Николай комов НА БОЛДИНОЙ ГОРЕ

   В парке, над могилой Коцюбинского,

   Ветры наддеснянские чисты.

   Дремлют липы роста исполинского,

   Ярко рдеют свежие цветы.

   Болдиной горою называется

   Этот холм, открывший солнцу грудь.

   В этом уголке душа старается

   Памятью к великому прильнуть.

   Весь Подол в садах, как в белом инее,

   Куполам раздолье золотым.

   Старина не спорит со святынями,

   Новое в согласии с былым.

   Живы, не развеялись предания

   В письменах, в рассказах стариков.

   Каменные чудные создания

   Шлют привет из глубины веков.

   В битвах с супостатами погаными

   Полегли не зря богатыри.

   Время их украсило курганами,

   Бронзою и золотом зари.

Урок . наприкінці ХУІІ – в першій пол. ХУІІІ ст.

Урок вивчення нового матеріалу

Мета:

• продовжити знайомство учнів з епохою вчити вмінню розглядати події з різних точок зору
• виховувати негативне ставлення до жорстокості та деспотизму

Обладнання:

Карта «Російська імперія у ХІХ ст.»

Ілюстративний матеріал

Література:

Електронні ресурси:

                                                 Выходит Петр. Его глаза

                        Хід уроку

І. Актуалізація знань(2 хв.):

- яку роль в історії України зіграла Північна війна?

- що ви знаєте про особи Петра І та Мазепи?

- як проходило зміцнення абсолютизму на початку правління династії Романових?

ІІ. Мотивація(2 хв.)

ІІІ. Новий матеріал(30 хв.)

План подачі нового матеріалу:

1. Російська держава наприкінці ХУІІ ст.
2. Петро І та його реформи
3. Зовнішня політика Петра І, утворення імперії
4. Палацові перевороти

А. Розповідь вчителя(3 хв.)

Консолідуючою структурою, навколо якої гуртувалась українська інтелігенція Чернігівщини, було Товариство українських поступовців (ТУП). Справою рук його членів була діяльність низки кооперативів та товариства «Просвіта» в Чернігові з його філіями в Ніжині та Козельці. ТУП, хоча й діяло нелегально, але ставило у своїй регіональній роботі в основному культурницькі цілі, тому «Просвіті» вдавалось офіційно працювати (з перервами) до 1911 р. У 1908 р. в її комісіях працювали 24 особи і вона сподівалася поширити свою діяльність по всій губернії [17, с. 114], що, однак, не дала зробити адміністрація. Водночас, зосередження на культурній роботі призвело до повного занепаду політичної активності, особливо у 1907-1908 рр.

Крім організації вистав, вечорів, лекцій та інших виступів «Просвітою», тупівська інтелігенція проводила особисту роботу з молоддю. Так М.Коцюбинський запрошував молодих поетів на приватні літературні вечори, він та І.Шраг також особисто приймали учнів, що цікавились українським рухом [18, с. 40]. У тісному контакті з ТУП діяла нелегальна учнівська українська організація в Чернігові, серед учасників якої члени ТУП організовували гуртки, поширювали літературу тощо [17, с. 115; 19, с. 37]. Існував український гурток і серед студентів Ніжинського історико-філологічного товариства, але невідомо, чи був він пов’язаний з ТУП. Учасники гуртка, що налічував навесні 1914 р. близько 10-12 осіб, зуміли добитися виписки українських видань до інститутської бібліотеки, а 9 лютого 1914 р. взяли участь у постановці на музично-літературному вечорі в інституті опери українською мовою [15, арк.6].

Українська інтелігенція північного Лівобережжя брала активну участь у товариствах, які вивчали історію та культуру краю. Так співробітниками Чернігівської архівної комісії були І.Шраг, А.Верзилов, М.Коцюбинський та ін. [5, с. 40]. Мала вона вплив і на кооперативний рух. Одним із засновників губернського кооперативного комітету у 1915 р. став І.Шраг. Відомим організатором кооперативного руху в Козелецькому повіті був священик м. Нова Басань О. М.Полонський [18, с. 61]. Але в інших місцевостях регіону зв’язку з духовенством тупівська інтелігенція не мала, воно було для її представників занадто праве і консервативне.

