Урок християнської етики "Натхнення та окрилення у творчості: видатні іконописці, оздоблювачі святих храмів. Творчість як дар Божий, який треба зберігати."

Про матеріал

Під час уроку діти ознайомляться з основними пам'ятками християнського декоративно-ужиткового мистецтва, з видатними іконописцями; у них формується уявлення про оздоблення православного храму; виховується почуття патріотизму й любові до Батьківщини, поваги до слова Божого.

Перегляд файлу

 КЗ   «НВК Сватівська ЗОШ І ст.-гімназія»

Учитель: Стешенко Н.М.

Християнська етика  9-Б клас

 

Тема. Натхнення та окрилення у творчості: видатні іконописці, оздоблювачі святих храмів. Творчість як  дар Божий, який треба зберігати.

 

Мета: ознайомити з основними пам’ятками християнського декоративно-ужиткового мистецтва, з видатними іконописцями; формувати в учнів уявлення про оздоблення православного храму; виховувати почуття патріотизму й любові до Батьківщини, поваги до слова Божого.

 

Обладнання: мультимедійна презентація, тестові завдання; відеофрагменти «Софія Київська», «Святослав Владика. Художник-іконописець»; ілюстрації мозаїк, фресок; роман Загребельного «Диво», О.Гончара «Собор».

 

Тип уроку – урок-відкриття

Досвід показав, що і в іконах є багато цінного матеріалу...

Покажім нашій спільноті, чим ми були і чим залишаємося далі,

що в нас живуть прегарні і великі традиції,

що ми є носіями великої рідної культури,

що плекаємо таланти...

Митрополит Андрій Шептицький

 

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку, епіграфу (Слайди №1,2)

ІІІ. Вступне слово вчителя

     Краса церковної архітектури, внутрішнє багатство наших храмів – це те, що вражало і вражатиме не одне покоління. У своєму романі «Собор» Олесь Гончар зазначає, що собори – єдине, що могло б привернути увагу до нашої планети інопланетних цивілізацій, якби такі були:

«Вночі собор ніби ще величніший, ніж удень. І ніколи не набридає... на нього дивитись. Один із тих велетів тисячолітніх, що розкидані по всій планеті, то мов похмурі цитаделі стоять з щілинами вікон-бійниць, то стрілчастими шпилями десь черкаються хмар, то в розлогих опуклостях бань відтворюють образ неба... Серед людських поколінь, серед текучих віків височать незрушно, окликавши себе символами-оздобами, кам'яними химерами, вкарбувавши в собі пристрасті епох. І коли ті, далекі, прийдущі, виринувши з глибин всесвіту, наблизяться колись до нашої планети, перше, що їх здивує, безсумнівно, будуть... собори! І вони, інозоряні, теж стануть дошукуватись тайни пропорцій, ідеального суголосся думки й матеріалу, шукатимуть ніким досі не розгадані формули вічної краси!»

 

Словник

Отже, відкриття № 1. Лінгвістичне

 

Для початку – невеличкий «Мозковий штурм» (на слайді №3,4 – питання)

1. Храм – це:

а) палац,

б) дім, присвячений Богу,

в) пам'ятник.

2. Богослужіння – це:

а) молитва,

б) відвідування церкви,

в) церковний обряд, що проводиться священиком у храмі.

3. З чого починається будівництво храму:

а) з спільної молитви будівельників,

б) зі збору прикрас для храму,

в) зі збору будівельних матеріалів

4. Зодчий – це:   а) священик, б) парафіянин, в) будівельник.

5. В якому одязі потрібно відвідувати храм:

а) у повсякденному та спортивному,

б) у скромному, але святковому,

в) у вечірніх багатих нарядах.

 

Словникова робота

ТВО́РЧІСТЬ, чості, жін.

  1.               Діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей
  2.               Те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного кимось.

 

 

Учитель. Відкриття 2. Ікони

 

Учитель. У кожного з вас вдома є світлини близьких і рідних людей, яких немає поряд із вами. Навіщо ми їх зберігаємо? Як називаються зображення Бога, Богородиці, святих людей?

(запис   і зображення  на слайді №5)

Культ  ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787р. у м.Нікеї. Ікона – у християнстві – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення  Ісуса Христа, Богородиці, «святих» і подій Святого Письма.  За християнською легендою першим іконописцем вважається євангеліст Лука. Ще при житті Діви Марії, матері Христа, Лука відобразив її образ. Побачивши своє зображення, Богоматір промовила: «Нехай буде з ним благодать Сина мого і моя». З того часу слова  згадувалися завжди, коли люди приходили поклонитися образу Богоматері.

 

Учитель. Зображення неодмінно освячується святою водою: через це освячення іконі подається благодать Святого Духа, й ікона шанується нами як свята. Бувають ікони чудотворні, через які благодать Божа, яка перебуває в них, проявляється навіть чудесами, наприклад, зцілює хворих. Ікони супроводжували православного християнина від народження до смерті.

     Святе передання свідчить, що сам Ісус Христос дав людям свій видимий образ.

Правитель сирійського міста Едесси князь Авгар був хворий. Але одного разу йому відкрилося, що він вилікується, якщо побачить обличчя Ісуса Христа. Він послав придворного живописця Ананію знайти Христа і написати Його образ. Художник відшукав Ісуса, але зробити «портрет» не зміг по «причини сяючого блиску особи Його». На допомогу прийшов сам Господь. Він узяв у художника шматок тканини і приклав до Свого Божественного обличчя, від чого на тканині закарбувався Його Божественний образ. Коли Авгар побачив цей образ першу, Самим Господом створену ікону, і з вірою приклався до нього, то отримав зцілення за свою віру по милості Божої.

За цим чудотворним образом закріпилася назва «Спас Нерукотворний». І зараз це одна з найбільш шанованих ікон Православної Церкви.

                         (Слайд №6   «Спас Нерукотворний»)

 Учитель. Як же створювались ікони? Які матеріали потрібні були для цього майстрам? Пропоную звернутися до слайдів.

                               (На слайді № 7  демонструється словничок)

Учень 1.

Паволока – лляна тканина, яка наклеюється на дошку.

Левкас – ґрунт, яким покривається паволока.

Темпера – фарба, що готувалася з мінералів, які розтиралися і змішувалися з яєчним жовтком, так з'єднувалися камені і тваринний світ. Яйце – символ життя.

Бурштинова оліфа – бурштин плавили у витриманому маслі, нагрітому до 250-325 градусів.

 

Учень 2.    Ікони писали на дерев'яних дошках. З усіх порід перевагу надавали липі та сосні в них менше всього сучків. Приготовлену дошку довго висушували, вигладжували її поверхню, а потім передавали іконописцю. Той наклеював полотнину (паволоку) на дошку, що захищала живопис від тріщин на дереві. Поверх паволоки накладався левкас, ґрунт з риб'ячого клею, змішаного з товченою крейдою й алебастром. Цю масу іконописець наносив декількома шарами і потім полірував до блиску пемзою, ведмежим зубом. Фарби іконописці робили самі.

 

Учитель Як ви думаєте, з чого робили фарби?

 

Учень 3. Для фарб використовували трави, квіти, напівкоштовне каміння. З них робили порошок, а щоб фарба не була сухою і добре трималася на іконі, порошок змішували з водою або з квасом з додаванням яєчного жовтка. Така фарба з додаванням яєць називалася темпера. З рукописних повчань для художників-іконописців у 17-18 століттях відомо, що в ОЛІЇ, нагрітій до 250-325 градусів, плавили бурштин і отримували бурштинову оліфу, яка створює тверду плівку на поверхні ікони.

Робота фарбами виконувалася в строго певній послідовності. Спочатку ділянки, обмежені контурами малюнка, покривалися тонкими шарами фарб в такому порядку: фон, гори, будівлі, одяг, відкритті частини тіла, образ. Потім робилося висвітлювання опуклих деталей предметів (крім образів і рук).

Для створення об'ємності зображуваного на затемнені і поглиблені ділянки наносився тонкий шар темної фарби. Потім тонкими лініями виконувалися всі риси обличчя і волосся.

Перед початком роботи над іконою художник постався, напередодні ходив у лазню, одягався в чисту сорочку. Приступаючи до роботи, іконописець підносив молитву Богу, просячи у нього благодаті для написання образу.

 

Учитель. У святих іконах – Божа сила, від них іде світло з німба. Що таке німб? Це сяйво чи світле коло, яке є навколо голів Спасителя, Божої Матері, святих угодників, символічно позначає святість, сяйво слави, є невід'ємною частиною ікони.

 

Символіка ікони  (слайд №8)

В іконі живуть два світи — небесний і земний. Саме так і будується зображення на іконі: легкі, майже примарні фігури тягнуться вгору, їхні ноги ледь торкаються землі.

