину та iї  волю -найважливiшою цiннiстю.

Нажаль архiвних матерiалiв про Г. Сковороду залишилось  зовсiм мало. Майже всi дослiдники користувались єдиним документом – короткою бiографiєю Г. Сковороди ,написаною  його  улюбленим   учнем,  найближчою до нього  людиною , другом: Михайлом   Ковалинським.

А  зараз, до  вашої  уваги:

Презентація про  Г.С. Сковороду «Свiт ловив  мене, та не спiймав» .

Вчитель: - Твори Г. Сковороди -це одна з  найвизначніших   сторiнок в історії  укр.лiт. 18 ст. Твори  його  глибоко лiричнi, сповнені  філософських   роздумiв вони     служили  iнтересам трудового народу.

Сценка: «Байка про котiв» Г. Сковороди.

Вчитель: майже тридцять років, мандрував цей  спiвець – музика, вчитель – байкар  широкими шляхами лівобережжя   i всюди  зустрічали   його як рiдного, приймали як найпочеснiшого гостя. Мудре слово Сковороди притягувало людей. Зайде вiн, бувало, в село, сяде край майдану, на цвинтарi або  в когось на подвiр’ї , скине торбу, дiстане подругу – сопiлку i заграє   народної   « Ой пiду я лугом -  долиною», i  сходяться  до   нього   люди.

- Звучить пiсня «Ой пiду я лугом – долиною» .

Вчитель: великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собi: обсягом широку, змістовнiстю  глибоку, а щодо  свiтогляду   свого – чисту та моральну.

Учень:

Благословенні  ви, слiди,

Не змитi вiчностi  дощами,

Мандрiвника Сковороди

З  припорошiлими саквами,

Що до цілющої води

Простує  , занедбавши  храми.

Вчитель :I  знову  йшов вiн од села до села  у старiй свитi, з  ціпком   у руках i саквами за плечима, освiтлюючи шлях « братам незрячим гречкосiям».

«Мандрiвним  університетом», «бродячою  академiєю» називали  його в народi.

Звучить    пiсня « Всякому мiсту   звичай і  права» на слова Г.Сковороди   у виконанні  артистів.

Вчитель : Засуджуючи   кар’єризм  чиновникiв, шахрайство купцiв, крутiйство, пiдступництво юристiв, Сковорода одстоював чистоту совiстi i доброту душi  .  Вiн не прагнув комфорту, його не захоплювали багатство  і   грошi, єдине, щонайбiльше цiнував – це  воля:  « Свiт ловив його, та не спiймав».

Його дорога не була  всипана  квiтами   слави . На нiй супроводили  мандрiвного фiлософа, голод i холод. А вiн ішов – величний   i незламний.

Звучить  мелодія  гри  на  сопілці.

До зали  заходить  старець Г. Сковорода з цiпком у руцi, саквами за плечима, спершись на палицю, слухає   замріяно   гру сопілки  , потiм говорить:

• Про мене балакають  ,що я ношу свiчу перед слiпцями, а без очей не бачити свiточа – хай говорять;  видумують, що я звонар  для  глухих, а глухому хiба до шуму?! – хай вигадують .

Учень :нiжний  серцем  , чутливий до всякого людського горя ,Г. Сковорода поспішав  туди, де чекали на його пiдтримку  i допомогу. В 1794 роцi вiн одержав листа вiд свого  найближчого   учня  i друга Михайла   Ковалинського, в якому той скаржився на свою   самотнiсть   i   складнi  обставини    життя. Учень  чекав  свого учителя, i Сковорода вирушив у село Хотєтово , на   Орловщину, у свою   останню    мандрiвку.

(Виходить Ковалинський, обіймає  Сковороду)

Ковалинський – доброго здоров’я , учителю.

Сковорода – доброго здоров’ячка, а ти, мiй друже, живеш таки один?

Ковалинський– сам ,як перст.

С. – iз Петербурга вигнали  чи сам утiк?

К. «зiтхаючи»   -  було  всього. Занапастив я  , вчителю, своє    життя… вже на порозi  старiсть, а на душi  пустеля… Умреш – i все, мовi не жив, згадати, батьку,  нiкому! А ще   страшнiше   - нi за що.

С. – Почни спочатку.

К. – пiзно.

С. – не треба мiряти   життя аршином рокiв ,дiлами мiряй. Проживши мало –зроби    багато – ось мудрiсть мужа.

