Презентація "Зелений Клин у долі Багряного та "Тигроловів"

Зелений Клин у долі Багряногота “ТИГРОЛОВІВ”

Зелений Клин. Зеле́ний Клин (рос. Зелёный Клин) (інша назва — Зелена Україна) — українська колонія в південній частині Далекого Сходу, у нижній частині ріки. Амур і над Тихим океаном; площа близько 1 млн км².

Як свідчать історики, наші співвітчизники з'явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом з російськими землепрохідцями проникали на простори Сибіру, Далекого Сходу Український переселенець Никифор Чернігівський розбудував оборонний пункт Албазін. В Нижньо-Селінгінську перебував висланий разом з родиною гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний. Безстрашним землепрохідцем був український козак Беняк, який в 1770 році вирушив із гирла Амуру в морський похід, аби створити власну державу на островах Тихого океану. Кількість переселенців-українців збільшилась після зруйнування Запорізької Січі. Але такі поселення - то тільки передісторія того краю, який пізніше називатимуть Зеленим Клином.

Прапор Зеленого Клину

Як були написані "Тигролови"Іван Багряний перебував на Далекому Сході трохи більше п'яти років. Спочатку - як висланець, якому заборонили протягом трьох років проживати на Україні, а потім - як каторжанин "БАМЛАГу" (табору Байкадо-Амурської магістралі, залізниці, будованої силами ув'язнених). На превеликий жаль, перебування Івана Багряного на Далекому Сході є найбільш маловивченим періодом у його біографії. Отже, вражень від свого перебування на Далекому Сході молодий поет виніс предостатньо. І ці неординарні враження в тій чи тій формі колись усе одно мали бути вираженими. І це сталось при першій нагоді.

Одного разу Багряному повідомили, що його розшукують гестапівці, які почали справжнє полювання на активістів українського національно-визвольного руху. Місцеві патріоти швидко допомогли Багряному піти в підпілля - влаштували його на проживання в будинку, що був поза підозрою гестапівців. Тут він мав прожити деякий час, безвихідно перебуваючи в окремій кімнаті. Багряний попросив у своїх рятівників чистого паперу та олівців і почав писати роман на матеріалі власних далекосхідних вражень. Вочевидь, він давно його виношував, тому що писав легко і швидко, хоч і не мав досвіду роботи над великим прозовим твором. Робота враз захопила письменника: "Мені не треба було нічого вигадувати, - писав пізніше він. - Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником.

Я люблю її людей. Я люблю її тварин. Її зоофауну, орнітофа­уну, її флору - рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, й географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками... Я не просто писав, я - жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів".

Працював майже цілодобово, роблячи невеликі перерви для коротких нічних (щоб ніхто не запримітив!) прогулянок на свіжому повітрі та кількагодинного сну. На чотирнадцятий день (!) роман було закінчено - на високий стос густо списаного паперу лягла остання сторінка. Потім - переїзд до Львова, де Багряний, передрукувавши роман на друкарській машинці, подав його на літературний конкурс, що саме був оголошений одним видавництвом. Виявилося, що на тому конкурсі він отримав першу премію. Незабаром роман вий­шов окремою книгою під назвою "Звіролови".

Згодом роман “Звіролови”(1944) був перероблений і виданий під назвою “Тигролови”(1946).