До розіграшу
залишилось:
9 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Урок для 11 класу "Дослідження історичного роману «Диво» П. Загребельного"

Про матеріал

Мета: ознайомити учнів із романом «Диво» П. Загребельного; розвивати зв'язне мовлення, пам'ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, навички самостійного добору інформації, презентації в цікавій формі; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості П. Загребельного; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст роману П. Загребельного «Диво», ілюстрації до нього, підручники, портрет письменника, презентації учнів.

Перегляд файлу

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

 

Урок

Дослідження історичного роману «Диво» П. Загребельного

Мета: ознайомити учнів із романом «Диво» П. Загребельного; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, навички самостійного добору інформації, презентації в цікавій формі; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості П. Загребельного; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст роману П. Загребельного «Диво», ілюстрації до нього, підручники, портрет письменника, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Історія в деякому розумінні є священна   книга

народів: головна, необхідна; свічадо їхнього

буття і діяльності, скрижаль одкровень і правил;

заповіт предків нащадкам; доповнення,

                                                  пояснення нинішнього і взірець майбутнього».              М. Каразін                                

 

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Павло Загребельний є одним із найпопулярніших українських письменників XX ст. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу. Це також один із найпродуктивніших митців у його творчому доробку 20 романів, кілька повістей, десятки оповідань, публіцистичних і літературно-критичних статей, есе, п’єси, кіносценарії. Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, так і про теперішні проблеми буття. Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес багатомільйонного читача. Особливої популярності набула історична проза романіста. Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст».

Наш урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

  • Дослідження історії написання роману.
  • Дослідження особливостей назви роману.
  • Дослідження жанру твору.
  • Дослідження сюжету роману.
  • Дослідження проблематики роману.
  • Дослідження образів роману.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання роману».

Роман «Диво» П. Загребельного є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1969) і «Смерть у Києві» (1972). Ці твори не є трилогією в традиційному розумінні слова, бо немає тут спільних героїв і фабула аж ніяк не поєднана в часі, у місці дії, у головних обставинах і характерах. Це триптих. Таке композиційно-жанрове визначення дав сам автор у роздумі «Клопоти з «Первомостом».
Дія в «Диві» відбувається з 992 по 1037 рр., а також у 1941-1942 і 1965-1966 рр. Це розповідь про мистецький витвір нашої давнини Софію Київську і про долю його та місце в нашій духовній історії.

«Диво»  перший історичний роман Павла Загребельного про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, історія написання роману «Диво» досить цікава. Задум написати роман про історію Київської Русі виник у П. Загребельного в 1961 році, ще під час роботи над «Днем для прийдешнього». При роботі над створенням роману П. Загребельний використовував літописні свідчення про епоху, але як автор художнього образу, синтезував історичний прототип і власне бачення персонажа. У П. Загребельного зримі сліди традицій, а ще більш очевидне художнє, людинознавче новаторство у висвітленні культурного життя, мирної праці та побуту часів Київської Русі.

Твір «Диво» написано за науковими джерелами, як завжди у Загребельного, докладно дослідженими. Але це передусім художня творчість, бо найдавніші державні, соціальні, культурні події відображені в загальних картинах і в індивідуальних долях та характерах людей, в їх прагненнях і пристрастях. Є багато достовірних і художніх описів міст, передмість, споруд, картин природи.

Роман вийшов у світ 1968 року. Загалом, як згадував автор, роман був сприйнятий прихильно.

Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви роману».

Прадавня семантика кореня слова «диво» світити. У слов’янських мовах «диво» це те, що вражає: чудо, незвичайне, краса. Герої Павла Загребельного знають, що таке диво волі, диво пізнання, диво творчості, диво кохання й взаєморозуміння, диво народження справжніх людей.

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію Укра­їни, об’єднавши три її шари: давнину, Другу світову війну й сього­дення. А головний об’єднуючий центр це образ Софії Київської, незвичайного дива з див. У розді­лах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. Софія Київська дивовижна пам’ятка архітектури часів князювання Ярослава Мудрого. Це незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Цей шедевр зодчества зводить народний умілець Сивоок, а історик Гордій Отава захищає його від фашистів. Так постає в романі думка про незнищеність зв’язку поколінь.

Також диво в романі це люди. Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Більшість людських характерів у творі життєво правдиві, повнокровні. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто творить його в муках і любові.

Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру твору».

«Диво» історичний роман, побудований на історичному сюжеті, відтворює в художній формі певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт з художнім вимислом, справ­жні історичні особи з особами вигаданими, вимисел уміщений у межі зображуваної епохи. Знання сучасної історичної науки допомагає авторові ввести читача в цілком реальний, матеріально відчутний світ, незважаючи на величезний проміжок часу, що лежить між нами і легендарною епохою Ярослава Мудрого. Читаючи «Диво», ми ніби переносимося у часи тисячолітньої давності Київську Русь. Отже, твір про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра християнство. Ми стаємо свідками цього конфлікту. 

Один з головних персонажів Ярослав Мудрий несе в собі внутрішній конфлікт, це підкреслює його неоднозначність натури. За часів цього князя не було передбачено смертної казні, бо людське життя цінувалося. Пройшли тисячі років, а змінилося мало що.

Реальною подією є будівництво храму Софії Київської.
Але у творі є і авторський домисел. Сивок вигаданий герой, вся його історія мандрів свідомо введений автором пригодницький елемент: «Вся ця історія вигадана. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осмислення тисячі болгар це факт, записаний у хроніках» (П. Загребельний).
Виступ ІV творчої групи «Дослідження сюжету роману».

Роман «Диво» – експериментальний, складний щодо композиції, де охоплено величезний часовий проміжок. Поєднання різних часових площин дозволило показати життя героїв у трьох епохах: за часів Київської Русі (XI століття), Великої Вітчизняної війни (40-ві рр. XX століття) та роки безпосереднього написання роману (70-ті рр. XX ст.). З усіх представлених площин найцікавішою є доба Київської Русі.

Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X-XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об’єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської дивовижної пам’ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією                       П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Великою мірою це і символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність, увібрала у свої фрески та мозаїки все його світоглядне наповнення, стала своєрідним  самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, втілює в собі його духовність. П. Загребельний ніби ставить читачеві запитання: яка ж вона є? Чому ми, нащадки Сивоока, Ярослава Мудрого, мусимо її зберегти в собі та понести у майбутнє?

Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики роману».

Морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні, як вічні питання життя i смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності, короткочасності життя, проблеми влади, честі, гідності. Як зазначає                      В. Дончик, «П. Загребельний розгортає роздуми, що вихлюпуються за конкретно-історичні межі i набувають широкого звучання». Це роздуми про владу й мистецтво, талант i державу, про тлінне й нетлінне, про єдиного творця історії народ i талановитих виразників його духу, про мистецтво як віддзеркалення величі влади i мистецтво як протест, як силу, що рухає розвиток суспільства. На питання: «Чи правильний вибір зробив князь, віддавши перевагу будівництву собору замість того, щоб відкрити житниці чи прокласти шляхи до Києва?» не можна відповісти однозначно. Адже головне для будь-якої держави це турбота про людей. Однак yci десять століть, крізь які дійшло до нас кам’яне диво, підтверджують усю велич i значення здійсненого.

Цінності, над якими змушує нас замислитись П. Загребельний, є вічними, загальнолюдськими. Любов до батьківщини, почуття патріотизму є основою людської духовності. В yci часи i в yci епохи побутувало негативне ставлення до такого явища, як космополітизм. Це завжди розуміли духовно багаті особи. Так, В. Винниченко писав: «Все скороминуще, все мінливе: i слава, і багатство, i самі покоління. Єдине, що людина має незмінного, святого, це родина i рідна земля, рідне місто». Важко не погодитися з тим, що в цих моральних ідеях закладені досвід та мудрість багатьох поколінь, що вони мають безумовну цінність. У статті «З книги століть, з голосу icтopiї»                                М. Слабошпицький пише: «П. Загребельний прагнув осмислити в «Диві», що ж лишає нащадкам історія, проходячи крізь частоколи століть i так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе в нашому дні, ставши духовним активом сучасника?». Дійсно, у вирі eпox і віків, у війнах i переселеннях народів утрачено багато духовних та матеріальних цінностей. Проте i в літописних пам’ятках, і в фольклорних переказах та легендах, i в пам’ятниках древньої apxiтектури, що збереглися до наших днів, простежується спільна основа, єдність, що складає фундамент нашого буття. Це прагнення до краси, вipa в незнищенність людського духу, в перемогу правди і добра.

У центрі «Дива», як i інших історичних романів Павла Загребельного,  історія людської душі. У час, коли в Укpаїні йде процес деpжавотвоpення, пpобудження національної свідомості наpоду, повеpнення його до духовних цінностей пpедків, Софія Київська знову і знову набуває рис незапеpечного символу нації. Її покликання сьогодні об’єднати наpод укpаїнський навколо ідеї деpжавності, незалежності, соборності Укpаїни.

Виступ VІ творчої групи «Дослідження образів роману».

Образи роману Загребельного як історичні, так і вигадані, розкривають епоху Київської Русі.

Образ Софії Київської виступає у творі і як реальна історична пам’ятка, і як художній символ сили, краси мистецтва, втілення людських рук та розуму, мистецького таланту. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі …Диво!».

У своєму славнозвісному творі автор робить перегуки минулого, сьогоднішнього й майбутнього. У найцікавішому «Диві» подано широку картину життя наших предків за часів Київської Русі, діяльність Ярослава Мудрого, а особливістю твору є справжнє диво будівництво споруди Софії Київської. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога він сприймався як надійний притулок людського духу». Якщо говорити про конкретну історію Київської Софії, то сучасні вчені сходяться на тому, що її споруджували й оздоблювали грецькі майстри спільно з місцевими людьми, які, навчаючись у перших, збагачували й «ослов’янювали» їхнє мистецтво.

Софія Київська це й символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність; стала своєрідним самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, утілила в собі духовність народу.

Образ Сивоока вигаданий автором, це втілення проблеми творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності. Сивоок будівничий Софії Київської, талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії й працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрівши у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

Хто звів собор це диво з див? Не Ярослав же, як то твердить літописець. Князю належав задум, ідея, воля. А хтось же втілював задум і, вивершуючи його, збагачував рідними мотивами й барвами. Не могли це робити ортодоксальні майстри з Візантії. Мав бути серед них і митець-русич, який піднявся до розуміння поступовості розвитку мистецтва в часі, прагнув зберегти животворні народні уявлення, вітчизняну спадщину. Не в підмайстрах він ходив таке могло вдатися лише творцю. Спираючись на логіку історичної науки, на психологічні припущення, щедра фантазія                 П. Загребельного спородила могутній характер Сивоока народного митця й мислителя, талановитого художника, архітектора. Це справжній творець дива.
Сивоок ніколи й нікому не корився. У поєднанні з талантом непокірність набула в ньому величі й певності. І майстру Агапіту, і князю Ярославу він гордо заявляє, що художник не раб. Він служить не церкві, не князю, не темним, мов вода-нетеч, боярам, а людям, які своєю працею прикрашають рідну землю. Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике й незвичайне, бо малість не може здивувати світ. У його уяві собор стояв як образ землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був «…образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі…». Цю летючу церкву як символ краси рідної Вітчизни, а не пристанище бога, митець вимріював усе життя.

Образ князя Ярослава Мудрого цілком реальний, характер його поданий у складному переплетенні добрих та злих вчинків, лагідності та жорстокості, необхідності вибору в боротьбі за владу. Загребельний показує свого персонажа як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний. П. Загребельний у змалюванні Ярослава знайшов добру міру поєднання «державно-історичного» та «людського»…

П. Загребельний показує Ярослава Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був упертим, а в дорослому житті цілеспрямованим: «Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим в усякому ділі і в зненависті, в любові та навіть у дріб’язку». Особливо автор наголошує, що Ярославові нічого в житті не давалося просто. І подолання комплексу неповноцінності, і шлях до влади, і бажання бути завжди на виду усе це мало якусь внутрішню силу. А особисте життя теж не тішило Ярослава Мудрого. Не мав князь і друзів. І все ж він знаходив утіху в тому, що робив для розквіту своєї держави: примножував її багатства, виводив Русь на рівень європейський.
Загребельний показує Ярослава Мудрого як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом він був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний.

Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі: у його незвичайному соборі він хотів знайти примирення нового чужого зі старим своїм, подолати роздвоєність, яка мучила його протягом багатьох років.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про роман «Диво» П. Загребельного».

V. Підбиття підсумків

1) Вправа «Вільний мікрофон»

  •                  Я сьогодні…
  •                  Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
  •                  Найцікавішим було…
  •                  Найбільше мене вразило…
  •                  «Диво» П. Загребельного для мене – це…

2) Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

  • Уявіть себе режисерами, яким потрібно екранізувати роман «Диво»        П. Загребельного. Доберіть сучасних акторів, які б змогли найповніше розкрити неперевершені характери персонажів роману.
  • Складіть діалог «Мої враження від роману П. Загребельного «Диво» та думки з приводу прочитаного».
  • Створіть буктрейлер роману.

Підсумкове слово учителя

          Письменник прагнув осмислити сам і донести до читачів у романі «Диво» що ж лишає прийдешнім поколінням історія, проходячи через частоколи століть і так багато гублячи на своєму шляху, що саме з принесеного нею живе сьогодні, ставши духовним скарбом сучасника. Собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. Одночасно з «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу україн­ського народу. За довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. Він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі...».

 «Диво» переконливо доводить, що патріотизм «виростає й формується в серцях поколінь протягом віків і віків, а не прищеплюється за одним замахом, як віспа». Роман Загребельного примушує замислитись над нашим ставленням до всього прекрасного, що створив народ на землі.

 

Література

  1.               Бондаренко Ю. Феномен історичності в романі Павла Загребельного // Дивослово. – 2006. – № 2. – С. 28 – 34.
    2. Галич О., Нестерчук С. Символіка прози П. Загребельного 90-х років // Вітчизна. – 1999. – № 5-6. – С. 130.
  1.               Головачова К.Р. Художній світ Павла Загребельного // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна / – Харків: Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2015. –  № 1127. Серія: Філологія. Вип. 71. – 2014. – С. 291-295 .
  2.               Дончик В. Істина  –  особистість: Проза Павла Загребельного. – К.: Рад. письменник, 1984. – 248 с.
  3.               Загребельний П. Диво. – К.: Махаон-Україна, 2000. – 576 с.
  4.               Ковальчук О. Романи Павла Загребельного. «Диво» / О. Ковальчук // Аналіз творів шкільної програми. – Ніжин: Просвіта, 1996. – 80 с.
  5.               Сушкевич Т.О. Ретроспекція у романі «Диво» П. Загребельного [Електронний ресурс] / Сушкевич Т.О. Режим доступу: lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/philology/2010/141-128-21.pdf
  6.               Фащенко В. Павло Загребельний. – К.: Дніпро, 1984. – 207 с.
  7.               Чумак Т. Проблема збереження духовності в романі «Диво» / Т. Чумак // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2007. – № 3. – С. 10-14.
  8.          Шаховський С. Романи Павла Загребельного. – К.: Рад. письменник, 1974. – 175 с.
  9.          http://dovidka.biz.ua/zagrebelniy-divo-obrazi/
  10.          http://dovidka.biz.ua/divo-zagrebelniy-istoriya-stvorennya/
  11.          https://uk.wikipedia.org/wiki/
  12.          http://www.linguistika.com.ua/zagrebelnii/obraz-sof-ki-vsko-simvol-dukhovnogo-nadbannya-ukra-nskogo-narodu-za-romanom-pavla-zagreb
  13.          http://ukrlitera.ru/index.php/literatura/214-2012-08-11-10-33-28
  14.          http://md-eksperiment.org/post/20170321-pristrasna-poziciya-nevtomnij-poshuk-do-60-richchya-z-dnya-narodzhennya-pavla-zagrebelnogo
  15.          http://lessons.com.ua/osoblivosti-xudozhnogo-konfliktu-v-romani-p-zagrebelnogo-divo/
Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
18 січня
Переглядів
854
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку