Урок "Еміграційна література. Огляд "Празька поетична школа"

Про матеріал

Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити любові, пам'яті, прагнення жити Батьківщиною. Розробка уроку - своєрідна спроба віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.

Перегляд файлу

Тема.           ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА (ОГЛЯД).

«ПРАЗЬКА ПОЕТИЧНА ШКОЛА»  УКРАЇНСЬКОЇ  ПОЕЗІЇ ТА  ЇЇ ПРЕДСТАВНИКИ

Мета:дослідити історичні умови й функціонування української літератури за кордоном, причини другої хвилі еміграції українців, створення «празької школи» української поезії; стисло оглянути творчість пред­ставників «празької школи»; розвивати навички сприймати розвиток літератури в історичному кон­тексті; виховувати почуття патріотизму.

Тип уроку:     вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, тексти поезій, портрети представників «празької школи», виставка творів.

Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом

Батьківщини, хто відчував пекучий брак Батьківщини,

як вічно роз'ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі,

у чужому підсонні, під чужим небом...,

той зрозуміє психологічний стан емігранта.

\ Є. Маланюк

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Оголошення теми й мети уроку

II. Організаційний момент.   Мотивація навчальної діяльності учнів

   Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною... У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити Любові, пам'яті, прагнення жити Батьківщиною. Звер­німо увагу на епіграф уроку. Сьогодні ми спробуємо віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.

 

III. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1.  Бесіда

  • Пригадайте умови еміграції українців на початку XX ст.
  • Назвіть письменників першої хвилі еміграції.
  • Окресліть основну тематику їх творчості в еміграції.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Лекція вчителя

  • Загальний огляд розвитку

Література української діаспори або еміграційна література —  література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра­їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей­ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про-радянською літературною продукцією.

Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважа-ється трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з'явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з'явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька - Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з'явилося багато оригінальних літератур­них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРі були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.

Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

Особливо яскравою була творчість неформального об'єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавськии, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики.

Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон­такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера­тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.

  • Психологія поета-емігранта

 

  • «Празька поетична школа»

Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947)».

«Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідео­логічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різ­нобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пра-жан», об'єднані лише певними загальними рисами.

Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х рр. XX ст., де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська,  О. Ольжич,  Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет                                  (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Україн­ська господарська академія                      (Є. Маланюк,  Л. Мосендз), Україн­ський високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практич­ного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів україн­ського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

За своїм стилем «пражани» були неоромантиками, але філо­софською заглибленістю й любов'ю до класичних форм спорід­нювались з київськими неокласиками.

їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалеж­ність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.

 

2. Огляд творчості поетів «празької школи»

Повідомлення учнів (випереджальне завдання для груп).

Юрій Дараган

Родоначальник школи, мав великий вплив на творчість пое­тів саме історіософськими мотивами (яскравий історизм, варяги,

дикий степ, сонячний Дажбог, настрої вигнанця). Увійшов у літе­ратуру збіркою «Сагайдак» (1925). Тема України є центральною н ліриці Дарагана. У циклах віршів «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжя» Дараган творить поетичний і натхненний образ Вітчизни. Вона приходить до нього в снах і наяву, у спогадах і скупих звістках. За нею він тужить, її образ плекає в серці як найдорожчий і поки що не досягнений ідеал. Митець прагнув поетичним словом витворити ідеал українця — мужнього й загартованого в боях, який пишається славним мину­лим народу і наслідує героїчні подвиги своїх предків.

Леонід Мосендз

Поет, прозаїк, критик, перекладач. Під час громадянської ііійни воював у лавах війська Петлюри. 1920 року разом з армією УНР відступив до Польщі. Навчався в Українській господар­ській академії на хіміко-технологічному факультеті. Учений-хімік, визнаний у Європі винахідник. Лейтмотив поезій Мосендза — відродження України, визвольної боротьби її народу після Першої світової війни. Одним з перших відчув космічність свого народу й нації. Це було модерне світовідчуття людини XX ст. (вінок сонетів «Юнацька весна»). Мосендз творив «наукову» пое­зію, сміливо в її образну тканину включав філософські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи естетичне поле лірики. Цим шляхом у 60-х рр. ітимуть І. Драч, М. Вінграновський та їхні послідовники.

Олег Ольжич

Талановитий поет, публіцист, політичний діяч, археолог, людина-легенда. Син видатного українського поета Олександра Олеся. Під час Другої світової війни організатор підпільного руху опору фашистам. Жорстоко закатований німцями на смерть 1944 р. Збірками «Рінь», «Вежі», «Подзамчя» він увійшов в укра­їнську літературу як поет раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментальне оспівування життя та образ пасив­ної, безвольної людини. Олег гартував свою волю і вважав, що саме сильна духом, цілеспрямована особистість потрібна май­бутній відродженій Україні. По-новому трактує митець поняття героїчного, що поєднує в собі й хоробрість, і відвагу серця, а го­ловне — сильний заряд духовності, яка веде борців до оновлення світу, розбиває кайдани рабства.

Олена Теліга

Поетеса, революціонерка, яскрава особистість, вольова, енер­гійна й вродлива жінка, яка своє життя присвятила боротьбі

за незалежну Україну. Під час Другої світової війни на окупова­ній Україні організувала літературно-мистецьке життя, очолила Спілку письменників України. Як українську патріотку геста­півці 1942 р. розстріляли в Бабиному Яру.

Посмертно вийшли збірки «Душа на сторожі», «Прапори духа», «Полум'яні межі». У поезіях та публіцистичних висту­пах поетеса проголошує героїзм як найвищу чесноту, сформувала принципи героїчної етики, наповненої героїчним діянням, відва­гою, безкомпромісністю. У художньому світі поетеси панує бунт, змагання за оновлений світ, протест проти безбарвної «нудоти життя». На переконання О. Теліги, рідний край від неволі може врятувати новий тип українця, який уміє жити й творити для своєї нації.

3. Читання віршів поетів «празької школи» (за вибором учнів)

V. Закріплення набутих знань, умінь, навичок

1. На основі опрацьованих відомостей про еміграційну літера­
туру, прослуханих поетичних творів побудуйте узагальнений
портрет-асоціацію українського поета-емігранта.

ВІН — українець, вигнанець...

2. Прокоментуйте епіграф до уроку.

УІ.   Підсумок  уроку

Поезія пражан напрочуд наснажена рисами неокласицизму, тим невід'ємним артистизмом, постійним закоханим подивом перед красою, історією, міфологією, літературою, що притаманні великим творінням світової літератури.

VII. Домашнє завдання

  1. Опрацювати конспект, скласти тези статті підручника.
  2. Індивідуальні завдання: підготувати розповідь про життєвий шлях                                   Є. Маланюка; огляд творчості.

 

docx
Додано
28 березня 2018
Переглядів
1279
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку