До розіграшу
залишилось:
19 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Урок-дослідження для 10 класу «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького – енциклопедія з народознавства

Про матеріал

Мета: дослідити елементи народознавства у повісті «Кайдашева сім'я» І.С. Нечуя-Левицького; розвивати зв'язне мовлення, пам'ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості І.С. Нечуя-Левицького, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст твору «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького , ілюстрації до нього, портрет письменника, відеозаписи, презентації учнів.

Перегляд файлу

C:\Users\Мой\Desktop\DSC00542.JPG

О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Урок-дослідження у 10 класі

«Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького – енциклопедія з народознавства

Мета: дослідити елементи народознавства у повісті «Кайдашева сім’я»       І.С. Нечуя-Левицького; розвивати зв’язне мовлення, пам'ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості І.С. Нечуя-Левицького, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: текст твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького , ілюстрації до нього, портрет письменника, відеозаписи, презентації учнів.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

«Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село…»

М. Рильський

Учитель. Сьогодні ми ознайомимося із повістю «Кайдашева сімя» Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Перед вами епіграф до уроку. Які думки він у вас викликає? Так, дійсно, ми будемо досліджувати елементи народознавства у повісті І.С. Нечуя-Левицького. Письменник – великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту він відтворює з такою переконливою виразністю, що «Кайдашеву сім'ю» читаєш, наче гортаєш підручник з українського народознавства.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Учитель. Відомий український поет Максим Рильський любив повторювати: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Це справді так, бо навіть сьогодення не можна до кінця зрозуміти, не осмисливши витоків своєї історії та культури. Підручники з історії важливе джерело наших знань. Та крім них, є ще художня література, яка додасть цим знанням яскравості й неповторності. Особливо це стосується народознавства з його розмаїттям національних звичаїв, багатством духовних традицій. А кращої ілюстрації до висвітлення надбань української культури, ніж повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я», напевне, не існує. 

Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

  1. Дослідження зображення персонажів повісті.
  2. Дослідження зображення елементів одягу у повісті.
  3. Дослідження зображення житла у повісті.
  4. Дослідження традицій, звичаїв, обрядів у повісті.
  5. Дослідження мови твору.

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

Виступ І творчої групи «Дослідження зображення персонажів повісті».

Письменник змальовує персонажів із великою любов’ю і гумором, бо, незважаючи на всі труднощі життя, український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував із ворогів. Гумор у повісті виступає як споконвічна риса народного характеру, українського народного менталітету. «Кайдашева сім'я» є вершиною гумористичного таланту митця.
І. Нечуй-Левицький вклав у характери своїх героїв ті риси народного характеру, які вважав найпритаманнішими українцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш – чоловік працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвідом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в’їдливо насміхається з п’яного Кайдаша, що стає враз сварливим, бо пияцтво завжди засуджувалося в українській родині та суспільстві. Характери Омелька Кайдаша та Кайдашихи є неоднозначними. Так, старого Кайдаша роздирають зовсім протирічні прагнення. З одного боку, він дуже богомільний і шанує церковні свята, а також святу неділю. А з другого боку, він постійно заглядає в чарку і через це ніколи не знає спокою. Кайдашиха, будучи натурою досить егоїстичною, усе ж інколи проявляє людські почуття. Так, вона турбується про Мелашку, яка втекла під час прощі до Києва, і потім проникається до неї якоюсь майже материнською любовю. 

Маруся Кайдашиха має у характері чимало вад: пихатість, манірність, безпідставний гонор. Але, висміюючи їх, письменник водночас висвітлює в образі жінки і добрі риси, властиві українкам: охайність, хист гарної куховарки і господині. На початку повісті ми знайомимося з Карпом та Лавріном, синами Омелька Кайдаша, і вже з короткої характеристики розуміємо різницю їхніх характерів: «Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартівливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів». І мріють хлопці зустріти зовсім різних дівчат. Так, Карпо говорить: «Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку». І таку дівчину він зустрічає, сватає. Мотря й справді має запальний характер, непримиренну вдачу, що й позначається на її поведінці у родині. Лаврін же хоче зустріти таку дівчину: «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина…» Отже, Карпо і Лаврін представляють собою зовсім різні типи народних характерів. Один запальний, але повільний в дії, похмурий, небагатослівний. Інший ніжний та лагідний, балакучий і веселий, але нерішучий.

Українську впертість вклав автор в образ Карпа. Але саме за неї та за рішучість і непідкупність обирає громада Карпа десяцьким. Його характер доповнюється рисами черствості й грубуватості, за якими криється наполегливість і працелюбність. Зате Лаврін мав по-українськи ліричну вдачу і м'яке серце, але чомусь саме після розмови з ним Кайдаш зробив висновок: «Заженуть мене синки швидко на піч». І справді, згодом Лаврін з українською дбайливістю «загарбав хазяйство у свої руки».

Працьовитість і моторність українських молодиць змальовує письменник в образах невісток – Мотрі та Мелашки. Але кожна з них має свою особисту вдачу, бо походять вони з різних соціальних прошарків. І цю деталь автор використовує, щоб краще висвітлити риси характеру, які з дитинства закладалися в них: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрій і лагідній Мелашці. Прочитавши повість, дуже не хочеться залишати її персонажів, бо від неї віє такий подих любові і тепла, що починаєш із гордістю відчувати свою причетність до великої української родини.

Характери персонажів «Кайдашевої сімї» подані у розвитку. Так, ми спостерігаємо метаморфози, які відбуваються з Мелашкою та Лавріном. На початку повісті це лагідні, замріяні поетичні натури, а потім родинний конфлікт настільки затягає їх, що вони перетворюються на таких же запеклих та завзятих до сварки, як і Мотря та Кайдашиха: «Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумиски, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову». 
Повість Нечуя-Левицького це не просто етнографічний замальовок, це глибоко психологічний і викривальний твір. Іван Франко, називаючи автора «Кайдашевої сім’ї», талановитим майстром слова, «творцем живих типів», акцентував увагу на його вмінні спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Учений образно називав Нечуя-Левицького «колосальним, всеосяжним оком» Правобережної України.

Виступ ІІ творчої групи «Дослідження зображення елементів одягу у повісті».

Мальовничо зображує письменник традицію національного одягу, особливо дівочого і жіночого, зокрема повсякденного й святкового. Мотря, запрошена Карпом, збирається: «Подруга-сусідка надягла Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок, на кибалку, над самим чолом, поклала вузеньку стрічку із золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище іншої…». А от стара Кайдашиха збирається на смотрини: «Кайдашиха надягла тонку сорочку, зав’язалася гарною новою хусткою із крайками до самих плечей і поназапроторювала всі хрести, надягла нову спідницю, ще й жовті чоботи взула». Нечуй-Левицький описує деталі одягу, головних уборів з етнографічною точністю, любуючись одягом, яскравими прикрасами й разом з тим начебто залишаючи свої описи у спадщину нащадкам для пожвавлення національної пам’яті.

А як не помітити такої характерної деталі: і Омелько, й Маруся, й інші члени їхньої родини завжди ходили в чистих білих сорочках, навіть на роботі, в будень, не кажучи вже про свята. Це свідчить про любов до чистоти й охайності українського жіноцтва. 

Автор описує чудове українське вбрання: поважно виступають хлопці у високих смушевих шапках та весело дріботять дівчата, граючи чорними очима під вигнутими бровами, вражаючи яскравими стрічками та червоним намистом. Ось докладний опис святкового вбрання дівчини: «Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом… взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто…» Кожна дівчина на виданні мала свою скриню, де берегла придане. У залежності від достатків родини були і розміри скрині і її склад. Недарма Кайдашиха на розглядинах з радістю дивилася на багату скриню Мотрі і зневажливо розглядала вбогий «скарб» Мелашки. Адже кожна свекруха хотіла взяти собі в хату не тільки добру помічницю, а й багатирську дочку.

Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження зображення житла у повісті». Послідовне оповідання про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: будинок, стайню, хлів, город, сад. Автор добре знає життя селян, майстерно зображує деталі житла. Як бачимо з повісті, селянки багато уваги приділяли чистоті оселі щотижня підмазували піч, розмальовували її, чепурили й зовні хату білили стіни, призьбу підводили темнішим, обсаджували садком. Щодня замітали, прибирали у хаті та на подвірї. Потім пекли хліб, варили обід. Страв у будні було небагато борщ та каша, галушки, лемішка, але вони мали бути смачними та поживними.  

У повісті неодноразово знаходимо опис оселі («білі стіни з червоною призьбою, одвірки з ясно-синьою фарбою з червоними смужками», «хата нова, велика, добре вшита»). І.С. Нечуй-Левицький виявив себе майстром і інших видів описів, зокрема інтер’єру, в якому одні речі ніби підтримували людську сварку, а інші виступали до неї контрастом: «В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла». Письменник з великою майстерністю описав убогу хату Балаша і в протилежність – хату Довбиша. Це свідчить про те, як жили селяни на той час, з іншого боку письменник характеризує героїв, які знаходяться у цьому інтер’єрі. «Хата була третя до кінця й стояла край вишневого садочка. Вона була мала, стара аж похилилась набік. Коло хати стриміли хлівці та повітка. Було по всьому видно, що Балаш був чоловік убогий». «… Хата була дуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й роз’їхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок. «Над ставком стояла Довбишева хата, вся в черешнях…Перед ним блиснув вугол білої стіни, підперезаний внизу червоною призьбою, зачорніли чорною плямою, одчинені двері з одвірками, помальованими ясно-синьою фарбою з червоною вузькою смужкою навкруги. Довбишева хата була нова, велика, добре вимита, з чималими вікнами. Коло вікон висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фарбою». А ось опис Кайдашевої хати: «Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах».

