урок "Голодомор 1932-1933 років на Черкащині" 10 клас

Історія України 10 кл.

   Тема: Голодомор 1932 – 1933р на Черкащині.

Мета: з”ясувати умови та особливості перебігу голодомору 1932 – 1933

          років на Черкащині; продовжити формування в учнів вміння

          самостійного аналізу історичних фактів, працювати із документаль-

          ними джерелами очевидців; виховувати шанобливу пам”ять до

          невинно загиблих жертв геноциду.

Тип уроку: урок – засвоєння нових знань.

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Учитель: «Воскресає Україну розп”ята

                   Рок свій вирок правдивий прорік,

                   Тільки горна ятрить її рана –

                   33-ій погибельний рік.

                   Припаду до могил, гляну вгору:

                   Ні хрестів, ні надгробків нема

                   Лиш чебрець жертви голоду – мору

                   Ніжно вдень і вночі обійма

                   Не покину нещасних. Не можу,

                   Хай їх пам’ять людська не мина!

                   У хрестах принесу, й огорожу,

                   І всі їх відтворю імена. »

М. Пономаренко.

II. Повідомлення теми і завдань уроку.

  Рядки цього вірша, що болем крають серце, належать нашому землякові, краєзнавцю  М. Пономаренко. Вони влучно відтворюють тему сьогоднішнього уроку. Він буде присвячений страшній сторінці історії нашого краю – голодомору 1932 – 1933 років. Це незвичайний урок, це урок – пам’яті, урок болю, урок скорботи за мільйонами загублених людських душ, що стали невинними жертвами сталінської системи. Темою уроку є Голодомор 1932 – 1933 років на Черкащині, так, як наша земля, тоді ще в складі Полтавської та Київської областей, зазнала весь біль і всю трагедію цієї жахливої катастрофи на собі.

III. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

План.

1. Причини, масштаб та жертви голодомору.

2. Голодомор на території Черкащини.

До учнів. Давайте згадаємо основні причини, що стали основою голодомору:

  1. Політична причина – знищення селянства як соціальної бази українського націоналізму.

  2. Економічна причина – фінансування індустріалізації  за рахунок експорту за кордон.

  3. Незважаючи на несприятливі природні умови, московський уряд замість допомоги голодуючим і далі продовжував викачувати продовольство з України.

  Масштаби цієї трагедії:

- найбільше постраждали селяни Центрально – Східної України, яким було заборонено покидати свої села. Голод зачепив також Поволжя, Кубань, Північний Кавказ. У великих містах України голод був менш відчутнім завдяки прямим поставкам хліба.

 Жертвами стали за різними оцінками від 5 до 8 млн. осіб.

 Однією з причин голодомору в Україні був неврожай. Проте на Черкащині урожай зернових та овочевих культур був значно вищий, ніж у 1930 – 1931 роках. Неабияку роль відіграли і надмірні плани хлібозаготівель. План був настільки великий, що у селян забирали не лише зерно, а й іншу сільськогосподарську продукцію.

 Уперше матеріали та документи з історії голодомору на Черкащині черкащани змогли побачити на виставці у Черкаському обласному краєзнавчому музеї присвяченій до 75 річниці Голодомору. На виставці «Часи відчаю. Голодомор 1932 – 1933р на Черкащині» представлені 133 копії документів, кримінальних справ, свідчень очевидців про голод 33 року. Матеріали збиралися протягом 7 років працівниками Державного архіву Черкаської області та обласним управлінням Служби безпеки України. Усі документи зберігалися в архівах управління СБУ. Працювати із документами було складно через те, що вони дуже непрості для прочитання. Не все можна зрозуміти. Були знайдені документи місцевої влади про боротьбу з куркулями. Рапорт про неможливість проведення посівної через масову смерть робітників через голод. Кримінальні справи про канібалізм. Заяви людей про відмову виходити на роботу, бо опухли ноги. Накази відбирати вчительські паї. Тобто знищували не лише селян, а й інтелігенцію. Директор Державного архіву Т. Клименко каже, що ці документи досі не були оприлюднені.

 Серед даних, які найбільше вразили, була кримінальна справа проти 55 річної жительки села Коротине Шполянського району. Вона вбивала людей, їла з малолітнім сином їхнє м’ясо. Решту смажила й продавала на базарі. Так само чинила із померлими тваринами. На допиті хлопчик зізнався, що мама вбила комсомольця, його м’ясо їли і продавали на базарі. Цю жінку засудили до 5 років концтаборів.

  Статистика смертності під час Голодомору по Черкащині свідчить, що не можна сказати, що якийсь район зазнав більше втрат, а якийсь менше. Постраждали всі однаково. Були села, в яких живими лишилося по кілька людей, інші померли. Точних відомостей немає. Але для прикладу є документи, які свідчать, що в с. Безпальчому Драбівського району померло 828 чоловік, у Лебедині Шполянського району – 1665 осіб, у Заліському Тальнівського району – 1100 осіб. У нашому селі Кривоносівка за один лише 1933 рік померло 305 осіб. Ці дані колись розповідав Кучеренко Радивон Дмитрович, який у 1932 – 1933 роках працював секретарем сільської ради с. Кривоносівка. Збір цих даних був засекречений. Керівництво Золотоніського району дало розпорядження провести чіткий облік смертності та народжуваності у згадані роки серед жителів села. Серед померлих 305 осіб були і діти, які не дожили і до одного року, померли від голоду в колисці. Голод лютував по всій області. 58 сіл Золотоніського району серед чорних перемог смерті. В районі померло 12 тисяч осіб, це у півтора рази більше ніж в роки Великої Вітчизняної війни. Звенигородський район втратив 4009 осіб, Кам”янський – 2302, Христинівський – 3717, Черкаський – 6941, Полянський – 7321. Ці цифри приблизні і список постраждалих районів можна продовжити.

 За офіційними даними, в області померло 300 тисяч населення.

 Як свідчить статистика пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду помирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Середня тривалість життя становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 у жінок. За офіційними даними у лютому 1932 року по 19 населених пунктах Звенигородського району голодувало 6153 осіб, у тому числі 3880 дітей, 703 були опухлими, 189 – померли.

Зафіксовано 5 випадків людоїдства. А жахливий апогей голодомору був ще попереду. Це засвідчують статистичні відомості, єдині, що збереглися по Черкащині, у сільських радах Смілянського району: у березні 1933 року було зафіксовано 638 смертей, у квітні – 849, травні – 1456, червні – 2939,липні – 1227,серпні – 562. У селі Водяники в 1932 – 1933 рокахвід голоду померло понад 300 громадян, кожен четвертий – п’ятий житель села. За оцінками дослідників у Смілянському районі загинуло голодною смертю понад 16 тисяч громадян.

Заслухаємо страшні рядки спогадів очевидців тих часів.  

  Житель с. Ковалихи Смілянського району Н. Буткевич згадує:

«… Узимку 1932 – 1933рр на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб, які ходили по хатах. Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки. Деякі члени цих комісій брутально поводились під час обшуків: перекидали горщики з їжею в печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. Із настанням весняної посівної 1933 року в Ковалисі почався масовий голод … Вимирали цілими сім’ями і насамперед – чоловіки та діти …»

  Це відбувалось по всій Черкащині і всій Україні. Часто обшуки були надто брутальними. Житель села Сагунівки Черкаського району Антон Луговський пригадує: «У мого багатодітного товариша комісією було вже закінчено обшук, і вони вийшли з хати. Та ось одному з них пригадалось, що не обшуканою лишилась колиска з дитиною. Повернувшись до хати, він виявив під подушечкою торбинку з зерном. Забравши торбинку, зібрався виходити з хати, та перед ним упали на коліна господар із дружиною і почали благати повернути зерно, не прирікати на смерть восьмеро дітей, але марно. Тоді господар пригадав, що в нього в кишені є 200 крб. Він запропонував їх узяти замість торбини із зерном. Грабіжник погодився, але наступного дня прийшов і забрав зерно…»  

  Софія Титова Черкаський район: моя прабабуся розповідала, як у 30-их роках ледь не померла від голоду. Щодня до їхньої сільської хати приходили комісари і, погрожуючи зброєю, вимагали віддати останні крихти. «Спочатку корову забрали, потім курей, потім прийшли і забрали всю пшеницю … Ми почали ховати крупу і картоплю, закопуючи в землю. Але комісари все одно знаходили їжу. І настав день, коли не залишилось нічого…». На цих словах прабабуся щоразу починала плакати і замовкала. Дякувати Богу, вона вижила. Сім’ї вдалось втекти до Тбілісі.У селах стояла моторошна тиша – ні співів півнів, ні гавкоту собак, ні гомону людей. Одним із наслідків голоду стало трупоїдство та людоїдство. Ось декілька рядків:

«божевільних давили своїх дітей, щоб не мучились. Н. задавила 4- річного сина, а сама повісилася. П. зарубала свого чоловіка, варила його м’ясо і їла разом із дочкою. Багато хто різав і їв своїх дітей або крав чужих і теж їв… У багатьох трупів були поодрубувані руки або ноги, і ніхто не знав чи воно відрубано у мертвих, чи ще у живого»

 У Сагунівці мав місце і такий випадок, коли до рідної бабусі та дядьків привезли із сусіднього села 9- річного внука Петра, чий батько помер від голоду. Грався слабенький від голоду сирота  Петрик із сусідськими дітьми. Іноді навіть до школи приходив. Та ось уже кілька днів ніхто не бачить Петрика. Повідомили про це в місцеві органи влади, які й виявили жахливу картину. В печі в горшках смажені, а в чавунах посолені частини тіла дитини. У стані голоду, втративши людську подобу, вчинила канібалізм баба разом зі своїми синами над рідним онуком.

 Були випадки, коли їздові часто витягували голодних знесилених, ще живих людей, вивозили їх і теж закопували у братських могилах. У селі Крачівка Маньківського району було поховано хлопця, який виповз із ями і дожив до глибокої старості.

Розповідь Рибки В. В. жителя с. Кривоносівка Золотоніського району

Село Кривоносівка, як і більшість сіл на Україні, не минула лиха година всяких буремних  життєвих катаклізмів та трагедій, які жителі мого села пережили.

Треба розпочати з того, що коли забрали землю у панів в 1918 році, мій дід Лоза Іван Афанасійович був грамотною людиною, і допомагав розділяти панську землю. Землеміром тоді був якийсь Сазонов. Саме він і наділяв біднякам землю. А поділ був такий:

на 2 – 3 особи наділяли по 4 десятин землі

на 5 - 6 осіб давали 5 десятин землі

Маючи землю люди стали краще жить. Той, хто добре працював на землі, мав гарний дохід. Хліб у той час був у ціні люди стали будувати нові гарні хати, покриті бляхою. Життя стало заможнішим, можна було і далі так жити. Але з другої половини 1929 року в нашому селу почався процес суцільної колективізації. В Кривоносівці  закрили церкву. У 1929 році в селі організували 3 колгоспи.

1 «Жовтнева зірка» - головою управління був обраний Іванченко Михайло Олексійович, пізніше його вбили в с. Хрущівка Золотоніського району.

2 «Пролетарський степ» - голова Пуха Іван Йосипович.

3 «Червона нива» - голова Кучеренко Онисій Степанович.

У 1930 році всі три колгоспи були об’єднані в один імені Косіора, голова Іванченко М. О.

У 1933 році головою колгоспу ім. Косіора був обраний Курятник Семен Михайлович, житель нашого села. З 1929 року почали добровільно-примусово заганяти в колгоспи. Головою сільської ради був Воскобійник, сам житель с. Чапаєва. У 1931 році під час проведення пленуму сільської ради був застрелений і похований в с. Чапаєвка. Днями і ночами людей морили в сільській раді, кожен день збирали збори, щоб записувалися у колгосп. Хто не хотів іти у колгосп розкуркулювали, виганяли з хат, хати розвалювали, забирали хліб. Так хати були розвалені у дяка, у Чернеша Василя. Вигнали з власної хати Кучеренко Тетяну Іванівну, 1906 року народження, діда Шишку з сім’єю, Палканів, Василя Лозу, Красьона, Шевченка Дмитра та багатьох інших.

Уповноважені з району по розкуркуленню були євреї. Один з них Сокольський і Користашевський. Викинули з хати сім’ю Шишиків серед зими, дітей і старих садили на сани, відвезли на станцію Пальмира для відправки в Архангельську губернію. Баба Шишчиха плакала і кляла того Сокольського, просила, щоб він схаменувся, але він у відповідь кричав на все село, що вивезу куркульське плем’я до білих ведмедів. Коли ж забрали все майно, то Сокольський наказав активісту села Пухі Данилові, щоб той поліз на чардак, чи не приховав куркуль там майна. Пуха поліз на горище, та й кричить сокольському, що: «тут не має нічого, тільки два бики». А той з переляку не зрозумів та й кричить: «Як куркуль зумів туди двох бичків затягти?». Насправді там були лише два димоходи, які в народі ще називають бичками.

Другий випадок був із куркульським сином. Син дяка Олексій, щоб не зруйнували їхню хату, записався у комсомольці і пішов з групою активістів розбірать куркульські хати, або не покірних, що не хотіли іти в колгосп. Коли ж він повернувся додому, то друга група активістів розібрала його хату. І таке було у нашому селі. Колективізація сільського господарства проходила у складний час. 1932 рік – рік завершення створення колгоспу, яким керував Курятник Семен Михайлович. Але це рік початку великого Голоду, який зачепив і наше село. Жертвами голодного геноциду стали 305 осіб, кожний шостий  із числа жителів Кривоносівки. Сталінські репресії відчули на собі родини Кучеренка М.І, Лози В.В, Гриценко Я.П, Нечая І.Я.

Із розповіді Рибки Ганни Іванівни, 1911 року народження «у 1930 році наша сім”я, у складі 7 чоловік записалася у колгосп. У 1932 році наша сім’я заробила 40 пудів зерна, а на нас наклали податок здать 50 пудів хліба. Ми здали весь хліб, що заробили, прийшлося додавати ще льоном і коноплями. Хліб у людей забирали і залишали на голодну смерть».

У 1932 році хліб уродив, хоч і була посуха. Хто мало здав хліба, того обкладала грошовим податком. На сім’ю Лози І. А. наклали податок 600 карбованців, а щоб мати таку суму, треба було продати усе хазяйство. Якщо не заплатиш, то розвалять хату. Настала зима 1933р холодна й голодна. Хліб забирали у селян і вивозили на так звані червоні валки. По селу ходили комуністи і активісти із штирями шукали зерно у клунях, у полові, на городі. Серед заядлих активістів були Пуха Данило,Кишка Арсеній. Вони навіть з печі  зварену їжу витягували, самі з”їдали  або викидали на вулицю, а дітей та старих оставляли голодними.

Комора в колгоспі була забита зерном, люди почали вмирати, але хліба ніхто не давав. Керівники колгоспу для себе зерно брали і вели веселе життя, в той час коли село вимерало. Багато людей їхали до Росії по хліб. Моя мати, Рибка Ганна 1911 року згадувала, що вони з батьком їздили по хліб в Росію. Не доїхали до м. Воронежа на ст. Кшень, с. Верхня граварка міняли хустки, рушники і різні речі на хліб. Так і виживали. Ті що тримали корову, ті ще держалися. У 1933 році люди вимирали цілими сім’ями. Так у сім’ї Ткач Афанасія з голоду вмерло 5 осіб, сім’ї Моторних 4 особи, Гриценків – 7 осіб, пухи – 8.У Рибки І. О. із 5 осіб залишилася одна Горпина. У Гриценків після голодовки на горищі знайшли кістки звареної дитини. Мати з’їла свою дитину.

Багато дітей зникло безслідно, це було голодне божевілля. В селі Кривоносівка за голодні 1932 – 1933 рік померло 305 осіб. Сільською радою був складений таємний список всіх померлих і передався у район. Це підтвердив колишній секретар сільської ради Кучеренко Радивон Дмитрович.

Обставини, які склалися в 1933 році були складні. Перед жнивами дві неділі йшли дощі. Хліб був уже налився, достиг, але жнива затяглись. Селяни пухли від голоду. Люди стали красти колоски на полі, сушили зерно і їли. Але зерно було молоде, від чого люди мерли ще більше.

Влада в селі схаменулася, але вже було пізно. В школі почали варити сніданки з баланди. Хто виходив на роботу, тих теж підгодовували. Але поки два тижні йшли дощі, на роботу ніхто не ходив. Тому нічого їсти не давали і люди масово вимирали.

Пригадував Рибка Микити П. 1907 р. н. «Я конякою, грабаркою щодня об’їжав двори і забирав померлих і відвозив на кладовище. Були дні коли я відвозив по 20 мертвих. За це мені давали кілограм зерна та поснідать на бригадній кухні. Везу на кладовище без трун мерців. З одного двору вийшла баба Прокопенко Олена. Я зупинив коня, баба підійшла до грабарки, підняла попінку, якою були накриті мертві. Один з мерців був ще живий, бо відкрив рота, мабуть хотів попросити їсти. Баба похитала головою і мовчки пішла у двір.». На кладовищі ями копали для померлих Курятник Олександр 1913 р. н.; Рибка Григорій П. 1917 р. н.

Розповідь Рибки Григорія Петровича.

«Привезли ховати мертвих, були серед них і діти. Коли я почав закидати яму, кинув першу лопату землі на труп хлопчика, який лежав зверху купи. Хлопчик рукою почав згортати землю з свого лиця. Він був ще живий. Я покинув лопату і більше в похоронах не вчастував ».

IV. Узагальнення та систематизація знань.

Смерть стала звичною, втратила свою трагічність. І вже не була ні лихом, ні горем. Люди сприймали її як порятунок від мук. Голод 1932 – 1933 років став трагедією, масштаби якої неможливо осягнути, голод травмував націю, залишивши на тілі глибокі шрами, які вона носить до сьогодні. Історики наводять різні цифри: від 3 до 8 млн. чоловік, але справжньої цифри так ніхто і не знає.

V. Підсумки уроку. На сьогоднішньому уроці перегорнули трагічну сторінку історії нашого краю. Багато чого ще закрито за завісою секретності. Але перші кроки на шляху повернення історичної справедливості вже зроблені.

 Сьогодні ми прагнемо чесно прочитати й проаналізувати історію нашог народу, бо цього вимагає час. Нам треба урахувати уроки минулого, щоб впевнино йти в майбутнє.

VI. Домашнє завдання.  Збір інформації про Голодомор 1932 – 1933 років на місцевому матеріалі у формі рефератів.