Урок Богдан-Ігор Антонич. «Весна».(Росте Антонич і росте трава)

Урок з української літератури в 5 класі Богдан-Ігор Антонич. «Весна».(Росте Антонич і росте трава)

Тема. Богдан-Ігор Антонич. «Весна».(Росте Антонич і росте трава)

Мета: ознайомитиз життямі творчістю поета;допомогти усвідомити і сприйняти красу його поезій; розвивати навички виразного читання поезій, з'ясування їх ідейно-художнього змісту; висловлення своїх вражень, думок з приводу прочитаного; виховувати естетичний смак; формувати бажання самореалізуватися в житті.

Теорія літератури: ліричний вірш, ліричний герой.

ХІД УРОКУ

I.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Повідомлення теми й мети уроку.

• АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання.

IV.СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1.Слово вчителя.

Твори Богдана-Ігоря Антонича виходили українською мовою у Чехо-Словаччині, США, у перекладах польською мовою.

Хто ж він такий і в чому секрет популярності його поезій?

Народився Б.-І.Антонич (1909—=1937) на Західній Україні, в с. Новиця на Лемківщині (тепер територія Польщі) у родині сільського священика.

Любов до поезії прищепила хлопчикові вихователька, яка знала безліч пісень, казок, віршів. Гірська природа, звичаї се­лян, усе, що оточувало Богдана з дитинства, впливало на йоге чутливу душу. Навчався в місточку Сяноку у польській гімназії, де для українців було дві години рідної мови на тиждень. У цей час він перечитав усіх лауреатів Нобелівської премії у польському перекладі, багато творів української та польської класики, зібрав власну бібліотеку.

Чи не найточніший і найдостовірніший портрет Б.-І. Антони­ча — гімназиста знаходимо в одному з його віршів:

Під абажуром збібулки зеленої полумінь маяв в нафтовій лампі малій, буцім хотів би втекти. Хлопець, похилений в захваті, німо над книжкою Мая мріяв про безкрай землі, про невідкриті світи. («Зелена елегія»)

1928 року Антонич стає студентом Львівського університету, наполегливо вчиться і досягає у цьому успіхів, хоч їх не примічають і гідно не відзначають (заслужив поїздку за державний кошт у Болгарію для поглибленого вивчення слов'янських мов, але по­їхав хтось інший).

Університет у Львові був на той час польським, тому українські студенти створили свій гурток, де читалися реферати, обговорювалися новинки художньої літератури, виносилися на обгово­рення власні проби пера.

За спогадами університетських друзів, Антонич — скромний, задуманий, малоговіркий, більше схожий на вченого, ніж на поета. Він так опанував українську мову, що його вважали ви­хідцем не із Західної, а зі Східної України. Цього він досяг, зви­чайно, лише завдяки наполегливій праці. 1934 року Б.-І. Антонич одержав диплом магістра філософії, і почалася його важка доля літератора та журналіста, коли доводилося заробляти на хліб пе­ром. Він друкує в газетах і журналах вірші, статті про літературу і мистецтво, редагує молодіжний журнал«Дажбог».На той час Антонич — уже відомий поет, вийшли друком його збірки поезій «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Поета не стало у розквіті творчих сил (помер через за­палення легенів). Пізніше вийшло ще дві його збірки — «Зелена Євангелія» та «Ротації».

У віршах Антонина — дивовижне єднання його особистості й природи, філософських роздумів і тонкого гумору та іронії, ро­зуміння вічності й нетлінності життя:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. ( «Вишні» )

Найбільшою вірою поета була віра в поезію рідної землі: «Вірю в землю батьківську і в її поезію».

У кожному поетичному творі відбиваються думки, почуття автора, його світосприйняття, його особистість. Але поезія — це узагальнене відбиття світу, тому не можна сприймати її надто конкретно: якщо поет вживає слово «я» чи вписує своє ім'я, то це — поетичний прийом. Особа, від імені якої передаються почут­тя й спостереження, переживання, називається ліричним героєм.

(Запис до літературознавчого словничка.)

Ліричного героя (чи героїню) не можна ототожнювати з осо­бою автора. У цьому можна переконатися на такому прикладі: «Ой одна я, одна, як билиночка в полі»,— пише Т.Г.Шевченко в одному зі своїх віршів.

• Виразне читання вірша Б.-І. Антонина «Весна».
• Обмін враженнями від прочитаного.

(Які відчуття ліричного героя передаються, у який спосіб; які з художніх засобів і прийомів здалися не зовсім зрозумілими; який настрій і думки викликає твір.)

4.Словникова робота.

Дзбан—глечик;

кусні—шматки.

5.Цілісний аналіз вірша учителем.

Жодному людському окові не вдається вловити миті підро­стання трави, дерева, будь-якої рослинки, так як і дитини. Але ж вони ростуть! І все в природі живе, дихає, іде колообіг життя. Коли добре прислухаєшся, то почуєш, як щось шепче трава, як квіточки перезираються одна з одною, посміхаються. Побачиш, як спрагло листочки п'ють дощові крапельки, як весело обсихають на сонечку. Все це бачив, відчував Антонич-дитина (ліричний герой),а описав Антонич-автор.Тільки дуже багата поетична ; натура могла уявити«рушницю ночі», у яку«вклав хтось зорі-І-кулі», що долітають до нашого серця; як місяць заплутався у ві­хах і його розкльовують зозулі.

Поезія Антонина має майже незримий, ледь відчутний відті­нок гумору («У решето ловити хочеш дощ?» та ін.), а це — життєстверджуюче, оптимістичне начало, яке доводить, що життя — вічне.

V.ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Завдання

Ходом шахового коня прочитайте прислів'я про весну.

Відповідь: Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі. Майська роса краща вівса.

VI.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити вірші Антонича «Весна» напам'ять, уміти висловлюва­ти свої міркування, спостереження, враження від прочитаного; зро­бити ілюстрації; дібрати прислів'я, народні прикмети про весну.

VII.ПІДСУМОК