К. – хотiв купити    маєток бiля Харкова, а бачите, де купив.

С. – продай.

К. – запущений   i   половини нiхто не дасть.

С. – тодi   покинь.

К. – та що   ви!?   А  чим я житиму?

С. – вчителюватимеш.

К. – я все забув.

С. – згадаєш.

К. – а як же грунт , будiвлi?

С. – роздай.

К. – кому?

С. – селянам.

К. – а їх куди подiну? Вони ж мої?

С. – повiдпускай.

К. – Григорiю Савичу, ви невгамовнi .

С. – умру – вгамуюся.

К. – ой нi! А твори й слава житимуть. Вас знають люди, люблять. Є , правда,  що  ненавидять, але нема   байдужих.

С. – не треба, годi! Я не зробив   I  чвертi того ,що мiг зробити. Напевно, я мiг би бути Сократом чи Цiцероном. Хтож я сьогоднI? Старець, що написав десяткiв зо два книг, в яких полови бiльше, нiж зерна.

К. – нi, батьку, нi!  Всi вашi книги цнотливi й мудрi ,благочестивi i  праведнi.

С. – добiса! Всiм цим народ наш ситий по саму зав’язку. Вiд благочестя i праведностi давно вже нудить. Я пiвжиття вiддав  би, щоб бути грiшним, буйним.

К. – що з вами, вчителю?

С. – твоя «пустеля».  Я мiг би  виростити дiброву, а залишаю кущики.

К. – така  вже доля.

С. – може… ми уникали сiтей ,а рвати   будуть   iншi.

(Повiльно    виникає    i    наростає   урочиста    музика).

Сковорода  – я духом чую, бачу – вони      грядуть.

В  Українi  -  Русi бачу все нове: нових людей, новее   творiння, нову славу і  волю !

Вчитель : Збулись   твої  слова  , пророче ,

                   І  час  оновлення  настав.

                   І  темні  просвітились  очі :

                  Вчорашній  раб  всесильним  став.

(Сковорода i  Ковалинський   залишаються на мiсцi. Йде  презентація- відео –«Про  Україну»   муз. «Дороги   іншої  не  треба…».)

Виходять один за одним учнi, читають вiршi:

1. Далекий  час ненависті  й  любові ,

Ти породив для стомлених людей

Мислителя   i   чародiя слова

З   тривожним   серцем, сповненим   iдей .

2. Себе до скону у життi пiзнавши ,

Вiн шлях обрав фiлософа – борця

i, взявши в руки посох свiй назавше ,

Нiс людям свiтло    серця до кiнця.

3. Та був у гнiвi    грiзний, наче   криця ,

Зустрівши зло багатих і « святих»,

Що  раювали у своїх свiтлицях,

Лишивши бiдним  храми  i  хрести.

4. Святим письмом прикритих    лицемiрiв

Вiн гострим словом впевнено   вражав,

Бо  лиш   у  святiсть   правди твердо вiрив,

ЇЇ  поборником великим став.

1. Його ловили чорнi   фарисеї

У легкi сiтi, зiтканi з пiдлот,

Й тупої  зради    вивчених лакеїв,

Якi   збулись усiх людських  чеснот.

2. Йому не раз й не двiчi примiряли

До голови   незмірної клобук,

Й не раз над ним гострив   отруйне жало

Хрестато – чорний   храмовий    павук.

3. Та рвались сiтi   наче    павутина,

I   розступались пiдлi вороги,

А вiн iшов, величний у свитинi,

У простотi народного слуги.

 

4. Вдаль велелюднi   слалися дороги,

i срiбний пил на скронях осiдав…

А вiн iшов i не царю та богу –

Народу усього себе роздавав.

1. Дороги йшли    врiзалися з розгону

У   племена, Помпеї, города…

Сивiли  i    вiдходили    Платони,

А   формули  слiдiв читав Сковорода.

Учень : як пристрасний   шукач  правди ,добра i справедливостi, людина iз совiстю, «як чистий кришталь», Сковорода   вже   295 pоків  мандрує    дорогами любовi , ненавистi, правди й розуму.

I «…з палицею пiлiгрима

У новi села й городи

Прямує   тiнь неутолима

Григорiя Сковороди».

Учасники  композицiї   виконують пiсню  «Україна».