Коло – дуже важливий символ в іконописі, він означає вічність. Сяйво святості теж позначається колом – німбом (від лат. «хмара»).

Зворотна перспектива: усі лінії сходяться до людини, й вона постає перед світлою нескінченністю.

 

(Слайд №9) Кольори в іконописі мають символічне значення, своє місце та своє призначення. Кольори на іконі локальні, вони ніколи не змішуються.

Золото має дозволити відчути сяйво Бога та Небесного Царства.

Пурпуровий колір шат Богоматері.

Червоний символ Воскресіння, перемоги життя над смертю, а також символ крові та страждань і жертви Христа. У червоному одязі зображують мучеників.    

Білий символ чистоти, святості та простоти; у білому зображують ангелів.

Синій та голубий безмежність неба, символ вічного іншого світу. Це кольори Богоматері, використовуються в храмах, присвячених їй.

Зелений юність, оновлення; використовують у сценах Різдва.

Коричневий колір пороху, голої землі, нагадування про смерть.

Чорний нагадування про сокровенні тайни Божі, колір зла, смерті, пекла.

 

Учитель. Руслане, давай підсумуємо, зі скількох шарів складається ікона

 

Учень.  Ікона складається з чотирьох - п'яти шарів, розташованих у наступному порядку: основа, ґрунт, барвистий шар, захисний шар. Ікона може мати оклад з  чи металів яких-небудь інших матеріалів.

Перший шар – основа; найчастіше це дерев'яна дошка з наклеєної на неї тканиною, називаною паволокою. Іноді дошка буває без паволоки. Дуже  рідко основу під добутки жовткової темпери виготовляли тільки з полотна.

Другій шар – ґрунт. Якщо  ікона написана в пізній манері, що сполучить темперу з фарбами на інших сполучним (переважно масляних), і шари ґрунтовки мають фарбування (використані кольорові пігменти, а не традиційні  чи крейда гіпс), то його так і називають – «ґрунт». Але в жовтковій темпері, що переважала в іконописи, ґрунт завжди білий. Такий вид ґрунту називається левкасом.

Третій шар – барвистий. Барвистий   шар складається з різних фарб послідовно нанесених на ґрунт. Це сама істотна частина  добутку живопису, тому що саме за допомогою фарб створюється зображення.

Четвертий – захисний (чи покривний) шар з   оліфи масляного лаку. Дуже рідко як  матеріал для захисного шару використовували білок курячого яйця (на білоруських і українських іконах). В даний час нерідко використовують смоляні лаки. Звертання до іконописних оригіналів дозволяє установити, що по іконописній термінології права частина зображення вважалася «лівої» і, навпроти, ліва частина зображення – "правої".. Український іконопис своїми коренями сягає візантійської традиції, зберігаючи усталені іконографічні типи сюжетів та композицій, техніку і пов’язану з нею термінологію.

 

Зараз ми подивимося, як пишуть ікони сьогодні

(Перегляд відеофрагменту «Сучасні іконописці»)

 

Учитель. Ви вже мали змогу побачити декілька  ікон на слайдах, а я хочу вам показати декілька ікон, які є  у нас з вами вдома. Вони відрізняються від  храмових ікон розмірами, вони здебільшого не є оригіналами відомих творів мистецтва, а лише їх ілюстраціями, але ми повинні з вами пам’ятати, що ікона – це  Євангеліє у фарбах.

 

Отже, відкриття №3  «Ікони вдома» (Слайд № 10)

Учитель. Погодьтеся, що сучасні оселі кардинально відрізняються від, наприклад, української  хати  кінця XIX - початку XX ст., але принцип розміщення ікон у ній залишився такий самий. Ікони вдома розміщуються на покуті (тобто красному, найкращому кутку, який давніше знаходився по діагоналі від печі). З давніх-давен у наших предків були чітко усталені традиції чи так звані неписані закони щодо розміщення ікон. У кожній хаті був домашній іконостас. Тут обов'язково були ікони Спасителя, Божої Матері, Миколая Угодника, так звані святочні ікони та ікони святих, імена яких носили члени родини.

