Урок “Голодомор 1932 ─ 1933 рр. в. Україні”

Тема уроку: “Голодомор 1932 ─ 1933 рр.  в. Україні”

Мета уроку:познайомити учнів з історією голодомору 1932-1933 рр., пояснивши його причини й наслідки;

- вчити давати власну оцінку подіям;

- виховувати почуття співпереживання, патріотизму, поваги до минулого своєї країни;

- формувати ставлення до терору як до злочину проти людяності і людства;

- вміти робити аналіз історичних подій, вивчати і аналізувати історичні документи, збирати інформацію з різних джерел, знаходити аргументацію й робити висновки;

- розвивати творчість при вивченні історії.

Обладнання:    відеороліки,свідчення очевидців, малюнки учнів ,документи,   презентація

Хід уроку

Епіграф:Народ, котрий не пам’ятає свого минулого, приречений знову його пережити.(Джордж Сатаян)

1. Організаційний  момент

Учениця виконує  пісню «Україна»

Клас поєднаний в 3 групи:(дослідники,історики,культурологи)

II. Вступне  слово  вчителя

Тема сьогоднішнього уроку “Голодомор  1932 ─ 1933 рр.” Присвячена одній з найстрашніших сторінок у багатостраждальній історії України.Більш ніж сімдесят років тому на Україні розгорнулась жахлива трагедія ─ голод,  який уніс життя мільйонів українців. Тому наш урок буде уроком пам`яті, присвяченим всім загиблим від голодомору жителям України.

2. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів.

На дошці висить колосок Учні по черзі підходять до дошки ,і клеють папірець,на чорний колосок,озвучуючи свої асоціації на тему «Голодомор»

Відповідь учнів узагальнюються і підводиться до висновку «Голодомор 1933»,синонім слова геноцид

Геноцид ─ це сукупність актів, що здійснюються з метою знищення повністю або частково національної, етнічної, расової, релігійної або соціальної групи.

IV. Вивчення нового матеріалу

Давайте подивимось невеликий ролик про 1933 рік.

А зараз ми переходимо до інформативної частини нашого уроку; визначимо, які обставини сприяли виникненню голодомору і як він починався. Для цього послухаємо групу істориків

1. Передумови голодомору.

1928-1929 рр. визначились значними змінами у житті радянської держави в різних сферах, у тому числі і в економіці. Для сільського господарства ці зміни втілились в такі поняття, як хлібозаготівельна криза та колективізація. Хлібозаготівлі перетворились у відбирання хліба у селян, і для цього селянські господарства об'єднувались у колгоспи. Вільні виробники ставали залежними від держави колгоспниками. У 1929р. колективізація стала суцільною, відбувся так званий "великий перелом". Ці події викликали незадоволення селян, яке перетворювалось інколи у повстання. В боротьбі з селянами влада застосовувала різні засоби, і найпоширеніший, звичайний для цієї влади ─ насильство, терор. До кінця 1932р. 70% селянських господарств, які володіли 80% посівної площі, були об'єднані у колгоспи. Але саме тоді на Україні і ще в деяких частинах СРСР почався голод.

Вчитель.

Які ж результати мала колективізація для сільського господарства?

Учень.

Це насамперед некомпетентність керівництва колгоспів, бюрократизація, незацікавленість селян в ефективній праці, низька якість

техніки, розкуркулення - ліквідовано 200 тисяч господарств, репресії проти селян. А також відбулось скорочення посівних площ з 1931р. по 1932р. до 20%. У 1932р. засіяно половину запланованих посівних площ, втрати врожаю становили 40%. (Наслідки колективізації- це перший крок до голодомору.)

Вчитель.

Довгий час в історичній науці панувало твердження про те, що голоду 1932-1933рр. як масового явища не було, а були деякі труднощі; їх пов'язували з посухою, що охопила у 1931р. деякі райони України. Але це не могло викликати голод. У 1934р. трапилась інша спустошлива посуха, але тоді голоду не було. Врожай зерна у 1932р. був лише на 12% меншим середнього показника 1926-1930рр. Тому цей факт не зміг значно вплинути на ситуацію. Вилучення зерна у селян пов'язують також з необхідністю створення потужної індустріальної бази. Державі для цього потрібні були кошти, і одним з джерел фінансування індустріалізації стало пограбування селян. Зерно, що вилучалось у них, йшло на експорт. У 1932-1933р. було вивезено відповідно 18,1 млн. і 10 млн. центнерів зерна. Хоча деякі статті експорту давали значно більше коштів, до того ж під час світової кризи, що охопила тоді багато країн, ціни на зерно знизились. Крім того, безглузда політика щодо зернозаготівель не давала змоги реально збільшити експорт зерна. Є згадки, що під час голоду зерно навіть знищувалось, воно лежало у сховищах, а навколо голодали люди. Витоки початку голоду треба шукати у засобах хлібозаготівельної політики держави, яка проводилась з неухильною жорстокістю. Розглянемо це питання крізь конкретні дії вищого керівництва держави

 (Учень розповідає, звертаючись до презентації)

2. Хлібозаготівлі на Україні та їх виконання.

6 травня 1932р. РНКСРСР і ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про план

хлібозаготівлі з врожаю 1932р. для України─356 млн. пудів─ термін реалізації плану─ до 1 січня 1933р. (потім зменшено до 282 млн. пудів.

Серпень 1932р.- партійні активісти отримали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах.

7 серпня  1932р.- постанова ЦВК  і РНКСРСР  про  охорону майна

державних підприємств, колгоспів і кооперації, і про зміцнення суспільної

(соціалістичної)   власності,   "закон   про   п'ять   колосків".   За   крадіжку

державного колгоспного майна ─ розстріл, при пом'якшувальних обставинах─тюремне ув'язнення на 10 років. До початку 1933р. за цією постановою було засуджено 54645 осіб, з них 2110 до страти.

Листопад 1932р.- початок діяльності в Україні надзвичайної комісії по хлібозаготівлі (на чолі─ В. Молотов)

З 1 листопада 1932р. по 1 лютого 1933р. ця комісія додатково вилучила з України 104,6 млн. пудів зерна. Всього з врожаю 1932р. державою було вилучено 260,7 млн. пудів.

Листопад 1932р.- постанова ЦККП(б)У "Про заходи з посилення хлібозаготівель" (про повернення незаконно розданого колгоспникам хліба, вводились натуральні штрафи для боржників по хлібозаготівлях).

Грудень 1932р.- постанова ЦККП(б)У про занесення на "Чорну допису" сіл, які мають заборгованість по хлібозаготівлях ( на початку грудня 1932р. повністю хлібозаготівлю по республіках було виконано в 16 районах з майже 400).

Грудень 1932р.- постанова ЦККП(б)У про заборону завезення й продажу промислових товарів у районах, де заготівля хліба залишилась незадовільною (82 райони).

Грудень 1932р.- постанова ЦККП(б)У про введення єдиної паспортної системи в УСРР (селяни паспортів не отримали.).

Вчитель.

Державна влада приймала постанови, але за сухими словами документів приховувалась велика трагедія, і чим більш жорстокою ставали заходи владних органів, тим більше насувався голод на Україну, тим більше приреченими ставали селяни.

Виконання плану по хлібозаготівлях перетворилось на відбирання у селян будь-яких продуктів. Наприкінці грудня 1932р. на Україну прибув посланець Сталіна ─ Каганович, який привіз вказівку відбирати у селян навіть насіннєвий фонд. Держава жорстоко карала неслухняних селян.

Перенесемось у своєму уявленні на сімдесят років назад. Почуємо правду від імені тих, хто випробував голодомор на собі.

Надається  слово групі «дослідників»

 Учні говорять від імені дітей,які загинули :

Учениця1А мені заподіяли смерть за «5» колосочків. Було це літечком 33-го. Я з ма-ленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як хотілося їстоньки! Катруся опухла від голоду, сиділа на землі і рученятами ловила волошку, щоб з'їсти її. Я озирнулася, зірвала 1 колосок, 2-ий, 3-ій і раптом схопив мене голова сільської ради і поволік до воза... Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики і били, били, били... поки не забили. Вбили за п'ять колосочків, а було мені 6 рочків. І Катруся моя теж помер¬ла, тепер вона  зіронька. '

Учениця 2 І мені хотілося їсти, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої бабуся і дід. З голоду попухли і здавались дуже великими. Прийшли дядьки, повкида¬ли їх на воза і завезли за село до ями. Мій тато пішов до міста за хлібом і не повернувся - його міліціонер з руш¬ниці застрелив. Я в матінки просила: «Відріж мені пальчика, я його з'їм, а то він не перекушується». Мама обнімала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котилися сльози. Над¬вечір мама помила нас з братиком, одягла в чисті сорочечки, напоїла ма¬ковинням... І вже нас не стало.

Учениця 3 Мене матуся зарубала... З моїх ручок, з моїх ніжок холодець зварила старших братиків і сестричок ним погодувала. А мою голівоньку до свого серденька при-хиляла, люлі-люлечки співала, любим дитям називала. А через два дні моя рідна, люба мама в річці утопилась.

Демонстрація відеосюжету про життя дітей в даний період

Учень 4 розповідає  про голодомор у селі Якушинці та Зарванці.

Вчитель.Але життя тривало і як казав Шевченко :»Не вмирає душа наша,не вмирає воля….» Тому надаєм слово  «культурологам»

 ученьЩо з'явилося під час Голодомору

Щупи. Довгі металеві штирі, загострені з одного боку. Ними буксирні бригади проколювали ґрунт і шукали закопане збіжжя.

Зернові діжки. У таких селяни закопували зерно у лісосмугах і лісах. Аби не проросло і не поцвіло, діжки робили герметичними. Дно могло бути подвійне, мати солом'яну підстилку.

Міні-ступи. Звичайна ступа меншого розміру. Збіжжя у селян було мало, товкли його малими порціями.

Підв'язки для коней. Щоб коні навесні не здохли, у конюшнях їх підв'язували до стелі. Боялися, щоб кінь не впав, бо тоді вже не міг устати. Так і висіли на шлейках. 103-річний вінничанин Мирон Жук згадує, як у виснаженої худоби текли з очей сльози. Казав, ніколи потім не бачив, як коні плачуть.

Замки на дверях. До Голодомору люди підпирали двері віником, каменем, або зачиняли на кілок. Крадіжок майже не було. А в Голодомор з'явилося прислів'я: "Ніч-мати, не вкрадеш — не будеш мати". Замки виготовляли ковалі й обмінювали на шапки, кожухи чи дерев'яні вироби.

Торгзіни (у деяких джерелах — торгсини, від слів з російської мови "торговля с иностранцами") — магазини, де селяни обмінювали дорогоцінні метали на харчі.

 Учень:Як змінилася культура споживання їжі

– До Голодомору не можна було вживати м'ясо коней, жаб, лелек, голубів, ворон. Їсти лелек взагалі вважали за людожерство, адже за традицією саме вони приносили дітей. До кінця 1932-го людям уже було однаково, що їсти. Не було ні сніданку, ні обіду, ні вечері. Вже не кажу за традиційне харчування, весільне чи поховальне – ніяких обідів на дев'ять днів, сороковини тощо. Хоча люди до останнього намагалися триматися звичаїв. Одна жінка розповідала, що на Великдень її мама зберегла два яйця лише для того, щоб пофарбувати. І з лушпинням, із чорного хліба спекла маленьку пасочку, щоб зробити святковий обід. Люди вважали: якщо покуштують цієї традиційної страви, то переживуть до наступного року, виживуть.

У їжу почали вживати й зовсім неїстівне – мололи на борошно кістки тварин зі скотомогильників, шкіру й підошви. Кришили солому на дрібну січку й разом із просяною та гречаною половою, корою з дерев товкли в ступі. Усе це змішували з лушпинням картоплі й пекли з цього "хліб". З бурякової гички варили "баланду". Зафіксований і такий факт: крали від колгоспних свиней корм і вдома пекли з нього "лепйошки". Українська кухня такого ще не знала.

До 1930¬х років хати в селах часто¬густо взагалі не зачиняли. Підпирали віником або каменем. І всі знали, що в хаті господарів нема, – ніхто туди не зайде. Громада суворо засуджувала найменшу крадіжку. Злодія могли цілий день водити селом із украденими речами на шиї. А за Голодомору крадіжку перестали сприймати як гріх, як ганьбу. Бо якщо не вкрадеш – не виживеш. Жінки ховали в халяви чобіт бурячок, чи трошки пшона, чи ще щось, що було під рукою. З роками крадіжку в колгоспі стали вважати компенсацією за недоплачені трудодні. Крадіжка як компенсація відтоді міцно засіла у свідомості українців.

Учниця Голодомор вплинув на наші культуру й традиції

– Візьмімо весілля: під час Голодомору в українському селі попри все укладали шлюби – але без дотримання традицій. Є свідчення з Вінниччини, що 1933¬го на весіллі їли буряк на молоці. А раніше ж весілля святкували протягом семи днів, запрошували мало не все село. Одруження не вважали чинним без вінчання. Тепер про це не могло бути й мови. В архіві Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології Академії наук є записи отакого¬от фольклору з тих років:

Перестали всі молитись,

Без попів стали дружитись,

Без попів стали вмирать,

Попів стали презирать

Або ще:

Теперь новые права –

Не нужно венчаться.

В райисполкоме за столом

Только расписаться

Бучні весілля справляли ті, хто були при владі в селі. Але вони все перетворювали на п'янку під музику. Під час Голодомору пари не так одружувалися, як "сходилися", або їх "складали докупи" – так тоді казали. Коли ж після голодних років весільний обряд почав оживати в селі, багато його елементів не відродилися.

Мені одна жінка розповідала, що 1934 року в колгоспі влаштували обжинки – доти українці закінчення жнив святкували в родинах. Уже було що їсти. І, каже, сидимо за столом і мовчимо. Хтось нарешті затягнув пісню – й люди почали плакати.

Масова смертність у голодні роки зруйнувала народну поховальну традицію?

– В українському селі небіжчика ховали на третій день, зі священиком, відспівували, влаштовували поминки. У роки Голодомору померлих просто скидали в яму, або збивали з підручних коробок щось подібне до труни – такі великі ящики. Але це було тоді, коли ще хтось із чоловіків родини лишався живий. Жінки тягли небіжчиків на цвинтар у ряднах, в мішках. І, побачивши свіжу могилу, могли просто покласти туди. Очевидці розповідали: прийшли ховати родича, а в ямі поскидувано з десяток інших небіжчиків – люди не мали сили копати окрему могилу. Особливо взимку 1933¬го, коли ситуація склалася зовсім страшна. Іноді просто в сніг закопували. Навесні з'явилося дуже багато псів і котів, які розтягували ці рештки по вулицях.

Майже в кожному колгоспі були штатні посади збирачів трупів. Збирали їх по дворах на підводу й везли на кладовище. Ховали там по 10–20 у спільних могилах і прикопували. Одна жінка з Кіровоградщини, якій 1933¬го було 6–7 років, згадує, що їм, дітям, було складно зрозуміти, чому всіх померлих везуть на одній гарбі, а потім скидають в одну яму. Бо ж доти було не так – покійника оплакували, хоронили з повагою й шаною.

За свою працю збирачі трупів отримували по 300–500 грамів хліба – це був спосіб урятуватися від голоду. Нерідко вони роздягали покійників і забирали їхній одяг. Один чоловік із Миколаївщини розповідав, що бачив, як хлопець викопав із могили труну вчителя і зняв з нього костюм, щоб виміняти на харчі. Є свідчення з Черкащини: вздовж доріг лежали роздягнені трупи померлих від голоду. Такої ницості в українському селі до Голоду 1932–1933 років не було.

Якщо село повністю вимирало, біля нього ставили чорну мітку, а потім робили "зачистку": прибирали в кожній хаті, вичищали її. А далі завозили переселенців із Росії та Білорусі. Давали їм житло й роботу. Але в хатах, де повмирали люди, важко було вивести сморід. Тож чимало прибульців тікали. Їх насильно повертали.

Учні демонструють малюнки

Підведення підсумків уроку.

Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям.

Хай завжди він буде у кожній хаті хліб,щоб ви ніколи не знали .що таке голод.

Домашнє завдання

1. Повторити матеріал за підручником.