Урок "Гетьманщина в часи Івана Мазепи"

Тема. Гетьманщина наприкінці XVII — на початку XVIII ст. І. Мазепа.

Мета: визначити умови Коломацьких статей і обставини їх укладення; охарактеризувати гетьмана І. Мазепу і початок його гетьманування; з’ясувати становище Гетьманщини наприкінці XVII — на початку XVIII ст., її роль у війні з Туреччиною (1687—1700 pp.); продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: «Вічний мир», Кримські походи, Азовські походи.

Основні дати: 1686 р. — «Вічний мир» між Московською державою та Річчю Посполитою; 1687 р. — Перший Кримський похід; 1687 р. — укладення Коломацьких статей; 1689 р. — Другий Кримський похід; 1692 р. — виступ антигетьманської опозиції на чолі з Петриком; 1695,1696 р. —Азовські походи; 1700 р. — Константинопольський мир між Росією й Туреччиною.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Вічний мир». Перший Кримський похід.

Розповідь учителя

Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Східній Європі. Він розв’язав руки турецькому султану для

останнього, як виявилося, могутнього наступу на Європу. Кульмінацією цього наступу стала облога Відня в 1683 р. Тут під Віднем вирішувалася подальша доля Європи. На допомогу обложеним вирушив польський король Ян Собеський із 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів на турецький табір, примусив останніх тікати з місця битви. Як писав польський король Римському Папі: «Ми прийшли, побачили, Бог переміг».

Цікаво знати

У битві під Віднем особливо уславився козак Юрій Кульчицький, уродженець м. Самбора на Львівщині, про подвиги якого писали тодішні європейські газети. Коли почалася турецька облога, Кульчицький перебував у місті у справах торгівлі. Не вагаючись, він став у ряди захисників Відня. Знаючи турецьку мову і звичаї (колись був у полоні), Кульчицький неодноразово проникав до турецького табору і приносив важливі розвідувальні дані. Коли після розгрому турецької армії союзники ділили захоплену здобич, Кульчицький узяв собі вози, навантажені кавою. Ніхто не знав, що це і що з нею робити. Кмітливий козак відкрив у Європі першу кав’ярню й навчив європейців уживати цей напій. Після смерті Кульчицького у столиці Австрії йому було встановлено бронзовий пам’ятник. Так були закладені традиції всесвітньо відомої віденської кави.

Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Венеція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. Також польський уряд пішов на примирення з Московською державою з метою підтвердити кордони, установлені за Андрусівським перемир’ям і залучити Москву до боротьби проти Туреччини. 6 травня 1686 р. у Москві між Річчю Посполитою і Московською державою було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно до якого:

— Лівобережжя, Запорожжя і Київ з околицями визнавалися за Московською державою, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина і Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та зуміє відвоювати його у Туреччини.

— Правобережні землі Подніпров’я, спустошені польськими і турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними.

— Поляки зобов’язувалися забезпечити православному населенню на своїй території вільне віросповідання.

— Росія і Польща вступали у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії і Кримського ханства.

Фактично, «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме внаслідок цього проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.

Робота з документом

Із висловлювання гетьмана І. Самойловича про «Вічний мир» Московської держави з Річчю Посполитою

Військо Запорозьке ніколи не зречеться свого давнього достоянія (Правобережної України —ред.). Не так воно станеться, — як Москва у своїх мирових умовах із поляками постановила, — зробимо так, як нам треба!

Запитання до документа

1) Чому була такою реакція І. Самойловича на «Вічний мир»?

2) Якою, на вашу думку, була реакція Москви на такі висловлювання?

Розповідь учителя

Після укладення «Вічного миру» для Московської держави склалися сприятливі умови для активізації боротьби за Північне Причорномор’я та припинення турецько-татарських нападів. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисяч- ного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем

В. Голіциним (фаворитом цариці Софії) і І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Провину за це поклали на Самойловича, що стало приводом до усунення його з гетьманства.

2. Обрання гетьманом І. Мазепи. Коломацькі статті.

Улітку 1687 р. на р. Коломак (притоці Ворскли), де отаборилося після невдалого Кримського походу російсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися вибори нового гетьмана. Гетьманська булава дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687— 1709 pp.).

Постать в історії

Іван Мазепа — одна з найпомітніших постатей історії України козацької доби. Його роль в історії вже три століття поспіль одержує протилежні, взаємовиключні оцінки. Це зумовлене життям гетьмана, яке схоже на авантюрний роман.