Ікони ставилися на стінах вище людської голови, що також, напевне, символізувало вищість тих, хто на них зображений, над простими людьми. До хати, де були образи, чоловіки заходили без головного убору, хрестилися. Всі члени родини від малого до старого ставали на молитву перед іконами. Ікони - це присутність царства святих у вашому домі. Велика біда ступає на рід за осквернення святих ікон. Був час, коли руйнувалися церкви, трощили, викидали на сміття, палили ікони. Сьогодні люди розуміють, що без Божого благословення, без Його ласки і допомоги ми не зможемо вижити у цьому світі, тому все більше і більше людей звертається до Бога. Ікони для зору є тим, чим є слово для слуху. Ікона  це Євангеліє у фарбах.

(Учитель демонструє декілька ікон)

А які ікони є у вас дома? Чиє у вас домашні іконостаси? (Короткі повідомлення учнів).

                   Відкриття №4.  Ікона та її відмінність від картини

Учитель. Починаючи з 18 століття, з'являються картини на релігійну тематику. Спробуємо з вами визначити, чим же така картина відрізняється від ікони.

(Слайд №11 із зображенням ікони «Донської Богоматері» Феофана Грека і картини «Сікстинська мадонна» Рафаеля).

Питання для порівняння запропонованих творів:

  •        Який твір виражає, а який зображує? (Ікона  виражає, картина  зображує).
  •          Автор якого з творів мав право на особистісне сприйняття подїї чи образу, що зображені? (Картина являє собою художній

образ, створений творчою фантазією художника, який має право на особистісне сприйняття. Світогляд іконописця  це світогляд церкви. Авторство іконописця навмисно приховується).

  • Для якого твору характерна пряма перспектива, а для якого зворотна? (Картина побудована за законами прямої перспективи. Для ікони характерна зворотна перспектива, де точка сходження розташовується не в глибині картинної площини, а в людині, яка стоїть перед іконою).
  • Визначте джерела світла в творах. (На іконі відсутнє зовнішнє джерело світла. Воно виходить від образів і фігур, з глибини їх. Немає і тіней від фігур. Технічно це досягається за рахунок того, що білий ґрунтовий шар левкас - просвічує крізь барвистий шар. На картині  навпаки).
  • У якому з творів колір має символічне значення? (В іконі колір має символічне значення. Наприклад, червоний колір — символ царської гідності або жертовності заради Христа. Золото  символ Божественного світла. Білий також колір жертовних тварин. Чорний - це символ зла і пекла. У картині ж колір не має символічної функції).

Учитель . На наших слайдах  (Слайди №12-15) пропоную зараз поглянути на тих людей, для кого Іконописне мистецтво було справою життя. Це такі майстри як Аліпій Печерський (XI століття), Феофан Грек (14 століття), Данило Чорний, Прохор з Городця, Андрій Рубльов (15 століття), Діонісій (16 століття), Симон Ушаков (17 століття), Володимир Боровиковський (XIX століття), Зенон, Чернець Григорій (20 століття).

 

Відкриття № 5 має назву «Мозаїки і фрески Софії  Київської» (слайд №16)

Учитель. Діти, а хто скаже, що таке мозаїка і фреска?

 

Мозаїка вид настінного живопису, виконаний з кубиків кольорового скла.

Фреска вид настінного живопису, виконаний водяними фарбами по сирій штукатурці.

 

Учитель. У Павла Архиповича Загребельного відомого українського письменника, Героя України, лауреата Державної премії СРСР, Шевченківської премії, автора близько двадцяти романів, є прекрасний історичний твір «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність, а в центрі роману Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Ось як описується оздоблення Софії Київської…

Слайд №17  «Софія Київська», звучить лірична мелодія

«Храм вражав своєю пишністю і розкішшю внутрішнього оздоблення. Парафіяни бачили на стінах виблискуючі золотом мозаїки з синьо-блакитними, бузковими, зеленими і пурпурними переливами. Усього налічувалося до 130 відтінків. Над головами молильників у головному куполі розміщувалося зображення Ісуса Христа Вседержителя, у простінках –  зображення святих, в Центральній апсиді –  Богоматір, яка молиться з піднятими до неба руками, –  «Оранта».

Свічки освітлювали іконописні лики і мозаїку. Камінці вдавлювалися в сиру штукатурку під різним кутом один до одного, а світло падало, проливаючись крізь отвори вікон на них. Всі зображення іскрилися, переливалися різними кольорами.

Храм прикрашений ще й фресками. їх своєрідність у тому, що поряд із зображенням святих розміщені портрети князівської родини. Особливий інтерес представляють зображення родини Ярослава Мудрого. За фресками можна припустити, що київські князі насолоджувалися музикою, захоплювалися іграми, полюванням. Ці розписи показують нам сцени з життя людей тієї епохи: кулачний бій, цирк, ряджені і блазні, сцени полювання.

Цей вид живопису потребував великої майстерності. Він наносився на ще сиру штукатурку. Фарбами для фрески слугували дрібно розтерті кольорові глини і каміння, розчинені у воді. За день художнику вдавалося написати досить багато –  5-9 квадратних метрів фресок.

При безсумнівних достоїнствах фрески мають досить істотний недолік. З часом вапно, що міститься в штукатурці, частково з'їдає колір, від чого фрески виглядають злегка побляклими, особливо в порівнянні з мозаїками.

      Всього п'ять давньоруських храмів мали мозаїчне оздоблення і лише в одному з них, Київської Софії, воно збереглося».

 

Учитель. У 2007 році було проведено всесвітню акцію 7 чудес України. Місця та об`єкти – переможці – були визначені шляхом інтернет-голосування, а також через опитування 100 експертів із різних галузей. За результатами опитування до сімки переможців увійшли: Заповідник «Кам`янець», Києво-Печерська Лавра, дендропарк Софіївка, Херсонес, Хотинська фортеця, Хортиця і звісно ж Софія Київська

Учень. Храм, присвячений Софії – Премудрості Божій, було закладено за князювання Володимира Великого в 1011 році на честь його перемоги над печенігами. Спорудження храму було завершено в 1037 році за князя Ярослава Мудрого. Це був головний митрополичий храм Київської Русі, де відбувалися різні врочистості, важливі державні церемонії; тут було засновано першу бібліотеку. Храм став усипальнею багатьох князів; уцілів мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого. У результаті значних перебудов наприкінці XVII - початку XVIII століття форми собору набули барокового стилю.

       В інтер'єрі храму Святої Софії збереглося близько 260 квадратних метрів мозаїк та 3000 квадратних метрів фресок періоду Київської Русі. Мозаїчні розписи вкривають площини головного вівтаря та центральної бані. Унікальну мистецьку цінність становлять мозаїчні зображення Христа-Вседержителя і Богоматері-Оранти. Фрескові розписи з багатофігурними композиціями, окремими постатями та орнаментами добре збереглися в окремих частинах собору. Як об'єкт, що становить надзвичайну архітектурну й мистецьку цінність, собор занесено до списку Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні цей храм не дієвий. У ньому проводять екскурсії для туристів.

 

Учитель. Мало що збереглося від Київської Русі на території сучасного Києва. Спалили завойовники, зруйнував час, не зберегли наступні покоління. Софія Київська – одна з багатьох пам’яток архітектури, яка збереглася до наших днів. На початку ХІ ст. вона була закладена князем Володимиром, освячена за Ярослава Мудрого. Софія відома коронацією Володимира Мономаха. Свого часу Софія була зруйнована сином Юрія Долгорукова, її спалював хан Мінглі-Гірей, грабував хан Батий, відновлював гетьман Іван Мазепа. Але й цим випробування не закінчилися. Храм розграбували більшовики, а трохи пізніше – гітлерівці. Але Софія Київська з гордістю вистояла. Цим місцем можна справді пишатися, тому що воно зберігає 260 квадратних метрів мозаїки і 3000 кв. метрів фресок. Це найбільша й унікальна колекція подібного живопису епохи раннього Середньовіччя Європи.

 

Учитель. У народі кажуть: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Лізо, ти згодна з цими словами? Поділися враженнями від перебування у Києві, будь ласка.

Ну а тепер невеличка відеоекскурсія

(перегляд уривка з фільму «Софія Київська» – з 5.50.до 6.49.)

 

(Слайд №18)

Учитель. Найкраще місце на землі там, де ти народився. «Де народився, там і згодився», говорить народна мудрість. Поговорімо про рідне місто, нашу маленьку Батьківщину. Скільки храмів діє на сьогодні у Сватове? Назвіть їх.

  •                   Храм ікони Божої   Матері «Спорітельниця хлібов»
  •                   Свято-Покровський храм (ікони Божої матері Покрови)
  •                   Свято-Успенський храм (ікони Божої матері Успіння Богородиці)

Учитель. Ви відвідували ці храми хоч раз? Що кидається очі при відвідуванні церкви?

Якщо ви зайшли в православний храм, то, безсумнівно, вам кинеться в очі велика кількість вишитих богослужбових предметів. Багато прикрашені хоругви, пелени і плащаниці, багато іншого наповнює внутрішнє оздоблення храму, повідомляючи йому урочистість і молитовну таємничість.   

         Священнослужителі на службі одягалися в багаті, чудово оздоблені золотою вишивкою і дорогоцінними каменями облачення, і це була не данина моді, не бажання прикрасити себе, а для того, щоб підкреслити сакральну роль священика на богослужінні, де він уособлює собою образ Божий.

 

Розглядати ікону лише з мистецтвознавчої сторони, як шедевр образотворчого мистецтва – не можна, це аморально, тому що це св. образ Первообразу зображений богословські у фарбах.

Але, погодьтеся, що без творчості, без дару Божого не було б усіх тих видів, зразків  мистецтва, про які ми сьогодні з вами говорили. Талант – це дар Божий + наполеглива праця. А творчість (пригадуєте з початку уроку?) – це діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. На вашу думку, це – творчість? (Учитель демонструє вишиту ікону, писанку)

(Слайд №19)  Наприкінці уроку хочу повернутися до нашого епіграфа:

Досвід показав, що і в іконах є багато цінного матеріалу...

Покажім нашій спільноті, чим ми були і чим залишаємося далі,

що в нас живуть прегарні і великі традиції,

що ми є носіями великої рідної культури,

що плекаємо таланти...

Митрополит Андрій Шептицький

Діти, пишайтеся тим, що ви – українці, що в нас така багата, хоч і часом трагічна історія; що в нас скільки було, є і я переконана, буде ще багато неймовірно талановитих людей. І коли ви станете дорослими, обов’язково впишете свою яскраву сторінку в історії нашої рідної земля. Дякую за увагу, за роботу на уроці. Хай щастить.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗО́ДЧИЙ, чого, ч., книжн. Художник-будівельник, архітектор. Наприкінці XII ст. в літопису згадується зодчий Петро Милонич, що збудував у Києві.. кам’яну підпірну стіну під горою, яку розмивали води Дніпра

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Іконопис – це не просто стиль живопису, творчий напрямок чи спосіб заробітку – це, насамперед, вид служіння Церкви Христової. Це шлях, що дається не всім і не усім під силу його винести. Це таємниця, що не відкривається повною мірою мирянину чи відокремленому генію живопису: цьому потрібно посвятити себе цілковито. Це школа копіткої праці, суворого посту і внутрішнього молитовного діяння. Це мова ліній, фарб, символів православного богослов'я, де немає нічого випадкового і надуманого. Це щире виконання Святого Письма і Передання. Це втілення невидимого Первообразу, де вся Правда, Божою милістю, відкрита, як абетка, як натхнення для молитви і благочестя, очам тих, хто молиться.

Ікона самою своєю живою присутністю і своєю формою, змістом та стилем свідчить про перевтілення людського життя, коли до нього торкається Божа милість. Лінії перспективи в іконі зводяться докупи аж за глядачем. І тим самим, разом із стилізовано зображеними персонами, він стає ніби «співучасником подій», представлених в іконі, змінюється і відновлюється у світі святої любові, маючи можливість усвідомити роль усього створеного з погляду вічності.

 

 

Православна ікона – образ, що втілив слово Боже. А усе, що свідчить про Бога, повинне бути гідним Його, і тому в іконі велике значення має формальна сторона, а саме – майстерність іконописця. Треба пам'ятати, що основне призначення ікони – молитовне. Тому головне місце для ікони це храм Божий чи святий куток у помешканнях благочестивих християн. Розглядати ікону лише з мистецтвознавчої сторони, як шедевр образотворчого мистецтва – не можна, це аморально, тому що це св. образ Первообразу зображений богословські у фарбах.

 

 

У давнину ікони писали тільки ченці-іконописці в монастирі. Перед написанням ікони, з благословення ігумена, чернець постився, сповідав гріхи і причащався св. Христових Таїн. Особливо молилася і вся братія монастиря, допомагаючи праці. Тому ікона – це праця соборна. Правила іконопису назвали грецьким словом (канон). У Візантії грецька мова була державною і тому всі важні слова і поняття, які відносились до ікон, до цього часу звучать по-грецькому. Іконописці працювали за каноном, нічого не змінюючи і не прибавляючи від себе. В іконописі зникло слово «лице», тому що в іконі не йде мова про форму носа і кольору очей, про зморшки та інше. Не земний, а духовний  образ бачить  болящий, не лице, а лік відокремлений від усього випадкового і своєчасного. В іконописі ми знаходимо зображення прийдешнього, храмового або соборного людства. Русь через християнство (собор, соборність, як символ нового   світо влаштування) усвідомлювала свою місію у загальнолюдський культурі. Головна мета тут – виховання просвітленої «внутрішньої людини», і саме ікона стає книгою для народу. Ікона становить органічне ціле з храмом і підпорядкована його архітектурному задуму. Вона має свої засоби зображення: внутрішній стан передається через очі, вуста, жести рук. «Читаючий» ікону повинен був стати співучасником духовного піднесення, яке починалося з «роботи душі». В іконі поєднується радість «піднесення»  і скорбота, аскетизм.

 

Ікона (грецьк. - зображення, опис) – символ Христа та святих; ікони почали малювати з II ст. н.е. За християнською легендою, першим іконописцем вважається євангеліст Лука (зображення Діви Марії).

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис – вид культового станкового живопису. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер’єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії та Болгарії, а в кінці XI ст. з’явилися власні. Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало.

В інтер’єрі храму іконам відводилось особливе місце: вони були настінними або настовпними,  вміщувались у кіотах або на перед вівтарній огорожі.  Одні   ікони призначалися для іконостаса, інші – для приміщення в нижніх частинах стовпів і стін, треті – для тимчасового розміщення в центрі храму (на підставці – аналої) у визначені святкові дні.  Розміри  ікон, їхня тематика обумовлені їхньою культовою функцією.  Виготовляли    ікони і для житла, їх поміщали звичайно в передньому чи червоному (тобто  найкрасивішому) кутку будинку.   Будинкові   ікони, як правило, мають менші розміри, чим іконостасні і киотные (тобто  ікони, що  чи ставили підвішували в храмах у спеціальних великих коробах – кіотах). Аналойні  ікони по сюжетах і розмірам найчастіше  збігаються з будинковими іконами. Більшість ікон, що зберігаються в музеях, походять із храмових іконостасів.

Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI– поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців – Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» – Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

Іконописців, або богомазів, ми знаємо мало, бо ікони в основному не підписувались - були анонімні. Найвизначніші іконописці доби бароко в Україні: Іван Руткович, Йов ондзелевич, Лука Волинський, Василь Реклінський (розкрити суть їх творчості).


Софія зберігає найбільший у світі ансамбль унікальних мозаїк і фресок першої чверті ХІ ст. – 260 м кв. мозаїк та 3000 м кв. фресок. Особливу цінність становлять мозаїки, які прикрашають головні частини храму – центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані у суворому порядку, згідно з „небесною ієрархією”. Усі мозаїки виконані на сяючому золотому тлі. Їм притаманні вишуканий малюнок, багатство барв, яскравість і насиченість тонів. Усього палітра мозаїк налічує 177 відтінків кольорів. На склепінні головного вівтаря – славетний мозаїчний образ Богоматері Оранти, руки якої здійняті в молитві. Віками її шанували як Нерушиму Стіну Києва – Єрусалиму землі Руської. Вона є символом вічності Києва – духовного осердя й столиці Русі-України.

 

У соборі зберігся великий цикл знаменитих світських фресок. На стінах центральної нави зображено парадний вихід сім’ї Володимира Великого – цей княжий груповий портрет символізує хрещення Русі. У сходових вежах, що ведуть на княжі хори, розміщено тріумфальний палацовий цикл фресок. Він розповідає про укладення династичного шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни наприкінці Х ст., який поклав початок хрещенню Русі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що ж ми маємо робити, щоб наша країна була багатою і красивою? Щоб відповісти на це запитання, я пропоную вам послухати притчу про квітникаря.

У одного чоловіка був великий квітник. Кожного ранку квітникар з любов’ю оглядав свої рослини, вітався з ними, поливав, виполював бур’яни, а ввечері дякував Богу за лагідне і тепле сонце, що давало світло і тепло, за рясний дощик, що втамовував рослинам спрагу.

У квітникаря був сусід – заздрісний, лінивий і байдужий. На своїй ділянці він висівав і висаджував різні рослини, але росли вони погано, були слабенькі, тьмяні. Це в мене земля погана, – думав він, і заздрісно поглядав на квітник квітникаря. Одного разу він сказав квітникарю: «Дай мені ділянку своєї землі, я теж посію на ній квіти». Квітникар був людиною доброю, щедрою. Він виділив ділянку землі сусіду, дав насіння квітів.

Прийшла весна. Обидва засіяли свої ділянки квітами. Квітникар, як завжди, доглядав свої рослини, а сусід мало заглядав у квітник. Невчасно виполював бур’яни, забував поливати. «На хорошій землі все буде родити», – думав він. Ось пройшов час. У квітникаря зацвіли квіти, заповнюючи пахощами околиці. А у сусіда серце знову наповнилось заздрістю і злістю. 

Запитання до дітей:

– Чому серце сусіда наповнилось заздрістю?

– Що потрібно робити, щоб були хороші результати твоєї праці?

– Як потрібно ставитись до того, що вже дано тобі Богом?

– Чи потрібно любити те, що ти робиш?

Отже, щоб наша країна була багатою і квітучою, потрібно добре працювати, берегти те, що дано Богом і створене людьми, любити результати своєї праці, молитися, просити у Бога благословення для нашої країни.

Вчитель. Неможливо уявити собі наше місто без храму. Світ храму зовсім не схожий на світ за його стінами. З давніх часів все найкраще, красиве присвячувалося людьми Богу. Люди не шкодували праці, сил, будуючи храми, займаючись іконописом, розписом храмових стін, створюючи храмові співи. Чоловік розумів, що храм — це місце зіткнення з іншим (божественним) світом, і все, що ми зустрічаємо у храмі служить одного — зустрічі людини з Богом.

 

2. Архітектурні особливості храму

– Будинок є не тільки в людини. Раковина молюска, бджолиний вулик, пташине гніздо, нора звірка — теж вдома. Але храми є тільки у людей. Людина в світі, сповненому зла, несправедливості, завжди хотів виділити місце, де жила б святість (світ, світло, любов). Таким місцем є храм.

Храм — це особливий будинок, в якому збирається Божа сім'я (віруючі християни), щоб разом молитися Богу. Слово храм означає «будинок», «будинок».

Церква — слово грецьке, означає всіх віруючих в Ісуса Христа людей та Божий Дім. Тому храм часто називають церквою, тобто Божим домом, де збирається церква — Божа родина. Подивіться (показ фотографій), які вони особливі, неповторні і разом з тим рідні один одному і кожному російській людині. Кожен день в храмах проводяться богослужіння, звучать співи, підносяться до бога загальні і приватні молитви, відбуваються таїнства. Заради цього спілкування з Господом люди приходять сюди. Тому й будується храм так, щоб і зовнішній вигляд, і внутрішній розподіл храму відповідали цим призначенням. Де б не стояв храм – серед безкраїх полів, на самотньому пагорбі або в гущавині міської суєти – його хрести як рятівні горять маяки для всіх нас.

Біля храму буває різне кількість голів і за кольором вони різні. Все має своє значення.

1 глава — означає Єдиного Бога.

2 глави — що Христос був і Син Божий і Син Людський;

3 голови — Святу Трійцю;

5 глав — Ісуса Христа і 4-х Євангелістів;

7 глав Таїнства Церкви;

13 глав — Ісуса Христа і 12 апостолів;

33 голови — роки життя Ісуса на землі.

Золоті розділу присвячуються Ісусу Христу і великим святам, сині — Богородиці, зелені — колір Святого Духа.

Самі храми мають різну форму. (Розглядаємо фотографії храмів.)

У вигляді хреста — присвячений розп'ятого за нас на хресті Господу.

У вигляді корабля — корабель в Царство Небесне (за образом Ноєвого ковчега).

У вигляді кола — символ вічності; вічність Царства Небесного.

У вигляді восьмикутника; зірки — Церква, подібно дороговказною зірки, сяє у цьому світі.

Храми мають своє ім'я на честь Спасителя, Богородиці, церковних свят, святих, ангелів. Напр. Храм Успіння Богородиці — перший кам'яний храм на Русі (Київ, 989-996 р.); Храм Христа Спасителя був зруйнований у 1931 р. Зараз храм заново побудований. Його будівництво тривало 5 років.

— Що прибудовані до храму ? (Дзвіниця).

Звучить дзвін.

 

У самому храмі ми бачимо: ікони, свічки, до зводу підвішене панікадило (велика люстра); аналої (столики з нахиленою поверхнею, де лежать ікони), великий хрест — Голгофа...

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Етика, 10 клас, Розробки уроків
Додано
19 серпня 2018
Переглядів
645
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку