Урок для 11 класу "Дослідження історичного роману «Диво» П. Загребельного"

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок

Дослідження історичного роману «Диво» П. Загребельного

Мета: ознайомити учнів із романом «Диво» П. Загребельного; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, навички самостійного добору інформації, презентації в цікавій формі; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості П. Загребельного; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст роману П. Загребельного «Диво», ілюстрації до нього, підручники, портрет письменника, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Історія в деякому розумінні є священна   книга

народів: головна, необхідна; свічадо їхнього

буття і діяльності, скрижаль одкровень і правил;

заповіт предків нащадкам; доповнення,

                                                  пояснення нинішнього і взірець майбутнього».              М. Каразін                                

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Павло Загребельний є одним із найпопулярніших українських письменників XX ст. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу. Це також один із найпродуктивніших митців – у його творчому доробку 20 романів, кілька повістей, десятки оповідань, публіцистичних і літературно-критичних статей, есе, п’єси, кіносценарії. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, так і про теперішні проблеми буття. Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес багатомільйонного читача. Особливої популярності набула історична проза романіста. Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст».

Наш урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

• Дослідження історії написання роману.
• Дослідження особливостей назви роману.
• Дослідження жанру твору.
• Дослідження сюжету роману.
• Дослідження проблематики роману.
• Дослідження образів роману.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання роману».

Роман «Диво» П. Загребельного є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1969) і «Смерть у Києві» (1972). Ці твори не є трилогією в традиційному розумінні слова, бо немає тут спільних героїв і фабула аж ніяк не поєднана в часі, у місці дії, у головних обставинах і характерах. Це – триптих. Таке композиційно-жанрове визначення дав сам автор у роздумі «Клопоти з «Первомостом».
Дія в «Диві» відбувається з 992 по 1037 рр., а також у 1941-1942 і 1965-1966 рр. Це розповідь про мистецький витвір нашої давнини – Софію Київську – і про долю його та місце в нашій духовній історії.

«Диво» – перший історичний роман Павла Загребельного про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, історія написання роману «Диво» досить цікава. Задум написати роман про історію Київської Русі виник у П. Загребельного в 1961 році, ще під час роботи над «Днем для прийдешнього». При роботі над створенням роману П. Загребельний використовував літописні свідчення про епоху, але як автор художнього образу, синтезував історичний прототип і власне бачення персонажа. У П. Загребельного зримі сліди традицій, а ще більш очевидне художнє, людинознавче новаторство у висвітленні культурного життя, мирної праці та побуту часів Київської Русі.

Твір «Диво» написано за науковими джерелами, як завжди у Загребельного, докладно дослідженими. Але це передусім художня творчість, бо найдавніші державні, соціальні, культурні події відображені в загальних картинах і в індивідуальних долях та характерах людей, в їх прагненнях і пристрастях. Є багато достовірних і художніх описів міст, передмість, споруд, картин природи.

Роман вийшов у світ 1968 року. Загалом, як згадував автор, роман був сприйнятий прихильно.

Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви роману».

Прадавня семантика кореня слова «диво» – світити. У слов’янських мовах «диво» – це те, що вражає: чудо, незвичайне, краса. Герої Павла Загребельного знають, що таке диво волі, диво пізнання, диво творчості, диво кохання й взаєморозуміння, диво народження справжніх людей.

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію Укра­їни, об’єднавши три її шари: давнину, Другу світову війну й сього­дення. А головний об’єднуючий центр – це образ Софії Київської, незвичайного дива з див. У розді­лах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. Софія Київська – дивовижна пам’ятка архітектури часів князювання Ярослава Мудрого. Це незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Цей шедевр зодчества зводить народний умілець Сивоок, а історик Гордій Отава захищає його від фашистів. Так постає в романі думка про незнищеність зв’язку поколінь.

Також диво в романі – це люди. Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Більшість людських характерів у творі – життєво правдиві, повнокровні. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто творить його в муках і любові.

Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру твору».

«Диво» – історичний роман, побудований на історичному сюжеті, відтворює в художній формі певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – з художнім вимислом, справ­жні історичні особи – з особами вигаданими, вимисел уміщений у межі зображуваної епохи. Знання сучасної історичної науки допомагає авторові ввести читача в цілком реальний, матеріально відчутний світ, незважаючи на величезний проміжок часу, що лежить між нами і легендарною епохою Ярослава Мудрого. Читаючи «Диво», ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності – Київську Русь. Отже, твір – про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра – християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. 

Один з головних персонажів Ярослав Мудрий несе в собі внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.

Реальною подією є будівництво храму – Софії Київської.
Але у творі є і авторський домисел. Сивок – вигаданий герой, вся його історія мандрів – свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вигадана. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осмислення тисячі болгар – це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний).
Виступ ІV творчої групи «Дослідження сюжету роману».

Роман «Диво» – експериментальний, складний щодо композиції, де охоплено величезний часовий проміжок. Поєднання різних часових площин дозволило показати життя героїв у трьох епохах: за часів Київської Русі (XI століття), Великої Вітчизняної війни (40-ві рр. XX століття) та роки безпосереднього написання роману (70-ті рр. XX ст.). З усіх представлених площин найцікавішою є доба Київської Русі.

Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X-XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об’єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської – дивовижної пам’ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією                       П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Великою мірою це і символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність, увібрала у свої фрески та мозаїки все його світоглядне наповнення, стала своєрідним  самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, втілює в собі його духовність. П. Загребельний ніби ставить читачеві запитання: яка ж вона є? Чому ми, нащадки Сивоока, Ярослава Мудрого, мусимо її зберегти в собі та понести у майбутнє?

Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики роману».

Морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні, як вічні питання життя i смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності, короткочасності життя, проблеми влади, честі, гідності. Як зазначає                      В. Дончик, «П. Загребельний розгортає роздуми, що вихлюпуються за конкретно-історичні межі i набувають широкого звучання». Це роздуми про владу й мистецтво, талант i державу, про тлінне й нетлінне, про єдиного творця історії – народ i талановитих виразників його духу, про мистецтво як віддзеркалення величі влади i мистецтво як протест, як силу, що рухає розвиток суспільства. На питання: «Чи правильний вибір зробив князь, віддавши перевагу будівництву собору замість того, щоб відкрити житниці чи прокласти шляхи до Києва?» – не можна відповісти однозначно. Адже головне для будь-якої держави – це турбота про людей. Однак yci десять століть, крізь які дійшло до нас кам’яне диво, підтверджують усю велич i значення здійсненого.

Цінності, над якими змушує нас замислитись П. Загребельний, є вічними, загальнолюдськими. Любов до батьківщини, почуття патріотизму є основою людської духовності. В yci часи i в yci епохи побутувало негативне ставлення до такого явища, як космополітизм. Це завжди розуміли духовно багаті особи. Так, В. Винниченко писав: «Все скороминуще, все мінливе: i слава, і багатство, i самі покоління. Єдине, що людина має незмінного, святого, – це родина i рідна земля, рідне місто». Важко не погодитися з тим, що в цих моральних ідеях закладені досвід та мудрість багатьох поколінь, що вони мають безумовну цінність. У статті «З книги століть, з голосу icтopiї»                                М. Слабошпицький пише: «П. Загребельний прагнув осмислити в «Диві», що ж лишає нащадкам історія, проходячи крізь частоколи століть i так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе в нашому дні, ставши духовним активом сучасника?». Дійсно, у вирі eпox і віків, у війнах i переселеннях народів утрачено багато духовних та матеріальних цінностей. Проте i в літописних пам’ятках, і в фольклорних переказах та легендах, i в пам’ятниках древньої apxiтектури, що збереглися до наших днів, простежується спільна основа, єдність, що складає фундамент нашого буття. Це прагнення до краси, вipa в незнищенність людського духу, в перемогу правди і добра.

У центрі «Дива», як i інших історичних романів Павла Загребельного, –  історія людської душі. У час, коли в Укpаїні йде процес деpжавотвоpення, пpобудження національної свідомості наpоду, повеpнення його до духовних цінностей пpедків, Софія Київська знову і знову набуває рис незапеpечного символу нації. Її покликання сьогодні – об’єднати наpод укpаїнський навколо ідеї деpжавності, незалежності, соборності Укpаїни.

Виступ VІ творчої групи «Дослідження образів роману».

Образи роману Загребельного як історичні, так і вигадані, розкривають епоху Київської Русі.

Образ Софії Київської виступає у творі і як реальна історична пам’ятка, і як художній символ сили, краси мистецтва, втілення людських рук та розуму, мистецького таланту. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі …Диво!».

У своєму славнозвісному творі автор робить перегуки минулого, сьогоднішнього й майбутнього. У найцікавішому «Диві» подано широку картину життя наших предків за часів Київської Русі, діяльність Ярослава Мудрого, а особливістю твору є справжнє диво – будівництво споруди – Софії Київської. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу». Якщо говорити про конкретну історію Київської Софії, то сучасні вчені сходяться на тому, що її споруджували й оздоблювали грецькі майстри спільно з місцевими людьми, які, навчаючись у перших, збагачували й «ослов’янювали» їхнє мистецтво.

Софія Київська – це й символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність; стала своєрідним самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, утілила в собі духовність народу.

Образ Сивоока вигаданий автором, це втілення проблеми творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності. Сивоок – будівничий Софії Київської, талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії й працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрівши у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він – чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

Хто звів собор – це диво з див? Не Ярослав же, як то твердить літописець. Князю належав задум, ідея, воля. А хтось же втілював задум і, вивершуючи його, збагачував рідними мотивами й барвами. Не могли це робити ортодоксальні майстри з Візантії. Мав бути серед них і митець-русич, який піднявся до розуміння поступовості розвитку мистецтва в часі, прагнув зберегти животворні народні уявлення, вітчизняну спадщину. Не в підмайстрах він ходив – таке могло вдатися лише творцю. Спираючись на логіку історичної науки, на психологічні припущення, щедра фантазія                 П. Загребельного спородила могутній характер Сивоока – народного митця й мислителя, талановитого художника, архітектора. Це справжній творець дива.
Сивоок ніколи й нікому не корився. У поєднанні з талантом непокірність набула в ньому величі й певності. І майстру Агапіту, і князю Ярославу він гордо заявляє, що художник – не раб. Він служить не церкві, не князю, не темним, мов вода-нетеч, боярам, а людям, які своєю працею прикрашають рідну землю. Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике й незвичайне, бо малість не може здивувати світ. У його уяві собор стояв як образ землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був «…образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі…». Цю летючу церкву як символ краси рідної Вітчизни, а не пристанище бога, митець вимріював усе життя.

Образ князя Ярослава Мудрого цілком реальний, характер його поданий у складному переплетенні добрих та злих вчинків, лагідності та жорстокості, необхідності вибору в боротьбі за владу. Загребельний показує свого персонажа як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний. П. Загребельний у змалюванні Ярослава знайшов добру міру поєднання «державно-історичного» та «людського»…

П. Загребельний показує Ярослава Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був упертим, а в дорослому житті цілеспрямованим: «Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим в усякому ділі – і в зненависті, в любові та навіть у дріб’язку». Особливо автор наголошує, що Ярославові нічого в житті не давалося просто. І подолання комплексу неповноцінності, і шлях до влади, і бажання бути завжди на виду – усе це мало якусь внутрішню силу. А особисте життя теж не тішило Ярослава Мудрого. Не мав князь і друзів. І все ж він знаходив утіху в тому, що робив для розквіту своєї держави: примножував її багатства, виводив Русь на рівень європейський.
Загребельний показує Ярослава Мудрого як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом він був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний.

Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі: у його незвичайному соборі він хотів знайти примирення нового чужого зі старим своїм, подолати роздвоєність, яка мучила його протягом багатьох років.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про роман «Диво» П. Загребельного».

V. Підбиття підсумків

1) Вправа «Вільний мікрофон»

•                  Я сьогодні…
•                  Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
•                  Найцікавішим було…
•                  Найбільше мене вразило…
•                  «Диво» П. Загребельного для мене – це…

2) Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

• Уявіть себе режисерами, яким потрібно екранізувати роман «Диво»        П. Загребельного. Доберіть сучасних акторів, які б змогли найповніше розкрити неперевершені характери персонажів роману.
• Складіть діалог «Мої враження від роману П. Загребельного «Диво» та думки з приводу прочитаного».
• Створіть буктрейлер роману.

Підсумкове слово учителя

          Письменник прагнув осмислити сам і донести до читачів у романі «Диво» – що ж лишає прийдешнім поколінням історія, проходячи через частоколи століть і так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе сьогодні, ставши духовним скарбом сучасника. Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу україн­ського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. Він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі...».

 «Диво» переконливо доводить, що патріотизм «виростає й формується в серцях поколінь протягом віків і віків, а не прищеплюється за одним замахом, як віспа». Роман Загребельного примушує замислитись над нашим ставленням до всього прекрасного, що створив народ на землі.

Література

1.               Бондаренко Ю. Феномен історичності в романі Павла Загребельного // Дивослово. – 2006. – № 2. – С. 28 – 34.
   2. Галич О., Нестерчук С. Символіка прози П. Загребельного 90-х років // Вітчизна. – 1999. – № 5-6. – С. 130.

3.               Головачова К.Р. Художній світ Павла Загребельного // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна / – Харків: Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2015. –  № 1127. Серія: Філологія. Вип. 71. – 2014. – С. 291-295 .
4.               Дончик В. Істина  –  особистість: Проза Павла Загребельного. – К.: Рад. письменник, 1984. – 248 с.
5.               Загребельний П. Диво. – К.: Махаон-Україна, 2000. – 576 с.
6.               Ковальчук О. Романи Павла Загребельного. «Диво» / О. Ковальчук // Аналіз творів шкільної програми. – Ніжин: Просвіта, 1996. – 80 с.
7.               Сушкевич Т.О. Ретроспекція у романі «Диво» П. Загребельного [Електронний ресурс] / Сушкевич Т.О. – Режим доступу: lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/philology/2010/141-128-21.pdf
8.               Фащенко В. Павло Загребельний. – К.: Дніпро, 1984. – 207 с.
9.               Чумак Т. Проблема збереження духовності в романі «Диво» / Т. Чумак // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2007. – № 3. – С. 10-14.
10.          Шаховський С. Романи Павла Загребельного. – К.: Рад. письменник, 1974. – 175 с.
11.          http://dovidka.biz.ua/zagrebelniy-divo-obrazi/
12.          http://dovidka.biz.ua/divo-zagrebelniy-istoriya-stvorennya/
13.          https://uk.wikipedia.org/wiki/
14.          http://www.linguistika.com.ua/zagrebelnii/obraz-sof-ki-vsko-simvol-dukhovnogo-nadbannya-ukra-nskogo-narodu-za-romanom-pavla-zagreb
15.          http://ukrlitera.ru/index.php/literatura/214-2012-08-11-10-33-28
16.          http://md-eksperiment.org/post/20170321-pristrasna-poziciya-nevtomnij-poshuk-do-60-richchya-z-dnya-narodzhennya-pavla-zagrebelnogo
17.          http://lessons.com.ua/osoblivosti-xudozhnogo-konfliktu-v-romani-p-zagrebelnogo-divo/