І. Мазепа народився близько 1640 р. в с. Мазепинці поблизу Білої Церкви в сім’ї українського шляхтича, який у 50-ті pp. XVII ст. був прихильником І. Виговського. Молодість Мазепи припала на роки Національно-визвольної війни і Руїни. Він отримав блискучу європейську освіту в Києво-Могилянському та Варшавському єзуїтському колегіумах. Служив при дворі польського короля Яна Казимира, виконуючи важливі дипломатичні доручення. Вивчав артилерійську справу у Франції, Німеччині, Голландії та

Італії. Згодом опинився в оточенні гетьманів Д. Дорошенка та І. Самойловича. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив тісні стосунки з впливовими царедворцями. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

Тоді ж було ухвалено новий україно-російський договір — Коломацькі статті, який містив такі положення:

— декларативне підтвердженя 30-тисячного козацького реєстру, прав і привілеїв гетьмана та старшини (зокрема, звільнення маетностей від державного оподаткування);

— заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозволу царя;

— заборона гетьману самостійно здійснювати дипломатичні відносини з іншими державами, а також він був зобов’язаний дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (по суті, він не повинен був намагатися повернути під свою владу Правобережжя);

— гетьман був зобов’язаний за наказом царя надсилати козацькі війська проти Криму і Туреччини;

— у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі, як і раніше, мали перебувати російські воєводи із залогами, а в столиці Гетьманщини — Батурині — для контролю над гетьманом мали розташовуватися російські стрілецькі полки;

— запровадження спеціальної статті, яка роз’яснювала відносини між Гетьманщиною і Московською державою: заборонялося «голосом испущать, що... Молоросійський край гетьманского регименту», а лише говорить, що він є складовою єдиної держави московського царя;

— забезпечити вільний перехід із Московської держави в Україну;

— гетьманський уряд був зобов’язаний «народ молороссийский всякими меры и способы с великороссийским народом соединять и в нерозрывное и крепкое сугласие проводить супружеством и иным поведением».

Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але водночас до них додали нові статті, які стали наступним кроком на шляху обмеження Московською державою державних прав України.

Звістка про події на Коломаці стала поштовхом для заворушень по всій Гетьманщині. Козаки та селяни нападали на маєтки старшини, іноді розправлялися з найбільш ненависними. Відразу після обрання І. Мазепи гетьманом він рушив із компанійськими полками на придушення повстання. Новий гетьман закликав населення не чинити самосуду й обіцяв, що припинить зловживання старшин і скасує заведені за Самойловича податки. Згодом вони стали головною опорою гетьмана.

3. Продовження війни з Османською імперією. Другий Кримський похід 1689 р. Азовські походи 1695—1696 pp.

Самостійна робота за підручником

Скласти тези.

Досягши певної стабілізації в Гетьманщині, І. Мазепа змушений був брати участь у подальших військових діях проти Криму. Насамперед треба було побудувати «городки» понад р. Самарою й заселити їх. Ці «городки» мали служити опорними пунктами для нового наступу на Крим і водночас захищати Гетьманщину від татарських набігів. Навесні 1688 р. розпочалося будівництво фортець, головною з яких мала стати Новобогородська. Будівництво викликало конфлікт із Запорожжям. Щоб його владнати, І. Мазепа надіслав на Запорожжя тисячу золотих.

Навесні 1689 р. відбувся Другий Кримський похід під керівництвом П. Голіцина та І. Мазепи. 100-тисячне російське військо зі слобідськими полками рушило на Крим. До війська приєдналися й гетьманські полки. Спільними зусиллями, долаючи степи і примушуючи татар відступати, військо підійшло до стін Перекопу. Однак, через брак води і харчів іти вглиб Криму Голіцин не наважився і повернув назад. Фактично, похід завершився провалом.

Тим часом до Москви прибув Мазепа зі старшиною, щоб представитися царям Івану і Петру. У цей час у Москві стався палацовий переворот, здійснений прихильниками Петра. Мазепа збагнув, що він може позбутися булави і, не гаючи часу, прибув до Петра, тим самим засвідчивши свою лояльність і завоювавши довіру. Повернувшись із Москви, І. Мазепа почав здійснювати заходи зі зміцнення своєї влади і впорядкування відносин у Гетьманщині.

У цей час війна з Туреччиною та Кримом тривала. Упродовж 1790—1794 pp. гетьманські полки брали участь у походах у район нижньої течії Дніпра та Очакова. Хід бойових дій ускладнили події на Запорожжі. Це сталося в результаті виступу антигетьманської опозиції на чолі з Петром Іваненком (Петриком), за яким стояла частина старшини, що була невдоволена політикою гетьмана і сама прагнула до влади.

Постать в історії

Петро Іваненко (Петрик) був освіченою людиною, представник молодого покоління старшини, який через політичні інтриги прагнув зробити собі кар’єру й здобути багатство. Він служив канцеляристом у військовій канцелярії, був свояком генерального писаря Василя Кочубея. Залишивши посаду і дім у Батурині, він подався на Запорожжя. Там був обраний писарем і почав вести агітацію серед запорожців, проголошуючи себе ворогом старшини та Мазепи, а також проти Москви.

26 травня 1692 р. Петрик уклав союз із кримським ханом від імені «удільного князівства Київського, Чернігівського і всього Війська Запорожського городового й народу малоросійського». В угоді зазначалося, що Гетьманщина зберігала всі свої вольності, до неї мали приєднатися Правобережжя і Слобожанщина. Полки Харківський і Острогозький потрібно перевести на Правобережжя, щоб відкрити шлях татарам для нападу на Московію. Усі дії Криму і Гетьманщини мали вирішуватися спільно за взаємною згодою.

Застерігалося право безмитної торгівлі, для козаків — право вільного рибальства в низів’ях Дніпра й добування солі.

Кримський хан визнав Петрика гетьманом і надав йому в підмогу орду. Прибувши на Запорожжя, Петрик закликав до походу за визволення України «від тиранства Москви і від немилостивих панів». Петрикапідтримала запорозька голота, яка визнала його гетьманом. Проте його походи в Гетьманщину в 1692—1693 pp. були невдалими. Населення у своїй більшості не відгукнулося на його заклики. До того ж орда переймалися лише можливістю взяти ясир. Завдяки цьому Мазепі вдалося відносно легко відбити напади, а одночасно приборкати опозицію проти себе. Крім того, Мазепа вжив заходи зі зміцнення влади над Запорожжям. Так, була влаштована своєрідна блокада: на Січ не пускалися купців і припаси, а старшині він роздавав багаті подарунки, привертаючи її на свій бік.

Попередній досвід свідчив, щоб здобути Крим, потрібно контролювати узбережжя Чорного моря. Тому в середині 90-х pp. XVII ст. Петро І склав план війни з Туреччиною, який передбачав дії на двох фронтах одночасно: у гирлі Дону, щоб здобути фортецю Азов, і в гирлі Дніпра. Перший похід Петра І в 1695 р. на Азов виявився невдалим за відсутності флоту. Турецька залога фортеці отримувала всі необхідні припаси і підкріплення морем. У той же час дії Мазепи на Дніпрі були більш вдалими. Гетьманським військам вдалося захопити Кизи-Кермень і Тавань.

На початку 1696 р. татари з Петриком здійснили ще один похід на Гетьманщину, але були розбиті біля Гадяча. Після цього Петрик на деякий час став гетьманом «ханської» України — території між Південним Бугом і Дніпром.

Того ж року Петро І разом із козаками наказного гетьмана Якова Лизогуба здійснили Другий Азовський похід і за підтримки новозбудованого флоту здобули місто. У цей же час точилися бої поблизу Очакова. Проте здобути його не вдалося. Війна з Туреччиною почала затягуватися, що лягло важким тягарем на населення Гетьманщини, яке було змушене утримувати російську армію і споряджати козацькі полки.

У 1699 р. союзники Петра І, Священна ліга уклали мир із Туреччиною у Кар ловцях. За цим договором, зокрема, Польща повернула собі Поділля.

30 липня 1700 р. був укладений Константинопольський мир Росії з Туреччиною, за яким Росія отримувала Азов на 30 років і частину узбережжя Азовського моря. Проте сторони зобов’язувалися не будувати укріплень на кордоні Криму й Гетьманщини. Козаки залишали фортеці Кизи-Кермень і Тавань, але отримували право здійснювати промисли до морів.

Скориставшись війною, Петро І збудував навпроти Січі фортецю на Кам’яному Затоні для контролю над запорожцями.

4. Політика гетьмана І. Мазепи.

На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, де Росія вела боротьбу за вихід до балтійського узбережжя, то в Польщу, то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману. У 1700 р. він одержав найвищий орден — Андрія Первозданного, а також титул князя Священної імперії.

У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на підтримку козацької старшини і української шляхти, прагнучи перетворити їх на міцну віддану привілейовану соціальну верству. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). За роки свого гетьманування він видав більше тисячі універсалів про передачу старшині, монастирям та великим купцям у володіння сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян в Україні і 20 тис. селян у Росії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм визиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві. Крім того, Мазепа здійснив перепис козацького стану, утруднивши тим самим перехід до нього з інших суспільних станів.

Отримуючи у володіння поселення, старшина, шляхта і монастирі часто змушували козаків виконувати різні повинності, виписували їх із реєстру, перетворювали у підданих, відбирали землі (на початок 1730 р. малоземельні та безземельні становили 40 %). Вони мали робити обов’язкові подарунки старшині (ральні), давати гроші й продукти на утримання адміністрації та пошти, на військову музику, школи тощо.

Значні витрати на закупівлю зброї, боєприпасів, коней та спорядження, участь у походах та воєнних діях, відрив від ведення господарства призводили до неспроможності виконувати військову службу, переходу в селянство чи міщанство.

Проте воєнні потреби вимагали існування боєздатного козацького війська. Тому в 1698 р. козаків було поділено на спроможних виконувати воєнну службу (виборні) і неспроможних (підпомічників), які мали допомагати виборним у веденні господарства. Такий самий поділ згодом відбувся й на Слобожанщині.

Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є той факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки значним, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко».

Багато нових споруд з’явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму, у 1698 р. — Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору, до 1695 р. — обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.

Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби були одними з кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні бібліотеку й обдаровував книжками монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, Мазепа опікувався Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р. на академію. Мазепа також дбав про виникнення нових осередків культури. Зокрема, у 1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад — Чернігівський колегіум.

На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність І. Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

Робота з документом

Із листа французького посла в Московії Жана де Балюза про гетьмана І. Мазепу

...Він [І. Мазепа] дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного й досконалого знання цієї мови, може змагатися з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; щоправда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі — два лікарі-німці, із якими Мазепа розмовляє їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою, хоч за молодих літ відвідав Париж і Південну Францію, був на прийомі в Дуврі, коли святкували Піренейський мир (1695). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні немає якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.

Принц Мазепа вже поважного віку... Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоча тіло міцніше, ніж тіло німецького рейтара, вершник із нього знаменитий. Він дуже поважний у козацькій країні, де народ загалом свободолюбивий і гордий, мало шанує тих, хто ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою та розкішними прийомами у своїй резиденції для козацької старшини...

Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на противагу москвинам, стежить і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки.

Кілька разів я дуже обережно навертав розмову про сучасну політичну кон’юнктуру, але мушу зізнатися, що нічого певного від цього принца не міг витягнути. Належить він до тих людей, які воліють або зовсім мовчати, або говорити й не казати.

Запитання до документа

1) На яких рисах гетьмана наголошує посол?

2) Чи були правильними оцінки французького дипломата щодо великої популярності І. Мазепи серед козаків?

3) Спробуйте скласти словесний портрет гетьмана.

Завдання

Схарактеризуйте політику І. Мазепи. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями

1) Коли між Московською державою й Річчю Посполитою було укладено «Вічний мир»?

2) За яких обставин І. Мазепа став гетьманом?

3) Якими були напрямки політики І. Мазепи? Чиї інтереси він захищав?

4) Яка мета й результат Другого Кримського походу?

5) Хто такий Петрик?

6) Які результати Азовських походів?

Творче запитання

Завдяки чому І. Мазепа зумів утриматися при владі в умовах палацових переворотів у Москві?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

У 1687 p. І. Мазепу було обрано гетьманом. Булаву він отримав у час, коли Московська держава наполегливо йшла шляхом творення імперії, а автономія козацької держави не відповідала її планам. На початку свого гетьманування він був лояльним до царської влади, навіть усіляко допомагав реформаторським починанням Петра І. У той же час І. Мазепа докладав зусилля для створення еліти козацької держави, усіляко опікувався культурою й освітою, що сприяло духовному розвитку України.

Може, так би і скінчився довгий вік гетьмана, якби він не виступив відверто проти російського царя, скориставшись Північною війною Росії та Швеції (1700—1721 pp.).

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати параграф підручника.