29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Урок Еріх Марія Ремарк. Роман «Три товариші»

Про матеріал

Урок позакласного читання із зарубіжної літератури, 9 клас "Еріх Марія Ремарк. Роман «Три товариші».

Урок присвячено видатному німецькому письменнику XX ст. Е.М. Ремарку. Він є автором таких романів як «На Західному фронті без змін» (1929), «Три товариші» (1936), «Тріумфальна арка» (1945) і «Чорний обеліск» (1956). Роман «Три товариші» належить до «Золотого фонду світової літератури ХХ століття».

Перегляд файлу

Тема. Еріх Марія Ремарк. Роман «Три товариші»

Мета: ознайомити учнів з долею трьох фронтових друзів, розповісти про трагедію покоління, що пройшло  через війну; формувати інтерес до творчості Ремарка; вдосконалювати знання учнів про  такі поняття, як  надійність, дружба, почуття відповідальності за інших, взаємодопомога, повага; Розвивати логічне та образне мислення; виховувати прагнення  до добра, любові, правди, справедливості, почуття гідності, людяності, високі моральні принципи.

Обладнання: музика Френсіса Лея з кінофільму «Історія кохання», мультимедійна презентація, книжкова виставка творів письменника.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.                           

Усі ви – втрачене покоління.   

Ернест Хемінгуей                         

Перебіг  уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя. Наш урок присвячено  видатному німецькому письменнику XX ст. Е.М. Ремарку. Він є автором  таких романів як «На Західному фронті без змін» (1929), «Три товариші» (1936), «Тріумфальна арка» (1945) і «Чорний обеліск» (1956). Роман «Три товариші»  належить до «Золотого фонду світової літератури ХХ століття». Цей роман витримав декілька екранізацій, перша була здійснена в США у 1938 році за участю самого автора і американського письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда.

2. Робота з епіграфом.

Прочитайте слова епіграфа до уроку.

 Хто автор цих слів?

 Яке покоління і чому Хемінгуей назвав «втраченим»?

ІІІ. Актуалізація  опорних  знань.

  1. Дослідження афоризмів.

Прочитайте висловлювання Ремарка та проаналізуйте їх. Що їх об’єднує?

- Поки людина жива – ніщо не втрачено.

- Немає нічого більш втомлюючого,  ніж бути присутнім при тому, як людина демонструє свій розум. Особливо, якщо розуму немає.

- Чим менше у людини самолюбства, тим більшого вона вартує.

- Завзяття і старанність краще, ніж безпутність і геній.

- Коли у людини майже нічого не залишається в житті, вона і малому готова надати непомірно велике значення.

- Тільки нещасний знає, що таке щастя.

- Якщо хто-небудь уб’є людину, він буде покараний як вбивця. А якщо я відкрию велику фабрику і тим самим знищу сотні дрібних власників, то я добропорядний ділок.

- Потрібно стиснути зуби і бути жорстоким – тоді переможеш.

- Але будь-який мир нічого не вартий, якщо немає миру в серці.

Що є темою цих висловлювань? (Людина).

Як ставиться Ремарк до людини? Якою бачить її? ( Людина, на думку Ремарка, повинна бути завзятою, старанною, розумною, совісною. Але часто  суспільство жорстоке, і людині  доводиться стискати зуби і боротися)

ІV. Формування   нових  знань, умінь і навичок.

1. Рольова гра.

Методичний коментар: відбувається перевірка виконання домашнього завдання творчими групами «біографів» письменника і «літературознавців»

Група «біографів» Е.М. Ремарка

Еріх Марія Ремарк (справжнє ім'я Еріх Пауль) народився 22 червня 1898 р. в м. Оснабрюці в родині палітурника. Мріяв стати музикантом, художником. Наслухавшись патріотичних гасел про "німецьку культуру", її винятковість, гуманізм, юнак у 1916 р. з гімназійної лави йде добровільно на фронт захищати "німецьку цивілізацію".

Більше двох років Ремарк воює в окопах Західного фронту. Приходить розчарування. Юнак побачив справжню війну зі смертю, каліцтвом, стражданнями. Був декілька разів поранений, але все ж вижив. Із обпаленою душею повернувся додому.

Після війни Ремарк працював і учителем, і репортером, і комерсантом... Він був зневірений, і писав про зневірених у післявоєнному  житті  людей. У 1828 р. вийшов у світ його перший роман "На західному фронті без змін".