Виступ ІVтворчої групи «Дослідження традицій, звичаїв, обрядів у повісті».

У повісті читач зіштовхується з докладним описом сватання, смотрин, обряду весілля, особливостей готування національних страв і традицій частування, обряду похорону, ворожіння, знахарства й тощо.

Життя українського села повністю пов’язане із землеробським календарем і церковними святами. Сім’я Кайдашів живе за цими правилами не одне сторіччя: працюють у будень, ходять у церкву в неділю й на свята, постягся по середовищах і п’ятницям, ідуть на прощу в Київ. Великого значення надавали селяни віруванням і забобонам. Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не втонути, баба Палажка щороку їла паски в Київській Лаврі, щоб потрапити до раю, Мотря сіяла пшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» місце під їхню нову хату». У разі хвороби на селі зверталися до баби-«знахарки». У Сємигорах це була баба Палажка, і до неї послали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша. Селяни вірили в Бога, часто ходили у церкву. Старий Кайдаш навіть постився «дванадцять пятниць на рік», хоча це й не заважає йому відвідувати шинок. Трагічно закінчується його пияцтво: утопився він, незважаючи на те, що постився у святу пятницю, тому що зявилися йому чорти, які й привели до ріки. Не допомогла й знахарка Палажка, що вимовляла Кайдашу цю «хворобу». Народ вірив у те, що нашіптуванням можна відвести «чортів», повернути здоровя й любов. Українське селянство було марновірне, але одночасно мало святу щиру душу й прагнуло до чистоти, духовності, як, наприклад, Мелашка: «Як не пустите мене (у Київ помолиться), те я, здається, умру».

Чудовою старовиною віє від українських обрядів, українських звичаїв. Тут і розглядини, і сватання, і весілля. І запрошення до столу, яке повторюється тричі, і пригощання, і навіть чарка горілки, яку потрібно випити до дна, щоб не залишати на сльози. 

Виступ V творчої групи «Дослідження мови твору».

В етнографічній розвідці «Світогляд українського народу»  І. Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась в усній поезії. Він радив письменникам не обминати колоритних народних висловів і через їх освоєння показати світові неповторну душу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення Нечуй-Левицький вдало використав у «Кайдашевій сімї». Мова персонажів насичена прислів’ями та приказками («витріщив очі, наче корова на нові ворота», «наговорив сім міхів гречаної вовни», «чує, як у небі млинці печуть», «ой ти, дівчино, з кучерявої рути-м’яти звита та з гострої шельвії!»).

Мелодійна українська мова пройняла всю повість. Які чудові приказки, що їх говорять на розглядинах: «Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втіхо, як зозуля садочок…»

У розмові з матірю Мотря влучно назвала Кайдашиху «лютою змією», яка «полумям дише», а «з носа гонить дим кужелем». Невістка враз підмітила двоїсту натуру свекрухи: «На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне». 

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Народознавство у творах І.С. Нечуя-Левицького».

V. Підбиття підсумків

Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

Учитель. Уявіть себе режисерами, яким потрібно екранізувати повість «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького. Доберіть сучасних акторів, які б змогли найповніше розкрити неперевершені характери персонажів твору.

Підсумкове слово учителя. Отже, у повісті «Кайдашева сімя» І. Нечуя-Левицького ми спостерігаємо широку картину народного побуту з любовним зображенням етнографічних деталей, особливостей та подробиць селянського життя. Відтворенням кращих рис поетичної, працьовитої української нації, відображенням звичаїв, побуту, традицій, духовних поривів українців письменник затверджує віру у вічність українського народу. Він мріє про повернення до духовних джерел, про відродження високої духовності. У цій мрії – нев’януча краса «Кайдашевой сім’ї», у ній те, що дозволило Максимові Рильському назвати повість Нечуя-Левицького «сонячною». Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів’ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.

 

Література

1. Бондаренко О.І. Іван Нечуй-Левицький «Кайашева сімя». Уроки літератури в 10 класі. // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. –   № 22.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Харків: Фоліо, 2005. 508 с.

3. Іванченко Р. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1980.147 с.

4. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я. – Харків: Фоліо, 2007.351 с.

5. Панченко В. Дві повісті Івана Нечуя-Левицького  // Дивослово. 2003.     № 8. 

6. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. К.: Український письменник, 1995. 292 с.

7. Тараненко М. І.С. Нечуй-Левицький: семінарій. К.: Вища школа, 1984. – 184 с.

8. Сополова С. Фразеологія – джерело гумору та сатири повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сімя» // Дивослово. – 2004. – № 10. – С. 11-15.

9. http://uk.wikipedia.org/wiki

10. http://oldconf.neasmo.org.ua/node/579

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
9 січня
Переглядів
1402
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку