Урок.Чарівне мереживо витинанки. Композиція "Український вазон" вазон».

Про матеріал

Урок допоможе учням п ознайомитися з різноманітними видами ДПМ, які розповсюджені в Україні. його основними виражальними засобами та технічними прийомами.

Діти познайомляться з історією виникнення витинанки, видам витинанок (дзеркальна, аплікаційна, витинальна графіка), для того, щоб відчути і зрозуміти справжню цінність творів народного мистецтва.

Перегляд файлу

Глибоцький ліцей

Чарівне мереживо витинанки

Композиція «Дерево життя»

(Урок з образотворчого мистецтва у 7 класі)

Підготувала і провила

Вчитель з

образотворчого мистецтва

Поліщук Н.М.

2018р.

Тема уроку: Чарівне мереживо витинанки. Композиція «Український

вазон».

Мета уроку:

ознайомити учнів з різноманітними формами декоративно -

прикладного мистецтва, розповсюдженого в Україні, його основними виражальними засобами та технічними прийомами;

зацікавити дітей історією виникнення витинанки, видам витинанок (дзеркальна, аплікаційна, витинальна графіка);
виховувати розуміння взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої краси навколишнього світу через створення художнього образу

засобами витинанки, естетичний смак, повагу до народних традицій.

Очікувані результати

Учні знатимуть:

1. Різноманітні форми декоративно-прикладного ужиткового мистецтва, розповсюдженого в Україні.

Виражальні засоби та технічні прийоми, що використовуються народними майстрами ужиткового мистецтва у своїй творчості.

Учні вмітимуть:

Застосовувати найпростіші прийоми під час виготовлення витинанки.
Аналізувати засоби та прийоми, що використовуються при створенні

певних образів засобами декоративно-прикладного мистецтва.

Розуміти поняття стилізації на основі спрощення природної форми.
Збагачувати силуетну форму декором.
Виявляти свої почуття, естетичні переживання образотворчими засобами.

Прикладна діяльність: учбова практична робота в техніці витинанки

«Український вазон».

Тип уроку: комбінований.

Вид уроку: інтегрований.

Обладнання для вчителя: виставка витворів народного мистецтва, роботи вчителя, зразки витинанок, учнівські роботи з методичного фонду, сигнальна схема «Послідовність виконання витинальної композиції», аудіозапис української народної пісні, діапроектор, слайди із зображенням витинанок, сигнальна схема «Правила безпеки користування ножицями».

Обладнання для учнів: кольоровий папір, ножиці, клей, простий олівець, словник для запису термінів з образотворчого мистецтва.

Обладнання для учнів-дослідників: ілюстрації із зразками виробів

декоративно-прикладного мистецтва(ковальства, лозоплетіння, витинанки,

флористики, різьблення, розпису, гончарства, писанкарства).

Методи, прийоми і форми роботи: виразне читання, випереджувальне завдання, ілюстрування, індивідуальна робота, евристична бесіда.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку (Звучать українські народні пісні)

2. Слово вчителя.

Ми раді вітати в нашій шкільній світлиці народного мистецтва усіх, хто любить наш край, хто пишається тим, що народився на цій землі, усіх, кому дорогі прадідівські традиції нашого народу.

Буковина – край давньої та багатої культури, де з покоління в покоління зберігалося народним генієм все цінне. Створене, щоб прикрашати життя, народне мистецтво стало складовою частиною національної художньої культури, невичерпним джерелом її розвитку.

3. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Виразне читання вірша «Барви мистецтва».

А вічності дзвін знов лунав на світанку,

Крізь тумани століть у квітучім серпанку,

Що є на Вкраїні незмінне багатство –

Це наше барвисте народне мистецтво.

І казковим орнаментом квітне хрестик, низинка,

Білосніжним мереживом, мов павутинка.

І барвінкове суцвіття проросте в тім серпанку,

В мелодійній, чудовій, святій вишиванці.

А у розквіті барв з колоритом чудовим

Народився яскравий килим народний.

