Урок-дослідження для 11 класу "Новела «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника – перлина української літератури ХХстоліття"

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок-дослідження у 11 класі

Новела «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника – перлина української літератури ХХ століття

Мета: ознайомити учнів із новелою «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника, розкрити її ідейно-художній зміст, поглибити поняття про новелу; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного, тлумачення образів та символів; виховувати гуманізм, толерантність, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості Г. Тютюнника, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: комбінований

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання:  текст новели Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном», підручники, портрет письменника, виставка його творів, аудіозапис пісні «Летіла зозуля через мою хату…» у виконанні Ніни Матвієнко, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Струна затремтіла, коли я у таборі прочитав у збірці Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» –  оповідання про зека в серпанку любові – твір, злеліяний на дні душі в глибокій самоті»

 Є. Сверестюк

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Григір Тютюнник – один із найвидатніших і найталановитіших новелістів. Він – дорогоцінне обличчя нашої літератури, її гідність, постава і шляхетність. Його твори не борються із часом. Вони самі – час. Для Г. Тютюнника ідеалом завжди були «доброта, самовідданість і милосердя людської душі»... Персонажі його творів звичайні люди, чуйні й добрі, з щедрою душею, здатні на глибоке, вірне кохання. Більшість творів письменника – новели. Та в цих невеликих оповіданнях талановитий письменник створив неперевершені образи простих людей.

Новела «Три зозулі з поклоном» – одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Вона чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення.

Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

1. Дослідження історії написання новели.
2. Дослідження особливостей назви новели.
3. Дослідження жанру твору, композиції.
4. Дослідження сюжету новели.
5. Дослідження проблематики новели.
6. Дослідження образів новели.
7. Дослідження символів новели.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

1.               Виступ І творчої групи «Дослідження історії написання новели».

Підсвідомо до написання новели Григір Тютюнник ішов усе своє попереднє життя. А поштовхом послугувала конкретна подія: улітку 1976 року до Ірпінського будинку творчості, де відпочивав письменник, завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які він виконував, особливо вразила письменника одна – «Летіла зозуля через мою хату…». У пісні розповідалося про нещасливе кохання. Письменник, прослухавши пісню,  ураз підхопився і побіг до своєї кімнати писати. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном».

Звучить пісня: «Летіла зозуля через мою хату…» у виконанні Ніни Матвієнко.

Летіла зозуля через мою хату,

Сіла на камені та й стала кувати.

- Ой ти, зозуленько, чого рано куєш,

Чи ти, зозуленько, моє горе чуєш?

- Якби не чувала, то я б не кувала,

Тобі, молоденькій, правди б не казала.

- Ой Боже мій, Боже, що я наробила,

Єсть у нього жінка, а я полюбила.

Єсть у нього жінка, ще й діточок двоє,

Ще й діточок двоє – чорняві обоє.

Ще й діточок двоє – чорняві обоє,

Розривають серце на четверо моє.

В основі новели відчутні автобіографічні моменти. Образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, якого восени 1937 року заарештували і відправили до Сибіру, де він загинув. Була жінка, яка кохала Григорового батька – Михайла. У своєму щоденнику новеліст записав: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за батька і за маму. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки…Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді зовсім молодої мами…Мабуть, одна вона в цілому світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла…»

За життя письменника новелу так і не було опубліковано. Твір було записано на старий магнітофон Григором Тютюнником, запис робив Володимир Білоус.

2. Виступ ІІ творчої групи «Дослідження особливостей назви новели».

У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й про відворотне зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їй передавали своєрідне привітання: «три зозулі з поклоном», що означало: «Забудь, покинь, залиш мене, відпусти». Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити. Зозуля – це символ туги, тривоги, розлуки.

Цей дивовижної краси твір, присвячений «любові Всевишній», – унікальне явище в нашій літературі. Присвята – тонкий стилістичний прийом, відомий ще неоромантикові Миколі Хвильовому (його новела «Я (Романтика)» присвячена «Цвітові яблуні» – асоціація з назвою однойменного імпресіоністичного твору М. Коцюбинського). Архетип «любові всевишньої» (в Івана Франка «великої, вірної любові») – християнський, вселенський. Якщо зважити на тодішнє суспільне антирелігійне середовище Григора Тютюнника, стане зрозумілим прагнення автора відродити в читачів християнське духовне начало. Епітет «Всевишній», який в українській мові вживається лише у сполученні зі словом Бог, підкреслює велич найбільшого людського почуття – кохання.
Золотоволоса Марфа сильно, пристрасно, жагуче любила Михайла, серцем вгадувала день, коли приходив лист від нього. Випросивши листа, «пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...». От тільки листи були адресовані Софії. В одному з листів Михайло просив дружину: «Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном...»

3.               Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження жанру твору, композиції».

За жанром твір «Три зозулі з поклоном» – це новела. Для твору характерна сконцентрованість думки, емоційна насиченість письма, філігранність фрази. Тематичний різновид жанру: філософська новела з елементами автобіографічної.

Твір має мозаїчну будову, що є композиційною особливістю. Більше того, перед нами – новела, а в ній, що притаманно хіба що романові, – цілих три сюжетні лінії, пов’язаних одним почуттям людей. Ще однією відмінною рисою є обрамлення. У кожному його фрагменті є інший головний персонаж: оповідач – студент, Софія, Марфа, Михайло. Новела психологічна, у ній сюжетним ядром є не тільки соціальний конфлікт, а й психологічний, що надає твору сильного ліричного забарвлення.

Також дослідники творчості Г. Тютюнника стверджують, що в новелі наявні ознаки притчі, бо вона має повчальний характер, доводить зміст етичних цінностей буття. Автор пропонує читачеві єдиний висновок – така любов не залежить від людини, її волі та свідомості. Вона не підпорядковується моралі та запереченням. Вона дається вищою силою, і тому має право на існування.

Композиція новели незвична. Письменник використовує прийом обрамлення, щоб через безпосередню розповідь ліричного персонажа на початку і в кінці твору досягти більшої емоційної проникливості у зображенні трагедії як окремої людини (Марфи, Софії, Михайла, оповідача), так і цілого народу. «Останній лист від тата» є своєрідною новелою в новелі, яка розкриває образ Михайла.

Композиційні особливості новели «Три зозулі з поклоном»:

- наявність обрамлення (розпитування сина матері) і трьох частин;

- переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина;

- повторюваний образ «татової сосни»;

- зміщення часових площин;

- у кожному фрагменті є інший головний персонаж, але центр – Марфа.

4. Виступ VІ творчої групи «Дослідження сюжету новели».

Оповідь ведеться від І особи – сина-студента. У центрі сюжету – «любовний трикутник». Марфа, одружена з нелюбом, кохає чужого чоловіка, батька оповідача. Вона не претендує на чуже щастя. Незабаром Михайла засилають до Сибіру на каторгу, звідки він ніколи не повернувся. У нього залишися дружина Софія та маленький син. Але події, зображені у творі, ніби відходять на другий план. Головними є почуття та страждання персонажів.

Між Софією та Марфою немає ревнощів.  Їх об’єднують горе та туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине кохання чисте, безпретензійне. У ньому немає заздрощів до суперниці. Час від часу від Михайла надходять листи до дружини. В них він пише, що любить її та сина.  Марфа раніше від Софії відчуває, що прийшов лист від Михайла, просить листоношу дати їй лист, щоб просто потримати його у руках.

В останньому листі Михайло просить Софію передати Марфі «три зозулі з поклоном», бо відчуває що «десь тут ходить коло мене ходить Марфина душа нещасна». Він просить передати їй цей останній привіт, і тоді до нього «хоч на хвильку прийде забуття». Три долі – Марфи, Михайла та Софії – пов’язані тугою і стражданням та освячені любов’ю «всевишньою».

5. Виступ V творчої групи «Дослідження проблематики новели».

У новелі «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнник порушує проблеми:

- «любовного трикутника», яка вирішується нетрадиційно: суперниці не протистоять одна одній, а розуміють і прощають;

- людських доль, скалічених тоталітарною системою;

- високого духовного світу і тонкого світовідчуття простої людини;

- виснажливої праці жінок на колгоспному полі;

- відсутності культурних розваг і світла каганців;

- нещасливого кохання;

- студентських злиднів;

- зв’язку поколінь;

- родинного життя;

- вірності, толерантності у стосунках між людьми.

Новела «Три зозулі з поклоном» вчить благородства в коханні, здатності зрозуміти й пробачити іншого, прагнення поважати чужі почуття й не зашкодити іншому.

6. Виступ VІ творчої групи «Дослідження  образів новели».

Образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, якого восени 1937 року заарештували і відправили до Сибіру, де він загинув. Заарештовано і персонажа новели. Михайло працьовитий, люблячий, тактовний, чесний і має поетичну душу Його лист розкриває цілий світ почуттів: тут сум за родиною, свободою, величезна любов до дружини й сина, до батьківщини, улюбленої роботи столяра, милосердя та співчуття до страждань іншої людини. Михайло намагається вберегти від додаткових страждань свою дружину і не розповідає про жахіття концтабору, натомість пише, як добре годують та вдягають ув’язнених: «Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не звикати».

Образи жінок – Марфи і Софії – змальовані дуже лаконічно, проте повно. Обидві вони передчасно постаріли від горя і важкої колгоспоної праці. Хоча жінки ще не старі, проте Марфа вже сива, а Софія має «сині губи». Марфа колись була «тонесенька, тендітна у благенькій вишиваній сорочці» і з жовтими кучерями, що вибивалися з-під червоної хустки. Одружившись з Карпом Ярковим у дев’ятнадцять років, вона «два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася за сто». Карпо був товстопиким, рудим, товстоногим, ненажерливим. Коли сусіди співали на посиденьках, він дивився у стелю або вуса розпушував. Тому і не дивує, що молода Марфа покохала сусіда Михайла, який як «сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі».

Жінки схожі своєю важкою працею у колгоспі, своєю гіркою долею, але різні за характером. Софія спокійна і врівноважена, співчутлива. Вона впевнена у коханні чоловіка, тому навіть сказала йому якось: «Ти, Михайле… хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». Та й потім, з роками, не мала Софія злості на Марфу. Розповідаючи сину історію кохання Марфи до Михайла, вона говорить: «У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе». Син помітив, що «очі мамині сухі, голос ні здригнеться», і він відчуває, що «спогади її не щемлять і не болять – вони закам’яніли».

Марфа – емоційна і чуйна людина, яка повністю віддалася своїм почуттям. Вона пронесла кохання до Михайла крізь усе своє життя, і це почуття було настільки сильним, що вона відчувала навіть, коли родині має прийти лист від Михайла. Вона просила поштаря дати хоч потримати їй лист від коханого, поплакати над ним, а потім – «біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах». Марфине щире кохання Михайло відчуває в ув’язненні так сильно, що навіть просить дружину передати їй привіт. Софія вважає Марфине кохання чимось неземним, тому й не ревнує, а тільки співчуває.

Заголовок твору є глибоко символічним: зозуля – символ туги, провіщення. І цією тугою пронизаний увесь твір, відчувається його автобіографічна основа. Образи персонажів новели передані через їх почуття, їх любов. Це кохання оточене неземним ореолом, святе, безтілесне.  Ніхто з персонажів вукінці не отримає щастя. Софія сама виховала сина. Михайло загинув десь на чужині. А Марфа досі чогось чекає, вдивляючись в обличчя сина Михайла. Отже, кожен із персонажів сповнений коханням, але вони не переступають Божих законів, моральності і водночас залишаються вірними своєму коханню. Вони дійсно виявляють толерантність у стосунках, особливо це характеризує Софію у ставленні до Марфи.

7. Виступ VІІ творчої групи «Дослідження символів новели».

1. Зозуля

В уявленні українців зозуля – багатозначний символ. Вона уособлює сум, тугу за минулим життям, за красою, страждання, перетворення жінки на птаху, віщунку життя, пробудження природи. Це загалом добрий вісник, птах, близький до людської душі. Людина перед смертю просить її переслати вісточку про себе. Може уособлювати нещасливу в коханні чи подружжі дівчину чи жінку. Найбільше легенд про походження зозулі шляхом перетворення з людини (звичайно, жінки). Зозулею стає жінка, яка втратила чоловіка, сина, брата, коханого. Отже, зозуля у новелі – символ смутку, тужливої звістки, туги за життям, минулим.

2. Сосна

Символіка сосни у новелі багатогранна:

- сосна, посаджена Михайлом (татова сосна), – це символ сліду на рідній землі; живий пам’ятник Михайлові по його смерті;

- як вічнозелене дерево символізує нетлінність пам’яті;

- символ загоєння душевних ран.

Сосна («татова сосна») – цар-дерево, архетип благословенного богами дерева, яке вічно зеленіє. У стародавніх колядках розповідається про сосну із золотою корою. Шишки печуть на весілля, бо це символ плодючості. За давнім звичаєм, соснову гілку зберігати в хаті від Нового року до наступного (перехід оповідача до іншого життєвого етапу). Вона слугувала оберегом від злих сил та приносила мир і спокій дому. Сосна, як і ялина, – символи покори. Ці дерева вважатися також і надгробними, тому «татова сосна» – натяк на те, що чекає оповідачевого батька в майбутньому. Водночас це і спроба лишити по собі слід на рідній землі. Сосна гоїть рани своєю смолою-живицею, отже, пам’ять про батька допоможе з’ясувати болючі питання – що й стане кроком сина до зрілості.

3. Піджак – символ радянської бідності.

4. Символіка числа три у новелі – Михайло передає Марфі «три зозулі з поклоном» – це значить, що він бажає їй щастя, заспокоєння, душевної рівноваги (тобто відпусти, залиши, покинь).

5. У новелі є епізодичний, але яскравий образ «сліпенького бандуристочки», який спливає в Михайловій уяві. З пісні того «бандуристочки» й залетіли в його душу три зозулі. Вони мають особливий сенс: для Михайла – виконати заповітне, передати поклін, аби звільнилася його душа від непосильного тягаря; для автора – підказка назви твору; для читача – ключ до розуміння непростого плетива високого і трагічного в долях персонажів. Катарсис, точніше його передчуття, подається на національному тлі.

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Що я знаю про новелу «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника».

V. Підбиття підсумків

Слово учителя

«Три зозулі з поклоном» – одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ століття. У новелі  Г. Тютюнник спробував розгадати «вічну загадку любові», як писав І. Дзюба, «незбагненність призначення однієї людини іншій». Думаю, ви погодитесь зі мною, що, навіть не читаючи інших творів Г. Тютюнника, його можна назвати справжнім майстром психологічної новели, його твори не залишають байдужими нікого, змушують замислитися над багатьма речами і дійсно вчать жити.

Новела «Три зозулі з поклоном» – це біль, страждання за людину. «Іноді я відчуваю людину як рана – сіль», – писав письменник у щоденнику. Про Григора Михайловича і його твори написано вже багато досліджень, та, мабуть, ще нікому не вдалося розгадати Тютюнників феномен: як на кількох сторінках умістити думки та образи цілого роману, як у краплині відобразити світ.

Вправа «Вільний мікрофон»

1.               Я сьогодні…
2.               Більш за все мені сьогодні запам’яталося…
3.               Найцікавішим було…
4.               Найбільше мене вразило…
5.               «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника для мене – це…

Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

1) Створити буктрейлер новели «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника.

2) Створити режисерську роботу-проект «Художній фільм за новелою «Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнника».

Література

1. Авраков Т. Художня спадщина Г. Тютюнника: Спроби наукового осмислення й оцінки // Українська мова і література в школі. – 1980. – № 3.– С. 13-17.

2. Березовий В. Його любили, ним захоплювалися: Спогади про                    Г. Тютюнника // Київ. – 1997. – № 5-6. – С. 130-140.

3. Ганіч Н. «Сильне, як смерть», кохання у творах «Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника і «Гранатовий браслет» О. Купріна // Дивослово. –  2009. –  № 3. – С. 12-15.

4. Герасименко Т. Вічна загадка любові // Вивчаємо українську мову і літературу. – 2012. – № 2. – С. 8-13.

5. Григір Тютюнник. Син приїхав. Три зозулі з поклоном. Зав’язь: Посібник для 11 класу: Біографія письменника. Стислий переказ творів. Аналіз текстів. Зразки учнівських творів. – Харків: Ранок, 2000. – 47 с.
6. Коваль В. Загадка смерті Григора Тютюнника // Дніпро. – 1993. – № 7-9. – С. 122-145.

7. Коновалик О. «...Я відчуваю людину, як рана сіль» // Дивослово. – 2009. – № 3. – С. 10-12.

8. Конопка Т. Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном»: Звеличений шлях людських почуттів, чесності й порядності в житті // Бібліотечка «Дивослова». – 2008. – № 4. – С. 41-43.

9. Мороз Л. Пам’ять ... як вишневий цвіт: Про Григора Тютюнника // Київ. –1991. – № 11. – С. 125-128.

10. Неживий О.І. Григір Тютюнник: текстологічна та джерелознавча проблема життя і творчості. – Луганськ: Видавництво ДЗ «Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка», 2010. – 271 с.

11. Три зозулі з поклоном...: публіцистика, оповідання, новели. – Київ: Український письменник, 2000. – 159 с.

12. Шевченко З. Творчість Григора Тютюнника у шкільному вивченні. – 1997. – № 2. – С. 42-47.

13. Шугай О. «Усе живе – тепле...»: Нове про Григора Тютюнника. – Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2006. – 226 с.

14. Шудря М. Непідкупний голос правди: невідоме про Григора    Тютюнника // Дивослово. – 1996. – № 4. – С. 8-10.

15. https://uk.wikipedia.org/wiki

16. http://dovidka.biz.ua/tri-zozuli-z-poklonom-analiz/

17. http://litery.net/ukrlit/24-tiutiunnyk/348-try-zozuli-z-poklonom-analiz