Урок - ранок з позакласного читання «У Шевченковій світлиці»

(Святково прибраний клас і портрет Т.Г. Шевченка, рушники, виставка його творів, ілюстрацій. Біля портрету-слова, що є епіграфом свята:

І мене в сім"ї великій,

В сім" ї вольній, новій

Не забудьте пом "я нути

Незлим тихим словом.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка " Думи мої ".

Заходить жінка , одягнена в селянський одяг,

Несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить

хлопчик).

Хлопчик: Матусю , а правда, що небо на

залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі ?

Мати: Це, коли людина на світ приходить,

Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне , зірочка падає.

Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусю , а

чому одні зірочки ясні , великі, а інші ледь видно ?

Мати : Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра , любить людей, робить добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб

моя свічечка світила.

Мати: Старайся мій хлопчику.

Ведуча: 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Київщині в сім" ї кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний , замислений . Не тримався хати, а

все блукав десь за вигоном.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до

дяка в "науку ".

. За найменшу провину карав він

своїх учнів різками.

Учень :

Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько ,колись

З нас будуть люде" , - ти сказала.

Ведуча: Та не довго тривала Тарасова " наука "

Несподіване горе випало на долю хлопчика

Замучена важкою працею, померла мати.

Учень:

Там матір доброю мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер

батько . Смерть батька приголомшила малого

Тараса.

Учень:

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі ) ,

Не витримав лихої долі,

Умер на панщині !..А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи...

Носити воду школярам .

Ведуча : Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші " Мені

тринадцятий минало "

( Інсценізація вірша " Мені тринадцятий

минало") .

Оксана : Чом же плачеш ти !Ох, Дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй ,Тарасику,

Адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще

За всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Tapac :

Еге ж, малярем.

Оксана : і розмалюєш нашу хату.

Тарас : Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана : Авжеж, будеш!

Ведуча : Незважаючи на те, що народився поет у

Бідній кріпацькій сім" ї і дитинство його було важким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та

розумним хлопчиком.

Ведучий : Тарас наймитує, а випадає вільна часина-читає і малює .Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра . Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учні :

1. Хоче малювати,

Прагне він до знань, Та за це багато зазнає знущань.

2. Нишком він малює

Статуї в саду ,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, Художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом

Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони

побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

( Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).

Учень:

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас ?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Ведучий : За бунтарські вірші 33-річного Тараса

забрали в солдати.

Ведуча : Незважаючи на заборону, Шевченко писав

вірші і ховав їх за халявою чобота. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся... але не каюсь!...

( Учні співають пісні " Зоре моя вечірняя", "Садок

вишневий коло хати", "Думи мої, думи мої).

Учень: І на оновленій землі

Врага не буде , супостата,

А буде син ,і буде мати, І будуть люди на землі.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років.

Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка Було перевезено в Канів і поховано на Чернечій Горі. Так заповідав великий поет.

( Звучить фрагмент пісні " Реве та стогне Дніпр

широкий").

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального

Поета ,художника, борця за волю народу і завжди пам"ятатимуть його заповіти.

Учениця: Я маленька українка,

Вісім років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він-дитя з-під стріхи,

Він-в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вре, не загине.

Наш Тарас Шевченко-

Сонце України.

(Дорослі і діти виконують "Заповіт").