Ось, різьблена таріль, скринька та топірець –

Шкріблякові нащадки донесли до нас.

У прикрасах тонких відчувається дзвін,

У прозорих струмках відбивається він.

І нема цій красі ні межі, ані краю.

В ній священна любов вниз послана із раю.

Хай цвіте, хай усюди примножиться рясно

Неозоре яскраве Буковини мистецтво.

Хай чарівність його назавжди окриляє,

Хай квітує красою народне багатство.

Евристична бесіда.

Які почуття викликала у вас ця поезія? Над чим змусила задуматися?
У чому сила справжнього мистецтва?

II. Цілевизначення і планування.

1. Повідомлення теми уроку.

Для того, щоб відчути і зрозуміти справжню цінність творів народного мистецтва, ми отримаємо певні знання про те, як народжуються ці витвори. Як ви вже почули у поезії, декоративно-прикладне мистецтво виникло від великої любові до рідного краю, і сьогодні воно представлено дивовижними орнаментами та веселковими барвами в композиціях нашої виставки.

2. Планування діяльності.

Учні класу отримали попереднє завдання підготувати повідомлення про такі види декоративно-прикладного мистецтва, як вишиванка, ткацтво, розпис, різьблення, писанкарство, гончарство, витинанка, лозоплетіння, флористика.

Учні-дослідники продемонструють репродукції за зразками ДПМ, коротко розповідаючи про виражальні засоби та технічні прийоми

( додаток 1).

3. Перевірка випереджувального завдання. Повідомлення учнів.

III. Опрацювання навчального матеріалу.

Вступне слово вчителя образотворчого мистецтва.

Спільним для всіх найрізноманітніших форм декоративно-прикладного мистецтва є те, що в основі їх лежить стилізація. Тому зображення у декоративно-прикладному мистецтві спрощені за формою та кольором, контрастні та локальні, а від того ще більш виразні.

Серед розмаїття форм народного ужиткового мистецтва України виділяється витинанка.

Немов відтворення серпанку

З паперу вирізані всі,

Ось перед вами витинанки

Зразки чудової краси.

Легкі, прозорі, мов пушинки,

Цілком нагадують вони,

Серветки, зірочки. Сніжинки –

Казковий витвір давнини

Готують їх і витинають

Здебільш до Новорічних свят,

Ними ялинки прикрашають,

Панелі залів і кімнат.

Ажурні, витончені стрічки

Клеять на шафи і полички.

А ті, що мають форму кіл,

Кладуть під печиво на стіл.

Щоб їх навчитись витинати,

Для цього слід приготувати

Робочих приладів набір.

У першу чергу треба взяти

Тонкий серветковий папір…

ІІІ. Пояснення нового матеріалу.

1. Слово вчителя українознавства . Сприйняття мистецтва.

Мистецтво української витинанки з паперу не дуже давнє, бо і сам папір увійшов у побут тоді, коли став досить дешевим, лише у середині ХІХ ст. Попередниками цього виду мистецтва в Україні були витинанки зі шкіри або тканини. Наприклад, кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями.

На Полтавщині до початку ХХ ст., а в деяких регіонах аж до 1940-х років, верхній жіночий одяг – спідниця – декорувався аплікаціями з оксамиту чи іншої тканини.

Зрозуміло, що перші паперові витинанки з’явилися на батьківщині паперу – в Китаї. Та вони були відомі вже у VІІ ст. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікнах традиційні паперові візерунки у вигляді драконів, квітів, різних символів. У Західній Європі витинанки набули розвитку у вигляді складних дзеркальних сюжетно-образних композицій, які завжди вміщувалися на одному цілому аркуші паперу і були подібні до графічних зображень. У Східній Європі витинанка здебільшого є народним мистецтвом і використовує елементи традиційного для кожного регіону орнаменту.

Цікаво, що першими витинанками в Україні були підкладки для печаток, так звані кустоді (ХVI-XVII ст.). Їх виготовляли зі шкіри у формі квадрата чи круга, а авторами були писарі сотенних, полкових та Генеральних канцелярій.

Коли папір став досить дешевим (середина ХІХ ст.), ним отримали змогу користуватися всі верстви населення, витинанка стала частиною буденного життя не тільки селян, а й міщанства. У хатах на вікнах, стінах, сволоках і печі можна було зустріти цей чарівний паперовий візерунок. Іноді витинанка навіть замінювала собою настінні малюнки, тим самим зробивши самостійною прикрасою українського побуту і набувши широкого розвитку й розповсюдження.

Витинанки у кожному регіоні мають свої, характерні лише для них риси. Але є в них і дуже багато спільного, що дозволяє казати про українські витинанки, як особливе, самостійне явище.

2. Продовження викладу матеріалу вчителем образотворчого мистецтва.

Справжнє мистецтво – символічне. Не дивлячись на свою простоту, доступність, витинальне мистецтво мало свої оберегові символи, як і писанкарство, вишивка, ткацтво.

Витинанці постійно черпали натхнення для своїх творів зі світу природи, зображуючи квіти, дерева, рослини у стилізований спосіб. Такі символи віддзеркалювали відновлення природи і життя. Будь-який виріб мав потрійну символіку: форми, орнаменту та кольору.

З давніх-давен у народному мистецтві витинанки зображувалась квітуча рослина у вазоні або «Дерево життя». Ці символи відображали міфологічні уявлення наших предків про будову Всесвіту.

Треба підкреслити, що витинанка завжди була не тільки прикрасою. Як не диво, але це мистецтво, що досить пізно виникло на території України, дуже добре зберегло своє призначення. Витинанка найчастіше робиться до свята. До кожного свята українці виготовляли відповідні витинанки: у вигляді сніжинок – зірочок, хреста, барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест мала охоронно-символічне значення. Її чіпляли на сволок, бо там висіла дитяча колиска. Найбільш поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, слугували замість фіранків на вікнах. У простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки із зображенням «Дерева життя». Цей символ є одним із найважливіших у світовій культурі взагалі. Він символізує єдність трьох світів – неба, землі і підземного світу, звідки виростає зернятко. Саме «Дерево життя» у давні часи було тим шляхом, яким мандрували у світ духів і богів жерці і шамани. На гілках цього «дерева» часто розміщали птахів, біля нього можна побачити людські постаті чи силуети звірів. А ще треба пам’ятати, що в Україні «Дерево життя» є символом родини і роду, символом усього народу і землі, на якій ми живемо( додаток 2).

Які ж є техніки виконання витинанок?

Хоча мистецтво витинанки має в Україні не дуже давню історію, але воно є одним з найулюбленіших у нашій країні. Для того, щоб робити витинанки, не потрібні дорогі матеріали чи складні інструменти. Необхідні лише білий чи кольоровий папір, ножиці, клей. І, звичайно ж, фантазія і трохи знань.

3. Робота з таблицями.

(Вчитель демонструє таблиці з техніками виконання витинанок і коментує їх.(додаток 3).)

Квадратна розеткова витинанка

Складаємо квадратний аркуш паперу навпіл. Повторюємо цю операцію ще два рази.

На вже складений папір наносимо орнамент.

За допомогою ножиць чи ножа вирізаємо усі частини орнаменту

Розгинаємо зроблену витинанку і, якщо є потреба, кладемо її в альбом, щоб вона вирівнялася.

Трискладова розеткова витинанка

Складаємо квадратний аркуш паперу навпіл по діагоналі.

Повторюємо складання ще раз і визначаємо середину діагональної лінії згину.

Від цієї середини загинаємо один гострий кут у 60⁰, на нього накладаємо другий кут. перегинаємо папір ще раз, щоб утворився кут 30⁰.

На вже складений папір наносимо орнамент.

За допомогою ножиць вирізаємо усі частини орнаменту.

Стрічкова витинанка

Беремо смужку паперу потрібних розмірів. Згинаємо її кілька разів (до 8 разів).

На 1/8 стрічки наносимо малюнок.

Вирізаємо його за контуром. Найчастіше у стрічкових витинанках використовують дуже умовний геометричний орнамент.

Аплікаційна витинанка

Аплікаційна витинанка складається з кількох, зроблених у різних техніках або з паперу різних кольорів.

Дзеркальна витинанка

У дзеркальній витинанці аркуш паперу згинають лише один раз, щоб зробити вісь симетрії. Виходячи з цього, слід обирати узор, враховуючи цю особливість техніки.

4. Створення композиції.

Виготовлення витинанки починають із згинання паперу по вісі симетрії. Створюють ескіз, в якому виражають те, що має стати кінцевим результатом.

Для посилення виразності малюнку використовують чергування великих і малих деталей, що створює контраст форми. Фоном для витинанки може бути щільний папір, або картон контрастного, по відношенню до витинанки, забарвлення.

Спочатку площину, на якій буде прикріплена витинанка, покривають клеєм з водою у відношенні 1:20. Після того, як клей повністю висохне, витинанку накладають на підготовлену поверхню, зверху накривають тонкою тканиною, потім проводять гарячою праскою і приклеюють.

Порядок роботи над витинанками:

1.Дібрати папір для витинанки та картон для основи.

2.Позначити простим олівцем на картоні лінію симетрії.

3.Зігнути вдвоє папір для витинанки (кольоровим боком усередину).

4. Вирізати спочатку внутрішні деталі витинанки, а потім основний контур (ножицями, ножем).

5.Розправити витинанку, вирівнявши всі деталі.

6.Покласти витинанку на картон основи, розміщуючи лінії симетрії.

7. Приклеїти витинанку поетапно, починаючи від середини.

IV. Практична робота.

1. Інструктаж з техніки безпечного користування ножицями ( додаток 4).

Пам'ятати треба нам,

Що різать можем лиш від себе,

І акуратно працювать,

І особливо обережно.

Щоб правильно ножиці другу подать,

То зімкнуті леза в долоні узять,

Закінчивши працю, прибрати все чисто,

І зімкнуті ножиці покласти на місце.

2. Виконання дзеркальної витинанки «Український вазон».

V. Рефлексивно-оцінювальний етап..

– Що таке симетрія?

– Що є спільним для усіх творів ужиткового мистецтва? (стилізація)

– Які витинанки ми сьогодні зробили? (дзеркальні)

– Як ми можемо ще назвати дзеркальну витинанку? (симетрична)

Шановні учні, виконайте, будь-ласка, взаємооцінку в парах, визначте кращі роботи, які заслуговують найвищих балів.

(Автор найкращої роботи нагороджується медаллю « Митець-чарівник», він допомагає відібрати кращі роботи для виставки.)

VІ. Підсумок уроку.

Заключне слово вчителя.

В інших роботах теж видно хист і бажання зробити гарні витинанки. Виготовлення витинанок – це дуже копітка робота, тому я даю вам можливість вдома закінчити свої роботи.

Хочу наш урок завершити словами відомого українського письменника Олеся Гончара: «Доброта і чесність роблять людину людиною. Заглянемо ж у власну душу. Що там? Чистота, натхнення? Чи купа цегли?.. Бережіть собори ваших, душ. Тож будемо будівельниками, творімо красу і бережімо «собори».

Я теж вам бажаю: ніколи не зупиняйтеся на досягнутому, розвивайте свої здібності, творіть красу і даруйте її людям, і від цього ваша душа наповниться світлом.

На наступному уроці нас чекає зустріч з мистецтвом розпису.

VII. Домашнє завдання.

Учням-дослідникам підготувати цікаву змістовну інформацію про народних майстрів петриківського розпису.

Додаток 1

Ткацтво

Перший учень ( розповідає про ткацтво з демонстрацією зразків).

Ткацтво. Покровителькою прядіння та ткацтва до прийняття християнства в Київській Русі вважалася богиня Мокош, яку князь Володимир Святославович залучив до пантеону поганських богів.

Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата й підлітки. Ткацький верстат був у кожній оселі. Згідно з традицією, жінка зобов'язана була вміти виконувати ткацькі роботи. Займатися цим видом промислу можна було протягом усього тижня, крім п'ятниці. Копіткі процеси ткання, відображені в народних повір'ях і обрядах, дійшли до наших днів.

Вироби за сировиною поділяються на льняні, конопляні, вовняні, бавовняні та змішані.

За призначенням виготовлену тканину поділяли на три групи: для одягу, для впорядкування житла, для господарських потреб.

Жителька села Кам’янка Глибоцького району Євдокія Візнюк єдина на Буковині тче рушники "білим по білому" та бісером.

Вишивка

Другий учень ( розповідає про вишивання з демонстрацією зразків).

ÐÐ¾ÑÐ¾Ð¶ÐµÐµ Ð¸Ð·Ð¾Ð±ÑÐ°Ð¶ÐµÐ½Ð¸Ðµ

Археологічні знахідки доби палеоліту на Чернігівщині засвідчують поширення вишивки на теренах України вже в ті далекі часи. Про масове побутування вишиваних виробів свідчать численні історичні, літературні, фольклорні пам'ятки.

Відомо, що з XI ст. княжна Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили вишивати, гаптувати золотими й срібними нитками. Шиття золотом виникло з народного вишивання й було поширене серед знаті.

Нині вишивкою займаються на всій території України. Виготовляється вона переважно в домашніх умовах у техніці хрестиком, гладдю. Основана її функція – оздоблення одягу й виробів для дизайну житла (рушники, скатерті тощо).

$D:\Asus\Desktop\P5180902.JPG$

У Чернівецькому в обласному краєзнавчому музеї відбулася обласна мистецька акція «У вишиванках до Європи в рамках Всесвітньої акції «Вишиванка». На виставці в рамках акції були представлені вироби учителя-рукодільниці Бомпи О.М.

Різьблення

Третій учень ( розповідає про різьблення з представленням зразків

виробів).

ÐÐ¾ÑÐ¾Ð¶ÐµÐµ Ð¸Ð·Ð¾Ð±ÑÐ°Ð¶ÐµÐ½Ð¸Ðµ

Дерево в нашому краї було одним із найулюбленіших у народі матеріалів для обробки. Мистецтво оздоблення житла різьбою виникло у глибоку давнину і досягло розквіту в XIX ст. Мало не всі речі, необхідні у житті, виготовлялися з дерева: меблі, хатнє начиння, посуд, знаряддя праці, реманент, вози – майже все це прикрашалося різьбою.

Від батька до сина, від діда до внука передавалися різні види, техніки різьблення, елементи орнаментів, принципи побудови орнаментальних композицій, способи виготовлення інструменту для різьблення.

Неперевершеними майстрами різьблення по дереву вважається славна династія Шкрібляків. Дерев'яні вироби цих майстрів оздоблені віртуозною в'яззю, яка виявляє і підкреслює красу дерева, пластику самої форми.

Шкатулки, декоративні тарілки, рахви, топірці та безліч інших виробів народних майстрів експонуються на виставках і в музеях нашої країни, вони отримали постійні візи на міжнародні ярмарки і виставки.

Гуцульське різьблення – яскравий і самобутній феномен національної культури України, який розвинувся на території етнографічного регіону, що розташований у східних Карпатах і охоплює частину Прикарпаття, Буковини, Закарпаття.

Розпис

Четвертий учень (розповідає про мистецтво розпису з демонстрацєю зразків).

ÐÐ°ÑÑÐ¸Ð½ÐºÐ¸ Ð¿Ð¾ Ð·Ð°Ð¿ÑÐ¾ÑÑ ÑÐµÑÑÐ½Ð° Ð¿Ð°ÑÐ°

Декоративний розпис – це символічна мова народного мистецтва. Розпис застосовують для прикрашення внутрішнього і зовнішнього вигляду приміщення, а також поверхні різних предметів. Яскраві за кольором, цікаві композиції надають предметам святковості, мальовничості. Традиційні види розпису зберігають і творчо розвивають у с. Петриківка Дніпропетровської області. Тутешні орнаменти переважно рослинні, зокрема квіткові. Часто до квітів приєднуються китиці винограду і калини, поряд укомпоновують птахів. Мають петриківські орнаменти і свої символи: червоні ягоди калини – дівоча краса; зозуля – передбачає, скільки років проживеш; півень – провіщує новий день. У старовину майстри готували фарби із соку рослин, використовували природні барвники. Секрет своєрідності петриківського розпису багато в чому залежить від саморобних пензлів, якими користуються народні майстри.

Цікаві зразки розпису трапляються на Поділлі. Найбільшу увагу тут приділяли розписуванню інтер'єру хати, зокрема світлиці.

Особливо старанно і дбайливо прикрашали піч малюнками пишних букетів, вазонів, квітів. Розмальовували стелю, сволоки, обрамлення дверей, долівку, а також меблі: лави, столи, колиски тощо.

Розписи – це не тільки звичайна прикраса хати, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва.

Гончарство

П’ятий учень (розповідає про гончарство з демонстрацією зразків).

Гончарство – одне з найскладніших і в той же час найцікавіших народних ремесел. Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання, адже вогонь може зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу майстра. Мабуть, колись дуже давно людина помітила, що шматок глини, випадково опинившись у багатті, затвердіває до міцності каменю. Це і стало поштовхом до подальшого бурхливого розвитку гончарства.

Глиняний посуд, реставрований археологами, дозволяє скласти уявлення про те, що перший гончарний круг був дуже недосконалим. Його приводили в рух рукою. Повністю формувати посуд на гончарному крузі з одного шматка глини почали в X ст., з появою нижнього верстата.

Великої популярності в наш час набуло виготовлення полив'яного гончарного посуду, глечиків та дзбанків, а також фігурного посуду у вигляді людей та тварин. Найвідоміші майстри глиняного фігурного посуду працюють у с. Опішня, яке розкинулося на мальовничих пагорбах Полтавської області. Ми часто бачимо у бабусі в хаті макітру чи глечик. Беручи до рук такий посуд, уявляємо, як він народжувався. У таких виробах відчуваються сила землі, тепло людських рук, подих нашої історії.

Ковальство

Шостий учень (розповідає про ковальство з демонстрацією зразків).

З давніх-давен люди навчилися обробляти метал. У кожному селі був коваль. Він виготовляв плуги і сокири, серпи, мотики, клепав коси, кував коней, оковував вози і сани, переплавляв у ковальському горні зношені інструменти та знаряддя на нові, конструював млинові кола.

Художня обробка металу стала особливо популярною в наш час. Із металу створюють орнаметальні прикраси для паркових огорож виготовляють сувеніри тощо.

На чернівецькій вулиці Ольги Кобилянської встановили ковану скульптуру «Двірник з трояндами», яку місту подарували місцеві ковалі.

«За легендою вулицю Ольги Кобилянської за часів Австрії підмітали трояндами. Тому цей двірник має в руках віник з трояндами. Це символічний пам’ятник усім чернівецьким двірникам, яким жителі міста завдячують чистотою. Двірники на Панській вулиці були освічені, знали кілька мов, тому цей образ такий витончений», – розповів коваль Андрій Хорт.

Лозоплетіння

Сьомий учень (розповідає про лозоплетіння з демонстрацією зразків).

Плетіння – одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Міцні та гнучкі саджанці горіха використовувалися для плетіння огорож, лоза – для виготовлення кошиків, бочок, меблів та ін. Із соломи виготовляли бочки для зерна, головні убори, а з рогози – килимки, полотна для решіт тощо.

Кожний із цих видів має свої художні особливості. Лоза – найпоширеніший природний матеріал, який завдяки своїй міцності та зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.

Плетені вироби з лози належали до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри. Найбільше значення цього ремесла в тому, що воно забезпечувало потреби повсякденного життя багатьох поколінь. З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики. Розвитку лозоплетіння сприяла і наявність у достатній кількості матеріалу. Досвід і практика показали, що інтерес до плетених виробів з лози і попит на них постійно зростає, а саме лозоплетіння удосконалюється і стає більш якісніше і красивіше. В даний час асортимент виробів з лози дуже великий – це різноманітні форми і конструкції меблів, кошики, підставки під квіти, абажури, етажерки і т.п.

Витинанка

Восьмий учень (розповідає про витинанку з демонстрацією зразків)

Витинанка – один із видів народної художньої творчості. Слово «витинати» означає вирізати.

Витинанки – це прикраси для житла, які вирізують ножицями або ножем з білого або кольорового паперу. Вони набули розповсюдження в XIX ст., коли папір став поширеним і доступним матеріалом.

Витинанки прикріплювали на стіні, між вікнами, використовували замість серветок у мисниках, буфетах. Ними прикрашали образи, вікна. Іноді витинанки використовували разом з настінним розписом: велика яскрава вирізка ставала центром композиції, навколо неї малювали і фарбували пав, хмеликів та ін. Люди вірили, що чудові паперові прикраси оберігають їх житла від нещасть, хвороб, дарують достаток і щастя.

Вишукана композиційна довершеність, лінеарність, орнаментальність, знаковість та символічно-філософська образність художниці Ганни Октавіанівни Фочук привертає увагу глядачів, її твори запам’ятовуються. Усе лаконічно і просто: малюнок, кольоровий арт – папір, різець, аплікація… Дивує в цих роботах тонке ліричне бачення світу, яскравий індивідуалізм та декоративізм, своєрідна техніка багатошарової «витинальної графіки» на основі народного мистецтва, переосмисленого і збагаченого власним творчим досвідом.

Писанкарство

Дев’ятий учень (розповідає про писанкарство з демонстрацією зразків).

Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу. З тієї хвилини, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало святою писанкою. Бо ж були ці орнаменти не просто малюнками, а таємничими знаками, пов'язаними з магічними обрядами. Шкода, що сьогодні люди вже розучилися «читати» писанки, адже це символ добра, сонця, життя.

Для буковинських писанок характерні здебільшого геометричні мотиви – ромби, трикутники, хрестики, розети, смерічки, зірки. В них переважають жовто- та оранжево-білі барви на темному тлі.

Традиційні мотиви – сорок клинців, безконечник, коники, олені, рибки, метелики та ін.

У Глибоцькому районі Чернівецької області традиція каруковання була досить поширена в багатьох селах, зокрема в Кам’янці, Синівцях, Сучевенах. І після тривалого періоду забуття відроджується зараз народною майстринею Євдокією Візнюк, яка ще дівчиною бачила процес виготовлення таких писанок і яку цьому ремеслу за стародавньою технологією навчала її бабуся.

Народна іграшка

Шостий учень (розповідає про мотанку з демонстрацією зразків).

Народна іграшка - унікальне явище традиційної народної культури українців. Вона є водночас предметом народної гри, засобом виховання та розвитку дитини, об’єктом творчості, реліктом автентичної культури, художнім витвором, національним сувеніром. В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави.

Іграшки не виникали просто так, а творилися майстрами для вираження повсякденного життя. Так, наприклад, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала б слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, а особливо для жінки-матері. Ляльки-мотанки зазвичай носили символічний характер і все в їхньому вигляді говорить про це. Їх зазвичай робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри в галузі лялькарства стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вони не мають обличчя. Такі ляльки для малюка зазвичай робили мами та бабусі, вони передавалися з покоління в покоління та інколи в деяких хатах таких ляльок можна було зустріти до ста.

З культурологічної точки зору, українська народна іграшка сприяє утвердженню національної самобутності та менталітету і відіграє найважливішу роль в процесі становлення маленького громадянина незалежної країни.