Це твір про страшні будні тих, хто пройшов першу світову війну рядовим солдатом. Через цей роман нацисти зненавиділи Ремарка, бо на їхню думку, "справжній німець" не міг написати такий твір.

У зв'язку із захватом влади фашистами 1933 року 250 прогресивних німецьких письменників залишило батьківщину. Ремарк у цей час знаходився на лікуванні у Швейцарії й цілком свідомо прийняв рішення залишитись у вигнанні. Потім був Париж, де написані ще два романи про "втрачене покоління" - "Повернення" (1931) та "Три товариші" (1937).

Після виходу роману "Три товариші" Ремарка позбавили німецького громадянства. Книги заборонялись і спалювались фашистами. У 1939 р. Ремарк переїхав до Америки, його твори там були дуже популярними. Його навіть називали "королем Голівуду", оскільки фільми, зняті за його сценаріями, мали велику популярність. У США знайомиться з письменником Хемінгуеєм і акторам Чарлі Чапліном.

У 1943 р. німці стратили сестру Елфріду, гестапо надіслало братові рахунок за "сокиру і роботу"...

Ремарк продовжує боротись про фашизму зброєю свого пера. Антифашистська тема є провідною темою його творів. Він пише про поневіряння емігрантів, які залишили гітлерівську Німеччину: "Люби ближнього твого" (1940); про опір фашизмові: "Тріумфальна арка" (1946), "Час жити і час помирати" (1954), "Іскра життя" (12952), аналізує причини виникнення фашизму і застерігає людство проти цього безумства - "Чорний обеліск".

На Батьківщину (у Швейцарію з США) повертається у 1970 р. Життя письменника передчасно перервав серцевий напад. Це сталося 25 вересня 1970 р. в Локарно у Швейцарії.

Група «літературознавців»

Війна - це протиприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу цінність на землі - людське життя, вона стала трагедією як для переможних, так і для переможців. Перша імперіалістична війна 1914-18 рр. була жахливою, хоча тим, хто мав уяву про Другу світову, перша здавалася не такою страшною. Та, як вважали дослідники, щодо деяких своїх соціально-психологічних наслідків Перша світова не поступається наступній, а у чомусь її навіть перевершила. Одним із таких наслідків було явище, яке отримало назву "втраченого покоління" ("втраченої генерації").

Річ у тім, що багатьом війна 1914 р. спочатку уявлялася "священною битвою" - чи то за "німецьку культуру", чи то за "європейську демократію", тому вона мала штучний героїзований, романтизований ореол. А згодом виявилося, що це цинічна гризня можновладців за переділ світу, ринки збуту, сфери впливу. "Ура-патріотичні" настрої розбилися об скелю насильства й смерті. Натомість з'явилася зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і стала поява нової генерації - "втраченого" покоління, а згодом і літератури про нього.

Письменники, які започаткували цю літературу, самі належали до "втраченого покоління": вони, як і персонажі їх творів, брали участь у тій війні й постраждали від неї. Усі вони не займалися дослідженням характеру війни, причин, з'ясуванням фактів - їх цікавила людина, її муки, її обпалена душа. Їх часто звинувачували у надмірному натуралізмі, бо, змальовуючи фронтові будні, письменники-солдати не прикрашали війну, а писали жорстоку правду, яку бачили на власні очі. Таким чином, без гучних закликів та пафосу, говорячи тільки правду про війну, показуючи те, як вона руйнувала тіла й душі людей, їхні долі, відбирало у них майбутнє, письменники перетворили свої романи на романи-протести.

Спочатку Хемінгуей, а потім Ремарк відкрили жанр - роман-сповідь.

Особливості сповідальної прози:

- Сповідальна проза характеризувалася схожістю головного героя й автора твору;

- Розповідь йшла від першої особи;

- Життя героя-автора вимірювалося через світогляд героя;

- Колишній солдат - дзеркало миру.

До сповідальної прози Ремарка належали романи: "На Західному фронті без змін" (1929), "Повернення" (1931), "Три товариші" (1938).

  1. «Асоціативний ланцюжок»  до словосполучення «втрачене покоління»: зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань…
  2. «Анкета думок» ( Учні коротко діляться враженнями від твору)
  3. Проблемне питання

Що загрожує Роберту Локампу і його друзям після повернення з війни?

(Безробіття, ледарство, неможливість отримати освіту, пияцтво, самотність).

Презентація героїв роману

Готфрід Ленц

Я, Готфрід Ленц, «кілька років тинявся по Південній Америці». Обличчя моє у ластовинні, довготелесий і худорлявий, з гривою солом’яно-білого  волосся  й носом, який підійшов би зовсім іншій людині. Маю блакитні очі. Друзі жартома називають мене «останнім романтиком». Я не заперечую.

  Мені не просто закохатися. Кохання – це омана. Чудесна омана зі сторони матінки-природи.

Люблю співати, колись був учителем танців, обожнюю квіти, особливо бузок, він для мене втілення туги за Батьківщиною. Я часто задумуюсь, чому прийнято ставити пам’ятники «різним» людям? А чому б не поставити пам’ятник місяцю або дереву? Чи квітці?

 Ми живемо в борг і живимося ілюзіями. Це епоха відчаю. Я маю справжніх друзів: господаря трактиру Альфонса (теж фронтовика), Роббі, Отто, Патрицію, милу й ніжну, кохану Роберта. Ми різні за вдачею.

  Відвідую політичні збори. Загинув трагічно, але про це розкажуть мої друзі. 

Отто Кестер

 Я,Отто Кестер, був пілотом, студентом, гонщиком, пізніше придбав авторемонтну майстерню. Тут ми працюємо всі троє, заробляючи собі на життя ремонтом та продажем автомобілів. Я небагатослівний і педантичний. У нас є гордість нашої майстерні – гоночна машина «Карл – привид шосейних доріг». Вигравав гонки. Люблю своїх друзів. Хвилююся, коли в них щось не так. Живемо ми за законами фронтової дружби, підтримуючи один одного, воюємо з бідністю, з нудьгою, адже світ, в якому ми живемо, - «божевільний». Життя пусте, дні минають не лишаючи сліду. Колись я Роберту радив: «Ти тільки не підпускай до себе нікого близько, а підпустиш – захочеш втримати. А втримати – то нічого й не можна». Та коли Роббі палко і ніжно покохав Патрицію, я був щиро радий за нього. Робертові Локампу  судилося пережити велике й справжнє почуття. Ми оточили Пат увагою, а коли прийшла біда, почалася кровотеча з горла (Патриція хворіла на туберкульоз), я подолав тисячу кілометрів осіннього туману  й привіз  лікаря до хворої Пат.

На вулицях Берліна неспокійно: відбуваються політичні демонстрації під різними прапорами, бурхливі політичні збори, зіткнення, стрілянина, втручання поліції. Готфрід пішов на політичні збори і не повернувся. Я з Роббі його розшукували. А коли знайшли і поверталися до машини, то зустріли трьох молодиків. Постріли, Ленца вбито… Ми розшукуємо вбивцю. Я на війні вбивав невинних. Тепер я зобов’язаний помститися, інакше вбивство на війні «було б непрощенним злочином». Шкода… Трактирник Альфонс мене випередив. Він знайшов убивцю Ленца і помстився.

  А далі… Майстерню продано. Я мрію навесні  влаштуватися гонщиком, на невеличкій автомобільній фірмі. Патриція в санаторії, їй гірше. Я завіз Роберта до Пат. Їй потрібні гроші на лікування. Гроші… гроші… Я їх обов’язково дістану, щоб Роббі міг залишитися з коханою, адже вона помирає… А нас уже тільки двоє.

Роберт Локамп

 Зі мною ви знайомитесь з перших сторінок роману. Я оповідач. Мені тридцять років. А був час, коли здавалось, що не дожити мені й до двадцяти. У вісімнадцять років я став новобранцем. Потім фронт і все, що з ним пов’язане. По війні працював на залізниці, відав відділом реклами на фабриці гумових виробів, був тапером у кавярні, мав стати шкільним учителем. Я зворушений, що друзі не забули привітати мене з Днем народження. Саме в цей день я познайомився з Пат – істотою з іншого світу, недосяжною і чарівною. Мені хочеться зрозуміти, навіщо я живу. Часто думаю про війну, зокрема про те, як свого часу ми повернулися з фронту, молоді, ні в що не вірячи. Ми хотіли вирушити в похід проти брехні, егоїзму, жадоби й душевної  інертності, бо все це змусило нас до того, що ми пережили.  Ми були суворі, вірили тільки найближчому товаришеві, тільки конкретним речам, що ніколи не зраджують нас: небу, тютюну, деревам, хлібові й землі. Але що з цього вийшло? Все стало брехнею, забулося. А хто не зміг забути, тому залишилося лише безсилля, розпач, байдужість і горілка. Часи великих мрій, людських і навіть суто чоловічих, канули у небуття. Тріумфували заповзятливі. Корупція. Злидні.

Я, нерішучий, навчився битися й пити, не п’яніючи, - «наївна душа». Коли наступного разу зустрівся з Пат, то мені здалося, ніби ми давно вже належимо одне одному. Спочатку я навіть не дозволяв собі багато думати  про неї. В моєму житті були випадкові зустрічі, побіжні пригоди: «втечі від самого себе, від розпачу, від спустошення». Я й не хотів нічого іншого, бо життя навчило мене покладатися тільки на себе і товариша. Мені хотілося, щоб Пат була для мене несподіваним подарунком, щастям, яке прийшло й знову піде собі, - тільки так. «Фрагмент», як назвала себе Пат, зробив мене щасливим. Справжнє кохання не терпить сторонніх. Я взяв двотижневу відпустку і поїхав з коханою на море. Я збагнув, як багато  значу для Пат. «Це кохання і водночас щось інше. Щось таке, в імя чого можна жити.                                                       Чоловік не може жити заради кохання. А заради іншої людини – може». Саме на морі я дізнався, що Пат  важко хвора. Професор Жаффе, оглянувши дівчину, порекомендував лікування у високогірному санаторії. Пат хвора смертельно. Скрізь життя буяє, а Пат повинна померти! А коли я завіз її у санаторій, то, раптом, мені здалося, що не витримати мені одному, без Пат. Роботи майже немає. Навіщо ми живемо? Я часто думаю про це. Патриція стала для мене чимось більшим, ніж життя. Я не міг перенести розлуку. Коли одержав телеграму з проханням приїхати, то негайно помчав до неї. Вона не може померти! Вона – саме життя, саме  щастя! На лікування потрібні гроші. Отто продав «Карла», про якого якось казав, що краще б йому лишитися  руки, чим цієї машини, і вислав  дві тисячі марок.

 Усе виявляється марним. Хвороба забирає  Патрицію, яка так хотіла жити і кохати. Померла вона перед світанком. Умирала тяжко, в муках, і ніхто не міг їй допомогти.

Патриція Гольман ( на фоні  музики Френсіса Лея з кінофільму «Історія кохання»)

Я струнка, маю каштанове волосся, великі виразні очі. Люблю музику і танці. Не люблю холод і дощ. Він наганяє тугу. Ввечері хочеться, щоб хтось був поруч. Хворію. А захворіла на туберкульоз тому, що «надто швидко виросла, а харчування не вистачало. Бо під час війни та одразу після неї всього було обмаль». Ця страшна хвороба забрала мою матір. Доля подарувала мені зустріч із Робертом. Я закохалася. Не знаю, що я робитиму без кохання, але мені страшно, бо в наш час «втримати не можна нічого».

Жити – це щастя. Мені всі говорили, що треба економити , знайти роботу, працювати. А мені хотілося жити легко й радісно, нічим себе не зв’язувати й робити, що захочу. Таке бажання прийшло після смерті матері  і моєї довгої хвороби. Я хочу жити. На дворі осінь. Йде дощ. Занадто довго. Іноді я пробуджуюсь, і мені здається, що я похована під цим безкінечним дощем.  І ще я боюсь лишитися одна. Боюся заснути і не повернутися. Хочу поїхати до сонця, на південь, до тепла. Де пальмові алеї і скелі, і білі будиночки біля моря, і агави.  А поїхала в санаторій. І мало не втратила мужність, бо мене  охопив страх. Там тюрма, прекрасна, але тюрма. Самотність легша, коли не кохаєш. Я викликала Роббі, я більше не могла , бо знала, що вмираю…

  1. Робота в групах

1 група: 1. Роберт Локамп, головний герой роману, дає собі таку самооцінку: «Хто я такий? Невдаха, який взяв на прокат «кадилак», безпросвітний п’яниця, ось і все! Такого можна зустріти на кожному кроці…» Чи погоджуєтесь ви з думкою головного героя? Свою думку доведіть, посилаючись на текст.

 2. Що рятує героїв роману?

2 група: 1. Фрау Залевська так  охарактеризувала душевний стан тих, хто належав до «втраченого покоління»: «…дивна молодь! Минуле ви ненавидите, теперішнє зневажаєте, а на майбутнє вам плювати. Але чим хорошим все це може закінчитись?». Чому герої роману «минуле  ненавидять, теперішнє зневажають, а на майбутнє їм плювати»? Свою думку доведіть, використовуючи цитати  з тексту.

2.  Чи актуальна тема « втраченого покоління» в наш час? Чому?

3 група: 1. Простежте історію кохання Роберта і Патриції. В яких моментах найяскравіше розкривається  щирість і глибина їх почуттів? Поділіться своїми думками щодо історії кохання головних героїв.

 2. Яке значення образу Патриції в романі? 

V. Рефлексія

1. Написання власного висловлювання за стратегією «РАФТ».

 РАФТ– це абревіатура, яка складається з перших літер чотирьох слів:

Р – роль,

А – аудиторія ,

Ф – формат,

Т – тема.

Ваші основні завдання як письменника :

- описати від імені обраного персонажу ідеї, вживаючись у відповідну роль, враховуючи особливості аудиторії, тобто тих, до кого звертається персонаж,

- обрати відповідну для свого повідомлення літературну форму.

Давайте розглянемо таблицю РАФТ

РОЛЬ

АУДИТОРІЯ

ФОРМАТ

ТЕМА

Хто я?

Для кого я буду писати текст?

В якій формі буде написано текст?

Про що я буду писати? Які ідеї донесу до слухачів?

Звичайні ролі: Роберт Локамп,Отто Кестер, Готфрід Ленц, Патриція

Незвичні: гоночна машина «Карл – привид шосейних доріг»…

 -  для майбутнього покоління,

-  для українських військових, які повернулися з АТО…

-  лист,

- вірш,

- запис у щоденнику…

- поради молодому поколінню щодо найважливіших цінностей в житті ,

- поради українським військовим як не перетворитися на «втрачене покоління»

 

2. Зачитування  висловлювань учнів.

3. Підсумкове слово вчителя.

 Приголомшливий вірш, який обов’язково потрібно прочитати два рази. Чому саме два? Прочитайте перший раз і зрозумієте.

Я – частина втраченого покоління
І я відмовляюся вірити, що
Я можу змінити цей світ.
Я розумію, можливо, це шокує вас, але
«Щастя вже всередині тебе»
– Це брехня, насправді.
Гроші зроблять мене щасливим
І в тридцять років я розповім своїй дитині, що
Він – не найважливіша річ у моєму житті.
Мій бос буде знати, що
Мої принципи:
Робота
Важливіше, ніж
сім’я
Послухайте:
З давніх пір
Люди живуть сім’ями
але зараз

Суспільство ніколи не буде таким, як раніше
Експерти кажуть мені
Через тридцять років я буду святкувати десятиліття свого розлучення.
Я не вірю, що
Я буду жити в країні, яку сам створю.
У майбутньому
Знищення природи стане нормою.
Ніхто не вірить, що
Ми збережемо нашу прекрасну планету.
І звичайно
Моє покоління вже втрачено.
Нерозумно вважати, що
Є надія.

 

А тепер прочитайте вірш знизу вгору.

Цей «білий вірш» читається в обидві сторони як символ двох протилежних сюжетів розвитку людства. І щоб сценарій з першого прочитання не став реальністю, потрібно вибрати зворотню дорогу із зовсім іншими цінностями. Автор Джонатан Рід навіть дав віршові дві назви, залежно від того, яке саме прочитання ви маєте на увазі – «Втрачене покоління» або «Є надія».

VІ. Підведення підсумків уроку. Оцінювання роботи учнів.

VІІ. Домашнє завдання (на вибір).

  1. Скласти 4-5 запитань з відповідями до роману Е. М. Ремарка «Три товариші»
  2. Скласти рекламу роману, щоб у ній прозвучали тема та основна думка.
  3. Поміркуйте і дайте відповідь  на питання, яким ви уявляєте майбутнє Роберта Локампа та Отто Кестера?

Шевченко Т.В.,учитель зарубіжної літератури

  Липівського НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів - дитячий садок»

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

  1. Еріх Марія Ремарк. Три товариші [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://hohlolib.org/zarubijna_literatura/erih_mariya_remark/try_tovaryshi.470.
  2. Еріх Марія Ремарк (урок) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://referat.repetitor.ua/%D0%95%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A0%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BA_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA
  3. Іваськевич Т. В. «Час, який пройшов по людях, наче по рейках...» [Текст]:урок-презентація роману Еріха Марії Ремарка «Три товариші»; 11 кл./Т. В. Іваськевич//Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998. - № 7. - С. 27–30.
  4. Хом’як Т. Світові війни очима Е. М. Ремарка [Текст] / Т. Хом’як // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2005. - № 6. - С. 29–32.

 

docx
Додано
19 червня 2018
Переглядів
422
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку