Урок "Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість"

Тема. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. Громадська і журналістська діяльність

Мета: ознайомити учнів з фактами біографії та творчістю письменника, різноманітністю сфер його діяльності; розглянути джерела його творів, їх особливості; розвивати пам'ять, мислення, усне мовлення учнів; виховувати повагу до особи письменника, інтерес до літератури

Хід уроку

 І. Мотивація навчальної діяльності

1. Повідомлення теми та мети уроку

2. Виразне читання учнем вірша Т.Г.Шевченка «До Основ’яненка»

ІІ. Засвоєння нового матеріалу

1. Вступне слово учителя

Немає українця, який би хоч раз у житті не бачив виставу «Сватання на Гончарівці», не тішився б народним гумором, не захоплювався б колоритними картинами народного життя, зображеними там. Уперше в нашій літературі її автор, Г. Квітка-Основ’яненко,  вивів на широку народну сцену образ кріпака та примусив читачів і глядачів замислитись над явищем кріпацтва. Та це не єдина заслуга Квітки-Основ’яненка перед нашою літературою. Він – засновник нової української прози. Якщо Котляревський змусив українським словом усіх сміятися, то Квітка-Основ’яненко довів, що українське слово може сягати найпотаємніших глибин людської душі, розчулити і зворушити.

2. Виступ учениці з рефератом «Г. Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість»

3. Доповнення вчителя

Квітка-Основ’яненко народився і виріс у багатій дворянській родині, був предводителем дворянства, багато років – суддею Харківського совісного суду, надвірним радником. Сам Микола І нагородив його діамантовим перснем «за отличную усердную службу»

4. Повідомлення учнів (додатки 1-7)

А) В Основі

Б) Добрий янгол

В) Тяжкий до поїздок

Г) Самітня старість

Ґ) В батька Г. Квітка-Основ’яненка

Д) Зустрічі в Харкові

Е) Гребіночка

Є)Завжди прислуховувався до порад

5. Розповідь учителя про творчість  Квітка-Основ’яненка

Квітка-Основ’яненко керувався принципом «Як говориш, так і писати треба». Його, нащадка багатого козацького роду, доля наділила прихильним до простого народу серцем, любов’ю до рідної мови та культури. Будучи автором російськомовних віршів, повістей, публікацій у пресі, відчув потребу творити рідною мовою, закликав місцеву інтелігенцію вивчати українську мову, побут і звичаї.

 Квітка-Основ’яненко уславився саме як український письменник, засновник української прози.

Починав творити російською мовою:  статті і фейлетони в «Украинском  вестнике», «Харьковском Демокрите» (у 20-х роках він співпрацює з петербурзькими та московськими журналами)

Псевдонім – Фалалей Повинухин

Українською мовою він написав близько 80 драматичних і прозових творів. Уперше надруковані твори українською  – в альманасі «Утреннняя звезда» (1833 р.) – «Салдацький патрет», «Супліка до іздателя» і уривок з повісті «Маруся».

У 1834 – «Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком» - книга І, у 1837 – книга ІІ

Квітка-Основ’яненко написав багато творів російською та українською мовами, хоч не все однаково цінне ( фейлетони, анекдоти, жарт, вірші) . але всі твори пройняті симпатією до простого народу.

«Іноземних людей у свої повісті не беру. Нема поживку для зауважень, спостережень. От у простому3 класі людей неосвічених, де люди діють… за власним почуттям, розумом, якщо помічу щось таке, пишу. Ось і виходять мої Марусі, Оксани, Науми».

Його повісті вийшли тоді, коли вважалось, що українською мовою  можна писати лише жартівливі твори. Квітка-Основ’яненко спростував цю думку в «Супліці до іздателя»

6. Складання таблиці «Українські повісті гумористичні та сентиментальні»

7. Запис у зошитах

Основні ознаки творів:

• побудова гумористичних творів на основі анекдотів;
• використання етнографічних матеріалів;
• присутність оповідача;
• моралізаторство;
• вплив сентименталізму

8. Повідомлення учня про драматичні твори

Запис у зошити:

«Дворянские выборы», «Шельменко – волостной писарь», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»,  «Приезжий из столицы»

9. Розповідь учителя про твори російською мовою ( «Жизнь и похождения Петра Столбикова», «Пан Халявский», «Приезжий из столицы» Додаток 2)

10. Цікавинка

Найдовший псевдонім мав Квітка-Основ’яненко:

Любопыный Аверьян, состоящий не у дел коллежский протоколист, имеющий хождения по тяжебным делам и по денежным взысканиям

ІІІ.Підсумок

 У чому заслуга Квітки-Основ’яненка  як письменника?

-  орієнтуючись  на тогочасну російську літературу, своїми повістями поклав початок новій українській прозі4

 - показав просту людину як носія кращих моральних якостей;

- підносив релігійну мораль;

-  використав матеріал з народного побуту, живу народну мову, засоби народної поезії.

 ІV. Домашнє завдання

Прочитати повість «Маруся», опрацювати матеріал підручника на с.135-138, 140-141, виписати ознаки сентименталізму

Додаток 1

А) В Основі

Улюбленим пристаниськом Г. Квітки-Основ'яненка був хутір Основа — рідне гніздо його роду. Жив він тут скромно й роз­важно, хоч хазяйством займатися не любив. Писав здебіль­шого після обіду, а ввечері читав те дружині. Не маючи влас­них дітей, Г. Квітка спілкувався з селянськими, часто закли­кав їх до себе і розповідав казки, втручався не раз у дитячі забавки на вулиці, через що дітвора горнулася до нього, наче до батька (158).

Б)Добрий янгол

Добрим янголом для Г. Квітки-Основ'яненка була його дру­жина. Служачи попечителем Харківського інституту шля­хетних дівчат, письменник зустрівся тут із класною дамою Ганною Григорівною Вульф, яка приїхала до Харкова із Пе­тербурга. З нею Г. Квітка і одружився. Ганна Григорівна помітила в чоловіка великий талант до літератури і спонука­ла його до писання повістей та п'єс. Вона брала жваву участь у працях свого чоловіка, читала й поправляла його писання, давала чоловікові теми. З подяки за таку щирість письменник присвятив дружині дві найкращі свої повісті «Маруся» й «Сердешна Оксана» (158).

В)Тяжкий до поїздок

Щасливе подружнє життя обумовило те, що Г. Квітка був дуже тяжкий до поїздок. Тільки в молодості він побував у Києві й Москві, а опісля далі Харкова не виїжджав нікуди (158).

Г)Самотня старість

Г. Квітка-Основ'яненко на старість жив здебільшого само­тою, ділячи її з незмінним приятелем — дружиною. Міські гості заїздили до нього зрідка, бо навколишня суспільність

дивилася на письменника з недовірою, навіть неприязно,— всяк пізнавав себе в його гумористичних нарисах. У Пе­тербурзі громив його тодішній критик, ненависник українсь­кої літератури барон Брамбеус (Сенковський). А відомий професор Петербурзького університету, який перейшов сюди з університету Харківського, І. Срезневський перший підняв з кафедри голос за Основ'яненка і вказав на його великий талант та видатне значення для творення нової української літератури

Ґ)У батька Г. Квітки-Основ'яненка

Г. Квітка-Основ'яненко встиг застати живим ще Г. Сковоро­ду. В 1853 році, коли йому було 15—16 років, він побачив знаменитого поета й філософа гостем свого батька. Це за­карбувалося в пам'яті письменника на все життя .

Д)Зустрічі у Харкові

У 1825 році великий польський поет Адам Міцкевич об'їжджав Україну і заїхав до Харкова, де зустрівся з П. Гулаком-Артемовським, який показав поетові свій переклад його ба­лади «Твардовський». Переклад був, властиво, переспівом,

але збереглася чутка, що А. Міцкевич,  поступаючись самолюбством, визнав українську переробку ліпшою за першотвір.   Переспів   і   справді   мав великий успіх   у сучасників, вірша читали й переписували, передруковували навіть по польських виданнях, наслідували, переклали на білорусь­ку мову.

У 30-х роках XIX ст. у Харкові було в моді, що багатші; студенти займали помешкання в професорів, у яких училися. Одним із пожильців П. Гулака-Артемовського був М. Костомаров (оселився тут у серпні 1835 р.). Закінчивши університет, Костомаров продовжував жити у свого професора, але вже на інших умовах — як домашній учитель історії сина старого поета.             

Був П. Гулак-Артемовський у близьких стосунках і зі Г. Квіткою-Основ'яненком, який і помер, як-то кажуть, на руках у Гулака, тобто в його присутності. Приязнь між двома] письменниками тяглася віддавна. Ще 1817 року П. Гулак-Артемовський написав до Г. Квітки вірш-звертання «Справжня хоробрість» у стилі і розміром давньої української поезії. | Відтак 1818 року надіслав приятелеві знаменитого свого» «Пана й собаку», додавши до неї супліку «До Грицька».  Супроводив такими супліками до Квітки Гулак-Артемовський ' інші твори, даючи їм у такий спосіб форму послан­ня,— улюблений поетичний прийом українських поетів XVIII ст.

Е)Гребіночка

Під старість Г. Квітка-Основ'яненко дуже заприязнився з молодим тоді Євгеном Гребінкою. Приїхавши до Харкова, Гребінка відразу ж поспішив провідати письменника в Основі. Побачивши у вікні старого чоловіка, котрий читав книжку, він запитав:

— А чи вдома пан Основ'яненко? — І відразу ж вигукнув, вдивившись у нього: — Здоров, батьку Грицьку!

Квітка, а це таки був він, одклав книжку, перехилився через вікно і, зрадівши, спитав:

- А чи не Гребіночка?

Так упізнали один одного, перед тим ніколи не бачившись, обидва письменники. Пізніше, в 1841 році, Є. Гребінка надру­кував у своїй «Ластівці» Квітчині повісті «Сердешну Оксану», «Пархомове снідання», «На пущання як зав'язано». Зі свого боку Г. Квітка присвятив Є. Гребінці оповідання «Перекоти­поле»

Є)Завжди прислуховувався до порад

В противагу більшості письменників, котрі ретельно відстою­вали самобутність та оригінальність свого авторського «я» і своєї письменницької самобутності, Г. Квітка-Основ'яненко не тільки не заперечував проти постійного втручання в свою творчість, але завжди просив робити це. Листи його до літе­ратурних знайомих пересипано скаргами та наріканнями на власне невміння висловлюватися як слід, проханнями ви­правляти та впорядковувати надіслані рукописи. Постійним дорадником письменника була його дружина, смаку якої він сліпо довіряв. Поряд з тим Квітка довго опрацьовував власні писання, відточуючи фразу, а при кожному новому виданні змінюючи й текст. Сюжети свої часто брав із життя. Так, їздячи з хутора Основи в Харків на службу, письменник любив бесідувати зі старим кучером Лук'яном, від якого взяв сюжети багатьох своїх оповідань

Додаток 2.

Як було написано «Пана Халявського»

Знаменитий роман «Пан Халявський» було написано за по­радою російського письменника В. Жуковського. В 1837 році Жуковський проїздив через Харків, привітав тут Г. Квітку і заохочував його брати сюжети з навколишнього життя. Пізніше він передав Квітці через графа В. Паніна доручення описати старовинний побут українців, їхні заняття і все, що того стосується. Це збіглося з планами самого Г. Квітки-Основ'яненка описати життя на Україні з кінця XVIII ст. Безпосереднім приводом до написання «Пана Халявсько­го» було прохання видавців «Отечественннх записок» при­слати  щось  для   друку.   Посередником   між   журналом  і письменником виступив Є. Гребінка, який тоді близько стояв До Краєвського та його оточення. Тут у 1839 році «Пан Ха­лявський» і був надрукований .

Дивний збіг

У 1827 році Г. Квітка-Основ'яненко написав комедію «Приезжий из столицы» (надруковано 1840 р.). Ця комедія .< виявилася дуже схожою із знаменитим «Ревізором» М. Гого­ля, опублікованим раніше Квітчиної п'єси, але написаним пізніше. Квітчину п'єсу цензурував московський цензор С. Аксаков у 1828 році, Аксаков був близьким приятелем Гоголя, і, можливо, той у нього Квітчину п'єсу прочитав. Дія в «Приезжем из столицы» відбувається, як і в «Ревізорі»,  в повітовому місті в домі городничого, куди приводять псевдоревізора. Останній, як і Хлестаков,— молодик, що не за  кінчив навчання, ненадійний на службі. Інші особи так само нагадують «Ревізора» — суддя Спалкін (прізвище від слова — спати), поштовий експедитор Печаталкін, який в кінці, - як у Гоголя, подав розв'язку п'єси, наглядач повітових і училищ Ученосвєтов і часний пристав Шарин, що нагадує  Держиморду, а також дві приємні дами — сестра городничого Трусилкіна і його племінниця, які закохуються в ревізора. акція так само починається від неясного сповіщення з губернського міста, і ревізор так само позичає гроші. Наприкінці є така ж німа сцена. І хоч «Ревізор» твір значно  потужніший від «Приезжего», збіг цей викликав здивування.  Г. Квітка-Основ'яненко був від того в замішанні Цікаво, що і сам С. Аксаков заперечив, що він давав Гоголеві читати Квітчину п'єсу. Хоч цей факт не применшує значення «Ре­візора» як однієї з кращих п'єс тодішньої літератури, ця загадка не раз звертала на себе увагу. Скажемо, що не розв'язано її й досі .