Слід зазначити значний вплив учасників ТУП на місцеве самоврядування регіону. Так А.Верзилов понад 10 років, з 1906 по 1917 рік, обирався гласними на посаду міського голови Чернігова. Головою статистичного відділу губернської земської управи був І.Коновал, ряд інших осіб були гласними повітових і земських зібрань. Група прихильників українського руху серед службовців губернського земства вела, за спогадами М. Ковалевського, закулісну боротьбу з прихильниками російських соціал-демократів і есерів [18, с. 64]. Крім того, ще з 1905 р. значна кількість української інтелігенції входила до складу партії кадетів або підтримувала зв’язок з її структурами. Це давало змогу не лише влаштовувати на роботу в земствах своїх прихильників, вирішувати незначні питання, пов’язані з освітою та культурою краю, але й проводити окремі громадські акції. Зокрема, з нагоди ювілею Т.Г.Шевченка 26 лютого 1914 р. засідання міської думи постановило влаштувати у міській бібліотеці відділ літератури Шевченка, перейменувати театральний сквер у Шевченківський і заснувати дві стипендії ім. Т.Шевченка в музичному або художньому училищі [20, с. 3]. Водночас, кількість активної української інтелігенції була незначною й не перевищувала кількох десятків у Чернігові і, можливо, стільки ж у повітах краю. Навіть з нагоди ювілею Т.Г.Шевченка під зверненням до міського голови поставили підпис близько 200 мешканців міста [20, с. 3.]. Очевидно, що далеко не всі з них належали до інтелігенції. В інших містах осередки інтелігенції були ще менші. Варто зауважити, що поряд з інтелігенцією, крім молоді, порівняно незначну участь в українському русі в регіоні брали представники інших верств населення - купців, робітників, селян, підприємців. До того ж лише у Чернігові можна стверджувати про тривале існування організаційного об’єднання української інтелігенції навколо ТУП. В інших містах та повітах можна говорити лише про поодиноких прихильників цієї організацій, які не змогли утворити груп чи осередків. Щоправда, с. Наумов вважає імовірним існування «протогромад» ТУП у Козельці та Ніжині, доказом чого є діяльність «Просвіт». Але значну частину активу цих організацій складали українські есери, а в Ніжині також і соціал- демократи [21, с. 75-76], тому вплив ТУП у цих об’єднанням, швидше за все, обмежувався чернігівським керівництвом. Однак, українська інтелігенція Чернігова продовжувала тісно контактувати з молодіжними учнівськими гуртками, навіть незважаючи на дещо відмінні політичні пріоритети. Головним чином завдяки цьому під час революції 1917 р. Чернігів виявився єдиним губернським центром України, в якому українські політичні партії утворили блок. Інший напрям розвитку мав єврейський молодіжний рух. У Чернігові взимку 1912-1913 рр. з’явився учнівський гурток, що цікавився сіонізмом і збирав шекелі [22, арк.99,101]. Та незабаром учасники гуртка захопились марксизмом і перейшли у 1913-1914 рр. до лав Єврейської соціал- демократичної робітничої партії Поалей Ціон. Їхній приклад наслідувала єврейська молоді у деяких інших містах краю (Ніжин, Клинці). Ці молодіжні групи тісно зблизились із чернігівською більшовицькою організацією. Отже, уже перед 1917 роком єврейська інтелігенція, об’єднана в рамках сіоністських організацій, втратила зв’язок з найбільшими осередками молодіжного руху Чернігівщини.

Порівнюючи становище і роль інтелігенції обох народів у національному русі, найбільш помітно вплив на нього політико-правових умов розвитку обох народів у Російській імперії. Участь у національних громадських об’єднаннях як для єврейської, так і для української інтелігенції регіону означала протидію русифікаторській централістичній політиці російського уряду і майже завжди була пов’язана з ризиком репресій. Учасниками таких об’єднань була найактивніша, ідейна частина інтелігенції, досить невелика за кількістю. Слід відзначити, що кількісні показники учасників єврейського й українського національного руху мало відрізнялись. Це не повинно дивувати, оскільки євреї складали лише 5 % населення губернії, але зате це чверть міського населення [23, с. X!V]. Натомість поряд з інтелігенцією в сіоністському і ліберальному русі серед єврейського населення активно брали участь равини і торгово-промислове населення, за винятком робітників. Цього не спостерігалось в українському русі, соціальна база якого обмежувалась інтелігенцією, а також службовцями земських та муніципальних установ.

Проте порівняно з єврейською українська інтелігенція регіону мала значно ширші можливості брати участь у місцевому самоврядуванні та громадсько-культурному житті регіону. Єврейський національний рух в умовах жорстких обмежень стосовно єврейського населення в Російській імперії взагалі не мав змоги діяти легально, тоді як український, хоч і з великими труднощами, міг деякий час підтримувати роботу культурних товариств, брати участь у діяльності муніципальних установ, проводити принаймні на місцевому рівні окремі офіційні заходи (вшанування роковин Т.Шевченка). Єврейський рух не мав таких можливостей і взагалі єврейська інтелігенція трималась відособлено від громадсько-культурного життя краю. Без сумніву, українська інтелігенція, що в більшості дотримувалась ліберальних або соціалістичних переконань, співчувала приниженому становищу єврейського народу. Але протягом 1907-1917 рр. невідомі жодні спільні заходи представників українського та єврейського руху, навіть немає інформації, чи підтримували вони особисті контакти, що, звісно, закладало ґрунт для ускладнень і непорозумінь у майбутньому.

На противагу українській інтелігенції, єврейська виявляла значно більше політичної активності, що проявилось в її участі в обох виборних кампаніях до ІІІ та !V Державних дум.

Новий час

По ліквідації Козацько-Гетьманської Держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малоросійскої губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близко 4 000 мешканців, у 1844 році їх збільшилося до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі.

Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині 18 століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О.Щадунський,Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О.Лобисевич, історик М.Марков та інши. На культурному ґрунті Чернігіва в кінці 18 — на початку 19 століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А.Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа, Р.Маркевич і Т.Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали по всій території Лівобережної України.

Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині 19 століття На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загално-національного українського характеру. У Чернігіві працювали історики: О.Лазаревський, граф. Г.Милорадович, О.Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А.Верзилов, П.Дорошенко та ін.; етнографи О.Маркевич, О.Шишацький-Ілліч, С.Ніс, байкар Л.Глібов, статистики — О.Русов, В.Варзар, П.Червінськмй, В.Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших на Україні.

Був Чернігів і деяким видавничім центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861-63 pp. Л.Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868-72 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також тримали сади і посадки табаку.

Під кінець 19 століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О.Лазаревського й Г.Милорадовича), яка у своїх «Трудах» видала в 1897 — 1915 багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В.Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.

1781 року привілейованим українським станам були даровані права російського дворянства. Тоді ж запроваджується Чернігівське намісництво, першим очільником якого стає Милорадович. За два роки до кінця XVIII століття Чернігівська фортеця ліквідовується за браком потреби. Фортечні укріплення також ліквідуються. Місто, що складалось з 705 будинків міщан, 4 цегляних заводів, 4 монастирів, 12 храмів, 2 богаділень та інших казенних і торгових будівель, отримує можливості обживати нові території. В 1786 року згідно указу Катерини ІІ в Чернігові закриваються три монастирі з чотирьох – Борисоглібський,Троїцько – Іллінський, П’ятницький. Їх будівлі і території передаються світським закладам.

В кінці XIX на початку ХХ століття Чернігів  - звичайне губернське місто, де переважає патріархальне життя з урочистостями в святкові дні, з дворянськими та земськими зборами, з бенкетами та балами…

В цей час місто з передгороддям займає площу близько 670 десятин (615 га).

Пожвавлення економічного життя міста після реформи 1861року призвело до збільшення кількості населення: 1897року – 27716 чоловік, 1913 року – 35850 чоловік.

Забудова Чернігова, загалом, здійснювалась на підставі планів середини ХІХ століття. Статистики відносять пореформений Чернігів до переліку «виключно дерев’яних міст …». Район обов’язкових будівель обмежувався кварталами довкола Красної площі.

Вулиці, переважно центральні, освітлювалися газовими ліхтарями  і тільки в 1895році було запроваджене електричне освітлення.

Єдиним видом міського транспорту був тягловий.

На початку ХХ ст. завдяки шосе Київ – Петербург між Черніговом і Гомелем, Черніговом і Козельцем постійно курсували кінні диліжанси.

В місті працювали поштова і телефонна контора, а також телефонна станція, яка обслуговувала в 1912 році 138 абонентів.

З кінця ХІХ ст.в місті починають функціонувати банківські відділення. В 1875 році був заснований міський громадянський банк. Заможні жителі Чернігова користувалися послугами ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту.

Важливу роль в житті Чернігова відігравала торгівля, яка зосереджувалася на Красній (Базарній) площі, де на початку ХІХ ст. спорудили торгові ряди. В Чернігові ярмарки збиралися чотири рази на рік і тричі на тиждень: щопонеділка, середи і п’ятниці проходили базари. Кількість торгівельних закладів швидко зростала: якщо в 1910р. в місті нараховувалось 428 крамниць і лавок, то в 1912р. – 734.

В Чернігові діяли також 15 готелів, 9 шинків і 3 буфети.

На межі ХІХ – ХХ ст. в нашому місті працювали дві лікарні: земська губернська і « общини сестер милосердя». На початку ХХ ст. з’явилися перші приватні дошкільні заклади -  двоє ясел та дитячий садок.

Розвиток економіки сприяв зростанню професійної освіти. На початку ХХ ст.. в Чернігові діяли 3 ремісничих училища, 2 торгівельні школи, а також духовне училище і духовна семінарія. В 1916 р. було відкрито учительський інститут, який давав неповну вищу педагогічну освіту. Згідно з  даними першого загального перепису населення 1897р. близько 53% чернігівців вміли читати і писати. Напередодні І світової війни загальна чисельність учнів у Чернігові складала 6,2 тис. чоловік.

Восени 1917р. оголосили набір учнів до першої змішаної гімназії з викладанням українською мовою.

Події І світової війни, а потім революції перервали мирне життя губернського міста кінця ХІХ - початку ХХ століть.

У 1914 р. почалась Перша світова війна. Чернігів знаходився на відстані від зони бойових дій, але тяжкість загальної біди не обійшла і його. Значна частина дорослого чоловічого населення вступила до лав армії, зросли ціни на продукти і товари першої необхідності. Місто переповнилося біженцями, яких розташовували на території заводів, в організаціях і учбових закладах. З’явилися шпиталі. Відкрились річні курси медичних сестер військового часу.

2. А. Історична довідка учня(5 хв.) про особу

Б. Повідомлення учнів(5 хв.)

ЧЕРНІГІВ 100 РОКІВ ТОМУ.

 
Чернігів кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. – звичайне губернське місто, де панувало патріархальне життя з урочистостями у святкові дні, з дворянськими і земельними зборами, з балами і бенкетами…

В цей час місто з передгороддям займало площу, яка дорівнювала майже 670 десятинам (615 га.).

Пожвавлення економічного життя міста після реформи 1861 р. призвело до поступового збільшення кількості населення: 1897 рік – 27716 чоловік, 1913 рік – 35850 чоловік.

Забудова Чернігова, в цілому, здійснювалась на підставі планів середини ХІХ ст. Статистики відносили післяреформений Чернігів до переліку “…исключительно деревянных городов…”. Район обов´язкових кам´яних будівель був обмежений кварталами навкруги Красної площі.

Вулиці, переважно центральні, освітлювалися гасовими ліхтарями, тільки в 1895 році було введено електричне освітлення.

Єдиним видом міського сполучення був гужовий транспорт.

На початку ХХ століття завдяки шосе Київ – Петербург між Черніговом і Гомелем, Черніговом і Козельцем постійно курсували кінні диліжанси.

В Чернігові діяла поштова та телеграфна контори, а також телефонна станція, яка обслуговувала в 1912 р. 138 абонентів.

З кінця ХІХ ст. в місті почали функціонувати відділення банків. У 1875 році був заснований міський громадський банк. Заможні мешканці Чернігова користувалися послугами ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту.

Важливу роль у міському житті Чернігова відігравала торгівля, яка була зосереджена на Красній (або Базарній) площі зі спорудженими на поч. ХІХ ст. торговими рядами. В Чернігові ярмарки збиралися чотири рази на рік і тричі на тиждень – по  понеділках, середах і п´ятницях – відбувалися базари. Кількість торгівельних установ швидко зростала: якщо в 1901 р. в місті налічувалось 428 магазинів і крамниць, то в 1910 р. – 734.

В Чернігові діяли також 15 готелів, 9 трактирів і 3 шинки.

На межі ХІХ ст. в нашому місті діяли дві лікарні: земська губернська і “общини сестер милосердя”. На початку ХХ ст. з´явилися перші приватні дошкільні установи – двоє ясел і дитячий садок.

Розвиток економіки стимулював ріст професійної освіти. На поч. ХХ ст. в Чернігові діяли 3 ремісничі училища, 2 торгівельні школи, фельдшерська школа, а також духовне училище і духовна семінарія. В 1916 р. був створений вчительський інститут, який надавав неповну вищу педагогічну освіту.

Згідно з даними першого загального перепису населення 1897 р. близько 53% чернігівців вміли читати і писати. Напередодні І-ї світової війни загальна чисельність учнів в Чернігові досягла 6,2 тис. Восени 1917 р. оголосили набір учнів в першу змішану гімназію з українською мовою навчання…

Подіі 1-ї світової війни, а потім революції перервали життя губернського міста кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., і це було початком зовсім іншого періоду в історії Чернігова. Але збереглися пам´ятки цієї доби, і вони нагадують нам про те, яким був наш Чернігів 100 років тому.

У першій половині 19 століття зайшли деякі зміни в економічному стані Чернігівщини: збільшилася площа під технічними культурами, зокрема тютюном, коноплями, цукровим буряком. Виникла цукрова промисловість, розвинулися інші галузі харчові і суконної промисловості.

Після скасування кріпацтва в 1861 році на Чернігівщині було 3 805 000 десятин земельних володінь, з чого 1889 000 належали селянам, 1625 000 було у приватному володінні дворян й інших станів, 210 000 належало державним й іншим власникам (стан на 1877). Реформа вплинула на часткову зміну зайняття населення — від хліборобства до промисловості: на 2000 підприємствах Чернігівщиніи працювало близко 30 000 робітників. Найважливіші галузі промисловості: цукрова з 12 заводами (найбільший Корюківський), на яких працювало 30 % усіх робітників губернії; ґуральництво (68 ґуралень з 940 робітниками), текстильна з центром у Клинцях (Чернігівщина посідала перше місце в Україні), тартаки (13 заводів).

З кінця 1880-их pоків до 1920 року на Чернігівщині діяли земства. Серед земських діячів Чернігівщини з ліберально-українофільськими наставленнями були: О. Русов, І. Шраг, Ф. Уманець, П. Дорошенко, М. Савицький, О. Тищинський, І. Петрункевич й ін. Група громадян: О. Тищинський, Л. Глібов, О. Ніс, О. Маркевич, Л. Лавріненко, П. Борсук та ін. заснували Чернігівську Громаду (1861 — 63), яка видавала «Черниговскій Листокъ», єдине українське періодичне видання на всю Наддніпрянщину (редактор Леонід Глібов).

У другій половині 19 століття частина уродженців Чернігівщини належала до російських народників: брати І. і В. Дебагорій-Мокрієвичі, Д. Лизогуб, М. Кибальчич. На Чернігівщини жили і працювали українські письменники: Л. Глібов, починали свою літературну діяльність Марко Вовчок, П. Мирний, а згодом Б. Грінченко (у 1894—1902, перебуваючи на Чернігівщині, надрукував 60 українських книг накладом 200 000 примірників), М. Коцюбинський, В. Самійленко; українські історики: Олександер Маркович (також громадський діяч Чернігівщини, губернський маршалок, згодом підготовляв селянську реформу на Чернігівщині), Олександер Ханенко, А. Верзилов, О. Лазаревський; вони присвятили багато своїх дослідів Чернігівщині, використовуючи чернігівські архіви.

З Ч. пов'язані імена відомих мистців: І. Рєпін, М. Самокиш, В. і К. Маковські, І. Рашевський, М. Врубель, Л. Жемчужников, акторка і громадська діячка М. Заньковецька; кобзарі, уродженці Ч.: О. Вересай, Т. Пархоменко, А. Шут.

У 1893—1917 активною була Укр. Громада в Чернігова, до якої належали І. Шраг, А. Верзилов, О. Тищинський, В. Андрієвський, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, О. і С. Русови та ін.

1905 у Чернігові засновано «Просвіту». З 1902 діяв Чернігівський комітет РУП, (М. Порш, О. Русов) і мав сіль. та роб. організації у Чернігові, Острі, Козельці, Шостці, Чемері й ін. м. Під час рев. подій 1905 — 06 на Ч. відбувалися сел. страйки і заворушення; Чернігівський комітет РУП видавав відозви до робітників і селян. Спілка також мала 1906 свої районні організації у Ніжині, Ічні, Конотопі, Бахмачі. До першої Думи з Ч. був обраний І. Шраг.

На поч. 20 ст. Ч. перебувала у невідрадному соц.-екон. стані. Селянство становило 90 % населення, але воно володіло тільки 42 % всіх земель. У 1905 в губ. було 267 300 малозем. господарств (бл. 73 %). Багато селян ішло в найми, ін. в пошуках землі відходили у віддалені райони. Після революції 1905—1906 поставали нові дрібні фабрики, досягнувши 1913 — ч. 334; в них працювало 28 000 робітників, крім того, у містах і селах працювали бл. 80 000 ремісників. Населення Черн. губ. становило 1913 — 2456000 меш., у тому ч. 308000 (10,4 %) у м. Надмір населення у селах і брак для них праці у містах спричинив масову еміграцію до Азії.

Напередодні першої світової війни дещо покращав стан шкільництва, у 1912 навчалося у всіх школах губ. 142 300 дітей (у тому ч. 38 400 дівчат), однак 40 % дітей залишилося поза школою.

Єдиним видом міського транспорту був тягловий.

На початку ХХ ст. завдяки шосе Київ – Петербург між Черніговом і Гомелем, Черніговом і Козельцем постійно курсували кінні диліжанси.

В місті працювали поштова і телефонна контора, а також телефонна станція, яка обслуговувала в 1912 році 138 абонентів.

З кінця ХІХ ст.в місті починають функціонувати банківські відділення. В 1875 році був заснований міський громадянський банк. Заможні жителі Чернігова користувалися послугами ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту.

Важливу роль в житті Чернігова відігравала торгівля, яка зосереджувалася на Красній (Базарній) площі, де на початку ХІХ ст. спорудили торгові ряди. В Чернігові ярмарки збиралися чотири рази на рік і тричі на тиждень: щопонеділка, середи і п’ятниці проходили базари. Кількість торгівельних закладів швидко зростала: якщо в 1910р. в місті нараховувалось 428 крамниць і лавок, то в 1912р. – 734.

В Чернігові діяли також 15 готелів, 9 шинків і 3 буфети.

На межі ХІХ – ХХ ст. в нашому місті працювали дві лікарні: земська губернська і « общини сестер милосердя». На початку ХХ ст. з’явилися перші приватні дошкільні заклади - двоє ясел та дитячий садок.

Розвиток економіки сприяв зростанню професійної освіти. На початку ХХ ст.. в Чернігові діяли 3 ремісничих училища, 2 торгівельні школи, а також духовне училище і духовна семінарія. В 1916 р. було відкрито учительський інститут, який давав неповну вищу педагогічну освіту. Згідно з даними першого загального перепису населення 1897р. близько 53% чернігівців вміли читати і писати. Напередодні І світової війни загальна чисельність учнів у Чернігові складала 6,2 тис. чоловік.

Восени 1917р. оголосили набір учнів до першої змішаної гімназії з викладанням українською мовою.

Події І світової війни, а потім революції перервали мирне життя губернського міста кінця ХІХ - початку ХХ століть.

У 1914 р. почалась Перша світова війна. Чернігів знаходився на відстані від зони бойових дій, але тяжкість загальної біди не обійшла і його. Значна частина дорослого чоловічого населення вступила до лав армії, зросли ціни на продукти і товари першої необхідності. Місто переповнилося біженцями, яких розташовували на території заводів, в організаціях і учбових закладах. З’явилися шпиталі. Відкрились річні курси медичних сестер військового часу.

В. Складання таблиці(5 хв.) «»

3. А. Робота з підручником(5 хв.)

- Прочитати про хід Північної війни

- знайти на карті місця основних битв, землі, що відійшли до Росії за Ніштадтським миром

4. А. Робота з підручником:(5 хв.)

- прочитати про чехарду на російському престолі, подумати, чи змінювали часті двірцеві перевороти суть кріпосницької держави?

Б. Бесіда з класом:(2 хв.)

- чому після смерті Петра І були часті зміни правителів в Російській імперії?

- пригадайте з курсу історії України, яку роль зіграли вихідці з України в російській внутрішній політиці?

Записи в зошитах по ходу уроку:

ІІІ. Рефлексія:(5 хв.)

Скласти історичний кросворд

ІУ. Домашнє завдання:(1 хв.)

Підручник, підготувати повідомлення про Катерину ІІ та її діяльність